Рішення № 61946265, 07.10.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" жовтня 2016 р.Справа № 916/936/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗОРІ ПРО"

До відповідача: Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області

За участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області

про стягнення 583906 грн.

Суддя Демешин О.А.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність

від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність

від третьої особи: не з`явився

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Зорі Про" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області (далі відповідач) про стягнення 583906 грн. боргу.

При порушенні провадження по справі суд залучив до участі у справі у якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області.

10.05.2016 року Ухвалою суду провадження по вказаній справі припинено.

09.06.2016 року Постановою Одеського апеляційного господарського суду зазначену Ухвалу скасовано, а справу передано до господарського суду Одеської області для розгляду.

23.06.2016 року суддя Демешин О. А. прийняв справу до свого провадження.

06.09.2016 року позивач надав суду заяву про зміну до позовної заяви, якою просить суд стягнути з відповідача витрати на зберігання товарно-матеріальних цінностей у розмірі 456486,00 гривень та витрати на знищення тютюнових виробів та неякісної алкогольної продукції в сумі 127420,00 грн.

Відповідач позов не визнав, про що зазначив у відзиві на позов від 06.09.2016 року.

В С Т А Н О В И В :

01.10.2014 та 11.02.2015 року, на виконання пункту 12 Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 № 1340, комісія Головного управління державної фіскальної служби в Одеській області ухвалила рішення про вхід Товариства з обмеженою відповідальністю «Зорі Про» (Позивач по справі) в Єдиний реєстр суб'єктів господарювання, які можуть здійснювати реалізацію безхазяйного майна та майна, що переходить у власність держави.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що з 08.10.2014 року слідчі слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління державної фіскальної служби України в Одеській області передали на відповідальне зберігання ТОВ «ЗОРІ ПРО» велику кількість речових доказів по різним кримінальним провадженням. Факт передачі на зберігання Позивач підтверджує актами приймання- передачі, які посвідчені підписами слідчих слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС в Одеській області.

Для здійснення належного зберігання вказаних речових доказів Позивача укладено договори оренди складських приміщень з іншими товариствами: ТОВ „Управляюча консультаційна компанія „К.М.І., ТОВ „Бізнес-Град, ТОВ „І.Т.М. та ТОВ „ОСОБА_2 лан трейд.

16.02.2015 р. за вих. № 861/10/15-32-09-02 на адресу ТОВ „ЗОРІ ПРО надійшов лист Головного управління ДФС в Одеській області щодо знищення тютюнових виробів на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 02.07.2014 р. по справі № 522/7350/14-к. На виконання вищевказаного листа між Позивачем та ТОВ „Утільвторпром було укладено договір щодо надання послуг по збиранню, зберіганню та подальшому знищенню неякісної продукції. Факт знищення тютюнових виробів підтверджується актом про знищення та актом надання послуг № 1 від 17.03.2015 р.

На підставі листа Головного управління ДФС в Одеській області від 23.02.2015 р. за вих. № 978/9/15-32-09-03-04 Позивач проводив знищення неякісної алкогольної продукції, що також підтверджується актом знищення та актом надання послуг № 2 від 23.04.2015 р.

З наведеного, Позивач робить висновок, що за період з жовтня 2014 року по теперішній час ним понесені збитки у вигляді витрат по зберіганню на загальну суму 456486 грн., а також послуги по знищенню на загальну суму 127420 грн., що підтверджується договорами оренди, актами виконаних робіт та актам про знищення.

Відповідач не погоджуючись з позовом послався у відзиві на позов на відсутність між сторонами справи договірних відносин, які можуть бути підставою виникнення грошового (бюджетного) зобовязання.

Заслухавши пояснення сторін надані під час розгляду справи та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного:

Згідно п. 1, ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Ч. 1 ст. 13 ЦК України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

В той же час, ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами, відповідно до ст. 629 ЦК України.

Аналогічні положення містить і ГК України.

Позивачем предявлено позов про стягнення збитків у вигляді понесених витрат, у звязку із невиконанням Відповідачем умов Договору зберігання, які регулюються гл. 66 ЦК України.

Так, згідно ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно ч. 1 ст. 937 ЦК України Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

П. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України визначено, що у письмовій формі належить вчиняти: правочини між юридичними особами.

Плата за зберігання передбачена ст. 946 ЦК України: Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

Проте, як встановлено судом, між сторонами справи не було укладено договору зберігання, в порядку, передбаченому главою 66 ЦК України з додержанням всіх істотних умов Договору, зокрема не визначено ціни договору або того, що зберігання майна здійснюється безоплатно.

Ч. 1 ст. 179 ЦК України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Ч. 2 ст. 189 ЦК України визначено, що ціна є істотною умовою господарського договору.

Ч. 3 ст. 180 ЦК України вказує, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно ч. 1 ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Суд вважає, що за відсутності доказів погодження ціни Договору зберігання або погоджених умов щодо безоплатного зберігання майна такий договір слід вважати неукладеним.

Єдиними доказами укладання такого Договору Позивач вважає надані ним акти прийому-передачі. Проте, повноваження осіб, які підписали ці акти на представництва інтересів Відповідача, в т. ч. щодо укладання Договору зберігання, Позивачем суду не надано.

Факт підписання актів прийому-передачі слідчими, що вели кримінальні справи, суд не вважає доказом укладання Договору саме між Товариством з обмеженою відповідальністю "Зорі Про" та Головним управління Державної фіскальної служби України в Одеській області

Відсутність погодженої ціни послуг на знищення тютюнових та алкогольних виробів є підставою вважати, що договору на надання таких послуг між сторонами, також, не укладалось.

Матеріали справи взагалі не містять доказів виникнення господарського зобовязання між сторонами справи, шляхом укладення будь-якої письмової угоди між повноважними представниками сторін.

Отже, позивач не довів суду існування між сторонами справи майново-господарських зобов'язань щодо зберігання та щодо знищення тютюнових та алкогольних виробів.

Між тим, позовні вимоги ТОВ „Зорі Про про стягнення збитків у вигляді витрат на зберігання та знищення майна ґрунтуються на тому, що відповідачем було порушено господарське зобовязання і тому останній, на підставі ч.1 ст.224 ГК України, повинен відшкодувати позивачу, завдані цим порушенням, збитки.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Позивачем взагалі не зазначено які зобовязання існували у відповідача перед ТОВ Зорі Про і у чому полягало порушення відповідачем цих зобовязань. Як зазначалось вище, суд вважає, що договорів зберігання та про надання послуг із знищення тютюнових та алкогольних виробів - між сторонами не було укладено і будь-яких зобовязань, які б могли бути порушені відповідачем, між сторонами не існувало.

Суд погоджується з посиланнями позивача у заяві про зміну позовних вимог про те, що ТОВ „Зорі Про не є учасником кримінальних проваджень по яким органами досудового слідства були вилучені ТМЦ і тому на правовідносини між позивачем та відповідачем не розповсюджуються норми ст.ст.124, 126 КПК України, якими врегульовано питання розподілу та прийняття судових рішень щодо процесуальних витрат, у т.ч. повязаних із зберіганням речей (ст.123 КПК України).

Тому, безпідставним є і застосування позивачем у цій же заяві положень пункту 32 Постанови КМ України №1104 від 19.11.2012р. „Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України, яким передбачено, що фінансування витрат, повязаних із зберіганням чи пересиланням речових доказів, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для утримання органу, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, який здійснив пересилання речових доказів або їх передачу на зберігання, - оскільки цей пункт стосується саме реалізації вищевказаних норм КПК України, які не регулюють правовідносини між сторонами по цій справі.

Згідно ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі викладеного у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили, в порядку ст. 85 ГПК України

Повне рішення складено 10 жовтня 2016 р.

Суддя О.А. Демешин