Постанова № 61971267, 21.09.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2016 р. Справа № 909/343/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Гриців В.М., суддів Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.

при секретарі судового засідання Швець О.В.

у відкритому судовому засіданні розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31 травня 2016 року у справі №909/343/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Транском Україна" до товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Транском Україна" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Мізунь». Позивач просив суд стягнути з відповідача 84000,00 грн. основного боргу, 17685,36 грн. пені, 3612,00 грн. інфляційних нарахувань і 1201,31 грн. – 3% річних за неналежне виконання зобов’язань за договором №047-2015 на перевезення вантажу від 21 квітня 2015 року.

Господарський суд Івано-Франківської області (суддя Грица Ю.І.) рішенням від 31 травня 2016 року позов задовольнив частково. Суд присудив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Транском Україна" 84000,00 грн. основного боргу. У решті позов залишив без розгляду.

Господарський суд Івано-Франківської області керуючись приписами статей 11, 509, 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, статей 173, 307 Господарського кодексу України дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення 84000, 00 грн. - суми основного боргу.

Суд залишив без розгляду позов у частині вимог про стягнення 17685,36 грн. пені, 3612,00 грн. інфляційних нарахувань і 1201,31 грн. – 3% річних з тих підстав, що позивач не подав суду належним чином завірених копій рахунків-фактур, що є необхідним доказом для встановлення дати виникнення зобов'язань й перевірки правильності нарахованих позивачем сум.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мізунь» подало апеляційну скаргу, просить Львівський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31 травня 2016 року у справі №909/343/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Вважає рішення таким, що прийняте за неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Відповідач стверджує, що позивач здійснював перевезення вантажу відповідача, а відповідач проводив оплату за надані послуги. Покликається на п.п.5.3.. 5.4. договору №047-2015 на перевезення вантажу і вказує, що позивач не надав необхідних для оплати рахунків-фактур, а також доказів їх отримання відповідачем, тому неможливо встановити з якого часу виникла заборгованість, її розмір. Також, стверджує, що сума 84000,00 грн. не підтверджена належними доказами, не підтверджено факт надання послуг, їх вартість, строки оплати. Наголошує, що справа розглянута без участі представника відповідача.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31 травня 2016 року у справі №909/343/16 вважає законним і обгрунтованим, просить залишити без змін.

Згідно з ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Львівський апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мізунь», матеріали справи, і вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31 травня 2016 року у справі №909/343/16 слід залишити без змін з таких підстав.

За змістом частини першої, пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Відповідно до вимог статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 п.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За визначенням частини першої статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мізунь" (замовник) і товариство з обмеженою відповідальністю "Транском Україна" (перевізник) 21 квітня 2015 року уклали договір №047-2015 на перевезення вантажу, за умовами якого перевізник зобов'язався доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж у міжміському, міжнародному сполученні (згідно заявки на транспортні послуги) до місця призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (вантажоодержувачеві), а замовник зобов'язався сплатити провізну плату за надані перевізником транспортні послуги відповідно до умов договору.

Згідно з пунктами 4.1.9., 5.3. договору замовник зобов'язався вчасно сплатити перевізнику вартість транспортних послуг відповідно до умов договору. Сплата грошової суми за кожне перевезення здійснюється замовником на підставі рахунка-фактури і акту виконаних робіт. Підставою для виставлення рахунка-фактури є підписання акту виконаних робіт.

За змістом пункту п.5.4. договору рахунок-фактура повинна бути сплачена замовником протягом 30 (тридцяти) банківських днів після отримання замовником належним чином оформлених оригіналів: рахунка-фактури виконавця, податкової накладної та товарно-транспортної накладної, видаткової накладної.

Позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу, що підтверджено підписаними сторонами актами виконання робіт (надання послуг): №102 від 30 квітня 2015 року, №114 від 12 травня 2015 року, №115 від 15 травня 2015 року, №116 від 20 травня 2015 року, №128 від 20 травня 2015 року, №129 від 20 травня 2015 року, №130 від 20 травня 2015 року, №131 від 20 травня 2015 року, №128 від 20 травня 2015 року, №132 від 20 травня 2015 року, №141 від 28 травня 2015 року, №143 від 28 травня 2015 року, №144 від 28 травня 2015 року, №146 від 28 травня 2015 року, №156 від 29 травня 2015 року, №157 від 29 травня 2015 року, №159 від 29 травня 2015 року, №160 від 29 травня 2015 року, №161 від 29 травня 2015 року, №179 від 30 травня 2015 року, №181 від 30 травня 2015 року, №194 від 08 червня 2015 року, №195 від 08 червня 2015 року, №196 від 08 червня 2015 року, № 209 від 12 червня 2015 року, №219 від 17 червня 2015 року, №224 від 15 червня 2015 року, №225 від 15 червня 2015 року, №226 від 16 червня 2015 року, №227 від 17 червня 2015 року, №228 від 17 червня 2015 року, №229 від 18 червня 2015 року, №230 від 22 червня 2015 року, №231 від 23 червня 2015 року, №232 від 23 червня 2015 року, №233 від 25 червня 2015 року, №234 від 23 червня 2015 року, №236 від 29 червня 2015 року, №237 від 29 червня 2015 року, №41 від 16 липня 2015 року, №114 від 31 липня 2015 року, №116 від 31 липня 2015 року, №121 від 31 липня 2015 року, №126 від 31 липня 2015 року, №239 від 15 серпня 2015 року, №225 від 19 серпня 2015 року, №226 від 19 серпня 2015 року. Загальна вартість наданих послуг становить 506400,00 грн.

За твердженням позивача, станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача з оплати наданих послуг становить 84000,00 грн.

21 вересня 2016 року позивач надіслав відповідачу претензію, у якій зазначив про надання ним послуг за договором на перевезення вантажу від 21 квітня 2015 року на загальну суму 506400,00 грн., про часткову оплату відповідачем наданих послуг та про заборгованість у сумі 231000,00 грн.

Відповідач у гарантійному листі від 23 вересня 2015 року підтвердив наявність заборгованості і зобов’язався та гарантував сплату грошового зобов’язання у сумі 231000,00 грн. згідно графіку погашення у період з 28 вересня до 30 жовтня 2015 року.

Суд констатує, що відповідач не спростував і не заперечив факту надання позивачем послуг з перевезення вантажу за договором №047-2015 на перевезення вантажу, названої суми заборгованості, не назвав доказів оплати цієї суми. Заперечення відповідача зводяться до тверджень про неподання позивачем рахунків-фактур і доказів їх отримання відповідачем. У той же час відповідач не заперечив й отримання ним рахунків-фактур.

Тому суд апеляційної інстанції критично оцінює такі заперечення відповідача з урахуванням наявних у справі доказів в їх сукупності і вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення 84000 грн. основного боргу і про залишення без розгляду позову у частині стягнення пені, інфляційних нарахувань і трьох відсотків річних.

Суд наголошує, що про розгляд справи суд першої інстанції належним чином повідомляв відповідача за його місцезнаходження, чого не заперечує й відповідач. У матеріалах справи відсутній відзив відповідача на позов, заперечення чи клопотання. Неявка ж представника відповідача у судові засідання 17 і 31 травня 2016 року, за відсутності мотивованих клопотань про відкладення розгляду справи, не перешкоджала суду 31 травня 2016 року розглянути справу і постановити рішення.

Згідно із ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31 травня 2016 року у справі №909/343/16 є обґрунтованим, відповідає вимогам закону. Доводи ж апеляційної скарги цього висновку не спростовують, а тому законних підстав для скасування оскарженого судового рішення немає.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 31 травня 2016 року у справі №909/343/16 залишити без змін, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мізунь» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Гриців В.М.

суддя Давид Л.Л.

суддя Кордюк Г.Т.

Постанова підписана електронним цифровим підписом 11 жовтня 2016 року.