Постанова № 61938866, 04.10.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2016 р. Справа № 914/38/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЮрченка Я.О.

суддівМирутенка О.Л.Хабіб М.І.,

за участю секретаря судового засідання Лялька Н.Р.

та представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, - представники (довіреність в матеріалах справи);

від відповідача: ОСОБА_3 представник (довіреність в матеріалах справи);

розглянувши апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства Львівводоканал, вих № 10-1682 від 08.04.2016

на рішення Господарського суду Львівської області від 15.03.2016 (суддя ПетрашкоМ.М.)

у справі № 914/38/16

за позовом: Публічного акціонерного товариства Львівобленерго, м. Львів

до відповідача: Львівського міського комунального підприємства Львівводоканал, м. Львів

про стягнення 3 833 602, 00 грн.

Публічне акціонерне товариство Львівобленерго звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ЛМКП Львівводоканал про стягнення 3 833 602, 00 грн. Позов заявлено на підставі договору на постачання електричної енергії № 90035 від 14.11.2006, укладеного позивачам з відповідачем.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.03.2016 у справі № 914/38/16 позовні вимоги задоволено.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 2 280 784, 75 грн пені, 157 530, 01 грн 3% річних, 1 395 287, 24 грн інфляційних втрат та 57 504, 03 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - ЛМКП Львівводоканал звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 15.03.2016 в частині задоволення пені скасувати повністю, а в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат прийняти відповідно до постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013, мотивуючи свої доводи порушенням місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права.

Зокрема, зазначає, що позовну заяву підписано особою, правовий статус якої не підтверджено, отже суд неправомірно не залишив позовну заяву без розгляду на підставі ст. 81 ГПК України.

Також вказує, що судом проігноровано вимоги ст. 79 ГПК України, оскільки не зупинено розгляд даної справи до вирішення справи № 914/457/16, предметом якої є визнання договору про постачання електричної енергії № 90035 від 14.11.2006 укладеним за виключенням п. 4.2.1 договору, ч. 2 п. 6 додатку № 2, п. 8 додатку № 2, п. 10 додатку № 2 до договору.

Стверджує, що між сторонами відсутній договір на постачання електроенергії, оскільки позивач, провівши зміну організаційно-правової форми підприємства, зобовязаний був внести зміни до існуючого договору згідно з вимогами п. 9.4, або переукласти договір. Отже, нарахування пені на підставі п. 4.2.1 договору є безпідставним.

Крім того, звертає увагу, що позивачем здійснено невірний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, оскільки такі нараховано поденно, а не за певний період, як зазначено в постанові пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013.

Позивач, скориставшись правом, передбаченим ст. 96 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначав про законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду та просив залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідачем 19.09.2016 повторно подано клопотання про призначення експертизи у справі, про долучення доказів у справі, зокрема, протоколу засідання обласної комісії з узгодження обсягу заборгованості з різниці в тарифах № 04-ВКГ/12 від 09.12.2015 та рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/2055/15, клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб.

Також, 03.10.2016 подав пояснення по справі, в яких зазначав, що нарахування штрафних санкцій здійснено не на підставі первинних документів, а тому рахунки позивача та акт звірки взаєморозрахунків, не можуть слугувати належними доказами по справі. Вважає, що пеня, та нарахування в порядку ст. 625 ЦК України складає 0 грн. Крім того, вказує, що матеріали справи містять 9 договорів про організацію взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем за спожиту електроенергію та протокол засідання обласної комісії з узгодження обсягу заборгованості з різниці в тарифах від 09.12.2015, а заборгованість перед позивачем погашена повність за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетом. Отже, підстави для стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат відсутні.

Крім того, 03.10.2016 скаржником повторно ще подано клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб.

В даному судовому засіданні представники позивача підтримали доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просили залишити рішення Господарського суду Львівської області від 15.03.2016 без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Проти задоволення клопотання про зупинення справи заперечили.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, клопотанні про залученні до участі у справі третіх осіб, про зупинення провадження у даній справі та призначення експертизи

Колегія суддів повторно відмовляє в задоволенні вказаних клопотань, з огляду на наступне.

На вирішення експертизи відповідач вирішив поставити наступні питання:

-визначити чи правомірно позивач визначив суму основного боргу спірного періоду, щодо якої здійснювались нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням здійснених усіх платежів та призначення цих платежів за спожиту електричну енергію, з урахуванням договорів про організацію взаєморозрахунків, з урахуванням протоколу № 04-ВКГ/12 від 09.12.2015 засідання обласної комісії з узгодження обсягу заборгованості з різниці в тарифах?;

-визначити чи правомірно позивач провів розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат?;

-встановити призначення цих рахунків з метою визначення основи цих рахунків при розрахунку сум нарахувань пені, 3% річних та інфляційних втрат?

Пунктом 5 додатку № 2 до договору № 90035 від 14.11.2006 сторони погодили, що остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії. Слід зазначити, що відповідач здійснював проплати згідно з рахунків позивача, однак невчасно. Отже, питання відповідача в частині правомірності визначення основної суми боргу, з урахуванням її сплати, є безпідставним та необґрунтованим.

Посилання скаржника на договори про організацію взаєморозрахунків є також безпідставними, оскільки відповідачем долучено до матеріалів справи договори, предметами яких є організація проведення сторонами взаєморозрахунків і порядку та умов надання у 2013 та 2014 роках субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах. В той час, як позивач нараховує пеню, 3% річних та інфляційні втрати з квітня-листопад 2015 року. Посилання скаржника на протокол № 04-ВКГ/12 від 09.12.2015 засідання обласної комісії з узгодження обсягу заборгованості з різниці в тарифах є необґрунтованим, оскільки таким, лише погоджено обсяги заборгованості .

Отже, колегією суддів встановлено, що матеріали справи не містять договорів про організацію взаєморозрахунків, укладених сторонами в спірний період.

Повторні прохання скаржника провести економічну експертизу та залучення до участі у справі третіх осіб, судова колегія розцінює як намагання затягування розгляду спору. Підстави відмови в задоволенні вказаних клопотань, викладені в ухвалі суду від 09.08.2016, відтак не потребують подвійного дублювання.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду Львівської області від 15.03.2016 у справі № 914/38/16 залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Відкритим акціонерним товариством Львівобленерго (яке відповідно до вимог ЗУ «Про акціонерні товариства» змінило організаційно-правову форму з ВАТ на ПАТ) та Львівським міським комунальним підприємством Львівводоканал укладено договір про постачання електричної енергії №90035 від 14.11.2006, відповідно до п. 1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю зазначеною в додатку №9 Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Точка продажу електричної енергії: зазначена в додатку №6 Однолінійна схема.

Пунктом 2.2.2. договору передбачено, що постачальник зобовязується: постачати споживачу електроенергію, як різновид товару: в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток №1 Обсяги споживання електричної енергії споживачу та субспоживачу); згідно з категорією струмоприймачів споживача відповідно до ПУЕ та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених додатками №11 Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін; із дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами; забезпечити отримання споживачем електричної енергії на pівні дозволеної потужності зазначеної в додатку №9 Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії.

Пунктом 2.3.3 договору передбачено, що споживач зобовязується: оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків № 2 Порядок розрахунків та №9 Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії.

Порядок розрахунків за спожиту електроенергію врегульовано додатком №2 до договору № 90035 від 14.11.2006.

У пункті 5 додатку № 2 сторони визначили, що остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період враховуються суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період.

Відповідно до п.7 додатку №2 рахунки на оплату платежів, передбачених даним договором, виписуються постачальником електричної енергії та надаються споживачу. Тривалість періоду для оплати отриманих рахунків не має перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку.

Відповідно до п.4.2.1. договору (з урахуванням додаткової угоди від 01.10.2013) за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Тривалість періоду для оплати отриманого рахунку має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку.

На виконання умов договору, позивач продавав відповідачу електричну енергію та виставляв рахунки за період з березня по листопад 2015 року, в той час, як останній здійснював проплати не вчасно. Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Отже внаслідок несвоєчасної оплати відповідачем за поставлену електричну енергію, позивач на підставі п.4.2.1. договору нарахував пеню в розмірі 2 280 784,75 грн, 157 530,01 грн. 3% річних та 1 395 287,24 грн. інфляційних втрат в порядку ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Статтею 26 Закону України Про електроенергетику встановлено, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Як вбачається з розрахунку позивача, такий здійснено з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України. Здійснивши перерахунок, колегія суддів дійшла висновку про правомірність задоволення позовних вимог в цій частині та присудження до стягнення 2 280 784, 75 грн пені.

Доводи скаржника щодо відсутності договору, а отже і підстав для нарахування пені є необґрунтованими та спростовуються висновками Господарського суду Львівської області, викладеними у рішенні від 08.06.2016 у справі № 914/888/16, яким відмовлено в задоволенні вимоги відповідача щодо визнання правовідносини між ЛМКП «Львівводоканал» та ПАТ «Львівобленерго» по постачанню та споживанню електричної енергії бездоговірними, з моменту державної перереєстрації ВАТ «Львівобленерго» в ПАТ «Львівобленерго», а саме з 19.04.2011 з врахуванням 10-денного терміну на внесення таких змін». Вказане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось, отже набрало законної сили. В силу ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені в рішенні від 08.06.2016 не підлягають повторному доказуванню в даній справі.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3% річних, колегія суддів зазначає, що позовна вимога про стягнення з відповідача 157 530,01 грн 3% річних є обгрунтована та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 1 395 287, 24 грн інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату № 265 від 27.07.2007 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін).

Нарахування індексу інфляції у розумінні ст. 625 ЦК України відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок інфляційних втрат не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення. І якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, і може мати при цьому економічну назву дефляція, то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнувався би весь ланцюг розрахунків. Державні органи статистики щорічно встановлюють загальний індекс інфляції в цілому за минулий рік з обовязковим урахуванням інфляції за всі без виключення місяці, в яких індекс інфляції був як більше, так і менше одиниці.

Як вбачається з розрахунку інфляційних втрат позивача, такі нараховані за період з квітня червень, вересень та листопад 2015 року з урахуванням проплат упродовж місяця, виходячи із суми боргу та періоду прострочення.

Разом з тим, із поданого розрахунку вбачається, що позивачем не нараховуються інфляційні втрати за липень, серпень 2015 та жовтень 2015 року, в яких мала місце дефляція.

Водночас, при перевірці апеляційним судом розрахунку встановлено, що фактично сума інфляційних втрат є більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення, навіть з урахуванням дефляції. Нарахування інфляційних втрат за певний період (наприклад, з січня по червень відповідного року) нараховуються за кожен наступний місяць з урахуванням втрат за попередній місяць. Однак, вказаних положень позивачем при розрахунку не враховано.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо правомірності присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 1 395 287, 24 грн інфляційних втрат.

Інші доводи скаржника є безпідставними, спростовані в ухвалі суду від 09.08.2016 та вищевикладеним.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У звязку з відсутністю доказів, які б обґрунтовували неправомірність та безпідставність заявленого позову, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Львівської області відповідає законодавству, матеріалам та дійсним обставинам справи, а тому не вбачає підстав його для зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 15.03.2016 у справі № 914/38/16 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Повна постанова складена 10.10.2016.

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Мирутенко О.Л.

Суддя Хабіб М.І.