Постанова № 61976598, 27.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2016 р. Справа№ 910/23297/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Іоннікової І.А.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 27.09.2016 року

розглянувши апеляційні скарги Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект» та товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «ЕНЕРГОПРОЕКТ» на рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2016 року

у справі №910/23297/15 (суддя Марченко О.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «ЕНЕРГОПРОЕКТ»

до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - відокремлений підрозділ «Складське господарство» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 35 369 269,63 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.01.2016 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 22 706 688,00 грн. основного боргу та 46 916,57 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 22 706 688 грн. та 46 916,57 грн. судового збору і прийняти нове, яким відмовити в позові у повному обсязі.

Крім того, не погоджуючись з рішенням господарського суду, товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «ЕНЕРГОПРОЕКТ» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, в іншій частині рішення залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя Федорчук Р.В., судді Майданевич А.Г., Лобань О.І. апеляційні скарги Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект» та товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «ЕНЕРГОПРОЕКТ» було прийнято до провадження та спільного розгляду.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у зв'язку з перебуванням суддів на лікарняному та у відпустці склад колегії неодноразово змінювався.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції представники товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «ЕНЕРГОПРОЕКТ» надали суду свої пояснення по справі в яких, підтримали подану позивачем апеляційну скаргу у повному обсязі на підставі доводів зазначених у скарзі та письмових поясненнях. Представники позивача просили суд апеляційної інстанції свою апеляційну скаргу задовольнити, а у задоволенні скарги відповідача відмовити. Рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, в іншій частині рішення залишити без змін.

Представники Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект» у судових засіданнях апеляційного господарського суду також надали суду свої пояснення по справі в яких, заперечили проти задоволення апеляційної скарги позивача, вважають її необґрунтованою та безпідставною. Представники відповідача просили суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «ЕНЕРГОПРОЕКТ» та задовольнити скаргу відповідача. Оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 22 706 688 грн. та 46 916,57 грн. судового збору скасувати і прийняти нове, яким відмовити в позові у повному обсязі.

Представники відокремленого підрозділу «Складське господарство» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» у судові засідання суду апеляційної інстанції не з'явились. Про час та місце розгляду справи третя особа була повідомлена належним чином, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення. Про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи викладене, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки третя особа про дату та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, участь представників що не з'явились, у судовому засіданні 27.09.2016 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про витребування додаткових доказів та про відкладення розгляду справи не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.1 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне вказати про те, якщо представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України зокрема у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

До того ж суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивачем було заявлене клопотання про призначення у даній справі судової товарознавчої експертизи.

Заслухавши пояснення представників відповідачів, які просили суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні клопотання, колегія суддів відмовляє в заявленому клопотанні, оскільки, позивачем не заявлялось дане клопотання під час розгляду справи у суді першої інстанції та позивач не обґрунтував неможливість його заявити під час розгляду справи місцевим господарським судом. При цьому, судом враховано, що продукція для СВБ та документація до неї повинні відповідати нормам з ядерної та радіаційної безпеки, та, відповідно, експерти вказаної позивачем експертної установи повинні мати необхідний обсяг компетенції щодо дослідження поставлених питань. Як вбачається з інформації офіційного сайту КНДІСЕ товарознавча експертиза включає в себе: визначення вартості машин, обладнання, сировини та споживчих товарів. Основними завданнями товарознавчої експертизи є: визначення вартості товарної продукції; - визначення належності товарів до класифікаційних категорій, які прийняті у виробничо-торговельній сфері; - визначення характеристик об'єктів дослідження відповідно до вимог Українського класифікатора товарів зовнішньої економічної діяльності; - визначення змін показників якості товарної продукції; - установлення способу виробництва товарної продукції: промисловий чи саморобний, підприємства-виробника, країни-виробника; - визначення відповідності упакування і транспортування, умов і термінів зберігання товарної продукції до вимог чинних правил. Отже, товарознавча експертиза не досліджує питання якості продукції, поставлені позивачем за укладеним договором.

