Рішення № 61946147, 11.10.2016, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2016 р. Справа № 926/2474/16

За позовом Заступник військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до відповідачів:

1. Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці

2. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 м.Чернівці

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіонального відділення Фонду державного майна України в Чернівецькій області

про визнання недійсним попереднього договору оренди №286/2015-п від 01.10.2015 року

Суддя С.М. Гушилик

За участю представників:

Від прокурора: Лукійчук Б.В.

Від позивача: ОСОБА_2 представник (дов.№220/796/д від 30.12.2015 року)

Від відповідача 1: ОСОБА_3 представник (дов.№87 від 18.01.2016 року)

Від відповідача 2: не з'явився

Від третьої особи: ОСОБА_4 представник (дов.№10-08-04675 від 11.12.2015 року)

СУТЬ СПОРУ: Військовий прокурор Чернівецького гарнізону 22.08.2016 року звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Квартирно-експлуатаційного відділу та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним попереднього договору оренди № 286/2015-п від 01.10.2015 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог прокурор посилається на те, що попередній договір оренди нерухомого військового майна №286/2015-п від 01.10.2015 року, яке розташоване за адресою: місто Чернівці, вулиця В.Александрі, 46, загальною площею 117,10 кв. м., не відповідає вимогам чинного законодавства. У зв'язку з вищезазначеним, прокурор просить визнати недійсним попередній договір оренди нерухомого військового майна № 286/2015-п від 01.10.2015 року.

Ухвалою суду від 23.08.2016 року порушено провадження у справі, залучено в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України в Чернівецькій області та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 19.09.2016 року.

19.09.2016 року, представник позивача подав письмові пояснення в яких позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача 1 (КЕВ м. Чернівці) подав відзив на позов, в якому зазначає, що позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Представник третьої особи подав письмові пояснення, в яких просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 19.09.2016 року розгляд справи відкладений на 11.10.2016 року у звязку з неявкою представника відповідача 2 (ФОП ОСОБА_1М.)

Відповідач 2, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 в судове засідання 11.10.2016 року не зявилась, відзив на позов не надала, причини незявлення суду не повідомила, хоча і була повідомлена про час і місце судового засідання належним чином.

Отже відповідач 2 (ФОП ОСОБА_1М.) не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні та представлення відзиву. Всі ухвали господарського суду були направлені відповідачу на його юридичну адресу: м. Чернівці, вул. Кишинівська, буд.1, гуртожиток в/ч, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб. Вся судова кореспонденція по даній справі була надіслана за вищезазначеною адресою проте, конверт з ухвалою суду повернутий без вручення поштою з відміткою «за зазначеною адресою не проживає».

Іншої адреси/місцезнаходження/Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (код НОМЕР_1), Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців не містить.

До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що розгляд справи було відкладено в звязку з незявленням відповідача 2 (ФОП ОСОБА_1М.), суд дійшов висновку, що підстав для повторного відкладення розгляду справи в звязку з незявленням представника відповідача 2, який був належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду, суд не вбачає, а відтак справа розглядається по суті за матеріалами наданими прокурором та позивачем.

Представник позивача та прокурор в судовому засіданні 11.10.2016 року просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, прокурора, третьої особи та відповідача 1, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ :

01.10.2015 року між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці (відповідач 1) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач 2) було укладено попередній договір оренд № 286/2015-п нерухомого військового майна площею 117,10 кв.м., розташованого за адресою: м. Чернівці, вул. В.Александрі, 46.

Пунктом 1.1 договору сторони погодили, що відповідач 1 (КЕВ м. Чернівці) зобовязується протягом 12 місяців з моменту підписання цього договору провести процедуру укладення в майбутньому Основного договору оренди нерухомого військового майна нежитлових вбудованих приміщень площею 117,10 кв.м. будівлі № 67 (КПП) військового містечка № 20 (у подальшому майно), що знаходиться на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці, розташоване за адресою: м. Чернівці, вул. В.Александрі, 46, на умовах встановлених даним договором.

Визначене в договорі майно передано відповідачу відповідно до акту приймання передачі нерухомого військового майна від 01.10.2015 року.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що ФОП ОСОБА_1 до моменту підписання основного договору оренди має право використовувати майно за цільовим призначенням, визначеним п. 2.1.3 договору.

Відповідно до ч. 1 ст.635 Цивільного кодексу України, попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору.

Однак зазначений попередній договір не відповідає вимогам наказу Міністерства оборони України №46 від 02.02.2010 року, яким затверджено типовий договір оренди у Міністерстві оборони України. Наведені обставини не заперечуються Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці (відповідач 1) та підтверджується доказами у матеріалах справи.

Відповідно до ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ст. 762 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що Квартирно експлуатаційний відділ у м. Чернівці заснований на державній формі власності і підпорядкований Міністерству оборони України, діє на підставі затвердженого положення, включений до ЄДРПОУ як юридична особа державної форми власності. Нерухоме майно, що є предметом спірного договору перебуває у державній власності.

Відповідно до п.3 ст.1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України».

У відповідності до ст.7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду здійснюється з урахуванням вимог, встановлених порядком надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 11.05.2000 року №778.

Згідно ч. 4 ст. 7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України.

Попередній договір за своєю юридичною природою не є майновим, за ним не переходить право користування майном, а визначаються умови.

Відповідно до вимог ст.ст.2,9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове, платне користування майном, необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльністю виключно на конкурсних засадах.

Як вбачається із матеріалів справи, що укладаючи спірний договір оренди, обєктом якого є нерухоме майно, що перебуває у державній власності, сторонами не дотримано вимоги чинного законодавства щодо порядку погодження та отримання дозволу на укладення такого договору з відповідними органами, тобто всупереч діючому законодавству посадовими особами Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці (відповідач 1) перед укладанням попереднього договору оренди не проведено конкурси про передачу військового нерухомого майна в оренду.

Також, у порушення п. 6 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2000 р. № 778, відповідачем 1 перед укладанням попередніх договорів оренди військового нерухомого майна процедура виготовлення експертної оцінки майна, яке надається в оренду, не проводилась.

Крім цього, у порушення вимог ст.10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», нерухоме майно, яке було передано за попереднім договором, відповідачем 2 не застраховане, і, за таких обставин, балансоутримувач (Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці) несе ризик випадкової втрати чи пошкодження нерухомого військового майна без відповідного відшкодування його вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до абзацу 5 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» передбачено, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як зазначено у пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року № 11, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, оскаржуваний попередній договір від № 286/2015-п від 01.10.2015 року суперечить положенням Цивільного кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України», а тому він підлягає визнанню судом недійсним.

При укладенні спірного правочину не було дотримано приписів ст.203 Цивільного кодексу України стосовно того, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до абзацу 2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи, вище викладене, суд прийшов до висновку, що вимоги прокурора є обґрунтованими і відповідають вимогам чинного законодавства України, а тому підлягають задоволенню.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України підлягають стягненню з відповідачів.

На підставі викладеного, керуючись ст. 49, 82, 84, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсним попередній договір оренди № 286/2015-п від 01.10.2016 року, укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці (код 24964458) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) нерухомого військового майна, площею 117,10 кв.м., розташованого за адресою: м. Чернівці, вул. В.Александрі, 46.

3.Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці (м.Чернівці, вул. Українська, 43, код 24964458) на користь Військової прокуратури Західного регіону України Чернівецького гарнізону (м.Чернівці, вул.Аксеніна, 2-а, код 38326057) судовий збір у сумі 689,00 грн.

4.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м.Чернівці, вул. Кишинівська, буд.1, гуртожиток в/ч, (код НОМЕР_1) на користь Військової прокуратури Західного регіону України Чернівецького гарнізону (м.Чернівці, вул.Аксеніна, 2-а, код 38326057) судовий збір у сумі 689,00 грн.

Повний текст рішення складено 11.10.2016 року

Суддя С.М. Гушилик