Постанова № 61971667, 05.10.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2016 р.Справа № 914/1503/16

ОСОБА_1 апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С. М.,

суддів: Костів Т.С.,

ОСОБА_2,

при секретарі судового засідання Михайлишин С.В.,

за участі представників сторін:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився;

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 обласного військового комісаріату №7593 від 28.07.2016

на рішення господарського суду Львівської області від 21.06.2016, суддя Сухович Ю.О.

у справі № 914/1503/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз Збут", м. Львів

до відповідача ОСОБА_1 обласного військового комісаріату, м. Львів

про стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 21.06.2016 в справі №914/1503/16 позов товариства з обмеженою відповідальністю «Львівгаз Збут» до ОСОБА_1 обласного військового комісаріату задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 обласного військового комісаріату на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз Збут"23 954,57 грн. основного боргу, 1 251,47 грн. пені, 92,01 грн. трьох процентів річних, 919,37 грн. інфляційних нарахувань та 1 377,98 грн. судового збору. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 0,26 грн. трьох процентів річних відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач завищив суму при нарахуванні 3% річних.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 обласний військовий комісаріат просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 21.06.2016 у справі №914/1503/16 та прийняти нове, яким відмовити товариству з обмеженою відповідальністю "Львівгаз Збут", в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зазначає, що всупереч вимогам ст. 77 ГПК України, суд першої інстанції повинен був відкласти розгляд справи при неявці відповідача в перше судове засідання. Також, апелянт вказує на те, що пунктом 8.7 наказу Міністерства оборони України № 448 від 03.07.2013, КЕВ або військові частини оформляють договори про надання військовим частинам комунальних послуг та енергоносіїв з відповідними підприємствами та організаціями. При цьому КЕВ відповідає за своєчасне проведення розрахунків за спожиті військовою частиною комунальні послуги та енергоносії в межах встановлених лімітів.

У відзиві на апеляційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю «Львівгаззбут» просить рішення господарського суду Львівської області від 21.06.2016 у справі №914/1503/16, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 обласного військового комісаріату без задоволення, посилаючись на те, що згідно абзацу 2 пункту 10 частини 2 Правил постачання природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) №2496 від 30.09.2015, споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтеврдженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газопостачанння.

В судове засідання 05.10.2016 сторони не зявились, про причини неявки суд не повідомили, незважаючи на те, що про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були належним чином повідомлені, а тому їх неявку суд розцінює як без поважних причин, відсутні процесуальні перешкоди в розгляді справи, вважає за можливе розглянути спір за наявних у справі доказів.

Розглянувши наявні в справі матеріали, давши оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу, апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 обласного військового комісаріату та скасування рішення господарського суду Львівської області від 21.06.2016 у справі №914/1503/16 в частині позовних вимог про стягнення пені в розмірі 21,41 грн. за період з 11.02.2016 по 11.02.2016 та 3% річних в розмірі 1,46 грн. за період з 11.02.2016 по 11.02.2016, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 20.01.2016р. між товариством з обмеженою відповідальністю Львівгаз збут (постачальник) та ОСОБА_1 обласним військовим комісаріатом (споживач) було укладено договір №114108BG9GBB016 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів (бюджетних організацій) (надалі договір), за умовами якого постачальник зобовязувався передати у власність споживачу у 2016р. природній газ (надалі газ), а споживач зобовязувався прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.

Відповідно до п.1.4. та п.1.5. договору добові планові обсяги постачання газу визначаються шляхом ділення місячного планового обсягу газу на кількість днів протягом цього місяця. Передача газу за цим Договором здійснюється на межах балансової належності об'єктів Споживача відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування (далі пункти призначення).

Відповідно до п.2.3. договору обсяг переданого (спожитого) газу за розрахунковий період (пункт 4.1. договору), що підлягає оплаті споживачем, визначається на межі балансової належності між оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційних вузлів обліку (лічильників газу), визначених в заяві-приєднанні до договору розподілу природного газу, укладеного між оператором ГРМ та споживачем, а також з урахуванням процедур, передбачених Кодексом ГРМ.

Відповідно до п.2.8. договору постачання та споживання підтверджених обсягів газу протягом місяця здійснюється, як правило, в рівномірному режимі, виходячи із середньодобової норми (далі добова норма), яка визначається шляхом ділення місячного підтвердженого обсягу газу на кількість днів протягом цього місяця, або згідно узгодженого сторонами графіку у випадку, якщо споживання здійснюється протягом місяця нерівномірно.

Відповідно до п.2.9.1. договору за підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобовязаний надати постачальнику копію відповідного акта про фактичний обсяг розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГРМ.

Відповідно до п.2.9.2. договору на підставі отриманих від споживача даних та/або даних оператора ГРМ постачальник протягом трьох робочих днів готує два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженим представником постачальника.

Відповідно до п.2.9.3. договору споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником споживача та скріплений печаткою споживача, або надати в письмовій формі мотивовану та обґрунтовану відмову від підписання акта приймання-передачі газу.

Відповідно до п.2.9.4. договору у випадку відмови від підписання акта приймання-передачі газу споживачем, обсяг постачання (споживання) газу встановлюється постачальником в односторонньому порядку, на підставі даних оператора ГРМ. споживач в такому разі не позбавлений права звернутись до суду за вирішенням спору з приводу обсягів спожитого газу. До прийняття рішення судом та набрання таким рішенням законної сили, обсяг спожитого газу та вартість послуг з його постачання встановлюється відповідно до даних постачальника.

Відповідно до п.2.9.5. договору у випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі газу, або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання до 10 числа місяця, наступного за звітним, такий акт вважається підписаним споживачем, а обсяг спожитого газу встановлюється відповідно до даних оператора ГРМ.

Відповідно до п.3.5. та п.3.6. договору місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу та загального обсягу фактично поставленого (спожитого) газу, визначеного згідно з розділом ІІ цього договору. Загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу поставленого споживачеві за даним договором.

Відповідно до п.4.1. договору розрахунковий період за договором становить один календарний місяць з 07.00 години першого дня місяця до 07.00 години першого дня наступного місяця включно.

Відповідно до п.4.2.1. договору - 100% місячної вартості запланованого обсягу газу сплачується до 25 числа місяця, що передує місяцю постачання. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці.

Відповідно до п.5.2.1. та п.5.2.5. договору постачальник зобовязувався забезпечувати постачання газу до пунктів призначення на умовах та в обсягах, визначених договором, за умови дотримання споживачем дисципліни відбору газу та розрахунків за його постачання. Складати та підписувати акт приймання-передачі газу у порядку, визначеному договором.

Відповідно до п.5.4.1. та п.5.4.2. договору споживач зобовязувався дотримуватись дисципліни споживання газу, визначеної розділом ІІ договору, а також Правилами постачання природного газу. Оплачувати постачальнику вартість газу на умовах та в обсягах, визначених договором.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобовязання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, але при укладенні договору сторони повинні керуватися вимогами Цивільного кодексу України, іншими актами цивільного законодавства.

Таким чином укладений між сторонами договір за правовою природою є договором поставки.

На виконання умов договору №114108BG9GBB016 від 20.01.2016р. позивач поставив природний газ, а відповідач прийняв на загальну суму 53 954,57 грн. (з ПДВ) за період з 01.01.2016р. по 31.03.2016р., згідно актів приймання-передачі природного газу: №ЗЛВ00022450 від 31.01.2016р. на суму 17 810,40 грн.; №ЗЛВ00016495 від 29.02.2016р. на суму 20 011,68 грн.; №ЗЛВ00024532 від 31.03.2016р. на суму 16 132,49 грн., які підписані представниками сторін та скріплені їхніми печатками. При цьому уповноваженою особою на підписання та скріплення печаткою вищезазначених актів зі сторони споживача є Бродівський обєднаний районний військовий комісаріат.

Зазначені акти приймання-передачі надання послуг належним чином оформлені підписані представниками сторін без жодних зауважень та скріплені відбитками печаток товариств.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як унормовано ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи повинні мати такі обовязкові реквізити як: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, вказані вище акти приймання-передачі, за якими здійснено поставку природного газу, містять всі необхідні ознаки визначені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак є первинними документами. Отже, господарська операція щодо поставки природного газу відбулась, а між сторонами виникли відносини поставки.

Позивач в письмових поясненнях б/н від 21.06.2016 (а.с.31) зазначає, що оскільки лише обласні військові комісаріати є юридичними особами, які мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах казначейства, договір на постачання природного газу укладався з ОСОБА_1 обласним військовим комісаріатом.

Згідно п. 3 Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 389 від 03.06.2013, районні, обєднані районні, міські, обєднані міські, військові комісаріати підпорядковуються відповідному обласному військовому комісаріату, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

Відповідно до п. 7 Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 389 від 03.06.2013, обласні військові комісаріати є юридичними особами, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Інші військові комісаріати є відокремленими підрозділами відповідних обласних військових комісаріатів. Військові комісаріати мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Таким чином, судами встановлено, що стороною в укладеному між сторонами договорі №114108BG9GBB016 від 20.01.2016р. є ОСОБА_1 обласний військовий комісаріат, проте кінцевим споживачем природного газу за вказаним договором є Бродівський обєднаний районний військовий комісаріат.

Відповідно до директив Міністерства оборони України №Д-332/1/03 від 20.01.2005, №Д-322/1/010 від 20.04.2005, №Д332/1/014 від 30.06.2005, та з метою якісного утримання та обслуговування казармено-житлового фонду, забезпечення військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Міністерства оборони України комунальними послугами і енергоносіями в Збройних силах України проведені організаційні заходи щодо створення територіальних квартирно-експлуатаційних управлінь та переходу на територіальний принцип квартирно-експлуатаційного забезпечення.

Відповідно до п. 1.2 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 448 від 03.07.2013, до казарменого фонду належать будівлі штабів та управлінь.

Згідно п. 2.1. Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 448 від 03.07.2013, квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами ЗС України, до яких відносяться квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини) (далі - КЕВ (КЕЧ)).

Пунктом 8.7. Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 448 від 03.07.2013, встановлено, що КЕВ (КЕЧ) або військові частини оформляють договори про надання військовим частинам комунальних послуг та енергоносіїв з відповідними підприємствами та організаціями.

При цьому, у відповідності до вказаного пункту, КЕВ (КЕЧ) відповідає за своєчасне проведення розрахунків за спожиті військовою частиною комунальні послуги та енергоносії в межах встановлених лімітів.

З вищенаведених підстав, у звязку з особливою організаційною структурою та механізмом здійснення оплати за спожиті комунальні послуги установами та організаціями Міністерства оборони України, які визначені вищезгаданими підзаконними нормативно-правовими актами, КЕВ (КЕЧ) здійснює проведення розрахунки за спожиті військовою частиною комунальні послуги та енергоносії в межах встановлених лімітів.

Як вбачається з матеріалів справи, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова на виконання свого обовязку по оплаті за поставлений відповідачу природний газ та в особі останнього здійснив часткову оплату на суму 30 000,00 грн.

Вказане підтверджується банківською випискою по рахунку №26003110061 з 11.02.2016 до 11.02.2016 ТОВ «Львівгаз збут» (а.с.36-39), згідно якої 11.02.2016 Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова здійснив оплату в розмірі 1 010 088,76 грн., з яких згідно листа Квартирно-експлуатаційного відділу №836 від 12.02.2016 (а.с.35) Бродівським РВК здійснено оплату в розмірі 30 000,00 грн.

Також, представником позивача долучено до матеріалів справи підписаний між сторонами акт звірки взаєморозрахунків за період: 1 квартал 2016р. між ТзОВ Львівгаззбут і ОСОБА_1 обласним військовим комісаріатом за договором №114108BG9GBB016 від 20.01.2016р., згідно якого станом на 31.03.2016р. заборгованість відповідача на користь позивача становить 23 954,57 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 ГПК України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Отже, сплата Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова 30 000,00 грн. за договором №114108BG9GBB016 від 20.01.2016р. сторонами не заперечується, в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин, а тому відповідно ч. 1 ст. 35 ГПК України не потребує доказування.

Позивач у позовній заяві стверджує, що станом на травень 2016р. заборгованість відповідача за поставлений природній газ становить 23 954,57 грн.

Таким чином, предметом позову є матеріально-правова вимога ТОВ «Львівгаззбут» про стягнення 23 954,57 грн. основного боргу, 1 251,47 грн. пені, 92,27 грн. трьох процентів річних, 919,37 грн. інфляційних втрат. Як на підставу позову посилається на ч. 1 ст. 525 ЦК України, п. 6.2.2 договору №114108BG9GBB016 від 20.01.2016р., ч. 1 ст. 231 ГК України, ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, враховуючи вищенаведене, внаслідок часткового виконання відповідачем обовязків по оплаті за поставлений природний газ, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 23 954,57 грн.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за поставлений позивачем природний газ в розмірі 23 954,57 грн.

Відповідно до п.4.2.3. та п.4.3. договору остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу (п. 3.6. договору) здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу. Датою оплати (здійснення розрахунку) є дата зарахування коштів на банківський рахунок постачальника.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобовязання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовою ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. За умовами ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Згідно ст. 599 ЦК України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.6.2.1. договору у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

За визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до п. 2.5 та 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

За правилами ч. 1 ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Згідно з ч. 1 ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до п.10.2. договору сторони домовились, що строк позовної давності, у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, компенсацій встановлюється тривалістю у 3 (три) роки.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

За положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Ураховуючи викладене, початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано за умовами договору.

На відміну від тривалості позовної давності (ст. 259 ЦК України), порядок її обчислення не може бути змінено за домовленістю сторін, що прямо передбачено ч. 2 ст. 260 ЦК України.

Отже, сторони за договором не вправі змінити порядок обчислення позовної давності, а лише її тривалість.(Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 11 грудня 2012 року № 3-61гс12, № 3-62гс12, від 28 січня 2014 року № 3-39гс13, № 3-40гс13.

З наданих позивачем розрахунків суми пені, які додані до позовної заяви, вбачається, що позивач здійснює нарахування пені на суму 17810,40 грн. за період з 11.02.2016 по 11.02.2016, на суму 7822,08 грн. за період з 11.03.2016 по 16.05.2016, на суму 16132,49 грн. за період з 11.04.2016 по 16.05.2016.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд, здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені у відповідності до вимог законодавства, з урахуванням здійснення декількох періодів нарахування на різні суми та у різні дати, з урахуванням норм щодо перебігу строків та моменту виникнення прострочення виконання зобовязання, погодився з розрахунками місцевого господарського суду про обґрунтованість стягнення з відповідача пені в розмірі 1 251,47 грн. за період з 11.02.2016 по 16.05.2016.

Що стосується інфляційних нарахувань, то інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, апеляційний господарський суд, здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру інфляційних втрат у відповідності до вимог законодавства, погоджується з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в розмірі 919,37 грн. за період з 11.03.2016 по 16.05.2016.

Що стосується трьох процентів річних, то відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань № 14 від 17.12.2013, розяснено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, апеляційний господарський суд, здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру 3 % річних у відповідності до вимог законодавства, з урахуванням здійснення декількох періодів нарахування на різні суми та у різні дати та з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання зобовязання, погодився з розрахунками місцевого господарського суду про обґрунтованість стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 92,01 грн. 3% річних за період з 11.02.2016р. по 16.05.2016р.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, ОСОБА_1 апеляційний господарський суд, прийшов до висновку залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 обласного військового комісаріату без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 21.06.2016 у справі №914/1503/16 без змін.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про необхідність покладення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на апелянта (відповідача).

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, ОСОБА_1 апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

рішення господарського суду Львівської області від 21.06.2016 у справі №914/1503/16 залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 обласного військового комісаріату залишити без задоволення.

Місцевому господарському суду видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя: Бойко С.М.

Судді: Костів Т.С.

ОСОБА_2

Повний текст постанови виготовлено 10.10.2016.