Постанова № 61975722, 13.10.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2016 р.Справа №804/4860/1611 год. 40 хвил. Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 при секретарі судового засідання ОСОБА_2 за участю: позивача представника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Новомосковської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, -

ВСТАНОВИВ:

1 серпня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Новомосковської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати:

- податкові повідомлення-рішення від 12.06.2015 року за №27010-17 та від 16.06.2015 року за №27049-17;

- податкову вимогу за №840-23 від 04.12.2015 року;

- рішення про опис майна у податкову заставу №381 від 04.12.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що:

-12.06.2015 року та 16.06.2015 року відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суми податкового зобовязання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 50000 грн.;

-позивач не погоджується з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, зазначаючи, що для застосування рішення про встановлення місцевих податків у 2015 році, таке рішення повинно бути прийнятим та офіційно оприлюдненим до 15 липня 2014 року, отже підстави для сплати транспортного податку у 2015 році відсутні, так як рішення «Про встановлення транспортного податку по м. Новомосковську на 2015 рік» прийнято 23.01.2015 року;

-позивач зазначає, що не знав і не міг знати про нарахування йому грошового зобовязання за податковим повідомленням-рішенням, то такі документи, як податкова вимога №840-23 від 04.12.2015 року та рішення про опис майна у податкову заставу №381 від 04.12.2015 року, є незаконні, оскільки податкові повідомлення-рішення не є узгодженими.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні підтримали обрані правові позиції.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду письмові заперечення з наступним обґрунтуванням:

- у власності позивача перебувають два легкові автомобілі з обємом двигунів 3456 куб.см та 3471 куб.см, які зареєстрований у встановленому порядку 17.09.2014 року та 30.10.2014 року відповідно;

- обовязок сплачувати транспортний податок покладено на позивача після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VII від 28.12.2014 року, а не поширено такий на період до набрання ним чинності, тобто до 01.01.2015 року;

- оскаржувані податкові повідомлення-рішення було направлено 31.06.2015 року на адресу позивача засобами поштового звязку рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Дане поштове відправлення повернуто до Новомосковської ОДПІ з відміткою поштового відділення звязку на конверті про неможливість його вручення адресату, у звязку із закінченням терміну зберігання;

- станом на 01.12.2015 року у позивача обліковувався податковий борг на суму 50000 грн., на підставі чого було сформовано та надіслано податкову вимогу №840-23 від 04.12.2015 року та прийнято рішення про опис майна у податкову заставу від 04.12.2015 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується сторонами, що за ОСОБА_3 зареєстровано легкові транспортні засоби:

- з 17.09.2014 року марки Lexus ES350, 2013 року випуску, обєм двигуна 3456 куб.см типу легковий седан-В, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1, що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії СХХ406987;

- з 30.10.2014 року марки Honda Pilot, 2011 року випуску, обєм двигуна 3471 куб.см типу легковий універсал-В, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2, що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії СХХ895939.

12 червня 2015 року Новомосковською обєднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області винесене податкове повідомлення-рішення №27010-17, яким позивачу визначено до сплати суму транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25000 грн.

16 червня 2015 року Новомосковською обєднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області винесене податкове повідомлення-рішення №27049-17, яким позивачу визначено до сплати суму транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25000 грн.

У звязку з несплатою сум, визначених у вказаних податкових повідомленнях-рішеннях, відповідачем 04.12.2015 року сформовано податкову вимогу №840-23 про зобовязання позивача сплатити суму боргу у розмірі 50000 грн. та прийнято рішення про опис майна у податкову заставу №381.

Вирішуючи по суті спір щодо правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, зокрема з огляду на доводи позивача про застосування транспортного податку з 01.01.2016 року, суд використовує норми права, які діяли станом на 01.01.2015 року.

Так, 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі Закон №71-VIII), яким шляхом викладення в новій редакції статтю 267 Податкового кодексу України, та введено в Україні новий місцевий податок на майно - транспортний податок.

Рішенням Новомосковської міської ради від 23.01.2015 року №1216 «Про встановлення транспортного податку по м. Новомосковську» вирішено установити на території міста транспортній податок, із затвердженням Положення «Про транспортний податок», яким в свою чергу визначено обєкт оподаткування, платників податку, податковий період та інші обовязкові елементи транспортного податку згідно зі статтями 46-49, 267 Податкового кодексу України.

Податком є обовязковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до Податкового кодексу України.

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад обєднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обовязковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно із статтею 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.

При цьому, пунктами 10.2 та 10.3 статті 10 Податкового кодексу України прямо визначені особливості установлення місцевих податків:

- 10.2. Місцеві ради обовязково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю);

- 10.3. Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Таким чином, пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України законодавець прямо передбачив обовязковість установлення органом місцевого самоврядування, зокрема, транспортного податку та плати за землю, розділивши при цьому різновиди податку на майно в залежності від обєкту оподаткування.

Повноваження Верховної Ради України та міських рад щодо податків та зборів встановлені статтею 12 Податкового кодексу України.

Так, Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає:

- перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад;

- положення, визначені в пунктах 7.1, 7.2 статті 7 цього Кодексу щодо місцевих податків та зборів, а саме такі елементи податку як платники податку; обєкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку; податкові пільги та порядок їх застосування.

Повноваження міських рад щодо прийняття рішень про встановлення місцевих податків та зборів та особливості справляння таких податків визначені пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, зокрема:

- встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1);

- при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обовязково визначаються обєкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обовязкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2);

- копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (підпункт 12.3.3).

Вирішальним для цієї справи уявляється надання оцінки пункту 10.2 статті 10 та підпунктам 12.3.4, 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України у їх системному звязку, а саме, відповідно до:

- підпункту 12.3.4: рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом;

- підпункту 12.3.5: у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації субєктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обовязковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Таким чином, підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України прямо встановлює особливості справляння відповідних місцевих податків, що є обовязковими згідно з нормами цього Кодексу, а саме транспортного податку, обовязковість якого прямо визначена пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України - у разі не прийняття рішення про встановлення транспортного податку такий податок до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.

Особливістю застосування підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України буде також необхідність додержання при цьому вимог щодо офіційного оприлюднення рішення органу місцевого самоврядування, оскільки офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України.

Отже, прийняття рішення місцевою радою в такому випадку прямо повязано із його юридичною здатністю набуття статусу нормативно-правового акту та правомірністю бути застосованим у відповідних правовідносинах.

При цьому, суд не вбачає порушення частин 3 статті 27 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Встановлені обмеження застосовуються виключно до таких законів України або їх окремих положень, які зменшують надходження до бюджету та/або збільшують витрати бюджету.

Оскільки, транспортний податок, введений з 01.01.2015 року, є саме новим податком та збільшує надходження до бюджету, наведена норма Бюджетного кодексу України та вищевказані правила щодо прийняття законів, не застосовуються до нових податків, які збільшують надходження бюджету.

Принцип загальності оподаткування полягає у тому, що кожна особа зобовязана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу.

В розглянутому спорі суд не може застосувати принцип презумпції правомірності рішень платника податку, оскільки проаналізовані норми законів та Податкового кодексу України не припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платника податків, що надало б можливість прийняти рішення на користь як платника податків, оскільки суд встановив однозначність справляння обовязкових місцевих податків (підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Визнаючи правомірними доводи контролюючого органу, суд не встановив порушення принципу стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів (перелік таких елементів наведений в пункті 7.1 статті 7) не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, а податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Додержання принципу стабільності вбачається в тому, що зміни до діючих елементів податку не вносились, так як податок є новим, при цьому застосування нового податку з 01.01.2015 року з нового бюджетного року, прямо відповідає вказаному принципу, закріпленому підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України.

З системного аналізу наведених норм права, суд дійшов висновку про правомірність нарахування контролюючим органом у 2015 році транспортного податку.

Надаючи оцінку наявності обєкта оподаткування з огляду на рік випуску транспортного засобу, суд виходить із того, що відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України є обєктами оподаткування.

Обєктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають обєм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Відповідно до статей 34, 37 Закону України «Про дорожній рух» державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів. При цьому, забороняється експлуатація незареєстрованих (неперереєстрованих) транспортних засобів.

Особливості визначення дати першої реєстрації автомобілів, що були у користуванні визначені розділом 7 «Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.08.2010 року №379.

У разі, коли на транспортні засоби уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право їх експлуатувати, вони вважаються використовуваними.

Таким чином, датою початку користування (вводу в експлуатацію) транспортних засобів, що були в користуванні, правомірно вважати дату їх першої реєстрації, що визначена в реєстраційних документах, які видано уповноваженими державними органами та дають право експлуатувати ці транспортні засоби на постійній основі.

Судом встановлено, що автомобілі:

- марки Lexus ES350, 2013 року випуску, обєм двигуна 3456 куб.см типу легковий седан-В, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії СХХ406987, вперше зареєстровано 05.12.2013 року відповідно до наданої суду інформації компютерної бази даних Новомосковського ЦНП №1209, підпорядкованого УДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області;

- марки Honda Pilot, 2011 року випуску, обєм двигуна 3471 куб.см типу легковий універсал-В, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії СХХ895939, вперше зареєстровано 23.08.2011 року відповідно до наданої суду інформації компютерної бази даних Новомосковського ЦНП №1209, підпорядкованого УДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області.

Згідно із підпунктом 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

При цьому, календарний рік це проміжок часу з 1 січня по 31 грудня, який триває 365 або 366 (у високосному році) календарних днів. Річний обсяг повинен обчислюватись за календарний рік, а не за будь-які 12 місяців за вибором податкового органу.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.04.2013 року №21-94а13.

Таким чином, враховуючи, що автомобілі позивача зареєстровані вперше 05.12.2013 року та 23.08.2011 року, а обєктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувались до 5 років, та факт того, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року, суд дійшов висновку, що у 2015 році автомобіль позивача був обєктом оподаткування відповідно до статті 267 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є обєктом оподаткування.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з обєкта/обєктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Таким чином, автомобілі марки Lexus ES350, 2013 року випуску, обєм двигуна 3456 куб.см типу легковий седан-В, чорного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1, що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії СХХ406987, та марки Honda Pilot, 2011 року випуску, обєм двигуна 3471 куб.см типу легковий універсал-В, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2, що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії СХХ895939, згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України є обєктами оподаткування транспортним податком у 2015 році, а позивач в такому разі є платником вказаного податку.

Отже, приймаючи 12 червня 2015 року та 16 червня 2016 року оскаржувані податкові повідомлення-рішення №27010-17 та 27049-17 про визначення суми податкового зобовязання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» на загальну суму податкових повідомлень-рішень суму 50000 грн., відповідач діяв на підставі та в межах повноважень визначених Законом, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Суд критично ставиться до тверджень позивача про те, що ним не було отримано оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а отже і прийняті податкові вимога та рішення про опис майна у податкову заставу, не законні.

Відповідно до пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Представником відповідача надані суму копії рекомендованих відправлень, якими 31.06.2015 року направлено на адресу позивача м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, б. 44, кв. 32, - оскаржувані податкові повідомлення-рішення, однак, останні не були доставлені та повернуті до контролюючого органу у звязку 12.10.2015 року з «закінченням терміну зберігання», що підтверджується копіями довідок поштового відділення, наявних в матеріалах справи.

У відповідності до положень пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України, на підставі неотримання позивачем надісланої кореспонденції з податковими повідомленнями-рішеннями №27010-17 та №27049-17, останні вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про неможливість вручення.

Таким чином, доводи позивача спростовуються наявними в матеріалах справи документами, та не можуть прийматись судом як достатній доказ для скасування податкових повідомлень-рішень від 12.06.2015 року за №27010-17 та від 16.06.2015 року за №27049-17, податкової вимоги за №840-23 від 04.12.2015 року, рішення про опис майна у податкову заставу №381 від 04.12.2015 року.

З системного аналізу обставин справи та норм законодавства, якими унормовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що дії відповідача є правомірними, такими, що вчинені згідно до діючого законодавства, а тому у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Судові витрати не підлягають стягненню на користь позивача у звязку із відмовою у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Новомосковської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 11 жовтня 2016 року.

Суддя ОСОБА_1