Рішення № 61939864, 03.10.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/196/15-ц Головуючий у І інстанції Лебідь-Гавенко Г. М.Провадження № 22-ц/780/3051/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 46 03.10.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого:ОСОБА_1, суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3,при секретарі:ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на заочне рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2016 року у справі за позовом Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: головного управління Держземагенства у Київській області, Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: ОСОБА_7, про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року Києво Святошинська місцева прокуратура в інтересах держави в особі: головного управління Держземагенства у Київській області, ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» звернувся до суду із позовом до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа: ОСОБА_7, про визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок.

В обґрунтування позову вказував, що ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» 20 травня 2002 року видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001432-270, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 102.

Рішенням господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року задоволено позов Глевахівської селищної ради, припинено ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 387,19 га, вилучено у ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» вказану земельну ділянку, визнано недійсним державний акт на право користування землею, виданий ДП «ДСВ ІФРГ НАН України», та скасовано його державну реєстрацію.

В подальшому, Глевахівська селищна рада здійснювала розпорядження землями вилученими у ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» за рішенням господарського суду Київської області від 30 грудня 2008 року.

Згідно інформації Управління Держкомзему у Васильківському районі щодо земельних ділянок, які перетинають межі земель ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» на території Глевахівської селищної ради станом на 08 липня 2011 року, ОСОБА_7 за рішенням Глевахівської селищної ради від 23 лютого 2010 року № 851-34-V передано у власність земельну ділянку, кадастровий № 3221455300:03:008:0101, площею 0,10 га, а в подальшому видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 328336.

Вказана земельна ділянка згідно інформації Управління Держкомзему знаходиться в межах земель, переданих в постійне користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України».

Разом з цим, рішенням господарського суду Київської області від 21 жовтня 2010 року задоволено подання Васильківського міжрайонного прокурора за нововиявленими обставинами переглянуто та скасовано рішення цього суду від 31 грудня 2008 року та прийнято нове рішення, яким в позові Глевахівської селищної ради відмовлено в повному обсязі.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року, рішення господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року залишено без змін.

23 червня 2011 року Вищим господарським судом України розглянуто касаційну скаргу селищної ради та винесено постанову у справі № 18/595-08/17/4, якою касаційну скаргу Глевахівської селищної ради залишено без задоволення, а постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року залишено без змін.

Тому, земельну ділянку площею 387,19 га залишено в постійному користуванні ДП «ДСВ ІФРГ НАН України», і на даний час підстава для проведення вилучення 387,19 га земель з постійного користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» зникла.

А відтак, передача згаданих земель у власність фізичним особам порушує поновлені права позивача і ці землі мають бути повернуті у користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України».

Прокурор зазначав, що за таких обставин Глевахівська селищна рада, прийнявши рішення від 23 лютого 2010 року № 851-34-V, в частині надання у власність ОСОБА_7 земельної ділянки кадастровий № 3221455300:03:008:0101, діяла за відсутності для цього повноважень і з порушенням ч. 3 ст. 5 ЗУ «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», ч. 5 ст. 116, ч. 9 ст. 149 та ч. 2 ст. 150 Земельного кодексу України, а тому спірне рішення не є підставою припинення права користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» вказаними земельними ділянками та підлягає визнанню незаконним і скасуванню.

Оскільки ОСОБА_7 спірний державний акт на право власності на земельну ділянку був зареєстрований у встановленому законом порядку та земельна ділянка вибула з володіння позивача, то відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише шляхом скасування реєстрації цього державного акту, визнання права постійного користування на земельну ділянку за ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» та витребування ділянки на користь позивача, а враховуючи, що 29 травня 2010 року ОСОБА_7 відчужив ОСОБА_5 земельну ділянку, а він в свою чергу відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_6 то просив витребувати її у останнього власника, право власності якого скасувати.

Просив визнати недійсним рішення Глевахівської селищної ради № 851-34-V від 23 лютого 2010 року в частині передачі у власність ОСОБА_7 земельної ділянки; визнати недійсним Державний акт на ім»я ОСОБА_7, виданий 29 квітня 2010 року; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №16974661 від 05 листопада 2014 року за ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по вул. Оксамитова, 29-а, в смт. Глеваха Васильківського району; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_6 на користь ГУ Держземагенства у Київській області та Державного підприємства Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України земельну ділянку з кадастровим номером 3221455300:03:008:0101.

Заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням перший заступник прокурора Київської області, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, а також матеріали справи та доводи апеляційної скарги в порядку, передбаченому ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 20 травня 2002 року Дослідному сільськогосподарському виробництву Інституту фізіології рослин і генетики НАН України видано державний акт на право постійного користування землею з правом користування 971,2 га землі, який зареєстровано за №102 ( а.с. 14).

Рішенням Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, залишеним без змін постановами Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року, Вищого Господарського суду України від 23 червня 2011 року, рішення Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року скасовано за нововиявленими обставинами (а.с. 24-26).

На підставі рішення № 851-34-У Глевахівської селищної ради від 23 лютого 2010 року, ОСОБА_7 була передана у власність земельна ділянка, площею 0,10 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку в смт. Глеваха, вул. Оксамитна, 29-а (а.с. 15-17).

При цьому місцевий суд звертав увагу, що розподіл земельної ділянки відповідачеві відбувався саме у період чинності судового рішення від 31 грудня 2008 року.

18 травня 2010 року на ім'я ОСОБА_7, у встановленому законом порядку, виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 328336, кадастровий номер 3221455300:03:008:0101, який зареєстровано 28 квітня 2010 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011094101184 (а.с. 18).

Згідно листа Управління Держкомзему у Васильківському районі № 5221/01-1 від 11 грудня 2014 року, відповідно до Державної статистичної звітності «Звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності» (форма 6-зем) на території Васильківського району з 2002 року до 2008 року за ДВГ НААУ обліковувались землі загальною площею 971,2100 га (а.с. 21).

Виходячи із вищевикладеного місцевий суд вважав, що на час прийняття Глевахівською селищною радою рішення про виділення ОСОБА_7 спірної земельної ділянки, землі за ДВГ НААУ в Управлінні Держкомзему у Васильківському районі не обліковувались, а тому рішення відповідачем прийнято з дотриманням земельного законодавства та за відсутності відомостей про накладення.

29 травня 2010 року приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу за реєстровим номером 1100 посвідчено договір купівлі-продажу, на підставі якого право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3221455300:03:008:0101 переходить до ОСОБА_5 (а.с. 18).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 05 листопада 2014 року приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області, зареєстрованого в реєстрі за № 2214, 05 листопада 2014 року земельну ділянку кадастровий номер 3221455300:03:008:0101 відчужено ОСОБА_6, право власності на яку останнім за витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 29044701 зареєстровано 05 листопада 2014 року (а.с. 146-147, 152).

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності доводів прокурора, про передачу ділянки у власність ОСОБА_7 за рахунок земель ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України».

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, з наступних підстав.

Відмовляючи у позові з підстав недоведеності доводів прокурора про передачу ділянки у власність ОСОБА_7 за рахунок земель ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України», суд першої інстанції залишив поза увагою і не надав належної правової оцінки, що на підтвердження своїх позовних вимог прокурор надав суду лист Управління Держземагенства у Васильківському районі № 10-1009-0.2-2/2-15 від 05 січня 2015 року, згідно якого земельна ділянки з кадастровим номером 3221455300:03:008:0101 має перетин із ділянкою державного підприємства (т.1 а.с.23).

Крім того, згідно наданого прокурором листа Головного управління Держземагенства у Київській області № 10-10-0.3-4058/2-15 від 13 березня 2015 року на запит прокурора від 25 лютого 2015 року земельна ділянка з кадастровим номером 3221455300:03:008:0101 входить в межі ділянки ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України» (т.2 а.с.6-7).

Отже, вказані письмові документи, які згідно ст. 57 ЦПК України є належними письмовими доказами, доводять факт виділення у власність ОСОБА_7 ділянки за рахунок земель ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України», і при цьому дані обставини відповідачами не спростовані.

Також, прокурор на обґрунтування своїх позовних вимог надав до суду першої інстанції копію технічної документації № L ІХ/8-93 по складанню державного акта на право постійного користування землею ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» площею 971,21 га з цільовим призначенням для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції, що розташована на території Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, графічне зображення (викопіювання). (т.1 а.с. 186 223)

В тому числі, на підтвердження своїх вимог прокурор надав до суду викопіювання із ортофотоплану із урахуванням технічної документації № L ІХ/8-93 та нанесенням місць взаємного розташування земельних ділянок ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» і земель, виділених селищною радою фізичним особам, в тому числі відповідачу, з якого чітко вбачається накладання земельної ділянки ОСОБА_7 та державного підприємства. (т. 2 а.с. 104)

Крім того, прокуратурою надано копію науково-технічного звіту з виконання робіт за темою: «Відновлення значень координат меж земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні в ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» виготовлений Науково-дослідним інститутом геодезії і картографії Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру № 2243-16 від 09.02.2016 року.

В результаті проведеного дослідження встановлено, що технічна документація по складанню державного акту на право постійного користування землею Дослідному сільськогосподарському виробництву ІФРГ НАН України Васильківського району Київської області. Київ, 2000 рік. Виконавець робіт: Інститут землеустрою. Київське відділення Української академії наук та Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) згідно державного акта на постійне користування серія ІІ-КВ № 001432-270,від 20 травня 2002 року є ідентичними. (т.2 а.с. 8-43)

Надані додатково прокурором докази, повністю підтверджують надані ним докази до суду першої інстанції щодо накладання земельних ділянок та спростовують висновки суду першої інстанції щодо недоведеності вимог прокурора.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання суду першої інстанції, як на підставу відмови у позові, на ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника. Основною метою вказаної норми є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення. Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обовязок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Як зазначав прокурор, відповідач набув права власності на спірну земельну ділянку, яка перебувала у користуванні ДП, незаконно, яка не була вилучена у встановленому порядку. Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки та повернення її у власність держави і у користування законного користувача ДП.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з положенням ч. 1 та ч. 3 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, серед іншого, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувачі у всіх випадках.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі "Літгоу та інші проти Сполученого Королівства") одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Вказана правова позиція викладена Веховним Судом України в постанові від 29 червня 2016 року (справа №№ 6-1376цс16), яка відповідно вимог ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Отже, зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір, в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до приписів ч.5 ст. 116 ЗК України, надання земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, проводиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності.

Відповідно до положень ст.ст.125, 126 ЗК України (в редакції чинній на час видачі ДП державного акту у 2002 році) право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом.

Відповідно до положень ст.149 ЗК України земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні, можуть вилучатись у землекористувачів лише за їх згодою на підставі рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Згідно ст.84 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної і приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казені підприємства.

Відповідно з ч. 9 ст. 149 ЗК України земельні ділянки - рілля державної власності, що перебувають у постійному користуванні можуть вилучатися лише Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.150 ЗК України, землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів відносяться до особливо цінних земель. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених ч.2 ст.150 ЗК України.

Згідно з ч.2 ст.150 ЗК України, земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною ОСОБА_1 України.

Згідно ч.3 ст.5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності НАН України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» вилучення земельних ділянок НАН чи галузевих академій може здійснюватися лише за згодою Президії НАН України.

Судом встановлено, що передана у власність ОСОБА_7 земельна ділянка, яка відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення і відноситься до особливо цінних земель (землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів) і знаходяться в межах земель, переданих у постійне користування ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», у встановленому законом порядку не вилучалася у державного підприємства, не змінювалося її цільове призначення, а відтак рішення Глевахівської селищної ради від 23 лютого 2010 року № 851-34-V в частині передачі ділянки у власність ОСОБА_7 та видача йому державного акту на право власності на земельну ділянку суперечить вимогам закону та порушує права держави і ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України», які підлягають до захисту.

Відповідно до ст.21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Як зазначено в ч. 1 ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

З огляду на встановлені обставини справи та норми закону, колегія суддів дійшла висновку про необхідність визнання незаконним і підлягаючим скасуванню рішення Глевахівської селищної ради від 23 березня 2010 року в частині передачі у власність ОСОБА_7 спірної земельної ділянки та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 328336 площею 0,10 га. на ім»я ОСОБА_7, із скасуванням його державної реєстрації, оскільки останній було видано на підставі незаконного рішення Глевахівської селищної ради.

Відповідно до ч.1 ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без правової підстави заволоділа ним.

Згідно з п.3 ч.1 ст.388 цього Кодексу якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі будь-яким шляхом.

Такий спосіб захисту повністю відповідає приписам ст.ст.387, 396 ЦК України, згідно яких положення щодо захисту прав власника поширюються і на особу, яка має речове право на чуже майно, в даному випадку державне підприємство має речове право у вигляді права користування земельною ділянкою.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_6, хоча і є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки 05.11.2014 року придбав її за відплатним договором у ОСОБА_5, який в свою чергу придбав її за договором купівлі продажу від 29 травня 2010 року у ОСОБА_7, незаконно володіє спірною земельною ділянкою площею 0,10 га, за адресою вул. Оксамитна, 29-а кадастровий номер 3221455300:03:008:0101, так як остання була отримана у власність її першим власником на підставі незаконного рішення селищної ради, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню з його незаконного володіння на користь Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України».

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, і тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог прокурора.

Крім того, відповідно до ст.88 ЦПК України суд покладає на відповідачів судові витрати.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29 березня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області задовольнити.

Визнати незаконним і скасувати рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області від 23.02.2010 року № 851-34-V в частині передачі у власність ОСОБА_8 земельної ділянки, площею 0,10 га за адресою вул. Оксамитна, 29-а кадастровий номер 3221455300:03:008:0101.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, що розташована по вул. Оксамитна, 29-а в селищі Глеваха Васильківського району Київської області кадастровий номер 3221455300:03:008:0101, виданий 29 квітня року на імя ОСОБА_7 серії ЯК № 328336, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_5, та скасувати його державну реєстрацію.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень № 16974661 від 05 листопада 2014 року за ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,10 га, що розташована по вул. Оксамитна, 29-а в селищі Глеваха Васильківського району Київської області кадастровий номер 3221455300:03:008:0101.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_6 на користь Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» земельну ділянку площею 0,10 га, що розташована по вул. Оксамитна, 29-а в селищі Глеваха Васильківського району Київської області кадастровий номер 3221455300:03:008:0101.

Стягнути з Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь прокуратури Київської області судовий збір в розмірі по 180 грн. 77 коп. з кожного.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Р.В.Березовенко

Судді: К.П.Приходько

ОСОБА_3