Постанова № 61971790, 12.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/887/16 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Ганечко О.М.,

ОСОБА_2

за участю секретаря судового засідання: Строй Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційні скарги відповідача Головного управління МВС України в місті Києві та позивача ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління МВС України в місті Києві, треті особи Головне управління Національної поліції в місті Києві, Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року позивач, ОСОБА_3, звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління МВС України у м. Києві від 06 листопада 2015 року № 1051 о/с «Щодо особового складу» у частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3 (М-174287), яка перебуває в розпорядженні Головного управління та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку із займаної посади та поновити старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3 (М-174287) на посаді з 06 листопада 2015 року;

- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м.Києві моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2016 року адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ начальника Головного управління МВС України у м.Києві від 06 листопада 2015 року № 1051 о/с «Щодо особового складу» у частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3 (М-174287), яка перебуває в розпорядженні Головного управління та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку із займаної посади;

- поновлено старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3 (М-174287), яка перебуває в розпорядженні Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м.Києві та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на посаді з 07 листопада 2015 року;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, позивачем та відповідачем подано апеляційні скарги. У апеляційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. У апеляційній скарзі позивач просить змінити/скасувати постанову суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди. Апелянти мотивують свої вимоги тим, що постанова суду першої інстанції була прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Головного управління МВС у місті Києві підлягає задоволенню: постанову суду першої інстанції необхідно скасувати у частині задоволених позовних вимог, з прийняттям нової постанови, якою у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним наказу та поновлення позивача на посаді відмовити; у решті постанову суду першої інстанції залишити без змін. Отже, у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_4 необхідно відмовити.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нову постанову, якщо судом не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, судом неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального чи процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 перебувала на службі в органах внутрішніх справ України з 08 липня 2002 року.

Згідно з наказом Головного управління МВС України в м.Києві від 06 серпня 2014 року № 460 позивач перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 28 липня 2014 року по 05 червня 2017 року, відповідно до Закону України «Про відпустки», п. 49 Розділу VI Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України УРСР від 29 липня 1991 року № 114.

Судом першої інстнції встановлено, що на початку грудня 2015 року до позивача зателефонували з Головного управління МВС України в м. Києві та запитали чи бажає вона проходити подальшу службу в поліції на рівнозначній посаді. Надавши згоду на подальше проходження служби їй необхідно було зявитися до Головного управління МВС України у м. Києві.

21 грудня 2015 року ОСОБА_3 зявилася у Головне управління МВС України в м.Києві, проте замість вирішення питань про подальше проходження служби в поліції, вона отримала Витяг із наказу начальника Головного управління МВС України у м.Києві від 06 листопада 2015 року № 1051 о/с «Щодо особового складу» про її звільнення та трудову книжку.

Наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м.Києві від 06 листопада 2015 року № 1051 о/с «Щодо особового складу», згідно з пунктами 9, 10, 11 Розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та, відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, ОСОБА_3 старшого лейтенанта міліції (М-174287), яка перебуває в розпорядженні Головного управління та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, звільнено 06 листопада 2015 роу з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил України (з постановкою на військовий облік) за п. 64 пп. «г» (через скорочення штатів).

Вислуга на день звільнення позивача складає 13 років 03 місяці 28 днів, у пільговому обчисленні 13 років 08 місяців.

Вважаючи своє звільнення незаконним, а наказ начальника Головного управління МВС України у м.Києві від 06 листопада 2015 року № 1051 о/с «Щодо особового складу» - протиправним, позивач звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що прийняття оскаржуваного наказу відповідача суперечить нормам чинного законодавства України.

Даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

06 серпня 2015 року Закон України «Про Національну поліцію» опубліковано опубліковано в Голосі України №141-142.

Так, позивача попереджено про звільнення через скорочення штатів в силу закону із моменту опублікування закону за три місяці.

Відповідно до п.1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно з п. 9,10,11 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Так, п. 9 та 10 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачають вирішення питання щодо подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06 листопада 2015 року. Зазначені норми є імперативними, тобто відсутність згоди працівника на проходження служби до 06 листопада 2015 року - безальтернативна підстава для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Системний аналіз зазначених норм діє підстави для висновку, що працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений п. 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію».

Згідно із пп. «г» п. 64 Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 730 від 16 вересня 2015 року «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», ліквідовано як юридичну особу публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ та утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції.

У силу вимог п. 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», позивача попереджено про звільнення через скорочення штатів в силу закону із моменту опублікування закону за три місяці.

Сторонами не заперечується, що станом на 06 листопада 2015 року заява про прийняття на службу до Національної поліції від позивача не надходила.

Судом першої інстанції встановлено, що на початку грудня 2015 року позивач у телефонній розмові з представником Головного управління МВС України в м. Києві надала згоду на подальше проходження служби їй необхідно було зявитися до Головного управління МВС України у м. Києві.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

12 жовтня 2016 року у судовому засіданні Київського апеляційного адміністративного суду представник Головного управління Національної поліції в місті Києві зазначив, що до органів Національної поліції від позивача не надходило жодної заяви та/або рапорту у письмовому/електронному вигляді про надання згоди на проходження служби у Національній поліції.

У матеріалах справи міститься відповідь Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України від 14 грудня 2015 року №12/1/1-А-119 на звернення позивача щодо прийому на службу до Національної поліції України (а.с.185). Натомість, копії звернення позивачем суду не надано.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідь №12/1/1-А-119 надана на звернення позивача щодо прийому на службу до Національної поліції України, а не на рапорт/заяву про надання згоди на проходження служби у Національній поліції.

Посилання апелянта на те, що згода на подальше проходження ним служби у Національній поліції була надана в ході усної розмови представником відповідача, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки вказані обставини не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Більше того, вказані обставини не спростовують факту ненадання згоди на проходження подальшої служби в порядку, визначеному пунктами 9,10,11 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію».

Отже, позивач не скористалась наданим Законом України «Про Національну поліцію» правом на подачу заяви про прийняття на службу до поліції та не підтвердила свою згоду проходити подальшу службу в поліції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 28 липня 2014 року по 05 червня 2017 року

Відповідно до п. 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114, вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Так, ч. 4 ст. 184 Кодексу законів про працю України встановлена заборона на звільнення жінок, які мають дітей віком до шести років.

Однак, у ч. 4 ст. 184 Кодексу законів про працю України зазначено, що обмеження щодо звільнення вагітних жінок і матерів, які мають дітей віком до шести років не розповсюджується на випадки повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Як зазначалось вище, постановою Кабінету Міністрів України № 730 від 16 вересня 2015 року «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», ліквідовано як юридичну особу публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ та утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, зясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_3 до Головного управління МВС України в місті Києві про визнання незаконним та скасування наказу наказ начальника Головного управління МВС України у м. Києві від 06 листопада 2015 року № 1051 о/с «Щодо особового складу» у частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3. Решта позовних вимог є похідними від первинної, а тому також не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню у частині задоволених позовних вимог з прийняттям нової постанови, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, у решті постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. 160, 198, 202, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

У задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2016 року відмовити.

Апеляційну скаргу Головного управління МВС України в місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2016 року задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2016 року у частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу начальника Головного управління МВС України у місті Києві від 06 листопада 2015 року № 1051 о/с «Щодо особового складу» у частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3 (М-174287), яка перебуває в розпорядженні Головного управління та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку із займаної посади та поновлення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3 (М-174287), яка перебуває в розпорядженні Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на посаді з 07 листопада 2015 року скасувати.

Прийняти у цій частині нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу начальника Головного управління МВС України у місті Києві від 06 листопада 2015 року № 1051 о/с «Щодо особового складу» у частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3 (М-174287), яка перебуває в розпорядженні Головного управління та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку із займаної посади та поновлення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_3 (М-174287), яка перебуває в розпорядженні Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на посаді з 07 листопада 2015 року відмовити.

У решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанову може бути оскаржено протягом двадцяти днів, відповідно до вимог ст. 212 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 12.10.2016.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді:О.М. Ганечко,

ОСОБА_2

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Ганечко О.М.

ОСОБА_2