Ухвала суду № 61955868, 06.10.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 134/657/16-ц Провадження № 22-ц/772/2620/2016Головуючий в суді першої інстанції Зарічанський В. Г.Категорія 6Доповідач Береговий О. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого судді Берегового О. Ю.,

суддів Денишенко Т.О., Луценка В.В.,

за участі секретаря Топольської В.О.,

представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Кошельника С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Крижопільської селищної ради Вінницької області, Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області про усунення перешкод в користуванні квартирою та прибудинковою територією, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 адвоката Кошельника Сергія Михайловича на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 07 липня 2016 року ,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_4 звернулася з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні квартирою та прибудинковою територією.

Позовні вимоги мотивувала тим, що 20 жовтня 2015 року нею було придбано у власність квартиру АДРЕСА_1. Дана квартира розташована на першому поверсі двоповерхового багатоквартирного житлового будинку. Разом з квартирою нею було придбано 1/16 частину сараю (Б), який розташований на прибудинковій території біля будинку.

Навпроти вікон її квартири відповідачем було збудовано господарську будівлю (гараж) розміром 6,14 м на 3,9 м. Висота стіни господарської будівлі біля 3-х метрів. Дана стіна розташована на відстані 1 м. від вікон її квартири, що заважає денному світлу проникати в квартиру. Зовнішня стіна її квартири з боку господарської будівлі замокає, шпалери покриваються грибком.

Вважаючи, що зазначене порушує її права користувача належною їй квартирою, просила зобов'язати ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1, та земельною ділянкою шляхом відновлення становища, яке існувало до виникнення таких перешкод, шляхом знесення самовільно збудованої господарської будівлі.

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 07 липня 2016 року зобов'язано ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1, та земельною ділянкою шляхом відновлення становища, яке існувало до виникнення таких перешкод, шляхом знесення самовільно збудованої господарської будівлі. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_5 адвокат Кошельник С.М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обгрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропуіцення строку позовної давності, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2015 року ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1 Вінницької області, яка розташована на першому поверсі двоповерхового 16-квартирного житлового будинку.

За твердженнями позивачки, навпроти вікон належної їй квартири на відстані 1 м. відповідачем ОСОБА_5 було збудовано господарську будівлю (гараж) розміром 6,14 м на 3,9 м., висота стін якого становить біля 3-х метрів.

Згідно рішення виконкому Крижопільської селищної ради № 42 від 15 березня 2010 року ОСОБА_5 отримала дозвіл на реконструкцію господарської будівлі по АДРЕСА_1. Також вирішено замовити вказану документацію в організаціях, що мають відповідні ліцензії та отримати дозвіл на виконання будівельних робіт в інспекції архітектурно-будівельного контролю.

На виконання вказаного рішення державним комунальним підприємством «Архітектурно-планувальне бюро» було виготовлено будівельний паспорт на реконструкцію господарських будівель на земельній ділянці в АДРЕСА_1, згідно якого забудовником ОСОБА_5 збудовано господарську споруду (гараж) розмірами 6,14 м на 3,9 м.

При проведенні перевірки законності побудови відповідачем зазначеної господарської будівлі департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області 19 січня 2016 року було виявлено, що громадянка ОСОБА_5 по АДРЕСА_1, на прибудинковій території 16-квартирного будинку здійснила будівництво господарської будівлі із блоків ракушняка, розмірами в плані 6, 15 м. х 3.90 м. самочинно, без дозвільних документів про початок виконання будівельних робіт, чим порушила вимоги ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність».

Крім того, встановлено, що господарська будівля розміщена на відстані 1,15 м. від зовнішньої стіни 16-ти квартирного будинку, чим порушено вимоги п. 3.25* (додаток 3.1) ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень»: протипожежні розриви між будинками або окремо розташованими господарськими будівлями відповідно до ступеня їх вогнестійкості слід приймати в даному випадку 8 м. (а.с. 41).

Згідно постанови № 6 по справі про адміністративне правопорушення від 20.01.2016 року за вказані порушення ОСОБА_5 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 96 КУпАП у виді штрафу в розмірі 510 грн., який згідно квитанції № 18 нею сплачено 05.02.2015 року. Також на її адресу внесено припис з вимогою усунути порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил (а.с. 42,45,46).

Відповідно до листа виконкому Крижопільської селищної ради від 19 квітня 2016 року № 24-200, рішення про надання дозволу ОСОБА_5 на виготовлення містобудівної та проектно-кошторисної документації для будівництва господарської будівлі, гаража чи іншого об'єкта нерухомості не приймалось.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що самовільна забудова відповідачем прибудинкової території з порушенням архітектурних та протипожежних норм порушує права ОСОБА_4, як власника квартири АДРЕСА_1 та користувача прибудинковою територією.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, зважаючи на наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно частини третьої статті 42 ЗК України порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Питання самочинного будівництва та його наслідків регулює стаття 376 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин господарська будівля (гараж) побудована ОСОБА_5 в АДРЕСА_1 відноситься до самочинного будівництва, про що вірно зазначено місцевим судом.

Згідно з частиною другою статті 376 ЦК України особа яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За змістом частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих пунктах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об'єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат.

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 3 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України по справі №6-180цс14 в постанові від 19 листопада 2014 року.

Відповідно до пункту 2 Методичних рекомендацій щодо визначення прибудинкових територій багатоквартирних будинків, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 389 від 29 грудня 2011 року, прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, що визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації в межах відповідної земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі і споруди, та яка необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку і забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Використання прибудинкової території ОСОБА_5 для задоволення власних господарських потреб суперечить її призначенню та порушує права власників квартир багатоквартирного житлового будинку розташованого в АДРЕСА_1, у тому числі позивача, оскільки вона призначена для обслуговування багатоквартирного будинку і забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у такому багатоквартирному будинку, що спростовує доводи заявника щодо ненадання позивачем підтверджень порушення їх прав як власника квартири.

Окрім того, відповідачем не було запропоновано шляхів відновлення прав та інтересів позивача, а тому колегія суддів вважає, що знесення самочинного будівництва є єдиним можливим заходом досягнення цієї мети.

Разом з тим, заперечуючи твердження позивача про будівництво нової будівлі (гаража), а не реконструкцію вже існуючої господарської будівлі, на що надано дозвіл згідно з рішенням виконкому Крижопільської селищної ради № 42 від 15 березня 2010 року, відповідач та його представник не надав суду належних і допустимих доказів у розумінні ст. 57 ЦПК України про належність їй такої будівлі.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги носять формальний характер та таких висновків не спростовують.

Відповідно до ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія cуддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 Кошельника Сергія Михайловича відхилити.

Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 07 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: