Постанова № 61976558, 10.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2016 р. Справа№ 910/1733/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Дідиченко М.А.

за участю представників:

від позивача - Царьов М.В., довіреність № 01/01-16 від 01.01.2016;

від відповідача - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2016 у справі №910/1733/16 (суддя Цюкало Ю.В.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Харківенергоремонт" до публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення грошових коштів та за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства "Центренерго" до товариства з обмеженою відповідальністю "Харківенергоремонт" про стягнення грошових коштів.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківенергоремонт" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства "Центренерго" основного боргу в сумі 626 503, 20 грн., трьох відсотків річних в сумі 8 540, 34 грн., інфляційних в сумі 185 444, 95 грн., пені в сумі 76 995, 06 грн. та 7% штрафу в сумі 43 855, 22 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача в порядку регресу за рішенням Господарського суду Харківської області від 08.06.2015 року у справі № 922/2134/15 29 753,65 грн. та за рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Харківський центр третейського судочинства" від 26.06.2015 року у справі № 3/9-2015 85 117,87 грн.

Публічне акціонерне товариство "Центренерго" звернулось до суду із зустрічним позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Харківенергоремонт" 1 340 928,00 грн. пені та 76 473,49 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.04.2016 у справі №910/1733/16 первісний позов задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача основну заборгованість в сумі 626 503, 20 грн., 3% річних в сумі 8 509, 05 грн. та інфляційних в сумі 185 444, 95 грн.; у задоволенні решти вимог за первісним позовом відмовлено; у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати отриманого товару.

Відмова у задоволенні вимоги про стягнення пені мотивована мораторієм на нарахування вказаної санкції.

Підставою відмови у задоволенні вимоги про стягнення 7% штрафу судом було визначено те, що нарахування вказаної санкції, здійсненої позивачем на підставі ч. 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо лише за невиконання саме не грошового зобов'язання, а не за прострочку оплати товару.

Залишаючи без змін вимоги за зустрічним позовом суд виходив з того, що постачальником не було допущено порушення укладеного між сторонами договору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2016 у справі №910/1733/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити повністю; зустрічний позов задовольнити.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на несвоєчасну поставку позивачем продукції відповідно до заявок № 23/4902 від 15.10.2014 року № 23/4903 від 15.10.2014 року та актів № 25-01/11-2014 та № 25/11-2014 та на недопоставку підшипників 3003264 ГОСТ 5721-75 в кількості 10 штук на Зміївську ТЕС ПАТ "Центренерго", а також підшипників 3003264 ГОСТ 5721-75 у кількості 2 штук на Трипільську ТЕС ПАТ "Центренерго".

Крім цього, апелянт у скарзі зазначає про розповсюдження дії мораторію також і на нарахування річних та інфляційних.

Представник позивача в судовому засіданні 10.10.2016 проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить підпис його представника у розписці про оголошення перерви, яка була оголошена в судовому засіданні 12.09.2016.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від відповідача до суду не надійшло.

Враховуючи наведене вище, а також те, що представник апелянта був присутній у минулому судовому засіданні та надав пояснення по суті вимог за апеляційною скаргою, отже його позиція є зрозумілою, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між публічним акціонерним товариством "Центренерго" (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Харківенергоремонт" (постачальник) 13.11.2014 року було укладено Договір про закупівлю (поставку) товарів № 131/18, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцю товари (продукцію) згідно з умовами договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов договору (п.п. 1.1., 1.2.).

Згідно п. 1.3. договору найменування (номенклатура, асортимент), ціна, кількість, строки (графік) поставки та інші характеристики продукції зазначені в Додатках до договору.

Ціною договору є загальна сума цін на продукцію (вартість) з ПДВ, що поставляється за даним договором. Ціни на продукцію визначаються в Додатку до договору (п. 2.1., 2.2. договору).

Згідно з п. 2.5. договору розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника в порядку, передбаченому Додатком до договору.

Пунктом 3.3. договору сторони погодили, що фактичний об'єм кожної партії продукції зазначається у відповідній письмовій заявці покупця, яка є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 5.3. договору датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі продукції.

Згідно п. 9.2. договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язання щодо поставки продукції з постачальника стягується пеня у розмірі 2% вартості продукції, з якої допущено прострочення за кожний день прострочення, а за прострочення понад двадцяти днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості, і крім цього, постачальник відшкодовує всі понесені покупцем збитки, заподіяні затримкою виконання постачальником зобов'язань за договором.

Пунктом 9.6. договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє протягом строку, зазначеного в Додатку до договору (п. 12.1. договору).

Додатком № 1 до Договору сторони визначили найменування, асортимент, кількість, та ціну продукції, що поставляється.

Пунктом 2 Додатку № 1 до Договору сторони погодили, що загальна вартість продукції з ПДВ складає 1 045 629,72 грн.

Відповідно до п. 3 Додатку № 1 до Договору розрахунки за продукцію здійснюються протягом 45 календарних днів з дати підписання акту приймання-передачі продукції.

Згідно п. 5 Додатку № 1 до Договору строк поставки: протягом 15 календарних днів з моменту отримання письмової заявки покупця, з можливістю дострокової поставки.

Строк дії договору до 31.12.2014 року (п. 9 Додатку № 1 до Договору).

На виконання заявок відповідача щодо поставки продукції позивачем було поставлено продукцію покупцю, що підтверджується оформленими належним чином наступними актами приймання-передачі матеріальних цінностей: № 25-01/11-2014 від 25.11.2014 року на суму 57 600,00 грн., № 25/11-2014 від 25.11.2014 року на суму 288 000,00 грн., № 23/12-2014 від 23.12.2014 року на суму 104 360,40 грн., № 1 від 26.12.2014 року на суму 20 542,80 грн., № 29/12-2014 від 29.12.2014 року на суму 156 000,00 грн., всього на суму 626 503, 20 грн.

Відповідачем вказані кошти позивачу за поставлений товар оплачено не було, що і стало підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю "Харківенергоремонт" з даним позовом до суду.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 3 Додатку № 1 до Договору розрахунки за продукцію здійснюються протягом 45 календарних днів з дати підписання акту приймання-передачі продукції.

Сторонами 25.11.2014 року, 23.12.2014 року, 26.12.2014 року та 29.12.2014 року були підписані акти приймання-передачі продукції, проте відповідачем зобов'язання з оплати вартості товару у строки, передбачені п. 3 Додатку № 1 до Договору, виконані не були.

Враховуючи вищевикладене, на момент звернення позивача з даним позовом до суду строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості поставленої позивачем продукції настав.

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Факт наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи, що наведено вище у даній постанові.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 626 503, 20 грн.

Також, окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення три відсотки річних в сумі 8 540, 34 грн., інфляційні в сумі 185 444, 95 грн., пеню в сумі 76 995, 06 грн. та 7% штрафу в сумі 43 855, 22 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача в порядку регресу за рішенням Господарського суду Харківської області від 08.06.2015 року у справі № 922/2134/15 29 753,65 грн. та за рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Харківський центр третейського судочинства" від 26.06.2015 року у справі № 3/9-2015 85 117,87 грн.

Стосовно вимог про стягнення річних та інфляційних слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 8 509, 05 грн. та інфляційних в сумі 185 444, 95 грн., розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

При цьому, доводи апелянта про розповсюдження дії мораторію на нарахування річних та інфляційних, відхиляються колегією суддів, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції чинній на момент порушення провадження у справі про банкрутство) протягом дії мораторію задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Оскільки, провадження у справі про банкрутство здійснюється за тією редакцією Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", то саме вона і застосовується у даному спорі.

Отже, вказаною нормою передбачено заборону нарахування під час дії мораторію саме неустойки - штрафу, пені.

В свою чергу, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. п. 3.1, 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Отже, оскільки інфляційні нарахування та річні не мають характеру штрафних санкцій, заборона на їх нарахування під час дії мораторію не розповсюджувалась, а тому доводи апелянта в наведеній частині підлягають відхиленню за необґрунтованістю.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача 7% штрафу у розмірі 43 855, 22 грн., слід зазначити наступне.

Так, позивачем було нараховано штраф на підставі ч. 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В частині 1 статті 230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Така правова позиція наведена і в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249.

Таким чином, наведена норма передбачає застосування штрафу тільки за прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з поставкою товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

В даному випадку відповідачем допущено прострочення виконання саме грошового зобов'язання за договором про закупівлю (поставку) товарів №131/18, а отже положення ч. 2 статті 231 Господарського кодексу України не підлягають застосуванню до даних правовідносин.

З огляду на вищевикладене, вимога про стягнення 7% штрафу у розмірі 43 855, 22 грн. не підлягає задоволенню.

У будь-якому випадку ані штраф, ані пеня, не повинні нараховуватися з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 09.02.2004 року Господарським судом міста Києва було порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ "Центренерго" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів до закінчення провадження у справі.

Відповідно до ч. 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції чинній на момент порушення провадження у справі про банкрутство) мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Розгляд справи про банкрутство ПАТ "Центренерго" триває та знаходиться на стадії попереднього судового засідання у процедурі розпорядження майном та складення реєстру вимог кредиторів.

Дія мораторію поширюється як на конкурсну заборгованість, що виникла до моменту порушення справи про банкрутство, так і на поточну заборгованість, що виникла після порушення справи про банкрутство.

Відповідно до Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржником або визнання його банкрутом" (чинна редакція) положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Отже, введений судом мораторій щодо ПАТ "Центренерго" діє на сьогоднішній день.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про банкрутство" від 18.12.2009 року № 15 та постановах Верховного Суду України від 12.03.2013 року № 3-71 гс 12, від 01.10.2013 року № 3- 27гс13, від 18.12.2012 року № 3-67гс12.

Враховуючи наведене, вимога стягнення 76 995,06 грн. пені також не підлягає задоволенню.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача в порядку регресу за рішенням Господарського суду Харківської області від 08.06.2015 року у справі № 922/2134/15 29 753,65 грн. та за рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Харківський центр третейського судочинства" від 26.06.2015 року у справі № 3/9-2015 85 117,87 грн., колегія суддів погоджується із відмовою суду першої інстанції у їх задоволенні з огляду на наступне.

Позивач, в обґрунтування вказаних вимог посилається на те, що внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання з оплати товару, поставленого за договором про закупівлю (поставку) товарів № 131/18, товариство з обмеженою відповідальністю "Харківенергоремонт" не змогло розрахуватись зі своїми контрагентами - ТОВ "Торговий дім "Інтерпідшипник" та ТОВ "Торговий дім "ПК "Індустрія".

Так, з ТОВ "Харківенергоремонт" присуджено, зокрема, до стягнення:

- 29 753,65 грн. за рішенням Господарського суду Харківської області від 08.06.2015 року у справі № 922/2134/15 на користь ТОВ "Торговий дім "Інтерпідшипник",

- 85 117,87 грн. за рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Харківський центр третейського судочинства" від 26.06.2015 року у справі № 3/9-2015 на користь ТОВ "Торговий дім "ПК "Індустрія".

За наведених обставин, позивач вважає, що відповідач повинен йому відшкодувати вказані суми, які є сумами пені, річних, інфляційних штрафу та судового збору, що були присуджені до стягнення з ТОВ "Харківенергоремонт" вказаними рішеннями.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності, в т.ч. власну відповідальність у разі невдалого вибору контрагентів.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів.

За наведених обставин, покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання позивачем своїх зобов'язань перед іншими особами є неправомірним, а тому вказані вимоги підлягають залишенню без задоволення.

Щодо вимог за зустрічним позовом про стягнення 1 340 928,00 грн. пені та 76 473,49 грн. штрафу, слід зазначити наступне.

ПАТ "Центренерго" нараховано вказані санкції за несвоєчасну поставку продукції відповідно до заявок № 23/4902 від 15.10.2014 року № 23/4903 від 15.10.2014 року та актів № 25-01/11-2014 та № 25/11-2014 та за недопоставку підшипників 3003264 ГОСТ 5721-75 в кількості 10 штук на Зміївську ТЕС ПАТ "Центренерго", а також підшипників 3003264 ГОСТ 5721-75 у кількості 2 штук на Трипільську ТЕС ПАТ "Центренерго".

Крім цього, покупцем на підставі договору № 131/18/н забезпечення виконання договору неустойкою було нараховано штраф, що складає 5% від ціни договору за невиконання постачальником договірних зобов'язань.

Колегія суддів вважає вказані вимоги необґрунтованими, виходячи з наступного.

Покупцем (ПАТ "Центренерго") на адресу Постачальника (ТОВ "Харківенергоремонт") 14.10.2014 року було направлено Повідомлення учасникам про результати процедури закупівлі за вих. № 15/4876 та Повідомлення про акцепт пропозиції конкурсних торгів, або цінової пропозиції, або пропозиції за результатами застосування процедури закупівлі в одного учасника за вих. № 15/4880.

До зазначених документів додавався перелік Продукції заявленої Покупцем відповідно до якого останній мав намір замовити у Постачальника у тому числі Підшипник 3003264 ГОСТ 5721-75 в кількості 18 штук для потреб Зміївської ТЕС та Підшипник 3003264 ГОСТ 5721- 75 в кількості 4 штуки для потреб Трипільської ТЕС, в загальній кількості 22 підшипника (18+4).

При ньому, вказана кількість підшипників зазначена і у Додатку № 1 до Договору про закупівлю (поставку) товарів № 131/18 від 13.11.2014 року.

Проте, Покупець до підписання Договору про закупівлю (поставку) товарів № 131/18 від 13.11.2014 року на адресу Постачальника направив дві попередні технічні Заявки на поставку підшипників № 23/4902 від 15.10.2014 року, № 23/4903 від 15.10.2014 року (т.2, с.с.32, 39).

Згідно вказаних заявок Покупець просив поставити Підшипники 3003264 ТОСТ 5721-75 в кількості 10 штук для потреб Зміївської ТЕС та Підшипники 3003264 ТОСТ 5721-75 в кількості 2 штук для потреб Трипільської ТЕС в загальній кількості 12 підшипників (10+2).

При цьому, у вказаних заявках зазначено, що керівництво Трипільської та Зміївської ТЕС повинно вжити необхідних заходів щодо приймання зазначених вище підшипників на відповідальне зберігання до оформлення необхідних документів.

Згідно пояснень позивача під оформленням необхідних документів розумілося укладання саме Договору №131/18 від 13.11.2014 року та оформлення належним чином заявки №23/5772 від 04.12.2014 року на поставку зазначених підшипників.

Так, відповідно до попередньої технічної заявки на поставку підшипників №23/4902 від 15.10.2014 року та Акту прийому-передачі на відповідальне зберігання від 20.10.2014 року (т.2, а.с. 36), а також Акту надання послуг (перевезення вантажів) №35775 від 31.10.2014 року (т.2, а.с. 35) (вантаж відправлено 16.10.2014 року по маршруту Кривий Ріг - Обухів), ТОВ "Харківенергоремонт" поставило до Трипільської ТЕС 20.10.2014 року (на 5-й день після отримання заявки на поставку) Підшипник 3003264 ТОСТ 5721-75 у кількості 2 штуки.

Відповідно до акту прийому-передачі продукція передається на відповідальне зберігання Трипільській ТЕС.

Відповідно до попередньої технічної заявки на поставку підшипників №23/4903 від 15.10.2014 року та Акту прийому-передачі на відповідальне зберігання від 21.10.2014 року (т.2, а.с. 41), а також Товарно-транспортної накладної №20/10 від 20.10.2014 року (т.2, а.с.40), ТОВ "Харківенергоремонт" поставило до Зміївської ТЕС 21.10.2014 року (на 6-й день після отримання заявки на поставку) Підшипник 3003264 ГОСТ 5721-75 у кількості 10 штук.

Відповідно до та акту прийому-передачі продукція передається на відповідальне зберігання.

Отже, вказані підшипники були передані Трипільській ТЕС та Зміївській ТЕС на відповідальне зберігання до укладення договору №131/18 від 13.11.2014 року.

Згодом, а саме 25.11.2014 року, між Зміївською ТЕС та TОB "Харківенергоремонт" було підписано Акт прийому-передачі з відповідального зберігання продукції (т.2, а.с. 42), згідно якого Підшипники 3003264 ГОСТ 5721-75 у кількості 10 шт., які були поставлені відповідно до Товарно-транспортної накладної №20/10 від 20.10.2014 року, було повернуто TОB "Харківенергоремонт" з відповідального зберігання.

Цього ж дня, а саме 25.11.2014 року TОB "Харківенергоремонт" було передано ПАТ "Центренерго" вказані підшипники, що підтверджується оформленим належним чином Актом приймання-передачі матеріальних цінностей згідно Договору 131/18 від 13.11.2014 року №25/11-2014 від 25.11.2014 року (т.2, а.с. 43.)

Крім цього, 25.11.2014 року між Трипільською ТЕС та ТОВ "Харківенергоремонт" було підписано Акт прийому-передачі з відповідального зберігання продукції, згідно якого Підшипники 3003264 ГОСТ 5721-75 у кількості 2 шт., було повернуто TОB "Харківенергоремонт" з відповідального зберігання.

Цього ж дня, а саме 25.11.2014 року TОB "Харківенергоремонт" було передано ПАТ "Центренерго" вказані підшипники, що підтверджується оформленим належним чином Актом приймання-передачі матеріальних цінностей згідно Договору 131/18 від 13.11.2014 року №25-1/11-2014.

В контексті наведеного, доводи апелянта про нездійснення поставки підшипників за заявкою №23/5772 від 04.12.2014 на підставі чого ним нараховані санкції за прострочення такої поставки судом відхиляються судом з наступних підстав.

Відповідно до умов Додатку № 1 до Договору про закупівлю (поставку) товарів № 131/18 від 13.11.2014 року покупець мав намір замовити у постачальника у тому числі Підшипник 3003264 ГОСТ 5721-75 у кількості 18 шт. для потреб Зміївської ТЕС та Підшипник 3003264 ГОСТ 5721-75 у кількості 4 шт. для потреб Трипільскої ТЕС, тобто у загальній кількості 22 підшипника (18+4).

Разом з тим, згідно розрахунків ПАТ "Центренерго" у зустрічній позовній заяві постачальник повинен був поставити 24 шт., а не 22 шт. підшипників.

Наведене суперечить пунктам 1.7, 2.2 та 2.3 Договору про закупівлю (поставку) товарів № 131/18 від 13.11.2014 року.

При цьому, суд погоджується з позицією позивача про те, що єдиною заявкою на поставку підшипників у відповідності до умов Договору про закупівлю (поставку) товарів № 131/18 від 13.11.2014 року була Заявка від 04.12.2014 № 23/5772, на підставі якої покупець виразив намір придбати замовлену продукцію у власність, у тому числі раніше поставлену йому постачальником на відповідальне зберігання, а саме Підшипники 3003264 ГОСТ 5721-75 у кількості 10 шт. для потреб Зміївської ТЕС та Підшипники 3003264 ГОСТ 5721-75 у кількості 2 шт. для потреб Трипільскої ТЕС, тобто у загальній кількості 12 підшипників.

Передача позивачу вказаних вище підшипників з відповідального зберігання та підписання Актів приймання-передачі матеріальних цінностей №25-1/11-2014 від 25.11.2014 року та №25/11-2014 від 25.11.2014 року раніше ніж заявки №23/5772 від 04.12.2014 року пояснюється негайними технічними потребами ПАТ "Центренерго", оскільки до підписання цих актів останній фактично не набував права власності на вказані у цих актах підшипники, та відповідно відповідач не міг використовувати підшипники для проведення ремонтних робіт на Трипільскій ТЕС та Зміївській ТЕС.

Відповідно до п.5 Додатку №1 до Договору про закупівлю (поставку) товарів №131/18 від 13.11.2014 року строк поставки продукції - протягом 15 календарних днів з моменту отримання письмової заявки Покупця, з можливістю дострокової поставки.

Отже, вказаним пунктом передбачено, що поставка здійснюється лише на підставі письмової заявки Покупця.

При цьому, апелянтом не доведено обставин того, що підшипники, прийняті відповідачем за актами приймання-передачі матеріальних цінностей згідно Договору про закупівлю (поставку) товарів №131/18 від 13.11.2014 року №25/11-2014 та №25-1/11-2014 від 25.11.2014, були поставлені позивачем не в рамках заявки №23/5772 від 04.12.2014 року.

З огляду на викладене, постачальником не було допущено прострочення поставки товару так само, як і не було недопоставлено підшипники у загальній кількості 12 шт., а отже підстави для покладення на TОB "Харківенергоремонт" відповідальності у вигляді стягнення 1 340 928,00 грн. пені та 76 473,49 грн. штрафу відсутні.

Таким чином, відмова суду першої інстанції у задоволенні зустрічного позову є обґрунтованою.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Центренерго" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 18.04.2016 у справі №910/1733/16 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи №910/1733/16 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

М.А. Дідиченко