Рішення № 61935728, 03.10.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/692/16 22-ц/793/1938/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 30 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3Гончар Н. І., ОСОБА_4Ювшина В. І. при секретаріОСОБА_5

з участю представників ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "БІОФАРМА" на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 січня 2016 року та на додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_8 до приватного акціонерного товариства "БІОФАРМА", ОСОБА_9 третя особа ОСОБА_10 про відшкодування шкоди, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року ОСОБА_8 звернувся з позовом до ОСОБА_11 "БІОФАРМА", треті особи ОСОБА_10, ОСОБА_9, про відшкодування шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він, ОСОБА_8, є власником автомобіля ОСОБА_12 д.н.з. НОМЕР_1.

05.09.2014 р. о 14 год. 20 хв. на перехресті вул. ОСОБА_13/вул. Хрещатик в м. Черкаси автомобіль ОСОБА_12, під керуванням ОСОБА_10 потрапив в ДТП за участі автомобіля НОМЕР_2 під керуванням її працівника ОСОБА_9, власником якого є ОСОБА_11 "БІОФАРМА".

Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 29.10.2014 p., яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 05.12.2014 p., ОСОБА_9 визнано винною у вчинені правопорушення передбаченого ст. 124 КпАП України та притягнуто до відповідальності.

На момент скоєння ДТП ОСОБА_9 перебувала у трудових відносинах з ОСОБА_11 "БІОФАРМА".

Згідно висновку експертного товарознавчого дослідження №299 від 22.12.2014 року розмір спричинених збитків на момент проведення оцінки становить 236 846,30 грн. на відшкодування яких він має право за рахунок ОСОБА_11 "БІОФАРМА".

Також внаслідок ДТП він зазнав моральної шкоди, яка полягає в фізичних та духовних стражданнях, які стали наслідком дій та бездіяльності ОСОБА_9 та ОСОБА_11 "БІОФАРМА". Дана ДТП вибило позивача з нормального ритму життя, призвело до лікування від нервово потрясіння, в звязку з значними витратами коштів після ДТП, родинна позивача була вимушена відмовляти собі в багатьох речах через що виникали непорозуміння. Моральну шкоду позивач оцінив в 3 000 грн.

Позивач просив суд:

- стягнути з ОСОБА_11 "БІОФАРМА" на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду в сумі 189 496 грн. 30 коп.;

- стягнути з ОСОБА_11 "БІОФАРМА" на користь ОСОБА_8 моральну шкоду в сумі 3 000 грн.;

- стягнути з ОСОБА_11 "БІОФАРМА" на користь ОСОБА_8 судові витрати в розмірі 1 894 грн. 96 коп.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_8 уточнив позовні вимоги та просив суд:

- стягнути з ОСОБА_11 "БІОФАРМА" на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду в сумі 189 496 грн. 30 коп.;

- стягнути з ОСОБА_11 "БІОФАРМА" на користь ОСОБА_8 судові витрати в розмірі 1 894 грн. 96 коп.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 травня 2015 року було залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_9, змінивши її статус з третьої особи /а.с. 62/.

У судовому засіданні, під час розгляду справи судом першої інстанції, представник позивача ОСОБА_8 - ОСОБА_7 позовні вимоги змінив та просив стягнути з ОСОБА_11 "БІОФАРМА" відповідно до висновку експерта № 299/15 від 05.08.2015 року матеріальні збитки в сумі 177 436,57 грн., 1000 грн. франшизу, 4 107,36 грн. судові витрати.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 січня 2016 року позов ОСОБА_8 до ОСОБА_11 "БІОФАРМА", ОСОБА_9, третя особа ОСОБА_10 про відшкодування шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_11 "БІОФАРМА" на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду в сумі

177 436,57 грн., 1 000 грн. франшизи, 1 807,36 грн. судовий збір, 1 650 грн. витрати на проведення товарознавчого дослідження № 299 від 22.12.2014 р. та 650 грн. за оплату судової автоворознавчої експертизи, а всього 182 543,93 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції у лютому 2016 року ОСОБА_11 "БІОФАРМА" подало апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги тим, що на день ДТП між фізичною особою підприємцем ОСОБА_9 та ОСОБА_11 "БІОФАРМА" існували договірні відносини (було укладено договір оренди №11/1, від 01.08.2013), то ФОП ОСОБА_9 на законних підставах володіла джерелом підвищеної небезпеки. Згідно з умовами договору оренди на ФОП ОСОБА_9 було покладено обов'язок щодо всіх видів ремонту автомобіля, що є підставою заміни відповідача. Апелянт не погоджується з висновками суду, що договір оренди транспортного засобу підлягає обовязковому нотаріальному посвідченню. ОСОБА_11 "БІОФАРМА" в своїй апеляційній скарзі наголошує на те, що ОСОБА_9 не перебувала на момент скоєння ДТП і на даний час не перебуває у трудових відносинах з ОСОБА_11 "БІОФАРМА", тому воно не є належним відповідачем за даним позовом, а за заподіяну шкоду має відповідати ОСОБА_9

Апелянт просить суд:

- скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси по справі від 18 січня 2016 року за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_11 "БІОФАРМА", ОСОБА_9 третя особа ОСОБА_10 про відшкодування шкоди;

- визнати ОСОБА_11 "БІОФАРМА" неналежним відповідачем по справі;

- направити справу на новий розгляд.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 28 квітня 2016 року дана цивільна справа була повернута до суду першої інстанції для до оформлення.

Додатковим рішенням Соснівського районного суду Черкаської області від 01 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про відшкодування шкоди залишено без задоволення.

Не погодившись з додатковим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_11 "БІОФАРМА" подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що при його ухваленні суд припустився помилки не врахувавши доказів, якими доведено, що на момент ДТП ОСОБА_9 на відповідних правових підставах володіла транспортних засобом, а також враховуючи ту обставину, що дане додаткове рішення є не мотивованим, не відповідає вимогам ст.220 ЦПК України і його ухваленням суд не доповнив рішення суду, а лише його розяснив. Тому ОСОБА_11 "БІОФАРМА" просить скасувати додаткове рішення Соснівського районного суду Черкаської області від 01 червня 2016 року.

Судова колегія заслухавши доводити сторін, доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку про те, що апеляційна скарга на рішення підлягає до часткового задоволення, а на додаткове рішення до повного задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 05.09.2014 р. о 14 год. 20 хв. на перехресті вул. ОСОБА_13/вул. Хрещатик в м. Черкаси автомобіль ОСОБА_12, під керуванням ОСОБА_10, власником якого є ОСОБА_8 /а.с. 8/, потрапив в дорожньо-транспортну пригоду за участі автомобіля НОМЕР_2 під керуванням її працівника ОСОБА_9, власником якого є ОСОБА_11 "БІОФАРМА" .

Внаслідок вчиненої дорожньо-транспортної пригоди автомобілі зазнали механічних пошкоджень та потребували відновлювального ремонту.

Зокрема, автомобіль ОСОБА_12 зазнав пошкоджень, на усунення яких є необхідним ремонт, вартість якого складає, згідно висновку експертного товарознавчого дослідження №299 від 22.12.2014 року, 236 846,30 грн. /а.с.75-91/.

Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 29.10.2014 p., яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 05.12.2014 p., ОСОБА_9 визнано винною у вчинені правопорушення передбаченого ст. 124 КпАП України та притягнуто до відповідальності.

Оскільки отримане потерпілим ОСОБА_8 страхове відшкодування не покрило повністю вартість відновлювального ремонту його транспортного засобу, останній заявив цивільний позов до ОСОБА_11 "БІОФАРМА" як власника джерела підвищеної небезпеки та роботодавця водія ОСОБА_9 про відшкодування з ОСОБА_11 "БІОФАРМА" решти суми необхідної для відновлення його автомобіля та моральної шкоди.

При цьому жодних позовних вимог безпосередньо до ОСОБА_9 позивач не заявляв та визначив її статус як третьої особи без самостійних вимог /а.с.2,29-31/.

А суд, за клопотанням відповідача ОСОБА_11 "БІОФАРМА", без згоди на те і відповідного клопотання позивача, за клопотанням відповідача та з власної ініціативи, притягнув ОСОБА_9 як співвідповідача по даному позову, про що постановив ухвалу від 21 травня 2015 року /а.с. 62/.

Ухвалюючи рішення та стягуючи з ОСОБА_11 "БІОФАРМА" на користь ОСОБА_8 матеріальну шкоду в сумі 177 436,57 грн., 1 000 грн. франшизи, 1 807,36 грн. судового збору, 1 650 грн. витрат на проведення товарознавчого дослідження № 299 від 22.12.2014 р. та 650 грн. за оплату судової автотоварознавчої експертизи, а всього 182 543,93 грн., суд першої інстанції виходив з того що відшкодування шкоди заподіяної позивачу має здійснювати саме ОСОБА_11 "БІОФАРМА" як власник джерела підвищеної небезпеки, яким керувала ОСОБА_9 перебуваючи при цьому в трудових відносинах з ОСОБА_11 "БІОФАРМА". Також, саме виходячи з цих мотивів і підстав, суд додатковим рішенням відмовив у стягненні шкоди з ОСОБА_9, з чим погодився позивач і додаткове рішення не оскаржував.

Але з такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів судової палати, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи та суперечать нормам матеріального права, що регулюють порядок відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Зокрема суд першої інстанції при ухваленні рішень, допустивши неповноту розгляду справи, не отримавши відповідей від державних органів на які покладено контроль за сплатою податків і зборів працюючих осіб, передчасно дійшов до висновку, що ОСОБА_9 перебувала на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди в трудових відносинах з ОСОБА_11 "БІОФАРМА".

Усуваючи допущену судом першої інстанції неповноту розгляду справи, колегією суддів було витребувано від органів Пенсійного фонду України та Державної фіскальної служби України відповідні дані про факт перебування ОСОБА_9М в трудових відносинах з ОСОБА_11 "БІОФАРМА" та сплату нею (та за неї) відповідних податків і зборів як працівника ОСОБА_11 "БІОФАРМА" /а.с.170-171/.

Зі змісту відповідей, що надійшли на адресу апеляційного суду, вбачається, що в період з 01 січня 2014р. по 30 вересня 2014 року ОСОБА_9 заробітну плату від ОСОБА_11 "БІОФАРМА" як працівник даного підприємства не отримувала і , що дані про її перебування в трудових відносинах з ОСОБА_11 "БІОФАРМА" в органах Пенсійного фонду України та Державної фіскальної служби відсутні /а.с.188-195/.

Доказів, які б спростовували отриману судом інформацію та доводили б протилежне, що ОСОБА_9 перебувала у трудових відносинах з ОСОБА_11 "БІОФАРМА" позивач не надав.

У свою чергу ОСОБА_11 "БІОФАРМА", на доведення своїх заперечень проти позовних вимог ОСОБА_8, надало договір оренди №11/1, від 01.08.2013р. та акт приймання-передачі від 15.04.2013 р., зі змісту яких вбачається, що ФОП ОСОБА_9 орендувала у ОСОБА_11 "БІОФАРМА" автомобіль НОМЕР_2, який разом з технічним паспортом був їй переданий в платне користування, а отже на законних підставах володіла даним джерелом підвищеної небезпеки.

Суд першої інстанції надсилав запити, щодо діяльності ОСОБА_9, як фізичної особи підприємця, до Управляння пенсійного фонду України в м. Черкаси /а.с. 64/, до ДПІ м. Черкаси ГУ Міндоходів у Черкаській області /а.с.65/, до Золотоніського ОДПІ у Черкаській області /а.с. 68/.

В листі Державної податкової інспекції у м. Черкасах № 16524/23-01-17-0316 від 17 червня 2015 року зазначено, що ОСОБА_9 перебуває на обліку як СГД фізична особа в Золотоніській ОДПІ /а.с. 66/.

Відповідно до листа № 2000/23-13-17-015 від 13.07.2015 року заступника начальника інспекції - начальника Чорнобаївського відділення Золотоніського ОДПІ ГУ ДФС у Черкаській області, фізична особа-підприємець ОСОБА_9, в період з 01 липня 2014 року по день надання даного листа, сплатила єдиний податок в сумі 8 500 грн. та єдиний соціальний внесок в сумі 6 600 грн. /а.с.70/.

Але при цьому суд першої інстанції помилково відхилив та не врахував ці докази як належні, не врахувавши, що ОСОБА_9 мала при собі на момент ДТП свідоцтво про реєстрацію автомобіля НОМЕР_2 та вказавши, що зазначений договір потребує нотаріального посвідчення, залишивши поза увагою ту обставину, що договір оренди, на який посилалося ОСОБА_11 "БІОФАРМА" в запереченнях, був укладений між двома субєктами господарської діяльності юридичною особою ОСОБА_11 "БІОФАРМА" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9

Згідно з ч.2 ст.9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Субєктами господарювання, згідно з пп.1, 2 ч.2 ст.55 ГК, є: 1) господарські організації юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

За ч.1 ст.128 ГК України громадянин визнається субєктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Стаття 51 ЦК України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, які регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Тому на правовідносини між ОСОБА_11 "БІОФАРМА" та ФОП ОСОБА_9М не розповсюджується загальна норма ст.799 ЦК України, а відповідно до вимог ст.128 та параграфа 5 глави 30 ГК України даний договір оренди може бути укладений у простій письмовій формі і обовязковому нотаріальному посвідченню не підлягає, а отже є належним доказом для визначення особи, яка на відповідних правових підставах на момент вчинення ДТП володіла автомобілем НОМЕР_2.

Отже, враховуючи вказані докази та встановлені судом обставини, володільцем автомобіля НОМЕР_2 на момент ДТП була саме ОСОБА_9, яка на відповідній правовій підставі керувала ним.

За загальним правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх власникам (володільцям) питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам застосовується положення ч. 2 ст. 1188 ЦК України.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

У ч. 1 ст. 1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.

Тобто, ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди - і серед інших, - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

У ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких - і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Таким чином, ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачає підстави відшкодування моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, проте не змінює відповідальну за відшкодування моральної шкоди особу, якою за змістом ст. 1167 ЦК України залишається особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а саме - винний водій.

Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, лише особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Тому лише в такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

В п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що оскільки шкода ОСОБА_8 була завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, то вона має бути відшкодована безпосередньо винним водієм, тобто ОСОБА_9, оскільки вона керувала автомобілем НОМЕР_2 на відповідних правових підставах і не перебувала з власником автомобіля ОСОБА_11 "БІОФАРМА" у трудових відносинах.

Але до ОСОБА_9 позивач ОСОБА_8 жодних позовних вимог не заявляв, а суд першої інстанції, розглядаючи його позов не врахував цієї обставини та протиправно, в порушення вимог ст.11, 33 ЦПК України з власної ініціативи притягнув її як співвідповідача. Не врахувавши, що відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

А ст.33 ЦПК України прямо передбачено, що суд , не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача лише за клопотанням позивача.

При цьому, відповідно до вимог ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Тому, оскільки, за встановлених обставин, підстав для стягнення з ОСОБА_11 "БІОФАРМА" шкоди заподіяної з вини ОСОБА_9 автомобілю позивача, не має, то в задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_11 "БІОФАРМА" про відшкодування шкоди належить відмовити у повному обсязі.

У той же час, встановлена судом в даній справі шкода, не може бути стягнута з ОСОБА_9, оскільки ОСОБА_8 позовних вимог до неї в даній справі не заявляв. А суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст.303 ЦПК України позбавлений права виходити за межі вимог заявлених позивачем в суді першої інстанції.

Також неможливо дану справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, про що просив представник ОСОБА_11 "БІОФАРМА". Оскільки згідно ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право лише : 1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін; 2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог; 3) змінити рішення; 4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Тому враховуючи, що суд першої інстанції, при неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи, невірно оцінив надані сторонами докази, помилково вважав доведеними вимоги ОСОБА_8 про відшкодування шкоди до ОСОБА_11 "БІОФАРМА" та оскільки вимоги позивача були предявлені лише до ОСОБА_11 "БІОФАРМА", а під час розгляду справи колегією суддів апеляційного суду було встановлено, що ОСОБА_11 "БІОФАРМА" є неналежним відповідачем, але апеляційний суд при розгляді справи не може виходити за межі позовних вимог, - то апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "БІОФАРМА" на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 січня 2016 року належить задовольнити частково, апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "БІОФАРМА" на додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 червня 2016 року задовольнити. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 січня 2016 року та додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 червня 2016 року належить скасувати й ухвалити нове рішення. Яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 до приватного акціонерного товариства "БІОФАРМА" про відшкодування шкоди відмовити. Що не позбавляє права ОСОБА_8 звертатися з цивільним позовом до належного відповідача, якою є ОСОБА_9, у порядку, що передбачений ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "БІОФАРМА" на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 січня 2016 року задовольнити частково.

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "БІОФАРМА" на додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 червня 2016 року задовольнити.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 січня 2016 року скасувати.

Додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 червня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 до приватного акціонерного товариства "БІОФАРМА" про відшкодування шкоди відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді :