Ухвала суду № 61937576, 29.09.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5901/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Суворов В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2016 року м. Одеса

Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області

в складі: головуючого Суворова В.О.

суддів Сватаненко В.І., - ОСОБА_2

при секретарі Фабіжевській Т.С.

за участю: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Одеської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду міста ОСОБА_1 від 21 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа Третя Одеська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину внаслідок порушення державним нотаріусом порядку вчинення нотаріальних дій при оформленні свідоцтва про право на спадщину за законом , -

ВСТАНОВИЛА:

04 вересня 2015 року позивачка звернулась до суду з позовом, який змінила у ході розгляду справи. Обґрунтовуючи свої вимоги позивачка посилається на те, що свідоцтво про право на спадщину за законом, оформлене і видане 13 жовтня 2004 року спадкоємцю ОСОБА_8, є недійсним, оскільки нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори був порушений порядок вчинення нотаріальних дій.

Представник ОСОБА_3 у суді першої інстанції позов ОСОБА_4 не визнала і просила застосувати строки позовної давності.

Інші відповідачі у суді першої інстанції участь не брали.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 червня 2016 року ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6,ОСОБА_7, третя особа- Третя Одеська державна нотаріальна контора про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину внаслідокпорушення державним нотаріусом порядку вчинення нотаріальних дій при оформленні свідоцтва про право на спадщину за законом.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у звязку з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність рішення суду в межах вимог скаржника і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 529 ЦК України (в редакції 1963 року) спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого.

Статтею 548 ЦК України (в редакції 1963 року) визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 року) спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.

Відповідно до п.211 Інструкції свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом із спадкодавцем можуть бути довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом із спадкоємцем, копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини, реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом із спадкодавцем.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17 грудня 1998 року належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_9 і ОСОБА_8 в рівних частках.

22 лютого 2001 року після смерті ОСОБА_9 відкрилась спадщина на 1\2 частину вищевказаної квартири. До нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини 16 вересня 2004 року звернувся ОСОБА_8А, який на момент смерті спадкодавця проживав разом з ОСОБА_9 і мав реєстрацію за місцем проживання спадкодавця. 13 жовтня 2004 року ОСОБА_8 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на 1\2 частину квартири та на грошові внески після смерті матері ОСОБА_9 Таким чином, ОСОБА_8 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 в цілому. У звязку з тим, що ОСОБА_8 фактично прийняв спадщину, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції , що у нотаріуса були всі підстави для оформлення права на спадщину.

Спадкоємцями за законом до майна ОСОБА_9 є, крім ОСОБА_8, онуки: ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_7 (за правом представлення після смерті матері ОСОБА_11, померлої 4.11.1994 року), онука ОСОБА_12 (за правом представлення після смерті матері ОСОБА_13, померлої 17.12.1992 року). Перераховані особи заяв до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_9 не надавали.

Обґрунтовуючи свої позивні вимоги позивачка вказує, що при оформленні свідоцтва про право на спадщину за законом на імя ОСОБА_8 нотаріус порушила вимоги ст.ст. 548,549 ЦК України в редакції 1963 року, оскільки прийняла заяву від спадкоємця більше ніж через три роки після смерті спадкодавця, а свідоцтво про право на спадщину за законом оформила більш як за три роки після відкриття спадщини. Але з вказаним обґрунтуванням неможливо погодитися з наступних підстав.

Суд першої інстанції при дослідженні матеріалів спадкової справи №1196\2004 та вивчивши справу достовірно встановив, що відповідно рішення Київського райсуду м. Одеси ухваленого 26 січня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа Третя Одеська державна нотаріальна контора про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, визнання свідоцтва про право на спадщину за законом та договору довічного утримання недійсними, що набрало законної сили, ОСОБА_8 постійно проживав і мав реєстрацію за місцем проживання квартира АДРЕСА_2 з 1983 року по 23 грудня 2006 року (день смерті). Після смерті матері ОСОБА_9 ОСОБА_8 фактично вступив в управління та володіння спадковим майном і відповідно до вимог ст. 549 ЦК України в редакції 1963 року є спадкоємцем, що прийняв спадщину. Відповідно до частини 3 ст. 61 ЦПК України зазначені обставини є доведеними. Київський районний суд м. Одеси розглядаючи справу та постановляючи рішення 26 січня 2012 року встановив, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 13 жовтня 2004 року, оформлене і посвідчене державним нотаріусом ОСОБА_5, є правомірним і таким, що не порушує права ОСОБА_4, як спадкоємиці до майна ОСОБА_9

Дослідивши матеріали спадкової справи №1196\2004 суд першої інстанції вірно встановив, що державний нотаріус при оформленні, посвідченні і видачі ОСОБА_8 свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_9 діяла в межах своїх повноважень і відповідно до положень ЗУ «Про нотаріат», Цивільного Кодексу України (в редакції 1963 року), Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 року №20\5. Нотаріус перевірила факт смерті спадкодавця, місце відкриття спадщини, прийняття спадщини ОСОБА_8 (довідка КП ДЄЗ «Вузівський» з місця проживання і реєстрації спадкоємця, паспорт з відміткою про реєстрацію за місцем фактичного проживання), склад спадщини, відсутність іншої спадкової справи до майна ОСОБА_9

Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_8А.(який прийняв спадщину) пропустив строк для прийняття спадщини , не відповідають фактичним обставинам справи і суперечать ст. 548,549 Цивільного кодексу України (в редакції 1963 р.).

Судова колегія не приймає доводів апелянта, що при здійсненні нотаріальних дій нотаріус не взяла до уваги, що ОСОБА_4 не подавала заяву про відмову від спадщини з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 553 ЦК України (в редакції 1963 року) вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

З пояснень представника позивачки, вивчивши матеріали спадкової справи, суд першої інстанції вірно встановив, що позивачка про смерть бабусі довідалась у день смерті спадкодавця, на момент смерті ОСОБА_9 позивачка з нею не проживала, до нотаріуса заяву про прийняття спадщини в установлений законом строк не надавала. Таким чином, відповідно до частини 1 ст. 553 ЦК України ОСОБА_4 вважається такою, що відмовилася від спадщини.

Суд в мотивувальній частині рішення прийшовши до необґрунтованості позивних вимог помилково застосував строк позивної давності, оскільки такий строк може бути застосований як окрема підстава для відмови у задоволенні позову у разі обґрунтованості позивних вимог. Але вказана обставина не скасовує правильність рішення суду першої інстанції, у звязку з чим судова колегія вважає, що рішення суду повинно бути залишено у силі з виключенням з мотивувальної частини рішення посилання на застосування строку позивної давності до спірних правовідношень.

Враховуючи все вищевикладене, колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити .

Рішення Київського районного суду міста ОСОБА_1 від 21 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області В.О. Суворов

ОСОБА_2

ОСОБА_14