До того ж судова колегія звертає увагу на те, що спір між сторонами щодо якості поставленої продукції не виник. Поставлена продукція не була прийнята відповідачем у зв'язку з виявленими невідповідностями що викладені у довідках про виявлені невідповідності на етапі ВК-1 від 23.01.2014 р. № Д1-005-2 та від 02.10.2015 р. № Д1-005/1-2, тобто у супроводжувальних документах самої продукції. При цьому, сам же позивач підтвердив що усунув недоліки (невідповідності) зазначені позивачем. Тобто поставлене позивачем питання щодо встановлення недоліків та щодо їх усунення самим же позивачем, є недоцільним. Крім того, невідповідність стосовно інтелектуальної власності на конструкторську документацію взагалі не може вирішити експерт, так як це не є питання товарознавчої експертизи.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

04.04.2012 року між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект» (покупець, компанія) та товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «ЕНЕРГОПРОЕКТ» (постачальник) був укладений договір № 1116112138 (надалі - договір), за умовами якого:

- постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, поставити запасні частини до основного обладнання виробництва ТОВ «Спецпроект» (Російська Федерація, далі - продукція), для ВП «Рівненська АЕ» компанії, а покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити продукцію (пункт 1.1 договору);

- найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, належність до СВБ, її номенклатура і ціни, зазначені у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору (пункту 1.2 договору);

- сума договору становить 28 285 224 грн., у тому числі ПДВ 20% - 4 808 704 грн. (пункт 3.1 договору);

- ціна на кожну одиницю продукції встановлена в національній валюті України і зазначена в специфікаціях (пункт 3.2 договору);

- покупець сплачує вартість продукції за ціною, зазначеною у специфікаціях, в національній валюті шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника (пункт 4.1 договору);

- оплата поставленої продукції за договором здійснюється покупцем протягом 30 робочих днів після підписання акта приймання-передачі поставленої партії продукції (пункт 4.2 договору);

- поставка продукції здійснюється автотранспортом постачальника на умовах DDP - склад Рівненського відділення ВП «Складське господарство» компанії, 34400, м. Кузнецовськ, Рівненська область (далі - вантажоодержувач) згідно з Інкотермс 2000 (пункт 5.2 договору);

- датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує надходження продукції на склад вантажоодержувача (пункт 5.4 договору);

- приймання продукції здійснюється покупцем (вантажоодержувачем) на складі вантажоодержувача у відповідності до супровідних документів (пункт 5.7 договору);

- приймання продукції за якістю та кількістю здійснюється згідно з вимогами чинних в Україні: Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю 1965 року № П-6; Інструкції № П-7; Стандарту підприємства СТП 0.13.028.2010 «Управление закупками. Организация входного контроля продукции для АЭС»;

Якщо в ході приймання буде встановлено, що продукція, яка поставляється, за своїми технічними характеристиками або технічній супровідній документації не відповідає нормам, правилам і стандартам ядерної і радіаційної безпеки АЕС, то покупець (вантажоотримувач) повертає продукцію постачальнику без будь-яких фінансових наслідків для себе (пункт 5.9 договору);

- право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, який підтверджує виконання постачальником свого зобов'язання щодо поставки продукції (пункт 5.10 договору);

- у випадку виявлення недостачі продукції або поставки некомплектної, неякісної продукції, постачальник зобов'язаний допоставити відсутню кількість продукції, доукомплектувати або замінити на якісну. Допоставлена продукція повинна відповідати умовам договору. Затримка до поставки, доукомплектації продукції або заміни неякісної продукції на якісну на строк понад 20 діб тягне за собою відповідальність постачальника за неналежне виконання зобов'язань за договором згідно з пунктом 7.3 договору (пункту 5.11 договору);

- договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 28.02.2013 року, а в частині виконання гарантійних зобов'язань постачальника, передбачених договором, - до закінчення терміну дії гарантії (пункт 10.1 договору).

З матеріалів справи також вбачається, що сторонами було підписано додаток № 2 до договору, а саме специфікацію № 2, в якій визначено: найменування продукції; технічні характеристики; приналежність до систем, важливих для безпеки (СВБ), клас безпеки; кількість; ціна; умови поставки.

Так, як зазначає позивач, на виконання умов договору та специфікації № 2 ТОВ «НВО «ЕНЕРГОПРОЕКТ» поставило відповідачу продукцію, що підтверджується зокрема:

- видатковою накладною від 15.01.2014 року № 44 на суму 22 706 688 грн., відповідно до якої відповідачу поставлено: кільце (Пенал СОДС к. 1160.54.30.000 СБ) у кількості 12 штук; пенал герметичний ПО 2-2-2-кресл. 1152.84.00.000, ТВ 108-11-464-79/ТВ 108-11-464-79 у кількості 16 штук; кільце (пенал СОДС к. 1160.54.30.000 СБ) у кількості 12 штук;

- довіреністю від 15.01.2014 року № 7, яка видана вантажоодержувачем провідному інженеру для отримання продукції за специфікацією № 2;

- податковою накладною від 15.01.2014 року.

Натомість, як вважає позивач, відповідач належним чином не виконав умови договору та за поставлений товар не розрахувався.

Враховуючи зазначене, позивач у вересні 2015 року звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект» 22 706 688 грн. основного боргу, що утворився на думку позивача у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 04.04.2012 №1116112138, 16 476 175,72 грн. втрат від інфляції та 1 028 333,02 грн. 3% річних.

В свою чергу відповідач заперечив проти вказаного позову посилаючись зокрема на те, що строк оплати за договором не настав. Так, пунктом 4.2 договору сторони чітко визначили, що оплата здійснюється покупцем протягом 30 робочих днів після підписання акта приймання-передачі поставленої партії продукції. Оскільки акт приймання-передачі компанія не підписала, то, на думку відповідача, підстав для здійснення оплати немає.

Відповідач зазначив, що у відповідності до п.5.4 договору видаткова накладна на продукцію є первинним документом, який засвідчує факт надходження продукції на склад вантажоодержувача для подальшого здійснення процедури прийомки на визначення відповідності товару умовам договору, але не свідчить про факт прийняття товару покупцем у власність. Аналіз змісту договору свідчить про те, що саме підписання сторонами акта приймання-передачі є суттєвою умовою договору та обставиною (певною подією), з моментом настання якої виникають певні права та обов'язки сторін, виникнення зобов'язання з оплати пов'язане саме з моментом виникнення права власності на товар.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач звертався до позивача з листами про виявлені недоліки поставленої продукції.

Так, листом від 29.04.2014 року №041-2/3829 «Про вхідний контроль пеналів та елементів трубних» вантажоодержувач направив відповідь щодо відсутності усунення основної невідповідності, виявленої при проведенні вхідного контролю - в частині наявності узгодженого права на виготовлення обладнання відповідно до наказу компанії від 31.12.2009 року №1202, тобто позивач не підтвердив наявність права виробника продукції (товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Спецпроект» (далі - ТОВ «Спецпроект»)) на виготовлення продукції за конструкторською документацією (креслення) відкритого акціонерного товариства «Іжорські заводи» (далі - ВАТ «Іжорські заводи»); з цього питання є листи ВАТ «Іжорські заводи» про те, що конструкторська документація не передавалась ніяким організаціям.

Крім того, вантажоодержувач повідомив про необхідність організації отримання від ВАТ «Іжорські заводи» оригіналу листа з печаткою, який би свідчив про факт передачі права та врегулювання питання виготовлення пеналів (продукції) ТОВ «Спецпроект».

Також, з матеріалів справи вбачається, що вантажоодержувачем був проведений повторний вхідний контроль продукції, яким також виявлені невідповідності, що підтверджується довідкою про невідповідності від 02.10.2015 року. Дана довідка про виявлені невідповідності від 02.10.2015 року була складена на підставі рішення про анулювання технічних рішень від 30.09.2015 року №Р-174/2015 СВБ, згідно з якими скасоване технічне рішення від 23.03.2015 року про можливість проведення вхідного контролю продукції, зокрема, у зв'язку з відсутністю однозначної оцінки правомірності використання оригінальних креслень виробником ТОВ «Спецпроект» (оцінки щодо ознак контрафактної продукції) згідно з стандартом Компанії «Організація вхідного контролю для АЕС» (СОУ НАЕК 038:2013) та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження національного стандарту №4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності» від 03.10.2007 року № 1185.

Як зазначив відповідач, згідно з стандартом компанії «Організація вхідного контролю для АЕС» (СОУ НАЕК 038:2013) вхідний контроль продукції проводиться з метою недопущення у виробництво (монтаж та експлуатацію) такої продукції, що не відповідає умовам договорів (контрактів), технічним вимогам, конструкторській документації, вимогам діючих правил, норм та стандартів з ядерної та радіаційної безпеки. Продукція, отримана від позивача, призначена для використання на СВБ (системах, важливих для безпеки) на Рівненській атомній електростанції, не пройшла вхідний контроль у відповідності до вказаного стандарту у зв'язку з не усуненням виявлених невідповідностей (довідки від 02.10.2015 та від 23.01.2014), не є прийнятою та до підписання акта приймання-передачі не підлягає оплаті за умовами договору.

У свою чергу, позивач заперечував проти доводів відповідача та вказував на те, що обов'язок відповідача з оплати поставленої продукції згідно із специфікацією № 2 на суму 22 706 688 грн. настав з 24.07.2014 року. Крім того, позивач як доказ усунення невідповідності документації подав суду лист від 04.04.2014 № 14/132, до якого були додані паспорти на продукцію з внесеними змінами та доповненнями, листи виробника продукції ТОВ «Спецпроект" від 31.03.2014 року №158/03/2014, від 31.03.2014 року №217/03/201 з додатками.

Натомість відповідач вказав, що позивачем усунуто не всі виявлені недоліки (невідповідності).

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 25.01.2016 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 22 706 688,00 грн. основного боргу та 46 916,57 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Однак, колегія суддів апеляційного господарського суду з таким висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 22 706 688,00 грн. боргу, погодитися не може та вважає за необхідне зазначити наступне.

Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами першою та другою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Задовольняючи позов частково місцевий господарський суд виходив з того, що позивач, передавши продукцію відповідачу за договором поставки, розраховує на отримання оплати у розумні строки, а не підписання сторонами договору акта приймання-передачі продукції не звільняє покупця від обов'язку оплатити поставлену йому продукцію.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, оскільки у відповідності до укладеного між сторонами договору а саме, п. 4.2 договору сторони погодили, що оплата поставленої продукції здійснюється покупцем протягом 30 робочих днів після підписання акту приймання-передачі поставленої партії продукції.

Статтею 673 Цивільного кодексу України (ЦК УКраїни) передбачено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам.

Так, згідно п. 2.1 договору якість та комплектність продукції повинні відповідати технічним характеристикам та документації, якою встановлені вимоги щодо якості, умовам договору. Пункт 2.2 договору передбачає, що вимоги щодо якості, приймання і маркування продукції встановлюються згідно з вимогами відповідних стандартів.

На підставі діючого законодавства та п. 5.8, п. 5.9 договору, покупець приймає продукцію згідно «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю» №П-6 (1965 р.) та «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю» №П-7 (1966 р.), затверджених постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР, Стандартом підприємства СТП 0.13.028.2010 «Управление закупками. Организация входного контроля для АЭС».

Статтею 687 ЦК України передбачено, що перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Якщо нормативно-правовими актами з питань стандартизації встановлено вимоги щодо порядку перевірки кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару, порядок перевірки, визначений договором, має відповідати цим вимогам.

На переконання колегії суддів, саме у даній справі, при підписанні акта приймання-передачі продукції, покупець та вантажоодержувач підтверджує та фіксує факт, чи відповідає поставлена продукція умовам договору, встановленим нормам, тобто, підписання акту приймання-передачі свідчить саме про її відповідність умовам покупця та належить до прийняття у власність покупця.

У відповідності до п. 5.9 договору сторони погодили між собою, що якщо в ході приймання буде встановлено, продукція, що поставляється, по своїм технічним характеристикам або технічній супровідній документації не відповідає нормам, правилам і стандартам по ядерній і радіаційній безпеці АЕС, покупець (вантажоодержувач) повертає продукцію постачальнику без будь-яких фінансових наслідків для себе.

Згідно Стандарту НАЕК «Енергоатом» «Організація вхідного контролю для АЕС» (СОУ НАЕК 038:2013) вхідний контроль продукції проводиться з метою недопущення у виробництво (монтаж та експлуатацію) такої продукції, що не відповідає умовам договорів (контрактів), технічним вимогам, конструкторській документації, вимогам діючих правил, норм та стандартів з ядерної та радіаційної безпеки.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, обумовлений договором порядок приймання продукції, яка є специфічною та потребує дотримання певних вимог з прийомки, виключає її прийняття на підставі лише видаткової накладної, в день її підписання. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що позивач підписавши даний договір, погодився з таким порядком приймання продукції.

В матеріалах справи містяться довідки про виявлені невідповідності на етапі ВК-1, що складаються у разі виявлення невідповідностей (замість актів вхідного контролю) від 23.01.2014 р. та від 02.10.2015 р., а також повідомлення позивача щодо необхідності усунення виявлених невідповідностей.

Отже, аналізуючи умови договору та правовідносин сторін, що склалися у даній справі, можна дійти висновку, що продукція може вважатися прийнятою за умови встановлення покупцем (відповідачем) факту відповідності її належній якості, що має бути, в свою чергу, підтверджено належними документами. Тобто, оплаті підлягає продукція, яка відповідає стандартам якості та нормативно-технічній документації, що встановлюється лише після отримання позитивних результатів вхідного контролю ВК-1 та ВК-2 з боку отримувача продукції, що фіксується актом приймання-передачі.

Таким чином, місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення суду не надав належну оцінку умовам договору щодо прийняття продукції. При цьому, судом було встановлено та досліджено, що продукція поставлена невідповідностями стандартам якості, у тому числі, по технічній супровідній документації, а також встановлено, що відповідачем було повідомлено позивача про існування таких недоліків та відповідних вимог, щодо їх виправлення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно договору документація на продукцію, у тому числі конструкторська документація (креслення), є супроводжуючою, вона підтверджує якість продукції, відповідність її нормативній документації та необхідним стандартам якості. Невідповідність в документації свідчать про невідповідність продукції вимогам якості, які визначені договором.

При прийнятті рішення суд першої інстанції встановив, що продукція фактично не пройшла вхідний контроль згідно умов договору, з огляду на це - акт приймання-передачі не був підписаний відповідачем, проте дійшов до помилкового висновку, що наявність недоліків документації не є підставою для звільнення покупця від обов'язку оплатити отриману продукцію, оскільки договір не містить такої умови виникнення обов'язку відповідача щодо оплати продукції з цими невідповідностями.

Згідно п. 5.10 договору право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі, який підтверджує виконання постачальником свого зобов'язання щодо поставки Продукції.

Як зазначалося вище, частина 1 статті 692 Цивільного Кодексу України встановлює, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тобто, на переконання колегії суддів, закон передбачає диспозитивну норму, яка надає право сторонам самостійно визначати строк виникнення зобов'язання з оплати, яким на думку колегії скористалися сторони при укладенні договору та встановили цей строк з посиланням на виникнення певної обставини - факт підписання сторонами акту приймання-передачі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (терміні його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Відповідно до ч. 6 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

На переконання колегії суддів за умовами договору, видаткова накладна на продукцію є документом, який засвідчує факт надходження продукції на склад вантажоодержувача (п.5.4 договору), для подальшого здійснення процедури прийомки на визначення відповідності товару умовам договору, але не свідчить про факт переходу права власності покупця на продукцію.

У відповідності до ч.1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, у листі Верховного Суду України від 01.07.2013 р. «Аналіз деяких питань застосуванні судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» зазначено, що у контексті застосування вищенаведеної норми ст.334 ЦК України судам слід мати на увазі, що цей момент визначено диспозитивно, оскільки законом або договором сторін може бути встановлено й інший момент такої передачі (наприклад, сплата покупної ціни підписання передавального акта, настання іншої умови, передбаченої договором, тощо).

