Ухвала суду № 61942538, 05.10.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

О К Р Е М А ДУМКА

05 жовтня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/7263/15

судді Одеського апеляційного адміністративного суду Запорожана Д.В. стосовно ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до головного управління міністерства внутрішніх справ України в Одеській області і головного управління Національної поліції в Одеській області, за участю третьої особи Приморського відділу поліції в м. Одесі головного управління Національної поліції в Одеській області про скасування рішення, поновлення на службі та посаді, зобовязання вирішити питання та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року було: скасовано наказ ГУ МВС України в Одеській області в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в міліції; поновлено позивача на посаді заступника начальника Приморського РВ ОМУ ГУ МВС України В Одеській області; зобов`язано ГУ НП в Одеській області розглянути питання щодо прийняття позивача на службу до поліції.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2016 року вищенаведене рішення було залишено без змін.

Вважаю вищенаведені рішення незаконними та необгрунтованими з наступних підстав.

Так, позивач був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що звільнення позивача з органів внутрішніх справ було незаконним у зв`язку з відсутністю розгляду його (позивача) заяви про бажання працювати в поліції.

Такі висновки не грунтуються на нормах Закону.

Так, єдиною умовою звільнення з органів внутрішніх справ за скороченням штатів є лише не прийняття на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення (п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію»).

Закон не ставить можливість звільнення міліціонерів з органів внутрішніх справ в залежність від розгляду іншим органом (поліцією) їх заяв про бажання перейти на службу до поліції.

Відповідно до п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у разі незаконного звільнення особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Таким чином, поновленню на посаді підлягають виключно особи, що були звільнені з порушенням Закону. У відсутності таких порушень поновлення не передбачено.

Отже, у суду не було законних підстав для поновлення позивача на службі.

Приморський РВ ОМУ ГУ МВС України В Одеській області був юридичною особою. Рішенням суду було зобов`язано поновити позивача на службі та посаді.

З норм діючого законодавства України, у тому числі процесуального, не вбачається, що рішенням суду можливо зобов`язати до чогось особу, яка не була навіть стороною у справі.

Окрім того, на час розгляду даної справи в суді першої інстанції вже не існувало у дійсності ні служби в міліції ні самого райвідділу міліції де проходив службу позивач, а в обласному управлінні керувала справами ліквідаційна комісія.

Виникає питання де суд поновив позивача та як виконувати таке рішення.

В інформаційному листі ВАСУ «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби» від 26.05.2010 року N 753/11/13-10 йдеться про те, що при вирішенні спорів щодо проходження публічної служби адміністративні суди можуть застосовувати норми трудового законодавства (КзпП України), якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин.

Абзацом 3 п. 18 Постанови пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 року № 9 передбачено, що у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов'язує ліквідаційну комісію або власника виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП). Одночасно суд визначає працівника звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.

Отже, у відповідності з вищенаведеними висновками Верховного суду України, у суду, навіть у разі незаконності звільнення позивача зі служби в міліції, не було жодної підстави для його поновлення у ліквідованому органі.

Рішенням суду було зобов`язано обласне управління поліції розглянути питання прийняття позивача на службу відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Чинні Закони України, у тому числі Закон України «Про Національну поліцію» і відповідно п. 9 його Прикінцевих та перехідних положень, не містять положень саме про обов`язок органів поліції розглядати питання прийняття на службу працівників міліції.

Окрім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позивач взагалі звертався з заявою про бажання працювати в поліції саме до органів поліції.

Отже, у суду не було будь-яких підстав навіть для часткового задоволення даного позову.

Суддя /Д.В. Запорожан/