Ухвала суду № 61928883, 11.10.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/1277/16-ц Головуючий у І інстанції Купрієнко С. І.Провадження № 22-ц/780/5172/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 54 11.10.2016

УХВАЛА

Іменем України

05 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Верланова С.М.,

за участю секретаря Волинець Я.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КПО Гарант» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів,

УСТАНОВИЛА:

Позивач в квітні 2016 року звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що в 14 травня 2001 року на підставі протоколу загальних зборів ТОВ «КПО Гарант» № 1 від 14.05.2001 року його було призначено на посаду директора ТОВ «КПО Гарант». 23.12.2013 року його було звільнено з роботи за прогул без поважних причин, на підставі ст. 40 КЗпП України з 20.12.2013 року. В день звільнення з роботи йому не було видано трудову книжку, не було виплачено заробітну за період з березня 2013 року по 20.12.2013 року в сумі 60 797, 13 грн., не виплачено компенсацію за невикористану відпустку в сумі 14 506, 50 грн, не повідомлено його про належні йому до виплати суми та не ознайомлено його з наказом про звільнення під особистий підпис з невідомих причин.

29.12.2015 року відповідач перерахував йому грошові кошти у сумі 55 652, 13 грн. при цьому довідки про кількість днів невикористаної відпустки та розмір грошової компенсації йому надано не було. Станом на 30.03.2016 року відповідач не сплатив йому заборгованість по заробітній платі за жовтень-листопад 2013 року та за 15 робочих днів грудня 2013 року в розмірі 17 512, 14 грн. та заборгованість по компенсації за невикористану відпустку в розмірі 2 139, 36 грн. Зазначив що сума середнього заробітку на день предявлення позову до суду яку відповідач зобовязаний сплатити на його користь за час затримки розрахунку складає 255 371, 41 грн. На підставі ч. 1 ст. 116, ст. 83 КЗпП вважає дії відповідача незаконними.

На підставі викладеного позивач просить зобовязати ТОВ «КПО Гарант» нарахувати йому заробітну плату за жовтень-листопад 2013 року та 15 робочих днів грудня 2013 року; стягнути з відповідача на його користь не виплачену заробітну плату за жовтень-листопад 2013 року та 15 робочих днів грудня 2013 року в сумі 17 512, 14 грн., заборгованість по компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 2 139, 36 грн., середній заробіток за період затримки розрахунку по виплаті заробітної плати з березня 2013 року по березень 2016 року у розмірі 255 371, 41 грн.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 липня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, зокрема зазначив, що судом першої інстанції не взято до уваги факт виплати заборгованості із заробітної плати майже через два роки після звільнення, що є грубим порушенням ст. 47 КЗпП України.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, із таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем необґрунтовані позовні вимоги та не доведені належними доказами.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Судом встановлено, що 14 травня 2001 року ТОВ «КПО Гарант» винесено наказ № 01 про призначення на посаду директора ТОВ «КПО Гарант» з 14 травня 2001 року на підставі рішення загальних зборів товариства протоколу № 1 від 14 травня 2001 року (а.с. 3-4).

На підставі протоколу загальних зборів учасників № 24 від 23.12.2013 року 23.12.2013 року було винесено наказ № 32 відповідно до якого було звільнено ОСОБА_2 з посади директора за прогул без поважних причин згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України з 20.12.2013 року (а.с. 5).

Як вбачається з довідки виданої ТОВ «КПО Гарант» від 20.10.2014 року «20/10-14 ОСОБА_2 була нарахована, але ним не отримана заробітна плата за період з березня 2013 року по вересень 2013 року в сумі 43284, 99, розмір компенсації за невикористану відпустку становить 12367, 17 грн. (а.с. 6).

Відповідно до табелю обліку використання робочого часу ТОВ «КПО Гарант» з 1.10.2013 року по 20.12.2013 року ОСОБА_2 на робочому місці не зявлявся, про що ставилася відмітка «ПР» (а.с. 59-64).

Як вбачається з матеріалів справи 30.11.2015 року ОСОБА_2 направив на адресу ТОВ «КПО Гарант» заяву з проханням виплатити належну йому заробітну плату та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, разом з грошовою компенсацією за невикористану відпустку та з урахуванням встановленої чинним законодавством індексації. Виплату здійснити просив шляхом перерахунку на його особистий розрахунковий рахунок № 26253009580560 в Публічному акціонерному товаристві «УкрСиббанк» МФО 351005, код отримувача НОМЕР_1 (а.с. 41-43).

Згідно платіжного доручення № 1520 від 29.12.2015 року ТОВ «КПО Гарант» перерахував на рахунок ОСОБА_2, який останній зазначив в поданій заяві від 30.11.2015 року виплату депонованої заробітної плати, компенсації відпустки в сумі 55652, 13 грн. (а.с. 58).

21.10.2014 року рішенням Вишгородського районного суду Київської області, яке набрало законної сили було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ «КПО Гарант» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати. (а.с. 27-30).

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Саме тому посилання позивача на те, що його не було належним чином повідомлено про його звільнення, є необґрунтованим та не підлягає доказуванню, тому що дані обставини встановленні рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 21 жовтня 2014 року, яке набрало законної сили.

Крім того, відсутність ОСОБА_2 на робочому місці в період з 01.10.2013 року по 19.12.2013 року також встановлена рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 21 жовтня 2014 року і відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Доводи позивача про те, що йому не в повній мірі була нарахована компенсація за невикористану відпустку не відповідають дійсності, оскільки відповідно довідки № 20/10-14 про нарахування позивачу заробітної плати з березня по вересень 2013 року, розмір компенсації за невикористану відпустку становить 12367,14 грн. (а.с.6), які позивачу виплачені 29 грудня 2015 року, що підтверджується платіжним дорученням (а.с.58) та не заперечується останнім.

Інших розрахунків компенсації в матеріалах справи не міститься та ОСОБА_2 не надано, тому колегія суддів вважає дане посилання про невиплату компенсації необґрунтованим.

Таким чином, відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, щоТОВ «КПО Гарант» зобовязано йому нарахувати заробітну плату за жовтень-листопад 2013 року та 15 робочих днів грудня 2013 року.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 липня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: