Ухвала суду № 61947235, 10.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20420/15 Головуючий у 1-й інстанції: Мазур А.С.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

У Х В А Л А

Іменем України

10 жовтня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Губської Л.В., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Левченка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк», про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Національного банку України, в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність, зобов'язати відповідача надати інформацію на запит від 04 серпня 2015 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач подав апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 квітня 2016 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає судовому розгляду справи. У зв'язку з цим, відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрсСиббанк» (банк) та ОСОБА_2 (позивальник) укладений договір про надання споживчого кредиту від 23 жовтня 2006 року НОМЕР_1, відповідно до якого останній приймає кредит (грошові кошти) у формі кредитної лінії в іноземній валюті в сумі 59000,00 швейцарських франків, що дорівнює 236940,40 грн.

В подальшому, представник позивача звернувся до суду із інформаційним запитом від 04 серпня 2015 року (зареєстрований відповідачем 07 серпня 2015 року), в якому просив:

- повідомити, чи передавались права кредитора по даному кредитному договору третім особам, якщо передавались то направити правові підстави такої передачі;

- надати інформацію щодо суми погашеного кредиту; суми нарахованих відсотків (комісії); сума сплачених відсотків (комісії); сума нарахованих (з розрахунком) і сплачених штрафних санкцій; сальдо розрахунків на дату надання інформації;

- надати положення (інструкцію) про кредитування, що діяла на дату підписання спірного правочину;

- підтвердити повноваження особи, яка підписала кредитний договір від 23 жовтня 2006 року НОМЕР_1;

- повідомити, чи направлялась заявка про продаж на Міжбанківській валютній біржі швейцарських франків та вказати по якому курсу була проведена продаж валюти на гривню, яка була знята комісія і скільки коштів зараховано в гривні після продажу вказаної валюти;

- повідомити номер валютного рахунку на який банк зарахував 59000,00 швейцарських франків кредитних коштів;

- надати копії меморіальних ордерів та/або платіжних доручень, та/або заяви на видачу готівки на оплату 59000,00 швейцарських франків від 23 жовтня 2006 року - на споживчі цілі.

Листом Національного банку України від 13 серпня 2015 року №20-06008/57544 позивачу повідомлено про відсутність інформації та документів з порушених в запиті питань. Роз'яснено позивачу, що зазначену інформацію за необхідності він може отримати у Банку у встановленому чинним законодавством порядку (з урахуванням вимог законодавства України щодо збереження банківської таємниці).

Вважаючи протиправною бездіяльність щодо ненадання інформації за запитом від 04.08.2015, позивач звернувся до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність відмови у наданні інформації, у зв'язку із відсутністю її у відповідача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

У розумінні частини першої статті 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Положеннями статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

За цим визначенням можна виокремити такі ознаки публічної інформації:

1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством;

2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;

3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;

4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків;

5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.

У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної.

Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.

Згідно статті 5 зазначеного Закону доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно частини першої статті 13 Закону розпорядниками інформації визнаються:

1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків.

Відповідно до частини першої та другої статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Разом з тим, Закон України «Про банки і банківську діяльність» визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

У розумінні статті 2 вказаного Закону клієнт банку це будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Згідно частини третьої статті 47 зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час укладення кредитного договору, на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: 1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; 3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

У частині першій статті 49 Закону в редакції, яка була чинна на час укладення кредитного договору, зазначено, що як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3 - 7 частини другої статті 47 цього Закону.

Згідно статті 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» в редакції, яка чинна на час звернення позивача з запитом, клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності банку. Банки зобов'язані на вимогу клієнта надати таку інформацію:

1) відомості, які підлягають обов'язковій публікації, про фінансові показники діяльності банку та його економічний стан;

2) перелік керівників банку та його відокремлених підрозділів, а також фізичних та юридичних осіб, які мають істотну участь у банку;

3) перелік послуг, що надаються банком;

4) ціну банківських послуг;

5) іншу інформацію та консультації з питань надання банківських послуг;

6) щодо кількості акцій (паїв) банку, які знаходяться у власності членів виконавчого органу банку, та інформацію в обсязі, визначеному Національним банком України, про осіб, частки яких у статутному капіталі банку перевищують 5 відсотків.

Банк зобов'язаний на постійній основі розміщувати на веб-сайті банку актуалізовану інформацію про власників істотної участі у банку в обсязі, визначеному Національним банком України.

Згідно статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є, зокрема, відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів.

Банки, відповідно до частини першої статті 61 зазначеного Закону, зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом: 1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю; 2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю; 3) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації; 4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.

За змістом пункту 1 частини другої статті 62 Закону інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи.

Аналіз зазначених вище норм свідчить, що інформація, яка була предметом запиту не є публічної, оскільки створена не суб'єктом владних повноважень, а банком, з яким позивач уклав договір про надання споживчого кредиту від 23 жовтня 2006 року НОМЕР_1, тобто під час обслуговування клієнта.

Зазначена в запиті інформація, яку позивач просить надати, є банківською таємницею, оскільки стосується фінансового стану позивача як клієнта (серед іншого відомостей про банківські рахунки клієнту, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; операцій, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів).

Статтею 22 зазначеного Закону передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідачем обґрунтовано відмовлено у наданні зазначеної в запиті позивача інформації, оскільки відповідач такою не володіє.

Відповідно, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Згідно частини першої статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 квітня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Ухвалу у повному обсязі складено 11.10.2016 року)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: Л.В. Губська

Суддя: І.В. Федотов

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Федотов І.В.

Губська Л.В.