Постанова № 61971108, 10.10.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 жовтня 2016 року № 826/27716/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, а також вимоги про сплату боргу,В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач або ФОП ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві (далі - відповідач або ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.12.2015р. №0044581701 та №0044661701, а також вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.12.2015р. №Ф-0044621701.

Позивач не погоджується з оскаржуваними рішеннями та зазначає, що висновки ДПІ, які покладені в основу оскаржуваних рішень, ґрунтуються на начебто віднесенні позивачем до складу витрат сум, які не підтверджуються первинними документами, а також заниженням позивачем сум валового доходу. Між тим, як зазначає позивач, задекларовані позивачем суми доходів та витрат підтверджуються документально, що, як зазначає позивач, ДПІ було залишено поза увагою, у зв'язку з чим висновки ДПІ, на його думку, є безпідставними, а оскаржувані рішення - протиправними.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Виходячи з положень ч.6 ст.128 КАС України, у судовому засіданні 23.05.2016р. судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за період з 07.08.2013р.по 31.12.2014р., за результатами якої складено акт перевірки від 19.11.2015р. №6609/26-51-17-01/НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки).

Під час перевірки встановлено, що позивач зареєстрований в якості підприємця 07.08.2013р., став на податковий облік в ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві 08.08.2013р., є платником ПДВ згідно свідоцтва від 08.07.2015р. за НОМЕР_3 та платником єдиного внеску. У періоді, що перевірявся, позивач не був платником ПДВ.

ФОП ОСОБА_1 у період з 07.08.2013р.по 31.12.2014р. здійснював діяльність на загальній системі оподаткування.

Зокрема, щодо перевірки формування валового доходу на стор. 8 Акту перевірки зазначено, що перевіркою правильності визначення валового доходу, відображених в податкових деклараціях про майновий стан і доходи, з даними документами, що використані в ході перевірки, встановлено, що ФОП ОСОБА_1 безпідставно занизив валовий дохід у 2014 році, а саме: згідно банківської виписки по розрахунковому рахунку НОМЕР_2, який відкритий у ф-ї Київ сіті ПАТ КБ «ПриватБанк», у період з 13.06.2014 року по 31.12.2014 року позивач отримав дохід у сумі 5500,00 грн. (без ПДВ), який не відобразив в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік.

В контексті наведеного в Акті перевірки зазначається, що при порівнянні банківських виписок та даних форми №1-ДФ з податковою декларацією про майновий стан і доходи за 2014 рік встановлено, що ФОП ОСОБА_1 при визначенні суми валового доходу за 2014 рік безпідставно занизив валовий дохід на суму 5500,00 грн. (без ПДВ), який отримав від: ПзІІ «Імперія Табако Юкрейн» в сумі 3500,00 грн. (без ПДВ) та ПП «Парадігм консалтінг груп» в сумі 2000,00 грн. (без ПДВ), у зв'язку х чим безпідставно занизив валовий дохід за 2014 рік на суму 5500 грн. (без ПДВ), чим порушено п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України.

Щодо правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, пов'язаних із здійсненням діяльності, в Акті перевірки вказується, що згідно податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2013 та 2014 роки сума витрат, пов'язаних з одержанням доходу у 2013 році, становить 86720,00 грн., за 2014р. - 1033225,00 грн., однак при перевірці документів, наданих на перевірку, встановлено, що за 2013р. сума витрат, пов'язаних з одержанням доходу, становить 532,00 грн., а за 2014р. - 25240,00 грн.

Стосовно наведеного ДПІ зазначає, що ФОП ОСОБА_1 на перевірку надав витратні документи (видаткові накладні), які не оформлені належним чином, а саме: не засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою, не скріплені печаткою, не зазначено від кого отриманий товар та не надані розрахункові документи, які свідчать про понесені витрати.

При цьому на стор. 23 Акту перевірки вказується, що з метою отримання документів, необхідних для проведення перевірки, ФОП ОСОБА_1 було вручено листа про надання податкової інформації та її документального підтвердження від 13.11.2015р. № 8614/К/26-51-17-01-16, однак станом на 19.11.2015р. ФОП ОСОБА_1 не було надано всіх документів, які підтверджують затратну частину.

Відтак, перевіркою встановлено, що задекларовані ФОП ОСОБА_1 валові витрати на загальну суму 1094173,00 грн., а саме: за 2013 рік в сумі - 86188,00 грн., за 2014 рік в сумі - 1007985,00 грн. документально не підтверджуються.

Враховуючи вищевикладене, перевіркою встановлено, що в порушення п. 176.1 ст. 176, п.177.1, п.177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 безпідставно занизив оподатковуваний дохід на загальну суму 1099673,00 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб на суму 183940,11грн., а саме: за 2013 рік на суму - 14422,56 грн. та за 2014 рік на суму - 169517,55 грн.

Щодо правильності нарахування та утримання позивачем єдиного внеску ДПІ в Акті перевірки зазначає, що ФОП ОСОБА_1 звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску таблиця №1 нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами - підприємцями за 2013 рік та 2014 рік до ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві не подавав.

Разом з тим, вказується, що чистий дохід ФОП ОСОБА_1 за 2013 р. склав 86 188 грн. та за 2014 р. 1 013 485 грн. (різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця).

Перевіркою встановлено, що позитивний середньомісячний річний дохід згідно наданого пояснення від 18.11.2015 року за 2013 рік складає 1 місяць (грудень), за 2014 рік складає 12 календарних місяців.

Відтак, при перевірці виявлено відхилення зі сплати єдиного соціального внеску на загальну суму 93 404,76 грн., а саме за 2013 рік в сумі 7 184,98 грн., за 2014 рік в сумі 86 219 грн., що в порушення ч.2 ст.6, ч.2, ч.3 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» призвело до заниження єдиного внеску на вказані суми.

Стосовно ж податку на додану вартість ДПІ в Акті перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_1 у період з 07.08.2013 по 31.12.2014 (перевіряємий період) платником податку на додану вартість не реєструвався. Платником ПДВ був зареєстрований лише 08.07.2015р. згідно свідоцтва від за НОМЕР_3.

Водночас вказується, що згідно даних податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2013 рік та за 2014 рік (від 04.09.2014р, вх.№1400055389, від 25.03.2015 вх.№1500030174), поданих до ДПІ, та наданого пояснення від 18.11.2015р. ФОП ОСОБА_1 отримав дохід за 2013 рік в сумі 86720,00 грн. та за 2014 рік в сумі 1040640,00 грн. Загальна сума задекларованого доходу за 2013-2014 роки склала 1 127 360,00 грн., періодичність отримання якого викладена в Акті перевірки за хронологією у табличному вигляді на стор 17-18 Акту.

Крім того, як зазначає ДПІ, згідно банківської виписки по розрахунковому рахунку НОМЕР_2, який відкритий ПАТ КБ «ПриватБанк», та даних довідки №1-ДФ за період з 13.06.2014 року по 06.11.2014 року ФОП ОСОБА_1 отримав дохід на загальну суму 5500,00 грн. (без ПДВ), який не відобразив в податкової декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік.

Тобто, перевіркою встановлено, що у період з 01.12.2013 по 30.04.2014 СГД ОСОБА_1 отримав дохід у сумі 356 039,00 грн. (без ПДВ).

Тому, як зазначає ДПІ, відповідно до вимог п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 перевищив 300000,00 грн. загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг (без урахування податку на додану вартість) та з 11.05.2014р. повинен був зареєструватися платником податку на додану вартість.

Разом з тим, згідно даних податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2013 та 2014 роки, банківської виписки по розрахунковому рахунку НОМЕР_2, даних довідка №1-ДФ та наданого пояснення від 18.11.2015 року встановлено, що ФОП ОСОБА_1 за період з 11.05.2014р. по 31.12.2014р. отримав дохід у сумі 776 821,00 грн., (у т.ч. за травень 2014р. - у сумі 99372,00 грн. (без ПДВ), за червень 2014р. - у сумі 99494,00 грн. (без ПДВ), за липень 2014р. - у сумі 103913,00 грн. (без ПДВ), за серпень 2014р. - у сумі 88835,00 грн. (без ПДВ), за вересень 2014р. - у сумі 94792,00 грн. (без ПДВ), за жовтень 2014р. - 111587,00 грн. (без ПДВ), за листопад 2014р. - у сумі 103402,00 грн. (без ПДВ) та за грудень 2014р. - у сумі 75426,00 грн. (без ПДВ).

Таким чином, як прийшла до висновку ДПІ, ФОП ОСОБА_1 в порушення вимог п. 187.1 ст.187 Податкового Кодексу України занизив податкові зобов'язання з податку на додану вартість за період з 11.05.2014 по 31.12.2014 на суму 155 364,20 грн., а саме: за травень 2014р. на суму 19874,40 грн., за червень 2014р. на суму 19898,80 грн., за липень 2014р. на суму 20782,60 грн., за серпень 2014р. на суму 17767,00 грн., за вересень на суму 18958,40 грн., за жовтень 2014р. на суму 22317,40 грн., за листопад 2014р. на суму 20680,40 грн., за грудень 20142р. на суму 15085,20 грн.

На підставі вказаних висновків Акту перевірки ДПІ, крім іншого, прийнято:

- податкові повідомлення-рішення від 04.12.2015р. №0044581701, відповідно до якого позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем «податок на доходи фіз.осіб» за основним платежем у сумі 183 940,11 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 46 155,03 грн., та №0044661701, відповідно до якого позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» за основним платежем у сумі 155 364,20 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 38 841,05 грн.;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.12.2015р. №Ф-0044621701, відповідно до якої позивача зобов'язано сплатити суму недоїмки з єдиного соціального внеску у розмірі 93 404,76 грн.

Слід зазначити, що на підставі зазначеного Акту перевірки ДПІ було прийнято також рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 04.12.2015р. №0044611707, однак позивачем вказане рішення у даній справі не оскаржується, а відтак суд не здійснює його правовий аналіз.

Вирішуючи з урахування вищенаведеного спір по суті, зокрема, в частині встановленого порушення щодо заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає наступне.

Так, оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регламентується положеннями ст. 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції, що діяла в період спірних відносин).

Згідно п. 177.1 ст. 177 ПК України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п.177.2 ст.177 ПК України).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (п 177.4. ПК України).

До витрат операційної діяльності належать витрати, перелічені у пунктах 138.4, 138.6 -138.9, підпунктах 138.10.2- 138.10.4 пункту 138.10, пункті 138.11 статті 138.

Згідно п. 14.1.228 ст. 14 ПК України, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п. 138.6 ст. 138 ПК України, собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Підпунктом 138.8.1. ПК України визначено склад прямих матеріальних витрат, пп. 138.8.2. ПК України - склад прямих витрат на оплату праці, пп. 138.8.5. ПК України - склад загальновиробничих витрат, п. 138.9. ПК України - склад інших прямих витрат, пп. 138.10.2. ПК України - адміністративні витрати, пп. 138.10.3. ПК України - витрати на збут, пп. 138.10.4. інші операційні витрати.

У свою чергу, згідно з пунктом 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У зв'язку із наведеним суд зазначає, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-ХІV (далі - Закон №996). Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч. 1 ст. 2 Закону №996).

Згідно із положеннями ст. 9 Закону №996, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, норми наведеного законодавства дозволяють платнику податку зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрат. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, транспортно-супровідні документи тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавство.

Суд звертає увагу, що податкове законодавство не містить конкретного переліку документів, які слугують підставою для відображення витрат платника у податковому обліку. Втім, відповідні документи повинні бути достовірними та достатніми для встановлення змісту господарської операції та її учасників, а тому їх перелік визначається у кожному конкретному випадку в залежності від виду операції та характеру договірних правовідносин.

В даному випадку, дослідивши та оцінивши відповідно до положень ст. 86 КАС України («Оцінка доказів») наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, виходячи з положень ч. 1 ст. 138 КАС України (щодо предмету доказування) та з урахуванням положень ч. 1 та ч. 2 ст. 71 КАС України, суд приходить до висновку про недоведеність понесення позивачем спірних сум витрат, а отже і про відсутність у нього правових підстав для заниження оподаткованого доходу у спірному періоді.

Зокрема, у трьох судових засіданнях, які були проведені у даній справі, судом пропонувалося позивачу подати всі наявні у нього докази на спростування висновків ДПІ, викладених в Акті перевірки. В останньому судовому засіданні 23.05.2016р. представник позивача вказав на відсутність у нього додаткових доказів та пояснень по справі, у зв'язку з чим та керуючись ч.6 ст.71 КАС України суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Так, у позовній заяві позивач стверджує, що розмір понесених позивачем та задекларованих ним валових витрат за період грудня 2013 року - грудня 2014 року, який не визнаний ДПІ, був сформований за результатами господарських відносин позивача із ТОВ «Мегаполіс-Україна» на підставі договорів поставки №24077-КЕ/14 від 22.09.2014р. та №1025-КЕ/13 від 17.09.2013р., однак останнього договору позивачем до суду не надано та не зазначено причин неможливості його надання.

Що ж стосується наявної матеріалах справи копії договору поставки №24077-КЕ/14 від 22.09.2014р., то слід зазначити, що відповідно до його умов, ТОВ «Мегаполіс-Україна» (продавець) зобов'язувався передати тютюнові вироби у власність ФОП ОСОБА_1 (покупець) відповідно до замовлення (замовлень), а покупець зобов'язувався приймати та оплачувати товар.

Згідно п. 3.1 вказаного Договору поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі замовлення покупця.

Поставка здійснюється або транспортом продавця, або транспортом покупця (EXW - склад продавця, або CPT - склад покупця) (п. 3.3 Договору).

Пунктом 3.8 Договору передбачено, що факт поставки товару підтверджується видатковою накладною, підписаною обома сторонами.

Відтак, виходячи із змісту договору, беручи до уваги характер спірних операцій щодо поставки продукції, задекларованих обсягів поставки, вбачається, що за загальним правилом виконання таких операцій супроводжується перевезенням продукції.

В контексті наведеного слід зазначити, що відповідно до положень ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є, крім іншого, товарно-транспортна накладна.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із пп. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом передається перевізнику.

Таким чином, незалежно від того, за чий рахунок здійснюється перевезення продукції та за чим замовленням (продавця чи покупця), поставка супроводжується оформленням ТТН та один екземпляр ТТН передається вантажоодержувачу/покупцю. Товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим, що підтверджується законодавчо та судовою практикою, зокрема в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27.05.2013 у справі № К/800/7365/13.

Проте, на підтвердження фактичного здійснення перевезення продукції та, відповідно, реальності поставки товарів ТОВ «Мегаполіс-Україна» на користь позивача під час розгляду справи позивачем не надано жодної товарно-транспортної накладної, з якої б вбачалось перевезення продукції від контрагента до складу позивача, а отже не надано доказів фактичного перевезення, відвантаження, отримання товару. Слід зазначити, що позивачем не надано суду замовлень, які, як вказано у договорі, є обов'язковими, та відповідно до яких здійснюється безпосередньо доставка.

Стосовно ж наданих позивачем до матеріалів справи певних видаткових накладних, слід зазначити, що у вказаних документах, оформлених власне на різну продукцію та з різними постачальниками, відсутні особисті підписи або інші дані осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, як з боку постачальника, так і з боку покупця, що вказує на відсутність такого обов'язкового реквізиту первинного документу, передбаченого ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», як дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. На деяких документах також відсутня назва документа та дата і місце його складання. Наведене у сукупності вказує на юридичну дефектність таких накладних для цілей формування бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

До того ж, зі змісту вказаних документів вбачається наявність у них значної кількості виправлень від руки та інших коригувань, що загалом не дає змоги дослідити дійсний обсяг господарських операцій за такими документами для цілей встановлення розміру витрат, понесених платником податків.

Слід додати, що позивачем не надано й суду безпосередньо платіжних документів (платіжних доручень чи банківських виписок), з яких би вбачалося здійснення останнім у 2013-2014 роках оплати за придбання товарів, зокрема у загальному розмірі 1094173,00 грн., зокрема: за 2013 рік в сумі - 86188,00 грн. та за 2014 рік в сумі - 1007985,00 грн., та понесенням у зв'язку з цим спірних сум витрат. Судом же таких обставин не встановлено.

Відтак, відсутність вказаних базових первинних документів не дає суду можливості перевірити реальність здійснення (фактичне виконання) господарських операцій та правомірність відображення таких операцій у податковому обліку платника податків, дослідити дійсний обсяг витрат, понесених позивачем у спірному періоді, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій.

Що ж стосується висновків ДПІ про заниження позивачем у 2014 році валового доходу на суму 5500,00 грн. (без ПДВ) у зв'язку із отриманням від ПзІІ «Імперія Табако Юкрейн» та ПП «Парадігм консалтінг груп» грошових коштів, суд зазначає, що позивачем в ході розгляду даної справи вказане порушення жодним чином не заперечувалося та не спростовано, судом зворотного не встановлено, у зв'язку з чим та беручи до уваги те, що Акт перевірки є носієм доказової інформації, суд зазначає, що в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 1 ст. 71 КАС України, позивачем не спростовано висновків Акту перевірки та розрахунку валового доходу, проведеного ДПІ.

Слід додати, що з боку позивача під час перевірки та розгляду справи не надавалася книга обліку доходів і витрат за період 2013-2014 років, де має відображатися, крім іншого: сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з отриманням доходу; сума чистого оподатковуваного доходу. Дані Книги заповнюються та використовуються самозайнятою особою для заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи (п. 9 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженого наказом Міндоходів України від 16.09.2013 № 481).

Відтак, в силу п. 44.6. ст. 44 ПК України вказаний документ, на підставі якого формуються, крім іншого, витрати, вважається відсутнім.

У взаємозв'язку з наведеним слід додати, що позивачем також не доведено наявності конкретних обставин неправильного застосування ДПІ ставки податку відповідно до положень п. 177.1.ст. 177 ПК України в кореспонденції з положеннями п. 167.1. ПК України.

Суд окремо вважає за необхідне зазначити, що як вбачається з Акту перевірки та не спростовано позивачем належними та допустимими доказами, не дивлячись на надання позивачу запиту, під час перевірки податковому органу не було надано всіх первинних документів за вказаними вище операціями, тобто під час проведення перевірки позивачем не було підтверджено даних обліку, що давало право податковому органу для невизнання непідтверджених даних обліку та, відповідно, для формування вказаних вище висновків Акту перевірки.

Позивачем не надано доказів передачі податковому органу зазначених документів та доказів відмови у їх прийнятті, доказів їх втрати та повідомлення ДПІ про наведене в порядку п. 44.5. ст. 44 ПК України, як і доказів надання цих документів відповідно до приписів п. 44.6. та 44.7. ст. 44 ПК України, зокрема, після закінчення перевірки та до прийняття оскаржуваних рішень.

Надання певних документів згодом, у т.ч. під час розгляду справи у суді, не змінює статусу цих документів, як таких, що були відсутні на час складання звітності, та їх надання згодом не має правових наслідків для цілей підтвердження правомірності формування спірних сум податкових вигод у відповідний податковий період.

За наведених обставин у сукупності суд не вбачає підстав для висновку про необґрунтованість доводів ДПІ щодо заниження позивачем податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб на суму 183940,11грн., а відтак відсутні підстави для скасування податкового повідомлення-рішення від 04.12.2015р. №0044581701.

Що стосується висновків ДПІ відносно нарахування єдиного соціального внеску, слід зазначити, що вказані висновки ДПІ ґрунтуються на заниженні бази нарахування, що у свою чергу ґрунтується на попередніх висновках ДПІ (за попередніми епізодами) відносно не підтвердження витрат та заниження доходу, які, як зазначалося вище, суд визнав обґрунтованими та такими, що відповідають наведеним в Акті перевірки нормам матеріального права.

Таким чином, оскільки згідно вищевказаних вище висновків суду ДПІ обґрунтовано та правомірно дійшла до висновків щодо завищення витрат та заниження доходу, у суду відсутні підстави для висновку про необґрунтованість та неправомірність доводів ДПІ про порушення позивачем вимог ч.2 ст.6, ч.2, ч.3 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та нарахування у зв'язку з цим єдиного соціального внеску за результатами перевірки, а відтак, відповідно, відсутні підстави для скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ від 04.12.2015р. №Ф-0044621701.

Стосовно ж нарахування позивачу зобов'язань по податку на додану вартість суд виходить з наступного.

Так, відповідно до п. 181.1. ст. 181 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Згідно із п. 183.1. ст.183 ПК України будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, подає до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.

У разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу (п. 183.2 ст.183 ПК України).

У той же час, положеннями п. 183.10 ст.183 ПК України передбачено, що будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Згідно із пп. а) п. 193.1. ст. 193 ПК України (в редакції Закону від 27.03.2014 р. N 1166-VII) основна ставка податку встановлюються від бази оподаткування та становить 20 відсотків.

З наведеного у сукупності вбачається, що обов'язок зареєструватися платником податку на додану вартість, нараховувати та сплачувати такий податок виникає, починаючи з періоду, в якому сукупний обсяг оподатковуваних операцій такої особи за останні 12 місяців перевищив 300000 грн. (без урахування податку на додану вартість).

В даному випадку в ході перевірки було встановлено, що у період з 07.08.2013 по 31.12.2014 (перевіряємий період) ФОП ОСОБА_1 платником податку на додану вартість не реєструвався.

При цьому, як встановлено в Акті перевірки та не спростовано позивачем в ході розгляду даної справи, у період з 01.12.2013 по 30.04.2014 ФОП ОСОБА_1 отримав дохід у сумі 356 039,00 грн. (без ПДВ), що також підтверджується наявними в матеріалах справи деклараціями про майновий стан і доходи за 2013-2014 роки.

Таким чином, як вірно зазначено ДПІ в Акті перевірки, у зв'язку з перевищенням за останні 12 місяців загального обсягу продажу у 300 000 грн., у відповідності до вимог п. 181.1 ст. 181 ПК України у позивача з 11.05.2014р. виник обов'язок нарахування та сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Податковим органом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 за період з 11.05.2014р. по 31.12.2014р. отримав дохід у сумі 776 821,00 грн., що визнавалося та не заперечувалося позивачем в ході перевірки та під час розгляду справи, а тому, як приходить до висновку суд, ДПІ правомірно нарахувало позивачу податок на додану вартість у розмірі 20% від суми обсягу продажу товарів за період з 11.05.2014 по 31.12.2014 у розмірі 155 364,20 грн.

За наведених обставин, суд не вбачає підстав для висновку про необґрунтованість доводів ДПІ щодо заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а відтак відсутні підстави для скасування податкового повідомлення-рішення від 04.12.2015р. №0044661701.

Наведені позивачем доводи та надані ним матеріали не спростовують наведеного та не доводять зворотного.

Посилання ж позивача на наявність обмежень щодо проведення перевірок правильності та повноти сплати податку на додану вартість, встановлених Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", є безпідставними, оскільки в даному випадку предметом перевірки не було дотримання норм законодавства з питань повноти нарахування та сплати податку на додану вартість, а порушення позивачем обов'язку зареєструватися платником податку на додану вартість та нараховувати і сплачувати у зв'язку із цим даний податок у спірному періоді були виявлені податковим органом під час проведення перевірки правильності формування доходів та витрат останнього, а відтак вищевказані положення Закону не забороняли ДПІ визначити позивачу грошове зобов'язання зі сплати ПДВ у зв'язку із встановленими порушеннями.

Так, частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З наведеного правила слідує, що обов'язок доказування покладається на сторін і це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Цей обов'язок у рівній мірі покладається на обох сторін, тобто кожна сторона повинна доказати факти, на які вона посилається, переконати суд у достовірності наведених фактів.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів (ч.6 ст.71 КАС України).

В даному випадку позивачем в порядку виконання обов'язку, встановленого ч. 1 ст. 71 КАС України, не доведено суду достовірності своїх доводів, які покладені в основу позову, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваних рішень, які, як приходить до висновку суд, є законними та обґрунтованими, вірним по суті, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно, враховуючи те, що у задоволенні позову слід відмовити, судові витрати відшкодуванню позивачу не підлягають.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко