Рішення № 61957876, 12.10.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 553/1051/16-ц Номер провадження 22-ц/786/2225/16Головуючий у 1-й інстанції Чистик І. О. Доповідач ап. інст. Прядкіна О. В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого-судді Прядкіної О.В.,

Суддів: Обідіної О.І., Пікуля В.П.,

При секретарі Лимар О.М.,

З участю представника відповідача Салашного М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Тепловозоремонтний завод»

на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 29 червня 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Тепловозоремонтний завод» про визнання прав як мешканця гуртожитку, на заборону виселення, переселення, відселення без попереднього надання іншого житла, придатного для проживання, а також визнання права на подальше проживання у гуртожитку до розв'язання житлових проблем,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 29 червня 2016 року позов ОСОБА_3 до акціонерного товариства «Тепловозоремонтний завод» про визнання прав як мешканців гуртожитку, на яких поширюється сфера дії Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» в частині заборони виселення, переселення, відселення без попереднього надання іншого житла, придатного для проживання, а також на визнання права на подальше проживання у гуртожитку до розвязання житлових проблем - задоволено.

Визнано, що на ОСОБА_3 , як на мешканця гуртожитку по АДРЕСА_1, власником якого є Публічне акціонерне товариство «Тепловозорементний завод», поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», в тому числі щодо заборони виселення, переселення та відселення без попереднього надання іншого житла, придатного для постійного проживання.

Визнано за ОСОБА_3, як за мешканцем гуртожитку по АДРЕСА_1, власником якого є Публічне акціонерне товариство «Тепловозоремонтний завод», право на проживання у вказаному гуртожитку до розв'язання житлових проблем.

Стягнуто з відповідача - ПАТ«Тепловозоремонтний завод» на користь позивача ОСОБА_3 487 гривень 20 коп. судового збору, сплаченого при подачі позову до суду.

Рішення оскаржив ПАТ «Тепловозоремонтний завод» ( далі ПАТ «ТРЗ»), в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить суд скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Вважає, що позивач не надав суду доказів того, що гуртожиток було включено до статусного капіталу товариства.

Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до ордеру на житлову площу в гуртожитку НОМЕР_2 від 07 грудня 1992 року, ОСОБА_3 та членам його сім'ї була надано право на зайняття кімнати НОМЕР_1, площею 13 кв.м. в гуртожитку по АДРЕСА_1, в якій він мешкає до даного часу (а.с. 7-8).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач, посилаючись на положення Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку» вказував на те, що він більше п'яти років на законних підставах зареєстрований та мешкає в гуртожитку, який включений до статутного капіталу відповідача, то останній не має права виселяти, переселяти та відселяти його без попереднього надання іншого житла, придатного для постійного проживання. Оприлюднивши зразок договору найму житлового приміщення, вважає, що відповідач не визнає за ним право, передбачене ч.1 ст. 19 названого Закону, а також право проживати у гуртожитку до розв'язання житлових проблем.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що гуртожиток був набутий у власність ПАТ «ТРЗ» у процесі приватизації, а ОСОБА_3 на законних підставах проживає в цьому гуртожитку, то відповідач не має права виселяти, переселяти та відселяти його без попереднього надання йому іншого житла, придатного для постійного проживання.

Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду.

Згідно із ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом , звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як роз'яснено в п.п. 2, 3, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Позивач пов'язує порушення його прав оприлюдненням у листопаді 2015р. договору найму житлового приміщення та направлення повідомлення іншому мешканцю гуртожитку ОСОБА_4 з пропозицією укладання додаткової угоди та у разі відмови у її підписанні адміністрація підприємства залишає за собою право вжити заходів до виселення наймача, членів його сім'ї або інших осіб, які проживають разом з ним, без надання іншого житла у судовому порядку ( а.с.9,13-17).

Проте, стосовно позивача відповідачем не вчинялось ніяких дій щодо виселення, переселення, відселення, а також права на подальше проживання у гуртожитку до розв'язання його житлових проблем.

По-суті позовні вимоги ОСОБА_3 спрямовані на упередження дій відповідача в майбутньому відносно його прав на проживання в гуртожитку і не можуть бути способом захисту в розумінні ст. 16 ЦК України.

Відповідно до вимог ст. ст. 6, 127 ЖК України житлові будинки і житлові приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Гуртожитки можуть використовуватися для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети житлові будинки.

За правилами ст. 19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, без попереднього надання їм (їх сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків відповідно до цього закону допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей, на підставі рішення, прийнятого відповідно до ч. 1 ст. 20 цього Закону.

Згідно зі ст. 1 Закону сфера його дії поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них. Сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, які є об'єктами права державної та комунальної власності.

Рішенням Господарського районного суду Полтавської області від 04 квітня 2002 року визнано право власності ВАТ «Тепловозоремонтний завод» м. Полтава на об'єкти соціально-побутового призначення, зокрема, на гуртожиток в м. Полтаві, АДРЕСА_1 (а.с. 79).

Вказаний гуртожиток перебуває на балансі підприємства ( а.с.84,247).

Таким чином, суду не надано доказів про те, що зазначений гуртожиток було включено до статутного капіталу товариства.

Однак, застосовуючи до спірних правовідносин Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», суд не звернув уваги, що дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, що знаходяться у приватній власності, крім гуртожитків, які були включено до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Помилковим є також посилання на рішення апеляційного суду Полтавської області від 11 лютого 2016р. за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Тепловозоремонтний завод» про визнання права на надання житла та зобов'язання відновити становище, яке існувало до порушення права на житло, яким встановлено, що на позивача, як на мешканку гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Районний суд не взяв до уваги, що такі обставини встановлено відносно іншої особи, яка не бере участь у даній справі, отже, преюдиційного значення по справі вони не мають.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем не доведено наявність порушеного права, рішення суду першої інстанції не ґрунтується на нормах закону, викладені в ньому висновки не відповідають встановленим по справі обставинам, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.303, 307, п.п. 3,4 ч. 1 ст. 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Тепловозоремонтний завод" задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 03 червня 2016 року скасувати, ухваливши нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -суддя О.В.Прядкіна

СУДДІ: О.І. Обідіна

В.П. Пікуль