Ухвала суду № 61939680, 05.10.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

5 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2016 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 5 квітня 2016 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4, ОСОБА_7 про звернення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Зоя Миколаївна, про визнання договору іпотеки припиненим,

встановила:

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» залишено без задоволення. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 - задоволено частково. Визнано припиненим договір іпотеки від 4 липня 2014 року, укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 з 21 червня 2011 року. Решту зустрічних позовних вимог залишено без задоволення. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 5 квітня 2016 року скасовано рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 квітня 2015 року та ухвалено нове рішення, яким частково задоволено позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Звернуто стягнення на предмет іпотеки, трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Краковецькою А.М. 18 серпня 2003 року належить ОСОБА_4 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 3 липня 2007 року, який укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4, яка на 21 червня 2011 року становила 210 719, 42 доларів США, що за курсом НБУ на 21 травня 2013 року еквівалентно 1 683 590 грн. 15 коп., шляхом продажу на прилюдних торгах у порядку, передбаченому діючим законодавством України в межах процедури виконавчого провадження, визначивши початкову ціну предмета іпотеки для подальшої реалізації у сумі 1 538 244 грн. Решту позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» залишено без задоволення. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 - залишено без задоволення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2016 року ОСОБА_4 відмовлено у відкритті касаційного провадження.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме : статей 256, 257, частини першої, п'ятої статті 261, 264, 266, частини четвертої статі 267 ЦК України, частини п'ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку».

Перевіривши доводи заяви, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що у допуску справи до провадження необхідно відмовити.

Ухвалюючи рішення суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із відсутності підстав для задоволення зустрічних позовних вимог та наявності правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки наявність судового рішення, яким стягнута заборгованість за кредитним договором та яке не виконано, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання суми шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а розірвання кредитного договору не припиняє основне та іпотечне зобов'язання.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від:

- 16 квітня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що підстави припинення зобов'язання передбачені статтями 599-601, 604 -609 ЦК України, зокрема, статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. При цьому судом не враховано, що сама по собі наявність судового рішення про стягнення з ОСОБА_3 на відшкодування заподіяної злочином шкоди в розмірі кредитної заборгованості по договору за відсутності реального виконання нею цього рішення, не свідчить про припинення договірних відносин між позикодавцем та боржником й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним свого грошового зобов'язання;

- 2 квітня 2015 року суд касаційної інстанції керувався тим, що оскільки банк звернувся до суду зі спливом строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у суді першої інстанції, а тому правильним є висновок про відмову у позові відповідно до вимог частини четвертої статті 267 ЦК України;

- 31 березня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову банку відповідно до вимог частини четвертої 267 ЦК України, оскільки банк звернувся до суду зі спливом строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у суді першої інстанції;

- 29 жовтня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що позовні вимоги пред'явлені після спливу строку позовної давності;

- 16 травня 2013 року суд касаційної інстанції виходив із того, що наявні підстави для відмови в задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк», оскільки позов останнім подано до суду 21 лютого 2012 року, а строк позовної давності щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки сплинув 15 лютого 2009 року. При цьому, суд встановив, що будь-яких дій, які б свідчили про переривання позовної давності до даної вимоги позивачем вчинено не було;

- 9 липня 2012 року суд касаційної інстанції виходив із того, що оскільки відповідачем було заявлено клопотання про застосування позовної давності, суди обґрунтовано, у відповідності з вимогами статті 257 ЦК України дійшли висновку про відмову в задоволенні позову з цих підстав;

- 25 червня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що право звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором виникло у позивача 8 січня 2009 року, тобто саме з цього часу відповідно до статті 261 ЦК України почався перебіг позовної давності за його вимогами, проте до суду з цим позовом банк звернувся 18 листопада 2013 року, тобто з пропущенням строку позовної давності, на застосування якої наполягав відповідач;

- 17 вересня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що позивач заявив про застосування строку позовної давності у заяві від 29 серпня 2013 року, а тому установивши, що банк пропустив строк позовної давності на звернення до суду, суди, надавши згідно вимогам статті 212 ЦПК України належну правову оцінку доказам у їх сукупності та правильно застосував норми матеріального права;

- 11 грудня 2013 року суд касаційної інстанції виходив із того, що у разі, якщо відповідач подав заперечення проти позову, пославшись на сплив позовної давності, то зазначена заява є підтвердженням того, що відповідач зроби заяву про застосування позовної давності;

- 17 липня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 заявив про застосування строку позовної давності у запереченнях на позов від 18 лютого 2014 року, а тому, установивши банком пропущення строку позовної давності, суди правомірно відмовили у позові;

- 15 жовтня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що позивач, пред'явивши 9 липня 2009 року вимоги до відповідачів про повне дострокове погашення заборгованості, змінив строк виконання зобов'язань за кредитом, а звернувся з відповідним позовом в суд до відповідачів після спливу позовної давності.

У наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 19 липня 2016 року суд касаційної інстанції виходив із того, що оскільки датою виконання боржником зобов'язань за кредитним договором є 25 грудня 2009 року, строк позовної давності щодо позовних вимог сплинув ще в грудні 2012 року, а позивач звернувся з даним позовом лише 1 вересня 2015 року, тобто за межами встановленого законом трирічного строку позовної давності.

У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України від:

- 11 лютого 2015 року суд виходив із того, що за змістом частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду (стаття 303 ЦПК України), тому заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. Апеляційним судом на стадії апеляційного провадження правомірно та у межах наданих повноважень застосовується позовна давність за заявою, зробленою стороною у спорі під час розгляду справи в суді першої інстанції, до ухвалення рішення по суті спору;

- 2 грудня 2015 року суд виходив із того, що за змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно). Разом із тим, за змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності;

- 30 вересня 2015 року суд виходив із того, що оскільки за умовами договору погашення кредиту повинне здійснюватися позичальником частинами до 25 числа кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником цього зобов'язання. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу;

- 1 липня 2015 року та від 19 березня 2014 року суд дійшов висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу;

- 6 листопада 2013 року суд виходив із того, що несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. У разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення;

- 18 червня 2014 року суд виходив із того, що за договором про надання банківських послуг (позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким встановлено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст. 261 ЦК України);

- 29 жовтня 2014 року суд виходив із того, що оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов'язань.

Порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що судами касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшли протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог, а надані для порівняння постанови Верховного Суду України не слугують прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Керуючись статтею 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4, ОСОБА_7 про звернення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Зоя Миколаївна, про визнання договору іпотеки припиненим за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2016 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 5 квітня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Я.М. Романюк

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко