Ухвала суду № 61952142, 10.10.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 242/3031/14-ц Номер провадження 22-ц/775/1600/2016

Головуючий у 1 інстанції Кротінов В.О.

Доповідач Осипчук О.В.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2016 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Осипчук О.В.,

суддів: Груіцької Л.О., Соломахи Л.І.

за участі секретаря Чуряєва В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмут цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 14 липня 2016 року,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 14 липня 2016 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 15 серпня 2016 року про виправлення описки, у задоволені позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову в частині стягнення відсотків за користування кредитом в межах строку позовної давності за період з 06.09.2011 року по 06.09.2014 року в розмірі 1786,58 грн., та пеню за період з 06.09.2013 року по 06.09.2014 року у розмірі 500 грн., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального закону.

В обґрунтування доводів скарги посилається на те, що суд безпідставно застосував вимоги статей 257, п.1 ч.2 ст. 258 та ч.4 ст. 267 ЦК України і відмовив у задоволені позову внаслідок спливу позовної давності. Суд на порушення норм матеріального закону не застосував статті 599,651 та 654 ЦК України і не зважив на те, що розрахунок відсотків здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом на суму залишку кредиту, оскільки договір не є розірваним або припиненим. Відповідно до умов кредитного договору відсутні підстави для припинення щомісячного нарахування відсотків на суму простроченої заборгованості за кредитом, тому банк має право на отримання процентів за користування кредитними коштами за період з 06.09.2011 року по 06.09.2014 року в межах позовної давності, визначеної статтею 257 ЦК України.

Представник позивача до апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення судової повістки та відправлення телефонограми, яка зареєстрована в Журналі телефонограм за № 4571(а.с.233). В заяві від 30 вересня 2016 року (а.с.47-48) представник ПАТ КБ «Приватбанк» просив розглядати справу без участі представника позивача.

Відповідач ОСОБА_1, який приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з Селидівським міським судом, заперечував проти скарги, просив рішення суду залишити без змін.

Апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

18 вересня 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом у сумі 1489 грн. 93 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 3060 грн.59 коп., заборгованість по комісії у сумі 2830 грн. 15 коп., штраф в сумі 250 грн., та штраф у сумі 369,03 грн., а всього 7999 грн. 70 коп. Також просив стягнути понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 243,60 грн.

Судом першої інстанції визнано встановленим, що 11 червня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 250 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,8% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У порушення умов договору відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим станом на 31 липня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 7999 грн. 70 коп. Платіжна картка була видана відповідачу строком на один рік і це узгоджується з п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг фізичним особам, з яких вбачається, що договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Таким чином, 10 червня 2008 року строк дії кредитної картки і, відповідно, строк дії договору скінчився.

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання відповідача по поверненню кредиту було встановлено на строк дії кредитної картки, останній платіж відповідачем був проведений 26 грудня 2007 року, після чого він не вчиняв ніяких дій щодо повернення кредиту. Таким образом, початок перебігу позовної давності необхідно вважати січень 2008 року, коли позивачеві стало відомо, що відповідач не вніс черговий щомісячний платіж.

Суд дійшов висновку, що діями відповідача, який отримав кредитну картку і не виконав належним чином умови кредитного договору, дійсно було порушено право позивача, проте порушене право не підлягає захисту внаслідок спливу позовної давності, про застосування якої заявляє відповідач.

Висновки суду першої інстанції є законними та обгрунтованими.

Згідно заяви (а.с.9) ОСОБА_2 11 червня 2007 року отримав в ПАТ КБ «Приватбанк» кредитні кошти в сумі 250 грн. на кредитну картку № НОМЕР_1 «Універсальна» «55 днів пільгового періоду», про що свідчить підпис про отримання кредитної карти та ПІН коду.

Відповідач пояснив апеляційному суду, що він дійсно отримував в Херсонській області влітку 2007 року зарплатну картку, коли працював в слідчому ізоляторі. Йому також пропонувалася кредитна картка на 250 грн., проте він її не отримав, оскільки з'явився до банку без паспорта. На той час його прізвище було ОСОБА_2, а після укладення шлюбу в листопаді 2008 року він взяв прізвище дружини - ОСОБА_2. В своїх заявах до суду він не визнавав позов, оскільки картку не отримував та не підписував, і просив застосувати позовну давність.

Виконуючи вимоги ч.4 ст. 10 ЦПК України щодо сприяння судом всебічного і повного з'ясування обставин справи, апеляційний суд роз'яснив відповідачеві його право заявити клопотання про призначення почеркознавчої експертизи з метою з'ясування та надання фахівцями висновку щодо справжності підпису в кредитному договорі, проте ОСОБА_1 не побажав заявляти таке клопотання.

За таких обставин апеляцівйний суд вважає вірними висновки суду про те, що діями відповідача дійсно було порушено право позивача, оскільки ОСОБА_1 кредитну картку отримав, заборгованість по кредитному договору має місце, однак порушене право не підлягає захисту внаслідок спливу позовної давності, про застосування якої просить відповідач. Відповідач висновок суду нічим не спростував.

З кредитного договору вбачається, що сторони встановили як строк дії договору - до строку дії картки (п.3.1 Умов, а.с.14 об.), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням процентів у розмірі 1,9% в місяць на залишок заборгованості та 1% комісії (заява позичальника а.с.9 об., п. 5.4 Умов а.с.15).

Таким чином погашення процентів та комісії в договорі визначено місяцями. Строк погашення кредиту в повному обсязі - не пізніше останнього дня місяця, зазначеного на платіжній картці (п.5.4 Умов, а.с.15).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення процентів та комісії частинами (щомісячними платежами), тіло кредиту підлягало поверненню не пізніше останнього дня місяця, зазначеного на платіжній картці.

Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення процентів за користування кредитом та комісії, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.

За змістом частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (стаття 303 ЦПК України), тому заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Відповідач ОСОБА_1 30 жовтня 2014 року подав до суду першої інстанції письмову заяву про застосування позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду по спливу 7 років з моменту укладання договору.

Апеляційним судом не приймається до уваги довід скарги позивача про необхідність стягнення з відповідача відсотків за період з 06.09.2011 року по 06.09.2014 року та пені за період з 06.09.2013 року по 06.09.2014 року, тобто в межах трирічного та річного строку позовної давності з таких підстав.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частини першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася. На його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позивач в своїй скарзі посилається на висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15 стосовно того, що виходячи із системного аналізу ст.ст. 525,526,599,611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору.

Між тим позивач не зважив на те, що вказана правова позиція стосується ситуації, коли є таке, що набрало законної сили рішення суду про стягнення заборгованості за кредитом, зокрема тіла кредиту, і до того часу, поки вказана заборгованість позичальником не буде сплачена, кредитор має право на отримання відсотків за користування грошима.

По даній справі позивач раніше до суду з позовом про стягнення заборгованості не звертався, рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом відсутнє, з даним позовом позивач ПАТ КБ «Приватбанк» вперше звернувся до суду 18 вересня 2014 року, тобто більш ніж через 6 років після кінцевої дати повернення кредитних коштів.

Крім того, в апеляційній скарзі позивач, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про стягнення тільки відсотків та пені в межах встановленої нормами ЦК України позовної давності і не ставить питання про стягнення кредитних коштів, наданих відповідачеві за кредитним договором.

Враховуючи те, що відповідачем було подано до суду заяву про застосування позовної давності, суд вірно застосував вимоги ч.4 ст. 267 ЦК України і відмовив у задоволені позову внаслідок пропуску строку позовної давності. Оскільки сплив строк позовної давності стосовно основної суми кредиту, і суд відмовив у задоволені цих вимог, то не може йти мова про нарахування відсотків за три роки в межах строку позовної давності та пені в межах річного строку, як про це зазначає відповідач в апеляційній скарзі.

З огляду на наведене доводи скарги про невірне застосування судом норм матеріального права є безпідставними і до уваги не приймаються.

Суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував обставини справи, перевірив доводи сторін і постановив обгрунтоване рішення з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 307,308,313,315 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» відхилити.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 14 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий О.В.Осипчук

Судді: Л.О. Груіцька

Л.І.Соломаха