Постанова № 61971867, 11.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2016 р. Справа№ 910/7725/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Кирищук В.П. - представник за довіреністю № 91/2015/11/11-5 від 11.11.2015;

від відповідача: не з'явились;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акважитлосервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2016

у справі № 910/7725/16 (суддя - Грєхова О.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акважитлосервіс"

про стягнення 590 874,93 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Акважитлосервіс" (надалі - відповідач) про стягнення 590 874,93 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем було порушено умови договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 510341 в частині оплати за спожиту теплову енергію.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Акважитлосервіс" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" заборгованість в розмірі - 275 368,13 грн., 3 % річних в розмірі - 22 856,14 грн., інфляційні втрати в розмірі - 292 650,65 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 8 863,13 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить повністю скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2016 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акважитлосервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 у справі № 910/7725/16 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.07.2016.

Справа розглядалась різними складами суду та її розгляд неодноразово відкладався.

У зв'язку з припиненням повноважень судді ОСОБА_1, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 11.10.2016, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М. Вказана судова колегія розпочала розгляд апеляційної скарги спочатку та ухвалила постанову у даній справі. В судовому засіданні 11.10.2016 здійснювалась фіксація судового процесу технічними засобами.

Представник позивача в судовому засіданні 11.10.2016 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судове засідання 11.10.2016 представник апелянта не з'явився. Про причини неявки на дане судове засідання не повідомив, жодних клопотань та заяв від останнього не надходило.

Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд, з урахуванням тривалого знаходження в провадженні суду апеляційної скарги, дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку в даному судовому засіданні без представника апелянта, який був повідомлений належним чином про час та місце судового засідання (про що свідчить, зокрема, наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення ухвали суду від 29.08.2016).

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

02.12.2013 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (як постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Акважитлосервіс» (як споживачем) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 510341 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач - отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

Пунктом 2.2.1 договору передбачено, що позивач зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності із споживачем (додатки 3,4) для потреб населення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку № 1.

Відповідно до п. 2.3.1. договору споживач зобов'язується дотримуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку № 2.

Пунктом 9 додатку № 2 до договору сторонами погоджено, що споживач щомісячно з 12 по 15 числа отримує в РТМ «Позняки» за адресою: вул. Драгоманова, 40-в, оформлену постачальником рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, акт приймання-передавання товарної продукції, облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, які оформлює і повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Згідно з п. 10 додатку № 2 до договору споживач щомісячно:

- забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на розрахунковий рахунок «Постачальника» або транзитний рахунок ГІОЦ КМДА;

- до 25 числа поточного місяця сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника, згідно з його розрахунком.

Позивач у свої позовній заяві стверджує, що свої зобов'язання за договором виконав належним чином, в свою чергу, відповідач порушив вищезазначені положення договору в частині оплати за спожиту теплову енергію.

На підтвердження заборгованості відповідача в розмірі 275 368,13 грн. позивачем надані суду облікові картки (табуляграми), відповідно до яких відповідач мав оплатити фактично поставлену позивачем теплову енергію у гарячій воді та не спростовано під час апеляційного перегляду останнім.

Окрім цього, в матеріалах справи наявні зведені відомості за період з 01.12.2013 по 25.09.2015, що підписані та скріплені печаткою відповідача (а.с. 56-72), в яких відображені обсяги постачання теплової енергії у гарячій воді.

В квітні 2014 року Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» № 1198-VII було внесено зміни до закону України «Про житлово-комунальні послуги» (надалі - Закон України).

Відповідно до цих змін виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація), тобто ПАТ «Київенерго» (п.4 ст. 19 Закону України).

Одночасно було доповнено статтю 29 частиною 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до якої договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про теплопостачання» постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комнальні послуги» суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг є виробник та виконавець послуг, балансоутримувач, власник та споживач житлово-комунальних послуг.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Судом апеляційної інстанції досліджені наявні в матеріалах справи докази заборгованості відповідача, а саме облікові картки (табуляграми) та зведені відомості за спірний період та встановлено, що у відповідача дійсно перед позивачем існує прострочена заборгованість по оплаті за поставлену теплову енергію відповідно до договору в розмірі 275 368,13 грн.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з статтею 607 цього Кодексу зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Приписами Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії" від 10.04.2014 №1198-VI не передбачено автоматичного припинення договору у сфері теплопостачання, який діяв до прийняття вказаного Закону. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Вищого господарського суду України від 19.05.2016 у справі № 910/30230/15).

Враховуючи вищевикладені норми та наявність в матеріалах справи належних та допустимих доказів непогашеної заборгованості відповідача за договором, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 275 368,13 грн. заборгованості за фактично спожиту теплову енергію за договором за спірний період.

Окрім суми основного боргу, позивачем до стягнення також на підставі ст. 625 ЦК України було заявлено 292 650,65 грн. - інфляційних витрат та 22 856,14 грн. - 3% річних.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Аналогічна позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 01.10.2014 у справі № 6-113цс14).

А тому суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом правомірно було задоволено позовні вимоги щодо стягнення з позивача окрім основного боргу 3% річних та суму інфляційних втрат за заявлені періоди.

Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок 3 % річних та інфляційних витрат та дійшов висновку про обґрунтованість стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних витрат в розмірі 292 650,65 грн. та 3% річних в розмірі 22 856,14 грн., з урахуванням заявлених стороною періодів.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Акважитлосервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 у справі № 910/7725/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 у справі № 910/7725/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/7725/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Гаврилюк