Таким чином, аналізуючи умови договору поставки, можна зробити висновок, що саме підписання сторонами акту приймання-передачі є істотною умовою договору та обставиною (певною подією), з моментом настання якої виникають певні права та обов'язки сторін, виникнення зобов'язання з оплати пов'язане саме з моментом виникнення права власності на товар.

Задовольняючи позов в частині стягнення суми за поставлену продукцію місцевий господарський суд виходив з того, що позивач, уклавши договір і передавши продукцію відповідачу, розраховував на отримання оплати у розумні строки, що на думку колегії суддів суперечить договірним умовам, в яких чітко визначено, на підставі яких обставин позивач повинен розраховувати на оплату продукції.

При вирішенні даного спору, місцевий господарський суд мав би вирішити питання саме настання обставини виникнення у відповідача зобов'язання з оплати продукції. Проте, суд вирішив питання якості продукції та її відповідності умовам договору. Суд першої інстанції дослідив обставини, що акт приймання-передачі продукції відсутній, такий документ не був наданий позивачем відповідачу та не був підписаний між сторонами (тобто обставина виникнення зобов'язання з оплати продукції згідно договору не настала). При цьому, місцевий господарський суд вірно відмовив у стягненні 3% річних та інфляційних втрат з підстав того, що прострочення з оплати не відбулося, так як позивачем не було належним чином надіслано відповідачу на підписання акт приймання-передачі продукції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що спір між сторонами щодо якості поставленої продукції не виник. Поставлена продукція не була прийнята відповідачем у зв'язку з виявленими невідповідностями що викладені у довідках про виявлені невідповідності на етапі ВК-1 від 23.01.2014 р. № Д1-005-2 та від 02.10.2015 р. № Д1-005/1-2, тобто у супроводжувальних документах самої продукції.

Крім того, колегія суддів зазначає, що частково усунувши зазначені у довідках недоліки (у документах), що й не заперечується самим же позивачем, на переконання колегії суддів, він визнав що в документах були невідповідності, що були зафіксовані відповідачем у вказаних вище довідках.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що продукція, яка була поставлена позивачем за договором, призначена для використання на СВБ (системах, важливих для безпеки) на Рівненській атомній електростанції, не пройшла вхідний контроль у відповідності до вищевказаного Стандарту НАЕК «Енергоатом» у зв'язку з не усуненням виявлених невідповідностей, не є прийнятою та за умовами договору поставки до підписання акту приймання-передачі не підлягає оплаті.

При цьому, як встановлено апеляційним господарським судом, позивач не звертався до суду з позовом про спонукання відповідача виконати умови договору зокрема, щодо підписання акту приймання-передачі поставленої продукції.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, та виходячи з того, що обов'язок щодо оплати товару не настав для відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість заявленого позову щодо стягнення основної суми боргу то й у стягненні 3% річних та інфляційних втрат слід відмовити.

Більш того, відповідач у даному випадку не є особою, яка користувалась належними до сплати позивачу коштами на заявлену суму, тому відповідач згідно приписів ст. 614 ЦК України не повинен нести відповідальності у вигляді сплати 3% річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України.

У відповідності до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2016 року, прийняте після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з не правильним застосуванням норм матеріального права, є таким що не відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, апеляційна скарга Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект» підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2016 року у справі № 910/23297/15 скасуванню.

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «ЕНЕРГОПРОЕКТ» слід залишити без задоволення, оскільки подана необґрунтовано та безпідставно.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України. Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «ЕНЕРГОПРОЕКТ» на рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2016 року у справі № 910/23297/15 - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект» на рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2016 року у справі № 910/23297/15 - задовольнити.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2016 року у справі № 910/23297/15 - скасувати.

4. Прийняти по справі № 910/23297/15 нове рішення суду, яким у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «ЕНЕРГОПРОЕКТ» до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атомкомплект» про стягнення - відмовити.

5. Матеріали справи № 910/23297/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді М.Л. Яковлєв

І.А. Іоннікова