Ухвала суду № 61971728, 11.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1984/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем України

11 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

за участю секретаряЛебедєвої Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) 12 січня 2012 року звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової адміністрації України (далі по тексту відповідач-1), Державної податкової служби України (далі по тексту відповідач-2), третя особа: Голова комісії з проведення реорганізації Державної податкової адміністрації України ОСОБА_3 (далі по тексту третя особа), в якому, з у рахуванням доповнень до адміністративного позову, просить суд: визнати дії Державної податкової адміністрації України щодо звільнення ОСОБА_2 неправомірними; скасувати наказ Державної податкової адміністрації України від 06 грудня 2011 року № 1401-о «Про звільнення ОСОБА_2П.»; поновити ОСОБА_2 на посаді головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПА України Юридичного департаменту Державної податкової адміністрації України; стягнути з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07 грудня 2011 року по день винесення рішення по справі з розрахунку 342,01 грн. за один день вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звільнення останнього є безпідставним, а наказ Державної податкової адміністрації України від 06 грудня 2011 року № 1401-о незаконним, а тому підлягає скасуванню. Щодо незаконності оскаржуваного наказу, позивач послався на порушення відповідачем вимог статей 40-49 Кодексу законів про працю України, що виявились у звільненні ОСОБА_2 без згоди профспілкової організації та у не запропонуванні позивачу іншої роботи на тому ж підприємстві одночасно із повідомленням про наступне вивільнення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2012 року у справі № 2а-542/12/2670 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2012 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2012 року залишено без змін.

Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 05 лютого 2013 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2013 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2013 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2013 року залишено без змін.

Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2013 року у частині зобовязання Державної податкової служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу скасувати та у цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згодом, Позивачем було уточнено позовні вимоги, ОСОБА_4 просив суд зобовязати Державну фіскальну службу України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 07.12.2011 року по 17.06.2013 року, з розрахунку 352, 73 грн. за один день вимушеного прогулу у сумі 103269, 91 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2016 року у задоволено частково позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалено стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 66 911,05 грн. (шістдесят шість тисяч девятсот одинадцять грн. пять коп.).

Не погоджуючись із даною постановою, Відповідачем, Державною фіскальною службою України, було подано апеляційну скаргу.

Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та надано невірну правову оцінку діям відповідача, також скаржник посилається на те, що належним відповідачем у справі є та особа, з якою позивач укладав трудовий договір.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, ознайомившись із наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що при вирішенні даного спору необхідно врахувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 березня 2013 року по справі №2а-3492/12/2670, яка набрала законної сили, а також, врахувати довідки Богуславського районного центру зайнятості від 21.03.2014 року №112/03-14 та Михайлівської сільської ради Київської області від 20.03.2014 року №21, також підрахунок суми необхідно здійснювати керуючись Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інтонації, виходячи з наступного.

Так, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Наказом Державної податкової адміністрації України від 06 грудня 2011 року № 1401-о «Про звільнення ОСОБА_2П.» звільнено ОСОБА_2 з посади головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПА України Юридичного департаменту Державної податкової адміністрації України у звязку з реорганізацією ДПА України та скороченням штатної чисельності, п. 1 ст. 40 КЗпП України з виплатою середньомісячної заробітної плати.

Відповідно до наказу Державної податкової адміністрації України від 09 грудня 2011 року № 1402-о внесено зміни до пункту 2 наказу Державної податкової адміністрації України від 06 грудня 2011 року № 1401-о «Про звільнення ОСОБА_2П.» та викладено його в такій редакції: «Виплатити грошову компенсацію за невикористані 9,8 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 27.01.2011 по 06.12.2011».

В ухвалі від 19.11.2015 року ВАС України зазначив, що перевіряючи законність оскаржуваного наказу судами встановлені порушення відповідачем норм КЗпП України та зроблено правильний висновок про незаконність звільнення позивача з посади головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПА України Юридичного департаменту Державної податкової адміністрації України та з урахуванням вимог частини 1 статті 235 КЗпП України обґрунтовано прийнято рішення про поновлення ОСОБА_2 на займану раніше посаду.

Водночас касаційним судом зроблено висновок про те, що «…статті 116,117 та 235 КЗпП України регулюють різні аспекти трудових відносин та підлягають виплаті без поглинання одного виду компенсації іншим за порушення трудового законодавства.

Крім того, судами не враховано, що середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100».

Отже, суд першої інстанції переглядав справу №826/1984/13-а в межах позовної вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі Порядок №100) встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Оскільки позивача звільнено 06 грудня 2011 року, а судове рішення про поновлення його на посаді прийнято 03 квітня 2013 року, отже період вимушеного прогулу позивача становить з 07.12.2011 року по 03.04.2013 року.

Також, колегія суддів враховує, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.03.2013 року у справі № 2а-3492/12/2670 задоволено частково позов ОСОБА_2 до Державної податкової адміністрації України та постановлено стягнути з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані 23 календарних дня щорічної відпустки за період роботи з 27.01.2011 року по 06.12.2011 року із розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_2 та визнано дії Державної податкової адміністрації України щодо невидачі трудової книжки ОСОБА_2 в день звільнення та не проведення розрахунку по заробітній платі в день звільнення, - неправомірними. Стягнуто з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку виходячи із розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_2 Вказана постанова набрала законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зі змісту мотивувальної частини постанови від 06.03.2013 року у справі № 2а-3492/12/2670 вбачається, що період затримки виплати заробітної плати Позивачу становить з 06.12.2011 року по 01.02.2012 року.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що за період з 06.12.2011 року по 01.02.2012 року позивачу відповідно до вказаного вище судового рішення належить до виплати заробітна плата, а відтак вказаний період не зараховується до періоду вимушеного прогулу позивача у звязку із звільненням.

Відповідно довідки Державної податкової служби України від 12.12.2011 року №1831 «Про середню заробітну плату» середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 становить 352,73 грн. (триста п'ятдесят дві гри. 73 коп.).

Згідно довідки Богуславського районного центу зайнятості від 21.03.2014 року №112/03-14 ОСОБА_2 у період з 21.12.2011 року до 02.01.2013 року перебував на обліку як безробітний та отримував допомогу по безробіттю, а саме за період лютий 2012 року 2646,65 грн., березень 2012 року 3143,60 грн., квітень 2012 року 2899,13 грн., травень 2012 року 3153,20 грн., червень 2012 року 3044,48 грн., липень 2012 року 3372,5 грн., серпень 2012 року 3267,69 грн., вересень 2012 року 3260,5 грн., жовтень 2012 року 3279,67 грн., листопад 2012 року 3122,41 грн., грудень 2012 року 3341,4 грн.

Крім того, ОСОБА_4 приймав участь у громадських роботах з 31.01.2012 року до 29.02.2012 року та з 04.04.2012 року до 30.04.2012 року у Мисайлівській сільській раді Київської області.

Згідно довідки Мисайлівської сільської ради Київської області від 20.03.2014 року №121 за період роботи з 31.01.2012 року до 29.02.2012 року заробітна плата ОСОБА_4 становила 1129, 47 грн., а за період з 04.04.2012 року до 30.04.2012 року 984, 60 грн.

Отже, за період 02.02.2012 до 31.12.2012 позивачу належить до виплати різниця між належною йому заробітною платою, доходом отриманим від Мисайлівської сільської ради та отриманою допомогою по безробіттю, що становить 44 336,33 грн.

У період з 01.01.2013 року до 03.04.2013 року позивач не працював, отже йому належить до виплати заробітна плата в сумі 22 574,72 грн.

Загальна сума заробітної плати, що належить позивачу за період вимушеного прогулу становить 66 911,05 грн.

Щодо посилань скаржника на те, що ДФС України є неналежним відповідачем у справі, оскільки у справах за позовами про оплату праці є та юридична особа (підприємство, установа, організація), з якою позивачем укладено трудовий договір.

Однак, колегія суддів зауважує, що Постановою КМ України від 21.09.2011 року №981 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, реорганізувавши їх шляхом злиття, перетворення і приєднання державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, державні податкові інспекції у районах, містах (крім мм. Києва та Севастополя), районах у містах, спеціалізовані державні податкові інспекції, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції, за переліком згідно з додатками 1 - 3. Установлено, що зазначені органи державної податкової служби, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам, які утворюються згідно з цією постановою.

Тобто, органи ДПС України є правонаступниками органів ДПА України.

В сою чергу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 229 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства доходів.

Реорганізовано шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Міністерства доходів і зборів територіальні органи Державної податкової служби та Державної митної служби.

Та, відповідно, визначено територіальні органи Міністерства доходів і зборів правонаступниками територіальних органів Державної податкової служби та Державної митної служби, що реорганізуються.

Згодом, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 року № 311 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фіскальної служби.

Реорганізовано територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби.

Тобто, органи ДФС України є правонаступниками органів Міндоходів і зборів України.

Отже, посилання відповідача на п. 27 постанови пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 в даному випадку, є недоречними та необґрунтованими.

Також, ДФС України в апеляційній скарзі жодним чином не вказує на неправильність визначеної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_4

Таким чином, судова колегія повністю погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову.

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права, враховано всі обставини справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції немає.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 254, 265 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2016 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддяВ.О. Аліменко

СуддіН.В. Безименна

ОСОБА_5

(Повний текст Ухвали виготовлений 11 жовтня 2016 року)

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Кучма А.Ю.

ОСОБА_6