Постанова № 61976622, 10.10.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2016 р. Справа № 918/376/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Мельник О.В.

суддів Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Вох В.С.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Рівненської області від 21.06.16 р.

у справі № 918/376/16 (суддя Андрійчук О.В. )

позивач Перший заступник військового прокурора Львівського гарнізону в особі Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" "20УНР"

відповідач Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрореммаш Сервіс"

про зобов'язання повернути майно

за участю представників сторін:

позивача -1 не з"явився

позивач -2 Баркар Г.В. ( представник, довіреність у справі)

відповідача - ОСОБА_5 ( представник, довіреність у справі)

третя особа - не з"явилась

прокурор -Рижий Ю.С.

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 21.06.2016р. (суддя Андрійчук О.В.) у справі № 918/376/16 позовні вимоги першого заступника військового прокурора Львівського гарнізону в особі Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" "20УНР" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3,третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрореммаш Сервіс" про зобов'язання повернути майно задоволені.

Вирішено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 повернути Державному підприємству Міністерства оборони України "Західвійськбуд" в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" "20 УНР" бульдозер ДЗ-27, № шасі - НОМЕР_3, д.н.з. НОМЕР_1.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" в особі філії Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" "20 УНР" судовий збір в розмірі 1 378,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд керувався ст. 525,ст.530, ч.ч.1,2 ст. 594, ч.1 ст. 596,610, ч.1 ст.612, ст. ст. 837, 841, ч.1,2 ст. 846, ч.1 ст. 856 Цивільного кодексу України, ч.1,2 ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст.1,3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", п.п.13,15 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 року № 1225 "Про затвердження Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах" та вказав, що відповідач неправомірно, в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, не повернув військове майно позивачеві та незаконно передав його на зберігання третій особі.

Не погодившись з постановленим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій вказує, що останнє прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає до скасування.

Вказує, що місцевий суд прийшов до помилкового висновку про припинення між сторонами Договору та його розірвання . Вважає, що Договір дійсний та діє в часі, а тому повернення переданого на виконання договору підряду майна без розірвання самого Договору не можливо.

Також скаржник зауважив, що не зважаючи на залучення ТОВ "Агрореммаш Сервіс" в якості третьої особи на стороні відповідача, суд не в повній мірі дослідив всі обставини, не витребував від третьої сторони пояснення та докази виконання рішення суду. Апелянт вважає, що твердження суду про незаконну передачу бульдозера ДЗ-27 на зберігання ТОВ "Агрореммаш Сервіс" є безпідставним.

Зазначив, що місцевий суд не врахував рішення у справі №918/1014/15, яке на даний час ТОВ "Агрореммаш Сервіс" не виконано.

Апелянт наголосив, що рішення суду від 21 червня 2016 року є передчасним та необґрунтованим, є неможливим до виконання. Просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 21.06.2016р. у справі № 918/376/16, в позові відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу ДП Міністерство оборони України "Західвійськбуд" зазначив, що доводи, викладені в апеляційні скарзі, є необґрунтовані, з огляду на таке.

23.06.2014 року між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) укладено Договір № 12 про надання послуг, за яким виконавець зобов'язався за завданням замовника надати послуги з проведення ремонту автомобільної та вантажної техніки замовника, а замовник зобов'язався оплати виконавцеві надані послуги на умовах цього договору.

За п. 2.1. Договору перелік автомобілів замовника, що приймаються виконавцем на проведення ремонтних робіт техніки, визначаються у додатках та актах прийому-передачі і до цього Договору, які є невід'ємною частиною цього договору.

Зазначає, що місцевим господарським судом було встановлено, що 23.06.2014 року за актом приймання-передачі транспортних засобів позивачем було передано відповідачу бульдозер ДЗ-27 та МАЗ-5334.

Згідно п.12.1. Договору термін дії Договору починається з моменту його: підписання і діє до моменту повного завершення ремонту техніки і може бути розірваний за згодою сторін письмово повідомивши за 10 днів.

31.07.2014 року між сторонами підписано акти надання послуг № 12 та № 13 ,за якими вартість робіт без ПДВ склала 3 100,00 грн. та 3 850,00 грн. відповідно. У вказаних актах зазначено, що замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт не має.

Наголосив, що господарським судом Рівненської області було встановлено, що після підписання сторонами актів надання послуг відповідач передану для ремонту техніку у повній кількості позивачу не повернув.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про повернення транспортних засобів, зокрема, листами: вих.№451 від 02.02.2015р.; вих.№473 г.-23.02.2015р.; вих.№518 від 30.03.2015р.; вих.№53 від 07.08.2015 р.

26.08.2015 року відповідачем було передано позивачу автомобільний кран НОМЕР_2 на базі МАЗ-5334, що підтверджується актом приймання-передачі, проте бульдозер ДЗ-27 не повернутий.

Оскільки з 01 серпня 2014 року ремонтні роботи за Договором не виконувались в подальшому не підписувалися акти надання послуг, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про припинення між сторонами взаємовідносин та розірвання даного Договору з 01 серпня 2014 року.

Вважає, що відповідач незаконно володіє державним майном. Крім того, у зв'язку з виконанням Договору та у силу вимог ч. 1 ст. 856 ЦК України відповідач не використовував своє право на притрамання майна, яке, в свою чергу, можливе безпосередньо кредитором та не передбачає права його передачі третім особам на зберігання.

Вважає, що судом першої інстанції було правильно зазначено, що майно, яке є предметом заявлених позовних вимог, є військовим і передбачає спеціальний порядок його зберігання, який відповідачем при його передачі третій особі врахований не був.

Вважає, що господарський суд Рівненської області у своєму рішенні обґрунтовано дійшов до висновку, що відповідач незаконно передав державне військове майно на зберігання третій особі.

Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

В додаткових поясненнях позивач 2 зазначив, що з огляду на положення ст. ст.846, 849 Цивільного кодексу України, судом 1-ої інстанції було досліджено, що позивач неодноразово звертався до Відповідача з вимогами про повернення транспортного засобу, оскільки за досить тривалий час виконання роботи стало очевидним, що вона не буде виконана належним чином (у зв 'язку із відсутністю даного транспортного засобу у Відповідача).

Тому, враховуючи вищевказане, а також той факт, що з 01 серпня 2014 року ремонтні роботи за Договором не виконувались і в подальшому не підписувалися акти надання послуг, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про припинення між сторонами взаємовідносин та розірвання даного Договору з 01 серпня 2014 року.

Позивач 2 наголосив, що правова підстава для фактичного володіння відповідачем автомобілем Бульдозер ДЗ-27, НОМЕР_3, 1011АН відпала, оскільки, як вже зазначалось вище, Договір припинив свою дію.

Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_5 повідомив, що на його думку, рішення господарського суду Рівненської області прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню. Додатково наголосив, що своєї згоди на розірвання Договору ФОП ОСОБА_3 не надавав і не міг надавати, оскільки не було вирішено питання оплати та не закінчено ремонт техніки. Наголосив, що Державне підприємство Міністерства оборони України "Західвійськбуд" також погодився з продовженням дії Договору, оскільки лише в серпні 2015 року прийняв з ремонту одну з одиниць техніки - кран НОМЕР_2 на базі МАЗ-5334 та підписав акт прийняття виконаних робіт. На його думку, дані факти свідчать про продовження договірних відносин між сторонами та відсутність згоди на його розірвання, а господарський суд Рівненської області, в свою чергу, не зважаючи на вищевикладені факти та обставини, прийшов до помилкового висновку про припинення між сторонами Договору та його розірвання самого Договору.

Представник відповідача вважає, що Договір дійсний та діє в часі, а тому повернення переданого на виконання договору підряду майна без розірвання..

Прокурор Рижий Ю.С. в судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, рішення господарського суду Рівненської області від 21 червня 2016р. просив залишити без змін.

Представник позивача Баркар Г.В. пояснила, що між Державним підприємством Міністерства оборони України "Західвійськбуд" та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір про надання послуг, згідно якого одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.Зобов'язання має виконуватися незалежним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк. Таким чином, несвоєчасне повернення майна ДП МОУ "Західвійськбуд" призводить до невиконання завдань, поставлених державою, завдає шкоди інтересам держави - перешкоджає здійсненню загальнодержавних програм. Просить залишити рішення господарського суду Рівненської області від 21.06.2016р. без змін.

Позивач1, третя особа в судове засідання не з"явились, причини неявки суду не повідомили,про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином та заздалегідь, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення ( а.с. 101,105).

Зокрема, від третьої особи ТзОВ "Агрореммаш Сервіс" повернувся поштовий конверт з відміткою " за закінченням терміну зберігання" .

Пунктом 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Пункт 3.9.1. вказаної Постанови передбачає, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвала про відкладення розгляду справи від 31 серпня 2016 року була надіслана позивачу 02.09.2016 р., разом з тим, лист повернуто підприємством зв'язку із посиланням на закінчення строку зберігання поштового відправлення ( а.с.105).

Тому, третя особа вважається такою, що належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи судом.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Крім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Оскільки позивач 1, третя особа належним чином повідомлялись про час та місце апеляційного перегляду справи, враховуючи обмеженість строків вирішення спору, явка сторін обов'язковою не визнавалась, судова колегія не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та визнала за можливе розглянути справу у їх відсутність.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 23.06.2014 року між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) укладено договір № 12 про надання послуг, за яким виконавець зобов'язався за завданням замовника надати послуги з проведення ремонту автомобільної та вантажної техніки замовника, а замовник зобов'язався оплати виконавцеві надані послуги на умовах цього договору (п. 1.1. договору), (а.с.8).

Пунктом 12.1. договору встановлено, що термін дії договору починається з моменту його підписання і діє до моменту повного завершення ремонту техніки і може бути розірваний за згодою сторін письмово, повідомивши за 10 днів.

За п. 2.1. договору перелік автомобілів замовника, що приймаються виконавцем на проведення ремонтних робіт техніки, визначаються у додатках та актах прийому-передачі до цього договору, які є невід'ємною частиною цього договору.

23.06.2014 року за актом приймання - передачі транспортних засобів позивачем передано відповідачу бульдозер ДЗ-27 та МАЗ-5334 ( а.с.10).

Порядок виконання робіт визначено п.п. 3.1., 3.4., 3.5. договору.

Відповідно до п. 3.2. договору роботи вважаються виконаними виконавцем після підписання сторонами акту виконаних робіт.

31.07.2014 року між сторонами підписано акти надання послуг № 12 та № 13, за якими вартість робіт без ПДВ склала 3 100 грн та 3 850 грн. відповідно. У вказаних актах зазначено, що замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт не має.

Враховуючи, що після підписання актів надання послуг відповідач ніяких робіт по ремонту автомобілів не проводив, позивач неодноразово звертався до нього з вимогами про повернення транспортних засобів, а саме: 02.02.2015 року № 451, № 473 від 23.02.2015 року, 518 від 30.03.2015 року, № 53 від 07.08.2015 року.

26.08.2015 року відповідачем передано позивачу автомобільний кран НОМЕР_2 на базі МАЗ-5334, що стверджується актом приймання-передачі.

В подальшому, 04.11.2015 р. Філія ДП МОУ "Західвійськбуд" "20 УНР" (вх. № 116) звернулась з претензією до ФОП ОСОБА_3 про повернення транспортного засобу - Бульдозер ДЗ -27 , НОМЕР_1 ( а.с.18), яка залишена останнім без задоволення.

У зв"язку з неповерненням майна, а саме транспортного засобу - Бульдозер ДЗ -27, НОМЕР_1, позивач звернувся з позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції враховує наступні положення діючого законодавства.

Оцінивши Договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про те,що укладений між сторонами правочин за своїми змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм статей 837-886 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Частинами 1, 2 ст. 846 ЦК України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 841 ЦК України підрядник зобов'язаний вживати усіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату або пошкодження цього майна.

Аналогічний обов'язок обумовлено у п. 3.6. договору.

Таким чином, відповідач зобов'язаний вживати усіх можливих заходів по збереженню майна, застосовуючи навіть і ті, які прямо договором не визначені, керуючись загальними принципами розумності та добросовісності.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, майно , яке є предметом заявлених позовних вимог, а саме бульдозер ДЗ 27 переданий відповідачем на відповідальне збереження третій особі.

В свою чергу, рішенням господарського суду Рівненської області у справі № 918/1014/15 від 13.10.2015 року договір зберігання № 01 від 02.03.2015 року, укладений між третьої особою та відповідачем у цій справі, розірвано, витребувано бульдозер ДЗ-27, № шасі - НОМЕР_3, д.н.з. НОМЕР_1 на користь відповідача у цій справі, який переданий за договором зберігання № 01 від 02.03.2015 року та знаходиться у третьої особи.

На даний час третя особа рішення суду не виконала , бульдозер відповідачу не повернула , у зв»язку з чим він не може його повернути позивачу

Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що він передав майно на зберігання у зв'язку з відсутністю строків виконання робіт та оплати зі сторони позивача за фактично виконані роботи, з огляду на таке.

Так, в силу вимог ч. 1 ст. 856 ЦК України якщо замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв'язку з виконанням договору підряду, підрядник має право притримати результат роботи, а також устаткування, залишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що є у підрядника.

Для захисту права підрядника на отримання винагороди та інших платежів від замовника наведеною нормою встановлена можливість підрядника притримати результати робіт, устаткування, залишок невикористаного матеріалу, а також іншого майна замовника у разі затримки передачі коштів замовником. При застосування такого забезпечення зобов'язання сторони повинні враховувати загальні положення правового змісту, які передбаченні ст. ст. 594 - 597 ЦК України.

Так, за ч.ч. 1, 2 ст. 594 ЦК України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника. Кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини. Кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе (ст. 595 ЦК України).

За ч. 1 ст. 596 ЦК України до кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї.

Таким чином, відповідач має право притримати результат роботи за умови, що замовник не сплатив встановленої ціни роботи.

У свою чергу, п. 4.2. договору передбачено, що розрахунки за договором здійснюються в один етап: замовник сплачує 100% вартості ремонтних робіт автомобіля на підставі виставленого виконавцем рахунку, після виконання робіт.

Проте, як вірно встановив суд першої інстанції, доказів виставлення відповідачем позивачу рахунку в матеріалах справи відсутні.

В свою чергу, слід зауважити, що притримання - це право, а не обов'язок кредитора, а тому скористатися ним чи ні - цілком залежить від одностороннього волевиявлення кредитора. Право ретентора притримати річ нерозривно пов'язане з його обов'язком, передбаченим ч. 1 ст. 595 ЦК України, негайно повідомити про застосовуване притримання боржника. Вказане повідомлення слід розцінювати як дію кредитора, яка свідчить про його волевиявлення (намір) притримати річ у себе. Вбачається, що до моменту направлення повідомлення ретентора, який не передає річ, відповідно до ст. 612 ЦК України слід вважати таким, що прострочив виконання свого обов'язку за основним договором з усіма наслідками, що із цього випливають (відшкодування збитків, стягнення неустойки тощо). Виходячи із ст. 547 ЦК України, таке повідомлення підлягає письмовому оформленню.

Крім того, притримання можливе безпосередньо кредитором та не передбачає права його передачі третім особам на зберігання.

Однак, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач повідомляв позивача про реалізацію ним права на притримання.

Колегія суддів зауважує, що майно, передане відповідачу для виконання ремонтних робіт, має спеціальний статус, зокрема, відповідно до інвентарної картки основних засобів бульдозер ДЗ-27 перебуває на балансі позивача.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Статтею 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" визначено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Статуту позивача Державне підприємство Міністерства оборони України "Західвійсьбуд" (підприємство) засноване на майні Збройних сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником підприємства є Міністерство оборони України (орган управління майном або засновник).

Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського віддання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту (п. 4.2. Статуту).

За п.п. 13, 15 Постанови КМ України від 04.08.2000 року № 1225 "Про затвердження Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах" військове майно зберігається з дотриманням вимог, передбачених документацією заводів-виробників. Умови зберігання цього майна повинні забезпечувати збереження його належного якісного (технічного) стану, виключати можливість втрати та відповідати вимогам вибухопожежобезпеки. Порядок зберігання, використання і технічного обслуговування військового майна визначається статутами Збройних Сил, цим Положенням, нормативно-правовими актами і нормативними документами Міноборони та документацією заводів-виробників.

Разом з тим, відповідачем були не враховані зазначені вище положення чинного законодавства, в супереч яким останній передав військове майно з спеціальним порядком його зберігання, третій особі .

А тому покликання апелянта на те, що оскаржуване рішення є передчасним, оскільки предмет даного спору, а саме бульдозер ДЗ-27, № шасі - НОМЕР_3, д.н.з. НОМЕР_1 знаходиться у третьої особи, а рішення господарського суду Рівненської області у справі № 918/1014/15 від 13.10.2015 року не виконане- не приймається до уваги.

Крім того, частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне застосувати такі положення чинного законодавства України.

Так, статтею 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (ч. 4 ст. 188 ГК України).

Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 4 ст. 849 ЦК України, замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Наведеною нормою врегульований випадок, коли одностороння відмова замовника від договору підряду не ставиться в залежність від наявності порушення договірних відносин з боку підрядника, тобто, у даному випадку, одностороння відмова є безпідставною з точки зору закону.

Таким чином, замовнику законом надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи і визначене цією нормою право не може бути обмежене.

Отже, договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов'язань його сторін.

В силу ч.3 ст. 651 ЦК України ,у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч.2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов»язання сторін припиняються.

Наведеної прававої позиції притримується Вищий господарський суд України у постнові № 5010/1495/2011-18/65 від 23.05.2012 р. та Оглядовому листі від 18.02.2013р. № 01-06/374/2013.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач-1 звертався з Листом - вимогою від 02.02.2015 р. вих. № 451 до відповідача, в якому повідомив останнього, що розриває з ним договірні стосунки, в силу ст.651 ЦК України ( а.с.13), при цьому наголосив на обов"язок повернути транспортні засоби, передані в ремонт. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, зазначений лист відповідач отримав 06.02.2015 р.

Враховуючи , що така одностороння відмова від договору (розірвання), з огляду на положення ст.ст. 653,849 ЦК України, не потребує узгодження з відповідачем ( підрядником), то договір № 12 від 23.06.2014 р. є розірваним з 17 лютого 2015 року.

З огляду на зазначені положення чинного законодавства, колегія суддів констатує, що доводи апелянта про те, що ФОП ОСОБА_3 не давав згоди на розірвання договору підряду по ремонту техніки, а тому між сторонами продовжують діяти договірні відносини, не приймаються до уваги , оскільки є помилковими .

Крім того, як зазначалось вище, відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Враховуючи, що дія договору припинилась, позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про повернення техніки, у відповідача не має правових підстав для утримання у себе бульдозера ДЗ-27, № шасі-НОМЕР_3, д.н.з. НОМЕР_1 та його подальшого ремонту.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтовані, підлягають до задоволення.

Разом з тим, покликання позивача про те, що суд першої інстанції зазначив датою розірвання договору 01.08.2014р. є помилковим, оскільки вказівок на таку дату оскаржуване рішення не містить.

В силу ст.ст. 33, 38, 43, 47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни рішення господарського суду Рівненської області від 21 червня 2016 року у справі № 918/376/16.

Керуючись ст.ст. 49, 99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Рівненської області від 21 червня 2016 року у справі 918/376/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Філіпова Т.Л.