Рішення № 61930259, 26.09.2016, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "26" вересня 2016 р. Справа № 906/584/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Машевської О.П.

за участю секретаря судового засідання: Гребеннікової Н.П.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 дов. №б/н від 03.06.2016р.

від відповідача: ОСОБА_2 дов. №15 від 26.01.2016; ОСОБА_3 дов. №18/07/2016 від 18.07.2016

В засіданні суду 20.09.16р. оголошувалась перерва до 11:00 год. та 15:00год. 26 вересня 2016р. згідно статті 77 ГПК України

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмежною відповідальністю "ЕЙСІПІ Україна" (м. Київ)

до Публічного акціонерного товариства "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" (м. Радомишль)

про стягнення 2581978,82 грн. ( згідно заяви від 05.07.2016р. про збільшення розміру позовних вимог - 3679331,18грн.)

Позивач ТОВ "ЕЙСІПІ Україна" звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача ПАТ "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" заборгованості в сумі 2581978,82 грн., з них: 2016810,19 грн основного боргу, 429619,33 грн пені за період з 15.07.15р. по 21.03.16р., 106155,60 грн інфляційних втрат за період з 15.07.15р. по 21.03.16р., 29393,70 грн 3% річних за період з 15.07.15р. по 21.03.16р.

В обґрунтування фактичних підстав позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем ОСОБА_4 №ACP/023/2011 від 20 грудня 2011року в частині здійснення оплати товару , починаючи з 15.07.15р.

Ухвалою від 15.06.2016р. господарський суд порушив провадження у справі №906/584/16, вжив заходи по підготовці справи до розгляду.

05.07.2016р. позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 3679331,18грн., з яких: 2016810,19 грн основного боргу, 429619,33 грн пені за період з 15.07.15р. по 21.03.16р., 1 139 322, 27 грн. - інфляційних втрат за період з 05.08.13р. по 21.03.16р., 93 579, 39 грн 3% річних за період 05.08.13р. по 21.03.16р.

В засіданні суду 05.07.16р. представник відповідача подав докази погашення 04.07.2016р.основного боргу в сумі 2016810,19 грн.

Ухвалою від 05.07.2016р. господарський суд прийняв до розгляду по суті заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог до суми 3679331,18грн. у складі також вимоги про стягнення основного боргу в сумі 2016810,19 грн.

В засіданні 19.07.16р. представник позивача просила вирішувати спір в редакції заяви про збільшення позовних вимог від 05.07.2016р., оскільки вважає, що за приписами статті 22 ГПК України позивач вправі збільшувати розмір позовних вимог до винесення рішення у справі, а для застосування відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлений загальний строк позовної давності у три роки, тому початок періоду прострочення - 05.08.13р. визначено в межах її перебігу.

В засіданні 19.07.16р. представники відповідача заперечили проти правомірності збільшення позивачем розміру позовних вимог в частині інфляційних втрат та 3% річних за період з 05.07.2013року по 31.05.2015р. в редакції заяви від 05.07.2016р., оскільки вважають , що цією заявою позивач , всупереч приписам ГПК України, змінив предмет цих позовних вимог та опис обставин їх виникнення як похідних від основного зобов'язання не знайшов свого відображення ні у змісті позовної заяви , ні у заяві про збільшення позовних вимог.

В засіданні суду 19.07.16р. представник позивача подала суду заяву про уточнення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 1 701 244, 86 грн., з яких: 468 343, 20 грн. - пені за період з 15.07.2015р. по 04.07.2016р., 1 139 322, 27 грн. - інфляційних втрат, 93 579, 39 грн. - 3% річних за період з 05. (15) 08.13р. по 03.08.15р.

Ухвалою від 26.09.2016р. господарський суд не прийняв до розгляду по суті заяву позивача про уточнення позовних вимог від 19.07.16р. в цілому на загальну суму 1701244,86 грн. Одночасно ухвалив вирішити питання про повернення з державного бюджету судового збору в сумі 580,86 грн. на підставі клопотання позивача.

Таким чином, спір судом вирішено з ціни позову в сумі 3679331,18грн.

Розглянувши матеріали справи, надавши оцінку зібраним доказам та заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

20 грудня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЙСІПІ Україна" (надалі постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" (надалі покупець) було укладено договір №ACP/023/2011 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник здійснює регулярне постачання покупцеві рідкого двоокису вуглецю у партіях, а покупець здійснює його прийом та своєчасну оплату на умовах договору.

Відповідно до п. 2.1 договору постачальник постачає покупцеві товар, що відповідає вимогам ДСТУ 4817-2007.

У відповідності до п.3.1. п.3.3. договору, загальна кількість товару, який покупець купує у постачальника за договором становить 1500 тон на рік, починаючи з 1 січня 2012 року. Точна кількість товару, розподіл цієї кількості за окремим місяцями визначаються сторонами у Специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору. Графік поставки товару в межах кожного окремого місяця та розмір окремих партій узгоджується сторонами не пізніше, ніж за десять робочих днів до початку відповідного місяця шляхом обміну відповідними листами по факсу або електронною поштою. Сторони можуть домовитися про замовлення додаткової кількості товару шляхом укладення доповнень до специфікації.

Згідно з п. 6.1 договору ціна товару складає 1650,00 грн. за 1 тону без ПДВ, який нараховуватиметься постачальником додатково до ціни відповідно до чинної ставки. Еквівалентом ціни товару є сума в USD у розмірі 1650,00 грн., розрахована у відповідності до офіційного обмінного курсу НБУ, який складає 7,9845 грн. за 1 USD станом на дату укладення договору.

Відповідно до п. 6.4 договору покупець здійснює оплату за поставлену партію товару на банківський рахунок постачальника протягом 30 календарних днів після поставки згідно рахунку-фактури.

Також згідно з п. 10.2 договору даний договір діє впродовж трьох років з дати його укладення. Договір автоматично подовжує свою дію на кожний наступний рік за відсутності заперечень сторін.

У відповідності до п. 5.2 договору супровідними документами, що підтверджують факт поставки товару і мають звітний характер для сторін вважаються товарно-транспортна накладна, видаткова накладна та рахунок-фактура постачальника.

Так, на підтвердження виконання умов договору, позивачем надано суду копії видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, які свідчать про регулярні поставки двоокису вуглецю відповідачу (а. с. 57-233, т.1).

Також відповідно до наданих позивачем банківських виписок відповідач станом на 06.06.16р. заборгував перед позивачем на суму 2 016 810,19 грн у зв'язку з неналежним виконанням умов договору.

Відповідно до п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору і між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі провадження у справі.

Оскільки станом на 06.06..2016року предмет спору ( 2 016 810,19 грн основного боргу) існував та припинив своє існування після порушення провадження у справі 04.07.2016р. шляхом його сплати відповідачем (платіжне доручення №13254 від 04.07.2016 р.), провадження у справі в цій частині підлягає припиненню за правилами п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України ( а. с. 36 , т.1).

У поданій 05.07.2016 р. позивачем заяві про збільшення розміру позовних вимог до загальної суми 3679331,18 грн, розмір вимоги про стягнення інфляційних втрат збільшився до суми 1139322,27 грн та 3% річних до суми 93579,39 грн.

Зокрема, позовну вимогу про стягнення інфляційних втрат збільшено на суму 1033166,67 грн. за рахунок періоду з 05.08.13р. по 03.08.2015р. за прострочення в оплаті товару за видатковими накладними, наданими до справи 25 липня 2016року, та датованими у період з 05.07.13р. по 30.04.15р. ( а. с. 88, т.2). Позовну вимогу про стягнення 3% річних також збільшено на суму 64185,69 грн. за рахунок періоду з 05.08.13р. по 03.08.2015р. та виданих в цей період видаткових накладних на товар.

Заперечуючи проти збільшення позивачем розміру інфляційних втрат та 3% річних за період, який минув до 15.07.2015р. , відповідач доводив, що позивач , всупереч приписам ГПК України, змінив предмет цих позовних вимог та опис обставин їх виникнення як похідних від основного зобов'язання не знайшов свого відображення ні у змісті позовної заяви, ні у заяві про збільшення позовних вимог.

Оскільки ухвалою від 05.07.2016р. господарський суд прийняв до розгляду по суті заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог до суми 3679331,18грн. у складі цих позовних вимог , господарський суд розглядає їх обґрунтованість по суті.

Насамперед, господарський суд не погоджується із доводами відповідача про те, що заявою про збільшення розміру позовних вимог від 05.07.16р. позивач фактично змінив предмет позову, оскільки зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача (абз. 5 п. п. 3.12 Постанови ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ( далі - Постанова ВГСУ № 18). Позивач не змінив предмет позовних вимог, оскільки наполягав на стягненні інфляційних втрат та 3% річних , насамперед, на підставі ст. 625 ЦК України.

Оскільки зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача, суд виходить з того, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин ( абз. 7 п.3.2 Постанови ВГСУ № 18).

Позивач також вправі обґрунтовувати збільшення розміру позовних вимог обставинами, про які не було зазначено в позовній заяві, та/або доказами, відсутніми у матеріалах справи ( абз. 3 п. 7 Постанови ВГСУ від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення").

Так, відповідач залишає поза увагою, що підставою для застосування позивачем ст. 625 ЦК України є прострочення виконання грошового зобов'язання , що виникло на підставі ОСОБА_4 № АСР/LV/023/2011 від 20.12.2011р., і ця обставина , як підстава позову в редакції заяви про збільшення розміру позовних вимог від 05.07.16р., є незмінною .

Водночас суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат на суму 1033166,67 грн. та 3% на суму 64185,69 грн., заявлених до стягнення за прострочення в оплаті товару за період з 05.08.13р. по 03.08.2015р., з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність.

На засадах справедливості , добросовісності та розумності ґрунтуються також зобов'язання, які виникають, зокрема, з договору ( ч. ч.2 та 3 ст. 509 ЦК України).

У господарських правовідносинах, учасниками яких є сторони спору, діє загальне правило про те, що учасник господарських відносин, що порушив майнові права іншого суб'єкта, зобов'язаний поновити їх, не чекаючи пред'явлення йому претензії чи звернення до суду ( ч.1 ст. 222 ГК України).

Частинами 2 та 3 цієї статті передбачається, зокрема, можливість учаснику господарських відносин, майнові права якого порушені, безпосереднього врегулювати спір з порушником цих прав шляхом звернення до нього з письмовою претензією.

У претензії , серед іншого, зазначаються обставини, на підставі яких її пред'явлено, докази, що підтверджують ці обставини та вимоги заявника з посиланням на нормативні акти.

Позивачем на адресу відповідача надсилалися претензія №1 від 18.02.2016 вих. №23 (а. с. 234-235, т.1) та претензія №4 від 21.04.2016 вих. №82 (а. с. 237-238, т.1).

У їх мотивувальних частинах позивач посилається на те, що відповідач порушує договірні зобов'язання з оплати товару щонайменше починаючи з 31.08.2015року , і жодного посилання на наявність обставин порушення свого майнового права до настання цієї дати позивач не вказував.

Стаття 15 ЦК України гарантує кожній особі судовий захист її порушеного суб'єктивного права у спосіб , нею обраний ( ст. 16 ЦК України).

У позові позивач вказує на обставини порушення його майнового права відповідачем щонайменше починаючи з 15.07.2015р., і жодного посилання на обставини недобросовісної поведінки останнього у період , що минув до цієї дати не здійснює.

Чинна стаття 22 ГПК України передбачає право позивача до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині.

Однак позивач збільшив розмір позовних вимог за рахунок періоду, що минув до 15.07.15р. після звернення з цим позовом до суду, та за відсутності досудової претензії на адресу відповідача про наявність між ними спірних відносин щодо прострочення в оплаті товару за минулі поставки товари.

Водночас за правилом ч. 3 ст. 13 ЦК України особа не вправі зловживати своїм суб'єктивним правом. Частина третя статті 22 ГПК України також зобов'язує позивача добросовісно користуватися своїми процесуальними правами.

У ч. 3 ст. 16 ЦК України передбачено право суду відмовити у захисті цивільного права особи в разі порушення нею положень частини 3 статті 13 цього Кодексу.

Господарський суд задовольняє частково вимоги позивача про стягнення 106155,60 грн інфляційних втрат за період з 15.07.15р. по 21.03.16р., оскільки стаття 54 ГПК України зобов'язує позивача надати суду обґрунтований розрахунок сум, що стягуються. Однак в порушення цієї процесуальної норми, позивач не подав жодного розрахунку цієї позовної вимоги.

Так, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга" ( п. 3 Постанови ВГСУ від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" ( далі - Постанова ВГСУ № 14).

Господарський суд , на підставі ст. ст. 4-7 та 43 ГПК України , перевіривши розрахунок відповідача за цією позовною вимогою , вважає його обґрунтованим, та стягує за цим рішенням суду 84 448,39 грн інфляційних втрат ( а.с. 48, т.2).

Господарський суд задовольняє позовну вимогу про стягнення 29393,70 грн 3% річних за період з 15.07.15р. по 21.03.16р. на підставі ч.2 ст. 625 ГПК України, оскільки сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, а розрахунок позивача в цій частині є обґрунтованим.

Ухвалою суду від 26.09.16р. не прийнята до розгляду по суті заява позивача про уточнення розміру позовних вимог від 19.07.16р. в частині збільшення розміру пені із суми 429619,33 грн. до суми 468 343, 20 грн. за рахунок включення до періоду її нарахування часу з 06.06.16р. по 04.07.2016р., оскільки обставини прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання у період з 07.06.16р. по 04.07.16р. на дату звернення з цим позовом до суду - 06.06.16р. ще не існували, а тому не могли бути спірними.

Таким чином, господарський суд за цим рішенням розглядає по суті позовну вимогу про стягненні пені в сумі 429619,33 грн. за період з 15.07.15р. по 21.03.16р.

Заява відповідача б/н від 25.07.2016 р. про застосування позовної давності до цієї вимоги задоволенню не підлягає, оскільки за правилом ч.5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання ( а. с. 68, т.2).

До прикладу, нарахована на борг в сумі 93859,13грн пеня за перший день прострочення в його оплаті - 15.07.2015року підлягає стягненню в судовому порядку, оскільки заявлена до спливу річного строку - 15.07.2016року.

Водночас господарський суд , перевіривши на підставі ст. ст. 4-7 та 43 ГПК України розрахунок цієї позовної вимоги , господарський суд не визнає його обґрунтованим.

Так, розмір пені (подвійна облікова ставка НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня) та період її нарахування (не більше шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане) повинні відповідати приписам ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ч.6 ст. 232 , ч. 2 ст. 343 ГК України, ст. 253, ч.5 ст. 254 , ст. 255 ЦК України, оскільки інше не передбачено ОСОБА_4 №280415-02.

Окрім того, визначення останнього дня строку виконання грошового зобов'язання є необхідною умовою для визначення початку прострочки у його виконанні, періоду для нарахування пені та перебігу строку позовної давності для її стягнення в судовому порядку.

Таким чином, за власним розрахунком суду, до стягнення підлягає пеня в сумі - 410570,77 грн. У стягненні 19048,56 грн пені суд відмовляє.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру пені, як такого , що є необґрунтовано великим та таким, що не пов'язаний із понесеними збитками позивачем ( а.с. 70-71, т. 2).

У пункті 3 частини 1 статті 83 ГПК України визначено право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Здійснення судом цього права безпосередньо визначається дефініціями ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 статті 551 ЦК України, про те, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зокрема, право суду зменшити розмір неустойки матеріальний закон пов'язує з наявністю наступних обставин, які мають істотне значення: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Як розтлумачив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.07.2013р. №7-рп/2013, зокрема, з урахуванням ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За практикою судів загальної юрисдикції України істотними обставинами в розумінні вказаних положень Кодексу вважаються, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до п. 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України " Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" від 07.04.2008р. №01-8/211 при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржника.

Так, при вирішення цього спору, судом встановлено, що відповідач порушує майнове право позивача, починаючи з 15.07.2015року, тоді як зобов'язання, які виникають, зокрема, з договору, ґрунтуються на засадах справедливості , добросовісності та розумності ( ч. ч.2 та 3 ст. 509 ЦК України).

Відповідачу також відомо, що учасник господарських відносин, що порушив майнові права іншого суб'єкта, зобов'язаний поновити їх, не чекаючи пред'явлення йому претензії чи звернення до суду ( ч.1 ст. 222 ГК України).

Однак відповідач, в порушення ст.ст. 3 , 509 ЦК України, ст. 222 ГК України , не вжив жодних заходів для поновлення порушеного права позивача.

Більше того, на заявлену позивачем претензію №1 від 18.02.2016 вих. №23, відповідач відповіді не надав, не запропонував можливість укладення мирової угоди щодо погашення боргу , інше (а. с. 234-235, т.1).

Залишив відповідач без відповіді також наступну претензію позивача №4 від 21.04.2016 вих. №82 (а. с. 237-238, т.1).

Та лише після звернення позивача з цим позовом до суду, погасив основний борг в сумі 2 016 810,19 грн одноразовим платежем.

Все вищевикладене дає підстави суду критично оцінювати наведені відповідачем мотиви своєї фінансової неплатоспроможності у період , починаючи з 15.07.15р. , та приймаючи до уваги, що у сфері господарювання суб'єкти господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, основу якого становить принцип верховенства права ( ст. 5 ГК України), відхилити клопотання відповідача про зменшення розміру пені як безпідставне.

Щодо розподілу судового збору.

Позивач , звернувшись до суду із позовом про стягнення 2581978,82 грн сплатив судовий збір в розмірі 38729,68 грн ( 1,5% від ціни позову).

За результатами вирішення спору судом припинено провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 2 016 810,19грн. Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачений судовий збір в сумі 30252,15грн підлягає поверненню з Державного бюджету України ухвалою суду на підставі клопотання позивача.

До заяви від 05.07.2016 р. про збільшення розміру позовних вимог до суми 3679331,18 грн, позивач подав докази сплати судового збору в сумі 16460,30грн. У зв'язку з відмовою суду у задоволенні позовних вимог у відповідній частині, судовий збір покладається на позивача.

Оскільки судом не прийнято до розгляду по суті заяву позивача про уточнення позовних вимог від 19.07.16р. в цілому на загальну суму 1701244,86 грн., питання про повернення з Державного бюджету України судового збору в сумі 580,86 грн. здійснюється судом ухвалою суду на підставі клопотання позивача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-7, 33, 43 , 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути Публічного акціонерного товариства "Пиво-безалкогольний комбінат "Радомишль" ( 12201, Житомирська область, Радомишльський район, м. Радомишль, вул. Микгород, буд. 71, код ЄДРПОУ 05418365) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙСІПІ Україна" ( 04213, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 36993740):

- 84448,39 грн. інфляційних втрат;

- 29393,70 грн. 3% річних;

- 410570,77 грн. пені;

- 7866,19грн. судового збору.

Видати наказ.

3. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 2 016 810,19грн. припинити.

4. Відмовити у стягненні 1054873,88 грн. інфляційних втрат, 64185,69грн.3% річних, 19048,56 грн. пені.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 11 жовтня 2016року

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати: 1 - у справу, 2-3 - сторонам (простою)