Рішення № 61976475, 11.10.2016, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.10.2016 р. Справа № 917/1399/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Агросвіт", вул. Межева , 2/1, смт. Приютівка, Олександрійський район, Кіровоградська область, 28034; адреса для листування; вул. Шевченка, 48, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28001

до Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про стягнення 161 678,44 грн.,

Суддя Мацко О.С.

Представники у судовому засіданні:

від позивача відсутні

від відповідача відсутні

СУТЬ СПРАВИ: Розглядається позовна заява про стягнення 161678,44 грн. заборгованості за Договором про поставку товару для виробництва сільськогосподарської продукції № 09ТК 18/03-1 від 22.03.2011 року, з яких: 80554,99 грн. - 30 % річних, 81123,45 грн. - інфляційних.

11.10.2016 року від позивача до суду надійшов супровідний лист (вх. № 12517) із додатками та повідомленням про підтримання позовних вимог та розгляд справи за відсутності представника.

Відповідач представництво в судові засідання 22.09.2016р., 11.10.2016р. не забезпечив, причин неявки не повідомив, ухвали суду від цих дати, що направлялись відповідачу за адресою, зазначеною в ЄДР - вул. Левітана, 15/4, м. Кременчук, Полтавська область, 39600 - повернулись до суду та залучені до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до пп. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В зв'язку з тим, що необхідних для вирішення спору доказів, наявних у матеріалах справи достатньо, господарський суд двічі повідомляв належним чином відповідача про дату, час і місце судового розгляду, строк розгляду справи, встановлений ГПК України, закінчується, то справа розглядається без участі представників сторін за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд, встановив:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 11.09.2012 року по справі № 18/1241/12 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Агросвіт" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Аміна - Юг" (немайнового поручителя за умовами укладеного між сторонами 18.03.2011 р. договору поруки) про стягнення солідарно 96 275,46 грн. були задоволенні повністю.

Даним рішенням встановлено наступне.

18.03.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничою фірмою "Агросвіт" (продавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (покупець) укладено Договір поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції № 09 ТК 18/03-1, за умовами якого продавець зобов'язувався здійснювати постачання товарів безпосередньо пов'язаних з технологічними процесами виробництва сільськогосподарської продукції покупцю (далі-товар), а покупець зобов'язувався прийняти і оплатити отриманий товар (п. 1.1 Договору поставки).

До договору поставки між сторонами були підписані та скріплені їх печатками Доповнення, в яких останні узгодили асортимент товару, що постачається продавцем, його кількість та ціну, а також строки оплати (до 15.09.2011 р.), а саме : Доповнення № 1/тк від 05.04.2011 р. до договору поставки, Доповнення № 2/тк від 18.04.2011 р. до договору поставки та Доповнення № 3/тк від 05.05.2011 р. до договору поставки.

Факт передачі продавцем та прийняття покупцем товару на загальну суму 140 975,46 грн. підтверджується копіями належним чином оформлених видаткових накладних № 904-151 від 20.04.2011 р. на суму 106 134,86 грн., № 905-39 від 05.05.2011 р. на суму 6 005,60 грн., № 905-337 від 31.05.2011 р. на суму 20 091,60 грн., № 906 169 від 15.06.2011 р. на суму 6 593,00 грн. та № 906-374 від 30.06.2011 р. на суму 2 150,40 грн.

За даними позивача в порушення умов Договору поставки першим відповідачем проведено часткову оплату вартості отриманого ним товару в сумі 44 700,00 грн., заборгованість відповідача за отриманий товар складає 96 275,46 грн..

З метою забезпечення виконання Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (покупцем) зобов'язань з оплати товару за договором поставки № 09 ТК18/03-1 між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничою фірмою "Агросвіт" (кредитор), Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (боржник) та Фермерським господарством "Аміна - Юг" (поручитель) 18.03.2011 р. було укладено договір поруки (далі - договір поруки).

Відповідно до умов даного договору поруки поручитель зобов'язувався перед кредитором солідарно з боржником відповідати всім своїм майном по зобов'язаннях боржника за договором поставки № 09 ТК 18/03-1 від 18.03.2011 р. (п. 1.1 договору поруки).

З огляду на невиконання Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (боржник) своїх зобов'язань за договором поставки позивач звернувся до другого відповідача як до поручителя з вимогою вих. № 653 від 24.05.2012 р. виконання грошового зобов'язання в сумі 96 275,46 грн. по договору поруки від 18.03.2011 р., вищезазначена вимога в установлені у договорі поруки терміни другим відповідачем виконана не була.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 та Фермерського господарства "Аміна - Юг" (немайнового поручителя за умовами укладеного між сторонами 18.03.2011 р. договору поруки) про стягнення солідарно 96 275,46 грн. заборгованості першого відповідача, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного 18.03.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Агросвіт" до Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 договору № 09 ТК 18/03-1 поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції (з урахуванням часткової оплати).

Отже, в рішенні суду від 11.09.2012 року у справі № 18/1241/12 встановлено наявність між сторонами зобов'язань, що виникли з договору поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції № 09 ТК 18/03-1 від 18.03.2011 року та договору поруки від 18.03.2011 р. Також судом встановлено порушення відповідачем вимог договору поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції № 09 ТК 18/03-1 від 18.03.2011 року в частині оплати в сумі 96 275,46 грн.

Відповідно до листа господарського суду Полтавської області від 27.09.2016р. № 01-24/1314-16 р. рішення господарського суду від 11.09.2012 у справі № 18/1241/12 набрало законної сили 12.02.2013 року .

Відповідно до положень ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує встановлена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки в силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, суд приймає до уваги рішення господарських судів у справі №18/1241/12 та встановлені у них факти, при цьому ці факти не можуть ставитися судом під сумнів.

Факти, встановлені в рамках справи № 18/1241/12, не мають доводитись знов в рамках справи № 917/1399/16.

Як зазначає позивач в позовній заяві та підтверджує копією платіжного доручення № 234 від 22.12.2015 року (а.с. 25) після винесення рішення в справі № 18/1241/12 поручителем (ФГ «Аміна-ЮГ») проведено часткову оплату в сумі 30 000,00 грн.

Зокрема в п. 11.4 договору поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції № 09 ТК 18/03-1 від 18.03.2011 року сторони передбачили, що відповідно до ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, продавець має право вимагати від покупця, а останній зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 30% річних від простроченої суми.

Із посиланням на останню приведену норму в рамках даної справи позивач просить суд стягнути з відповідача 161678,44 грн., з яких: 80 554,99 грн. - 30 % річних за період 29.08.2013р.-29.08.2016р., 81 123,45 грн. - інфляційних за період вересня 2013р. - липня 2016 року включно на суму основного боргу 96 275,46 грн., стягнуту в рамках справи № 18/1241/12 та з урахування проведених проплат поручителем.

При вирішенні спору суд враховує наступне.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, судом відповідно до положень ст. 111-28 ГПК України враховано правову позицію, викладену у постановах Верховного суду України від 20.12.2010 р. № 10/25, від 04.07.2011 р. № 13/210/10, від 12.09.2011 р. № 6/433-42/183, від 14.11.2011 р. № 12/207, від 23.01.2012р. № 37/64, про те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Відповідно до п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

За приписами п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В договорі поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції № 09 ТК 18/03-1 від 18.03.2011 року (п. 11.4) сторони передбачили відповідальність відповідача за порушення грошового зобов'язання в розмірі 30% річних від простроченої суми.

В межах господарської справи № 18/1241/12 встановлено порушення відповідачем вимог договору поставки товару для виробництва сільськогосподарської продукції № 09 ТК 18/03-1 від 18.03.2011 року в частині проведення оплат.

Відповідно до інформації про виконавче провадження (а.с. 29-30), наказ господарського суду Полтавської області від 05.03.2013 року в справі № 18/1241/12 не виконаний і знаходиться на виконанні в Крюківському ВДВС міста Кременчук ГТУЮ у Полтавській області, виконавче провадження № 51506648.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом перевірено суми заявлених позивачем 30% річних, дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства України, відповідають наданому розрахунку та обґрунтовані в сумі 80 554,99 грн. за період 29.08.2013р.-29.08.2016р.

Здійснивши перевірку за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 9.1.3" наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 81 123,45 грн. за період вересня 2013р. - липня 2016 року, суд встановив, що позивачем допущені помилки при обрахуванні, які вплинули на їх розмір.

Отже, суд визнає правомірними та такими, що підлягають до стягнення 30% річних в сумі, заявленій позивачем - 80 554,99 грн. та втрат від інфляції в сумі 81 068,06 грн.

За приписами ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку як від усіх солідарних боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно зі ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні з даним позовом, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст. 33, 35, 43, 49, 75, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Агросвіт" (вул. Межева, 2/1, смт. Приютівка, Олександрійський район, Кіровоградська область, 28034, код ЄДРПОУ 23233729) - 80 554,99 грн. - 30 % річних, 81 068,06 грн. - інфляційних, 2 424,35 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Копію рішення надіслати сторонам за адресами, зазначеними у його вступній частині.

Суддя О.С.Мацко