Постанова № 61938640, 05.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2016 р. Справа№ 910/11776/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Власова Ю.Л.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Степанці О.В.,

від позивача - не з'явилися,

від відповідача - Ніколова В.М., довіреність №220/819/д від 30.12.2015 року,

розглянувши матеріали апеляційної скарги

Міністерства оборони України

на рішення господарського суду міста Києва від 12.07.2016 року

у справі №910/11776/16 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс", м. Київ,

до Міністерства оборони України, м. Київ,

про стягнення заборгованості у розмірі 5 177,18 грн. -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року товариства з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс" подало до Господарського суду міста Києва позов до Міністерства оборони України про стягнення заборгованості у розмірі 5177,18 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 року у справі №910/11776/16 позов задоволено. Присуджено до стягнення з Міністерства оборони України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс" 5177,18 грн. заборгованості та 1378,00 грн. судового збору.

Не погодившись із вказаним рішенням, Міністерство оборони України 05.08.2016 року подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просило рішення господарського суду міста Києва від 12.07.2016 року у справі №910/11776/16 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.08.2016 року у справі №910/911776/16 апеляційну скаргу з доданими до неї документами повернуто на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

01.08.2016 року Міністерство оборони України повторно подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 12.07.2016 року у справі №910/11776/16 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального права. За твердженнями апелянта, господарським судом міста Києва не досліджено, що суми заявлених за договором позовних вимог не було зареєстровано та не взято на облік як бюджетне зобов'язання в органах Державної казначейської служби України тощо.

Заявником додано до матеріалів апеляційної скарги клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 13.07.2016 року у справі №910/11776/16.

Розглянувши подане клопотання, керуючись ст. ст. 53, 93 ГПК України, суд визнав його обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Також, колегія суддів встановила, що подані скаржником матеріали апеляційної скарги є достатніми для прийняття її до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 року у справі №910/11776/16 апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення господарського суду міста Києва від 12.07.2016 року у справі №910/11776/16 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 05.10.2016 року.

В судове засідання, призначене на 05.10.2016 року, з'явився представник відповідача, надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду.

Представник позивача не з'явився, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, причини неявки суд не повідомив.

Представники відповідача не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).

Враховуючи те, що позивач був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання, докази чого наявні в матеріалах страви, а також зважаючи на те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника позивача.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 31.08.2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс" (виконавець за договором, позивач у справі) та Міністерством оборони України (замовник за договором, відповідач у справі), було укладено договір №286/5/15/10 про надання послуг щодо прання та хімічного чищення текстильних і хутряних виробів (послуг прання) для Державних потреб (том 1, а.с. 10-15), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язався у 2015 році надати послуги щодо прання та хімічного чищення текстильних і хутряних виробів (Лот 4. Послуги з прання) білизни, обмундирування, спецодягу та іншого речового майна (для військових частин (установ), дислокованих у Львівській, Рівненській та Волинській областях), а замовник - прийняти та оплатити надані послуги в кількості, у строки і виключно за цінами згідно положень договору.

Згідно з п. 1.2.-1.3 договору ціна послуг з ПДВ складає 1 823 832, 00 грн. Обсяги закупівлі послуг можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.

Як передбачено абз.2 п. 2.2. договору, належним чином оформлений та підписаний акт є підтвердженням приймання наданих послуг за якістю і кількістю та направляється замовнику після надання послуг разом з рахунком-фактурою.

Пунктом 4.1. договору сторонами погоджено, що розрахунки за надані послуги проводяться після фактичного їх виконання щомісячно, протягом 30 банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства за даним кодом видатків) з дати надання виконавцем замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури за надані послуги, підписаного керівником, головним бухгалтером та засвідченого мастичною печаткою виконавця (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі). У рахунку-фактурі виконавця відображається: найменування платника та одержувача коштів із зазначенням банківських реквізитів замовника та виконавця послуг, найменування послуг, кількість (вага), ціна на послуги (без ПДВ), сума (без ПДВ), ПДВ, сума (з ПДВ).

Відповідно до п. 4.2. договору до рахунку-фактури додаються: акт приймального контролю якості та кількості наданих послуг, в якому повинні бути оригінали підписів представника замовника та виконавця, засвідчені мастичними печатками, який є підтвердженням приймання наданих послуг за якістю і кількістю. Без вищезазначених документів або відсутності в них встановленої інформації, оплата за надані послуги не проводиться. Відповідно до статей 48, 51, 112 БК України та зважаючи на пункт 2.4 Порядку обліку зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 № 309, виконавець зобов'язаний надавати документи, які являються підставою для оплати послуг протягом 3 (трьох) робочих днів з дати прийняття послуг замовником, але не пізніше передостаннього робочого дня календарного місяця у якому були надані послуги. Замовник має право відмовитися повністю або частково від оплати послуг у випадках, передбачених чинним законодавством, а також при наданні послуг представнику замовника у більшій кількості, ніж передбачено специфікацією та планом надання послуг з прання військовим частинам (установам)

Замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за надані послуги протягом 30 банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства за даним кодом видатків) з дати надання виконавцем замовнику належним чином оформлених документів, передбачених договором; прийняти надані послуги згідно з належним чином оформленим і підписаним актом приймального контролю якості та кількості наданих послуг (підпункти 6.1.1 та 6.1.2 пункту 6.1 Договору);

Відповідно до п. 10.1. договору, він набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2015 (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

Сторонами було укладено додаткову угоду №3 (том 1, а.с. 17) до договору, за умовами якої, внесено зміни до п.4.3 Договору №286/5/15/10 від 31.08.2015 року, виклавши його в наступній редакції: "З метою ефективного, повного, своєчасного використання коштів, передбачених на оплату послуг з прання та хімічного чищення текстильних і хутряних виробів (послуги з прання) особовому складу Збройних Сил України, на підставі частини другої статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (зі змінами) та відповідно до абзацу 12 підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 року № 117 "Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" (зі змінами від 04.03.2015 року №102) та дозволу Головного розпорядника коштів, Замовник здійснює попередню оплату послуг з прання, що згідно з договором передбачається надати протягом 2015 бюджетного року у розмірі, що не перевищує 30% суми договору, а саме 209 469 грн. 60 коп. на термін не більше одного місяця (з урахуванням терміну надання послуг).

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 24.12.2012 №1407 "Про затвердження Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами" Виконавець зобов'язується надати Замовнику документи, що підтверджують фактичне надання послуг з прання у 2015 році протягом 2-х робочих днів після завершення терміну, на який надано попередню оплату, про що Сторонами складається акт звіряння фактичного надання послуг з прання. Залишок невикористаних коштів Виконавець зобов'язується повернути на реєстраційний рахунок Замовника в Державній казначейській службі України не пізніше 3-х робочих днів після завершення терміну, на який надано попередню оплату".

Отже, відповідачем здійснено попередню оплату в розмірі 209 469 грн. 60 коп., що підтверджується випискою по рахунку Позивача за 23.12.2015 року (том 1, а.с. 157).

Позивачем, відповідно до умов договору №286/5/15/10 від 31.08.2015 року надано відповідачу послуги з прання, в підтвердження чого у матеріалах справи наявні акти здачі-приймання послуг, а також Позивачем були оформлені рахунки - фактури за надані послуги. (том 1, а.с. 18-156).

Вказані акти підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб без будь-яких зауважень щодо якості, кількості наданих послуг, а відтак є належними доказами виконання позивачем зобов'язань за договором, в обумовлений сторонами строк.

На виконання умов додаткової угоди №3 від 18.12.2015 року позивач повернув суму невикористаної попередньої оплати в розмірі 159 479 грн. 80 коп.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що позивачем повернуто суму невикористаної попередньої оплати в розмірі 159 479 грн. 80 коп., з якої 5 177 грн. 18 коп. є помилково повернуті.

В матеріалах справи наявний лист №3535 від 03.03.2016 року відповідно до якого позивач просив відповідача повернути помилково перераховані грошові кошти у розмірі 5 177 грн. 18 коп. (том 1, а.с. 164).

Відповідач в свою чергу, надав відповідь №286/8/2733 від 06.04.2016 року на вищевказаний лист де зазначив, що гроші перераховані позивачем, міністерством перераховано до державного бюджету України, а тому запропонував вирішити питання щодо повернення зайве перерахованих коштів у сумі 5 177, 18 грн. згідно чинного законодавства. (том 1, а.с. 165).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач перерахував позивачу передплату у сумі 209 469, 60 грн., позивачем після передплати надано послуг за договором від 31.08.2015 року №286/5/15/10 на суму 449 875, 50 грн., на рахунок позивача за надані послуги надійшло 394 708, 52 грн. з врахуванням попередньої оплати за додатковою угодою №3, позивачем повернуто 159 479, 80 грн., як таких, що не використані, а відтак, позивачем помилково перераховано відповідачеві суму більшу на 5 177, 18 грн.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, сторонами було проведено звіряння розрахунків за Договором та оформлено акт, за яким заборгованість відповідача перед позивачем складає 5 177, 18 грн. (том 1, а.с. 163). Підписання Акту звірки розрахунків між сторонами є дією, що свідчить про визнання відповідачем свого боргу. ( Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.04.2007 року №26/271 ).

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність у Міністерства оборони України заборгованості перед товариством з обмеженою відповідальністю "Пральний комплекс" у розмірі 5 177, 18 грн., що також і не заперечується самим відповідачем.

Частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини першої статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, ст. ст. 525, 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечно та не спростовано факт отримання послуг згідно укладеного з позивачем договору, однак доказів оплати вартості послуг відповідач не надав.

Як на підставу несплату вартості наданих позивачем послуг, Міністерство оборони України посилається на те, що суми заявлених за договором позовних вимог не було зареєстровано та не взято на облік як бюджетне зобов'язання в органах Державної казначейської служби України тощо.

Однак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Правовідносини, які склались між сторонами є цивільними правовідносинами, які згідно ст.1 ЦК України засновані на юридичній рівності сторін, і незважаючи на те, що у спірних правовідносинах однією із сторін є орган державної влади та залучені бюджетні кошти, це відносини не бюджетні, а цивільно-правові, а відтак бюджетна установа як отримувач і розпорядник бюджетних коштів не має будь-яких привілеїв чи пільг в рамках виконання своїх договірних зобов'язань.

Окрім того, відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.07.2012 року № 01-06/908/2012 за змістом частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 року № 11/446, постановах Вищого господарського суду України від 19.03.2015 року у справі №910/24268/14, від 24.12.2014 року у справі №906/404/14).

Також, твердження відповідача, що його зобов`язання за спірним договором закінчилось у 2015 році колегією суддів відхилені, оскільки відповідно до п. 10.1. договору, він чинний в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги в сумі 5 177, 18 грн. обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Твердження скаржника про те, що під час прийняття оскаржуваного рішення суд першої інстанції не дотримався вимог процесуального закону, щодо повного та всебічного дослідження обставин справи, судова колегія вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки суд першої інстанції надав правову оцінку наявними у матеріалах справи доказами.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду міста Києва повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами ст. 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення господарського суду міста Києва від 12.07.2016 року у справі №910/11776/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.07.2016 року у справі №910/11776/16 залишити без змін.

3. Справу №910/11776/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Ю.Л. Власов

М.Г. Чорногуз