Ухвала суду № 61952124, 11.10.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 243/11025/15-ц Номер провадження 22-ц/775/1604/2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 жовтня 2016 року м. Бахмут Донецької області

Апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого - судді: Будулуци М.С.

суддів: Курило В.П., Космачевської Т.В.

за участю секретаря Марченко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 липня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, Служба у справах дітей Райгородоцької селищної ради Слов'янського району Донецької області про визначення місця проживання дитини і стягнення аліментів та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Слов'янської районної державної адміністрації, Орган опіки та піклування Райгородоцької селищної ради Слов'янського району Донецької області, ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про відібрання дитини та визначення місця її проживання.

У грудні 2015 року вона уточнила позовні вимоги, звернувшись з позовом до ОСОБА_1, в якому остаточно просила визначити місце проживання дитини за адресою матері та стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини в розмірі ? частини всіх видів доходів відповідача, але не менше 30 % прожиткового мінімуму, обґрунтовуючи вимоги тим, що з 16 липня 2005 року вона перебувала з відповідачем в шлюбі, який розірвано рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 07 лютого 2013 року. Від шлюбу мають дитину - ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1. При розгляді справи про розірвання шлюбу питання про місце проживання дитини не вирішувалося, оскільки спір з цього приводу між сторонами був відсутній. Після розірвання шлюбу вона з дитиною та відповідач проживали за різними адресами. Дитина ходила до школи, відвідувала спортивні секції та театральні кружки, отримувала грамоти та подяки. В цей період часу відповідач не приймав ніякої участі у житті та розвитку дитини, вона самостійно водила дитину до секції і кружків.

У травні 2015 року відповідач без її відома і згоди вивіз дитину до своєї матері - ОСОБА_3 у селище Райгородок Слов'янського району Донецької області. Вона неодноразово зверталася до відповідача і різних компетентних органів з вимогою повернути їй дитину, однак відповідач відмовився виконати це прохання. В наступному відповідач повернувся до м. Донецька, а дитину залишив у своєї матері за місцем проживання останньої, а тому вона просила в судовому порядку визначити місце проживання дитини разом з нею за її теперішньою адресою, як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_1, а також стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходів відповідача, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно.

02 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

У позові посилався на те, що 29 жовтня 2014 року йому зателефонувала донька та попросила терміново приїхати до школи та забрати її від матері, оскільки остання перебувала у нетверезому стані і побила її, нанесла удари по спині, ногах і голові, погрожувала задушити її, тому вона ночувала у бабусі - ОСОБА_3. Також дитина повідомила, що їй дуже погано та болить голова, а раніше мати її неодноразово била та вона боїться повертатися до дому. Він відразу відвіз дитину до лікаря. Дитина пройшла обстеження та їй призначили лікування.

З жовтня 2014 року він забрав дитину у матері і донька почала проживати у нього.

Однак ОСОБА_2 не віддала йому речі дитини.

В червні 2015 року, після початку антитерористичної операції в Донецьку, він з донькою переїхав на підконтрольну територію України до селища Райгородок Слов'янського району Донецької області, де проживає його мати - ОСОБА_3.

ОСОБА_2 знала, де перебувала дитина, але ніякої матеріальної допомоги їй не надавала та життям доньки не цікавилась.

Тому він просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 та стягнути з ОСОБА_2 - матері дитини на його користь аліменти на утримання неповнолітньої доньки у розмірі 1/4 частки з усіх видів її доходів щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку.

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, Служба у справах дітей Райгородоцької селищної ради Слов'янського району Донецької області про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів задоволенні.

Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із матір'ю - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнуто зі ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, який проживає за адресою: АДРЕСА_5, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, яка проживає за адресою: АДРЕСА_6, аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 16 грудня 2015 року, до досягнення дитиною повноліття.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Слов'янської районної державної адміністрації; Орган опіки та піклування Райгородоцької селищної ради Слов'янського району Донецької області; ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 31 серпня 2016 року зі ОСОБА_1 на користь держави стягнуто судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп.

З рішенням суду не погодився ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визначити місце проживання неповнолітньої доньки разом з ним - батьком дитини.

В обґрунтування доводів скарги апелянт зазначив, що суд не розглянув позовні вимоги ОСОБА_2 про відібрання дитини, які вона заявила в первісному позові, спочатку.

Окрім цього, при ухваленні рішення суд не врахував бажання дитини проживати у батька через жорстоке поводження матері по відношенню до дитини, яка у жовтні 2014 року побила останню, без будь-якої причини.

Суд, на думку апелянта, не дав належної оцінки поясненням дитини в сукупності з показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,ОСОБА_9 та безпідставно не визнав їх достовірними доказами того, що донька проживає у нього з жовтня 2014 року з причини жорстокого поводження матері з донькою та вживання нею спиртних напоїв.

ОСОБА_2 не заперечувала проти того, щоб донька проживала з батьком, яка перебувала на триманні останнього, матеріальної допомоги дитині не надавала. Зареєструвалась як тимчасово переміщена особа з донькою, та безпідставно отримала допомогу на дитину, але кошти витрачала на свої потреби.

При ухвалені рішення суд не врахував ту обставину, що ОСОБА_2, згідно акту обстеження її побутових умов, орендує однокімнатну квартиру в м. Краматорську Донецької області, де немає письмового стола для занять дитини та спального місця, а є лише розкладушка. В той же час, в акті обстеження житлово-побутових умов проживання неповнолітньої дитини, вона має окрему кімнату, яка обладнана належним чином для занять та відпочинку.

Суд проігнорував бажання дитини проживати разом з батьком і заперечення її відносно проживання з матір'ю, як і висновок органу опіки та піклування про те, що в інтересах дитини слід залишити проживання дитини з батьком.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Винник З.Г. підтримали доводи апеляційної скарги та просили скаргу задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Чередниченко Р.В. заперечували проти доводів апеляційної скарги. Просили апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення суду - залишити без змін.

Третя особа - ОСОБА_3 вважала, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Представники інших третіх осіб в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, але про час та місце розгляду справи повідомлені судовими повістками та телефонограмами (т. 2 а.с. 42-43, 44, 45, 46, 52, 58, 59). Служба у справах дітей Слов'янської районної державної адміністрації просила розглянути цивільну справу у відсутності представника служби (т.2 а.с. 62 - 63).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду - слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Як зазначено в ч.1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 2 цієї ж статті ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування, ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами, вдаються до будь - яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування або бродяжництва, засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Як роз'яснено в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року № 3 (з подальшими змінами), позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до п. 16 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України, особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо.

Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками.

Якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них.

Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів.

Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Як передбачено ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно; той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею; той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Як передбачено ст. 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч. 2 ст. 161 СК України).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 18 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 року «Про практику застосування судами законодавства про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» , при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати свої неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.

Згідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що сторони є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.10).

З акту обстеження житлово - побутових умов проживання неповнолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, складеного комісією Райгородоцької селищної ради Слов'янського району Донецької області, встановлено, що дитина проживає у будинку ОСОБА_3, який належить їй на праві власності. На період проведення обстеження умови для проживання дитини розцінені як добрі (т.1 а.с. 64, 83).

Відповідно до характеристики класного керівника Райгородоцької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня, дитина ОСОБА_4 навчається з 4 класу. Заняття відвідує, приймає участь у житті колективу. Станом на 25 листопада 2015 року вихованням дитини займається бабуся та батько дитини (т.1 а.с. 66).

З довідки № 1426/60754 від 03 грудня 2015 року, виданої Управлінням соціального захисту населення Краматорської міської ради і договору оренди житла, вбачається що ОСОБА_2 взято на облік як внутрішньо переміщену особу, вона орендує однокімнатну квартиру і мешкає за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 97, 99).

Згідно довідки № 1445019057 від 12 листопада 2015 року, виданої Управлінням соціального захисту населення Слов'янської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу, та він проживає в АДРЕСА_7 (т.1 а.с. 99).

З характеристики, виданої депутатом Райгородоцької селищної ради на ОСОБА_1, вбачається, що він мешкає в с. Райгородок зі своєю матір'ю та донькою і піклується про дитину. Постійного місця роботи не має, але випадкові заробітки дозволяють йому утримувати дитину (т.1 а.с. 119).

З довідки про доходи № 24 від 07 липня 2016 року, виданої ТОВ «РТП - Сервісна компанія», та трудового договору, вбачається, що ОСОБА_2 працює в компанії з 13 травня 2016 року фахівцем з методів розширення ринку лікарських засобів, отримує заробітну плату, яка за травень 2016 року склала 2 394 грн.74 коп., а за червень 2016 року - 4 000 грн., що свідчить про те, що мати має можливість надати дитині матеріальне забезпечення (т. 1 а.с. 204 - 207).

Як вбачається з акту обстеження житлово-побутових умов позивача ОСОБА_2 від 14 січня 2016 року, в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 є умови для проживання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. В кімнаті є корпусні меблі, 2 спальні місця (диван та кресло - ліжко), шафа для одягу, обідній стіл, журнальний стіл, телевізор, ноутбук (т.1 а.с. 114).

Згідно висновку органу опіки та піклування Райгородоцької селищної ради Слов'янського району Донецької області № 45/1/01-37 від 03 лютого 2016 року, вбачається, що під час перевірки проведена бесіда з малолітньою ОСОБА_4 дівчинка задоволена умовами проживання та відносинами, бажає однаково спілкуватися з обома батьками. Зважаючи на всі поточні чинники, орган опіки та піклування вважає за доцільне мирно домовитися батькам та укласти угоду про місце проживання дитини, піклування про її матеріальне становище, умови розвитку та підтримки нормального морального клімату (т.1 а.с. 137-138).

Судом також встановлено і це підтверджено показаннями свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15, що батько дитини вивіз останню без дозволу матері - ОСОБА_2 до селища Райгородок Слов'янського району Донецької області з м. Донецька, та наміру повернути їй дитину не мав, фактично позбавивши її можливості спілкуватися з дитиною. Між тим, ОСОБА_2 не залишилася байдужою до долі доньки, постійно дзвонила їй, відповідачу, а при першій можливості виїхати з окупованого м. Донецька, приїздила до дитини, купляла їй подарунки, речі та солодощі, що підтверджено в судовому засіданні поясненнями самої дівчинки та класного керівника дитини, чеками з магазинів щодо купівлі подарунків (т.1 а.с. 207-219).

Суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_2, як мати, добре ставиться до своєї доньки, цікавиться її успіхами, дбає про розвиток дитини, що підтвердили допитані в суді свідки: ОСОБА_12, ОСОБА_16, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та це ж підтверджується і письмовими доказами. Також суд прийняв до уваги, що за ради спілкування та виховання дитини ОСОБА_2 переїхала проживати до міста Краматорська, орендує квартиру, має дохід, який дозволяє утримувати її та доньку, а також відкрила рахунок в Ощадбанку, на який перераховує соціальні виплати, отримані нею на дитину для подальшого їх використання виключно на дівчинку.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, як поясненнями усіх свідків, так і поведінкою сторін у суді, що між сторонами склалися вкрай неприязні стосунки, що негативно впливає на розвиток дитини її психологічний стан та поведінку.

Перевіривши законність і обґрунтованість заявленого позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення матері батьківських прав, відсутні.

Вирішуючи справу, суд одночасно врахував, стать дитини ОСОБА_4, її малолітній вік, якій виповнилося 10 років, висновок органу опіки та піклування Райгородоцької селищної ради, який вважав необхідним сторонам вирішити питання про визначення місця проживання дитини з урахуванням прав та законних інтересів дитини, яка бажає однаково спілкуватися з обома батьками, а також те, що сторони не дійшли згоди щодо місця проживання та виховання дитини. Оскільки суд не встановив виняткових обставин, передбачених у ч. 2 ст. 161 СК України та визначених у принципі 6 Декларації прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, які б давали підстави дійти висновку про відсутність підстав для визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю, то задовольнив позов ОСОБА_2 про визначення місяця проживання дитини з матір'ю та про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини в розмірі ? частини, з усіх доходів відповідача, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 16 листопада 2015 року до досягнення дитиною повноліття.

Враховуючи те, що первісний позов ОСОБА_2 судом задоволено, то в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про стягнення аліментів - відмовлено.

Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які виникли між сторонами, дав їм належну оцінку і обґрунтовано задовольнив первісний позов ОСОБА_2 та відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд не розглянув позовні вимоги ОСОБА_2 про відібрання дитини, які вона заяви в первісному позові, спочатку, апеляційний суд відхиляє, як безпідставні.

Так, відповідно до вимог ст. 11 та ст. 31 ЦПК України, позивач має право розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд та протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 скористалась своїми процесуальними права позивача та 16 грудня 2015 року подала до суду позовну заяву, в якій уточнила позовні вимоги до відповідача ОСОБА_1 та остаточно просила визначити місце проживання дитини за адресою матері та стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини (т.1 а.с. 94 - 95).

Тому, відповідно до вимог ст.11 ЦПК України, суд розглянув цивільну за зверненнями фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог.

Висновок суду ґрунтується на доказах, які повно, всебічно і об'єктивно перевірені в судовому засіданні і законні.

Твердження в апеляційний скарзі відповідача про те, що при ухваленні рішення суд першої інстанції не врахував бажання дитини проживати у батька через жорстоке поводження матері по відношенню до дитини та, на думку апелянта, не дав належної оцінки поясненням дитини в сукупності з показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про жорстоке поводження позивача до доньки, апеляційний суд також відхиляє, як безпідставне.

Так, у висновку органу опіки і піклування прямо зазначено, що під час перевірки комісією проведена бесіда з малолітньою ОСОБА_4, дівчинка задоволена умовами проживання і відносинами, та бажає однаково спілкуватися з обома батьками (т.1 а.с. 137-138).

Що ж стосується оцінки показань вказаних свідки, то суд їх в повні мірі оцінив в сукупності з іншими доказами і показаннями свідків, та свої висновки належним чином мотивував і виклав у рішенні.

Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. Саме з цього принципу Декларації прав дитини і виходив суд першої інстанції, визначивши місце проживання малолітньої дівчинки разом з матір'ю та встановивши, що ОСОБА_2 добре відноситься до дитини, цікавиться її успіхами, дбає про розвиток дитини, як матір. Це підтверджено показаннями свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та поведінкою позивачки, яка переїхала найближче до місцезнаходження своєї дитини, відкрила рахунок в Ощадбанку, на який перераховує соціальні виплати, отримані нею на дитину, для подальшого їх використання виключно в інтересах останньої (т.1 а.с. 99, 220, 221).

Крім того, в судовому засіданні класний керівник дівчинки - ОСОБА_7 пояснила, що у позивача, відповідача та третьої особи - ОСОБА_3 склалися неприязні взаємні стосунки, що негативно відзначається на поведінці дитини, та останні налаштовують дитину проти матері.

Твердження відповідача по пияцтво матері і жорстоку її поведінку по відношенню до дитини було предметом ретельної перевірки судом першої інстанції і свого підтвердження не знайшло. При цьому суд допитав свідків як з боку позивача, так і відповідача та показанням свідків дав належну оцінку.

В суді першої інстанції неповнолітня дитина пояснила, що вона хоче жити з обома батьками та боїться, що мати її може насварити.

Матір дитини працює, отримує заробітну плату і має належні умови для проживання з нею малолітньої доньки, має намір спілкуватися з малолітньою донькою (т.1 а.с. 204, 205-206, 114).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував висновки фахівців факультету психології, економіки та управління Донбаського державного педагогічного університету щодо прихильності дитини до одного з батьків, зробленого на запит адвоката Винник З.Г., апеляційний суд також відхиляє, оскільки він не є належним і допустити доказом у справі, як експертний висновок, був проведений у відсутності матері та суперечить висновку органу опіки і піклування, який був наданий при розгляді справи пізніше.

Апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач ОСОБА_2 орендує однокімнатну квартиру в м. Краматорську Донецької області, де начебто немає письмового столу для занять дитини та спального місця, оскільки вони суперечать матеріалам справи.

Так, згідно висновку акта обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_2 від 14 січня 2016 року, в квартирі за адресою: АДРЕСА_4 є умови для проживання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. В кімнаті є корпусні меблі, 2 спальних місця (диван та крісло-ліжко), шафа для одягу, обідній стіл, журнальний стіл, телевізор, ноутбук (т.1 а.с. 114).

Втім, як вбачається з матеріалів справи, батько дитини свого житла на контрольованій території України не має, як внутрішньо переміщена особа проживає у своєї матері - ОСОБА_3, та не має постійного місця роботи (т.1 а.с. 60, 119).

Окрім цього, апеляційний суд враховує, що відповідач ОСОБА_1 з вимогою про визначення місця проживання дитини до суду не звертався, просив вирішити питання про це лише в апеляційній скарзі, а підстави для позбавлення матері батьківських прав - відсутні (т.1 а.с. 54-56, 238 - 240).

Суд першої інстанції вирішив справу, відповідно до заявлених сторонами позовних вимог, належним чином мотивувавши свої правові висновки.

Лист опікунської ради від 10 жовтня 2016 року стосовно задоволення апеляційної скарги відповідача і визначення місяця проживання дитини разом з батьком, апеляційний суд відхиляє, оскільки такої позовної вимоги ОСОБА_1 до суду не заявляв, та опікунська рада є лише дорадчим органом.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального закону призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував усі обставини по справі, зібраним доказам надав належну правову оцінку і обґрунтовано задовольнив первісний позов ОСОБА_2 та відмовив в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування судового рішення не має.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315 ЦПК України апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 11 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: