Ухвала суду № 61938598, 10.10.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 745/324/16-ц Провадження № 22-ц/795/1880/2016 Головуючий у I інстанції Смаль І. А. Доповідач - Шитченко Н. В.Категорія цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючої - судді Шитченко Н.В.

судд ів: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

із секретарем Шевченко М. О.,

за участю позивача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» на рішення Сосницького районного суду від 17 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та стягнення коштів, -

в с т а н о в и в:

Рішенням від 17 серпня 2016 року Сосницький районний суд позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнив. Визнав договір фінансового лізингу № 00099 з додатками від 23 березня 2016 року, укладений між сторонами, недійсним. Стягнув з ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» на користь позивача сплачений платіж за оформлення договору в сумі 43000 грн.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА», посилаючись на ухвалення рішення з порушенням норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповноту їх зясування, просить скасувати вказане рішення суду та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції прийшов до хибного висновку про те, що суд першої інстанції не зясував необхідність відповідної ліцензії для діяльності ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА». Наголошує на тому, що чинним законодавством України не передбачено необхідності отримання ліцензії для надання послуг з фінансового лізингу відповідними субєктами, отже посилання суду про укладення договору без відповідного дозволу (ліцензії) є безпідставними.

Представник заявника зазначає, що вказівка суду стосовно порушення відповідачем вимог ст. 808 ЦК України є незрозумілою, адже вимоги вказаної статті знайшли своє відображення у договорі.

Також вказує, що в своєму рішенні суд не мотивував наявності факту існування у договорі фінансового лізингу несправедливих умов.

Крім того, апеляційна скарга містить посилання на те, що, визнаючи договір недійсним у відповідності до вимог ст. 799 ЦК України, суд не звернув уваги на ту обставину, що між сторонами було укладено договір фінансового лізингу, а не договір найму транспортного засобу, отже дані договори мають різну правову природу і наслідки, обовязковість нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу жодною нормою чинного законодавства не передбачена.

Заслухавши суддюдоповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що в оспорюваному договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару. Суд констатував, що умови п. 1.4 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності та справності не відповідають положенням ст. 808 ЦК України стосовно солідарної відповідальності продавця і лізингодавця, отже, в порушення ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», такі умови є несправедливими.

Районний суд зазначив також, що договір фінансового лізингу укладений відповідачем без відповідного дозволу (ліцензії) та без нотаріального посвідчення, що суперечить приписам ст.ст. 227, 799 ЦК України.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що 23 березня 2016 року між ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» і ОСОБА_3 укладено договір № 00099 фінансового лізингу (з додатками), предметом якого є трактор марки «Беларус» МТЗ 82.1 вартістю 430000 грн (а.с. 8-15).

Згідно п. 4.1 договору лізингодавець зобовязаний купити предмет лізингу, за вартістю предмета лізингу, в строк, який передбачає розумний період часу, який необхідний для пошуку предмета лізингу, додаткового погодження з лізингоодержувачем характеристик предмета лізингу та узгодження із продавцем усіх правових аспектів із оплати продавцю предмета лізингу, але не більше 60 (шістдесят) робочих днів, та виключно після того, як лізингодавець отримає від лізингоодержувача такі платежі: платіж за оформлення договору; авансовий платіж; різницю до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4 договору, або різницю до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5 договору (за наявності). У разі відсутності у продавця визначеного лізингоодержувачем предмета лізингу на дату купівлі та замовлення його продавцем для подальшого продажу лізингодавця, лізингодавець зобовязаний повідомити про це лізингоодержувача у письмовій формі, у такому випадку строк купівлі предмета лізингу продовжено.

Договором визначено, що платіж за оформлення договору першочерговий одноразовий платіж, розмір якого погоджений між сторонами та який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на розрахунковий рахунок лізингодавця за організаційні заходи, повязані з підготовкою, перевіркою, розглядом документів та укладенням договору, а також за здійснення необхідних дій лізингодавця, які повязані з передачею предмета лізингу лізингоодержувачу, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір платежу за оформлення договору становить 10 відсотків від погодженої вартості предмета лізингу.

З квитанції відділення «Сосницьке» Чернігівського ГРУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 0.0.525679643.1 від 23 березня 2016 року вбачається, що ОСОБА_3 на виконання договору № 00099 від 23 березня 2016 року на рахунок відповідача сплачено 43000 грн (а.с. 16).

Листом ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» позивача повідомлено, що згідно його заяви від 22 квітня 2016 року договір фінансового лізингу розірвано, проте у поверненні платежу за оформлення договору відмовлено (а.с. 17).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, ЗУ «Про фінансовий лізинг».

Положення ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» містять самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом ч. 5 даної норми, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим, може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним в цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 вищевказаної статті. Зокрема, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживачу.

Аналізуючи наведену норму, апеляційний суд приходить до висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими, зокрема, є умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п.п. 2, 3 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону).

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що в спірному договорі фінансового лізингу від 23 березня 2016 року відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності товару або виявлення інших недоліків під час гарантійного строку експлуатації.

Згідно п.п. 1.3, 1.4 договору лізингодавець разом із продавцем солідарно відповідають перед лізингоодержувачем, виключно за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета лізингу. Предмет лізингу є власністю лізингодавця до моменту переоформлення права власності на предмет лізингу на лізингоодержувача, згідно з умовами договору. Усі ризики по предмету лізингу переходять від лізингодавця лізингоодержувачу в момент передачі предмета лізингу згідно акту приймання-передачі.

За змістом ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, як правильно зазначив районний суд, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, і в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то п. 1.4 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та інш. суперечить положенням ст. 808 ЦК України, а отже є несправедливими. Тому посилання апеляційної скарги на те, що суд першої інстанції не мотивував наявності факту існування у договорі фінансового лізингу несправедливих умов є довільним тлумаченням відповідачем як змісту укладеного між сторонами договору, так і змісту рішення суду.

Апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про необхідність отримання для ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» відповідної ліцензії на провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, зважаючи на таке. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 34 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що видом діяльності ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» є торгівля іншими автотранспортними засобами, оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, фінансовий лізинг, тощо (а.с. 21-22). Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою 9п. 11-1 ст. 4 ЗУ «Про фінансові послуги та держане регулювання ринків фінансових послуг»).

З листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг) від 13 травня 2016 року вбачається, що ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» статусу фінансової установи не набувало, ліцензії, зокрема, на провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, та/або інші дозволи на надання фінансових послуг у Нацкомфінпослуг не отримувало (а.с. 18).

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Ані судом першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду не встановлено наявності у відповідача ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), отже доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Не можуть бути взяті до уваги і посилання представника відповідача про безпідставний висновок суду щодо необхідності нотаріального посвідчення оспорюваного договору, оскільки являються довільним тлумаченням норм законодавства, що регулюють спірні відносини.

Так, відповідно ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених параграфом 6 глави 58 ЦК України та законом. До відносин, повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм, договір лізингу за своєю природою, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 628 ЦК України, є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу.

Обовязковість укладення договору найму транспортного засобу у письмовій формі та його нотаріального посвідчення чітко встановлена приписами ст. 799 ЦК України, а у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦК України). Спірний договір фінансового лізингу від 23 березня 2016 року нотаріально посвідчено не було.

Наведені вище висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовою позицією, що викладена у постанові ВСУ № 6-2766цс15 від 16 грудня 2015 року, і в силу положень ст. 360-7 ЦПК України має враховуватись при вирішенні даної справи.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання оспорюваного договору недійсним через недотримання вимог чинного законодавства під час його укладення та стягнення грошових коштів. Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстави для скасування правильного по суті судового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» відхилити.

Рішення Сосницького районного суду від 17 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: