Рішення № 61926551, 06.10.2016, Гуляйпільський районний суд Запорізької області

Справа № 315/1194/15-ц

Номер провадження № 2/315/29/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2016 року м. Гуляйполе

Гуляйпільський районний суд Запорізької області в складі головуючого: судді Телегуз С.М., за участю секретаря Дмитренко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Комунальної установи «Гуляйпільська центральна районна лікарня» Гуляйпільської районної ради про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок неналежного надання медичної допомоги, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом до Гуляйпільської центральної районної лікарні про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок неналежного надання медичної допомоги лікарем Гуляйпільської ЦРЛ.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що під час надання невідкладної медичної допомоги її неповнолітній доньці ОСОБА_2 лікарем-хірургом Гуляйпільської ЦРЛ ОСОБА_3 було проведено огляд останньої, встановлено діагноз та не було призначено лікування в повному обсязі відповідно встановленого діагнозу.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1, представник позивача ОСОБА_4 підтримали заявлені вимоги, в обґрунтування яких посилалися на факти і обставини, викладені у позовній заяві, та зазначили, що 15 серпня 2015 року позивач звернулась до хірургічного відділення Гуляйпільської ЦРЛ за наданням медичної допомоги її неповнолітній доньці ОСОБА_2, у зв'язку із травмою правої руки. Лікар-хірург ОСОБА_3, до якого вони потрапили на прийом, встановив діагноз перелом правої лучевої кістки, наклав на руку гіпсову пов'язку і радив звернутись до лікарні через три тижні.

Звернувшись у зазначений строк до лікарні, лікар-травматолог ОСОБА_5, який вів прийом, оглянув рентгені знімки руки та історію хвороби, виявив неправильне зростання кісток та направив їх з донькою на лікування до КУ «Запорізька обласна клінічна дитяча лікарня».

В Запорізькій обласній дитячий лікарні було проведено медичний огляд ОСОБА_2 та поставлено діагноз: «неправильно сростающийся дистальный остеоэпифиолиз правой лучевой кости», та останню госпіталізовано у стаціанар ортопедо-травматологічного відділення.

Посилаючись на викладені обставини та їх правове обґрунтування ОСОБА_1 просить суд визнати її право на компенсацію моральної та матеріальної шкоди та стягнути з комунального закладу «Гуляйпільська центральна районна лікарня» компенсацію матеріальної шкоди в розмірі 854 грн. та моральної шкоди, яку вона оцінила в сумі 50000 грн.

Представник відповідача ОСОБА_6, що діє за довіреністю підприємства, позов не визнала, в письмовому запереченні та у судовому засіданні стверджувала, що позивач не навела докази, які б підтвердили заподіяння їй відповідачем моральної та матеріальної шкоди, не довела чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань, втрат майнового характеру, якими діяннями вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача. Крім того, зазначила, що позивач покладає всю відповідальність за лікування її доньки на лікаря-хірурга ОСОБА_3 Однак, відповідно до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 року № 2801-ХІІ, зазначено, що щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), медичне втручання, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій, здійснюється за згодою їх законних представників. 15 серпня 2015 року, у вихідний день, позивачка зі своєю неповнолітньою донькою ОСОБА_2, звернулась до лікаря-хірурга Гуляйпільської ЦРЛ ОСОБА_3, та дала згоду на огляд її дитини, діагностику і накладення гіпсової пов'язки. Позивачку будо поставлено до відома, лікар-травматолог перебуває у відпустці до 4 вересня 2015 року, а частота відвідування лікаря при нормальному перебігу періоду зрощення перелому становить 1 раз на 5-7 днів, і тоді заноситься відповідний запис до амбулаторної картки хворої. 17 серпня 2015 року позивачка на прийом зі скаргою, що біль не втихає, не з'явилась, до інших медичних закладів не зверталась. Вважає, що позивач повела себе безвідповідально по відношенню до своєї дитини, і свою провину переклала на лікаря та медичний заклад. За таких обставин представник відповідача вважає, що законних підстав для задоволення позову ОСОБА_1 не вбачається, тому просить у задоволенні позову відмовити.

Залучена ухвалою суду від 09.02.2016 року, третя особа - лікар-хірург ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, по невідомій суду причині, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази у межах заявлених позовних вимог ( ст. 11 ЦПК України ), суд установив наступне.

Наявними в матеріалах справи документальними доказами підтверджено, що 15 серпня 2015 року позивач ОСОБА_1 звернулась до хірургічного відділення Гуляйпільської ЦРЛ за наданням медичної допомоги її неповнолітній доньці ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку із травмою правої руки. Лікар-хірург ОСОБА_3, до якого вони потрапили на прийом, встановив діагноз перелом правої лучевої кістки, наклав на руку гіпсову пов'язку і радив звернутись до лікарні ( зі слів лікаря) в понеділок 17 серпня.

До лікарні позивачка з дитиною з'явилась 21.09.2015 року. Лікар-травматолог ОСОБА_5, який вів прийом, оглянув рентгені знімки руки та історію хвороби, виявив неправильне зростання кісток та направив на лікування до КУ «Запорізька обласна клінічна дитяча лікарня».

В Запорізькій обласній дитячий лікарні було проведено медичний огляд ОСОБА_2 та поставлено діагноз: «неправильно сростающийся дистальный остеоэпифиолиз правой лучевой кости», та останню госпіталізовано у стаціанар ортопедо-травматологічного відділення.

З пояснень позивача та наданих письмових доказів (виписки із карти стаціонарного хворого та акту про настання нещасного випадку) вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує дії працівників комунального закладу «Гуляйпільська центральна районна лікарня», які мали місце при зверненні для обстеження та лікування травми правої руки, отриманої її малолітньою донькою ОСОБА_2, 15 серпня 2015 року, при падінні з висоти.

Позивач, зокрема, оскаржує якість обстеження, консультації, діагностування та лікування, що призвело до ушкодження здоров'я останньої.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає: кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я; достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь; відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я.

Між сторонами виникли спірні правовідносини щодо відшкодування компенсації моральної та матеріальної шкоди у зв'язку з неналежним наданням медичної допомоги працівниками медичної установи, які у даному випадку регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України та відповідними постановами Пленуму Верховного Суду України, які регулюють питання відшкодування шкоди.

Відповідно до ст. ст. 1172, 1199 ЦК України, у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов'язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо. Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Визначення моральної шкоди міститься у положеннях статті 23 ЦК України, у якій зазначено, що моральна шкода полягає, зокрема: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з противоправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном, або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За вимогами статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК необхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи, якою можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; б) наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо); в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Згідно пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 травня 1995 № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно частини 1 статті 143 ЦПК для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30 травня 1997 року № 8, судово-медична експертиза призначається у випадках, коли для вирішення питань, що виникли у справі, необхідні спеціальні знання в галузі медицини.

Згідно ст. 145 ЦПК України призначення експертизи є обов'язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити характер і ступінь ушкодження здоров'я.

Відповідно п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України № 8 від 30 травня 1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» судам слід мати на увазі, що при розгляді справ вони не мають права приймати рішення без проведення експертизи, якщо за законом призначення останньої є обов'язковим».

Ухвалою суду від 30.11.2015 року, за клопотанням позивача, по справі призначено судово-медичну експертизу.

На виконання вимог експерта для проведення експертизи судом було витребувано з Гуляйпільської ЦРЛ пояснення лікаря-хірурга ОСОБА_3 щодо обсягу та характеру лікувально-діагностичних заходів, проведених дитині ОСОБА_2, 2007р.н.

На листи суду, щодо надання пояснень, лікар-хірург ОСОБА_3 надав заяву про відмову від дачі пояснень, посилаючись на ст.63 Конституції України, та ст.52 ЦПК України.

Згідно висновку експерта № 179/к - через відсутність у наданій в розпорядження експертної комісії документації відомостей про фактичні дії діагностично-лікувально спрямування, які були вчинені лікарем при наданні медичної допомоги ОСОБА_2, достовірно та науково-обгрунтовано відповісти на питання, поставлені в ухвалі суду, по суті, на теперішній час видається неможливим.

Тобто, суд на виконання вимог вище вказаних норм процесуального права та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України виконав обов'язок щодо всебічного і повного з'ясування обставин справи, проте відповідачем на вимогу суду зазначені пояснення не надані, що унеможливило проведення експертизи.

Проаналізувавши викладені обставини суд дійшов висновку, що з'ясування обставин, які підтверджують неправомірність дій працівника медичної установи комунального закладу охорони здоров'я, які мали місце при зверненні позивача для обстеження, встановлення діагнозу та правильність лікування побутової травми, потребують спеціальних знань у галузі медицини та можуть бути підтверджені лише експертним висновком.

Під час розгляду справи судом роз'яснювались права позивача, передбачені ст.27 ЦПК України, з метою з'ясування правильності встановлення позивачу діагнозу, надання медичної допомоги, проведення лікування та наявності причинного зв'язку між неправомірними діями медичних працівників та виниклими негативними наслідками для здоров'я дитини, однак остання таким правом не скористатися.

За правилами статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту стягнення моральної та матеріальної шкоди, що пов'язана з неправильно призначеним лікуванням працівниками відповідача, позивач в силу статті 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх позовних вимог.

За правилами статей 10 і 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем виписки із карти стаціонарного хворого та акту про настання нещасного випадку, а також висновок за результатами клініко-експертної комісії КУ «Гуляйпільска ЦРЛ» від 28.09.2015 року, відповідно до якого лікарю хірургу ОСОБА_3 оголошено догану за невірно оформлену медичну документацію, не можуть об'єктивно свідчити про наявність неправомірних дій медичних працівників лікувального закладу щодо неправильності встановлення малолітній ОСОБА_2, 2007 р.н., діагнозу, надання медичної допомоги, проведення лікування та наявності причинного зв'язку між неправомірними діями медичних працівників та виниклими негативними наслідками для її здоров'я.

За наведених підстав, суд вважає надані позивачем медичні документи неналежними доказами в обґрунтування заявлених вимог щодо завданої шкоди здоров'ю її малолітній доньці, працівниками медичних установ.

Проаналізувавши викладені обставини, приймаючи до уваги недоведеність неправомірності дій медичних працівників у відношенні до позивача, відсутність встановленого причинно-наслідкового зв'язку між діями представників відповідача та шкодою завданої здоров'ю дитини, суд не знаходить передбачених законом підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про стягнення на її користь компенсацію спричиненої матеріальної та моральної шкоди у визначеному нею розмірі.

На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 10-11, 57-61, 88, 143-145, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 16, 23, 1166, 1167, 1172, 1199 Цивільного кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунальної установи «Гуляйпільська центральна районна лікарня» Гуляйпільської районної ради про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок неналежного надання медичної допомоги - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: С. М. Телегуз