Ухвала суду № 61921862, 04.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11-кп/796/1605/2016

Категорія КК України: ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 28, ст. 340, ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 365 (в ред. від 07.04.2011); ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 121; ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 115

Головуючий в суді 1-ої інстанції: ОСОБА_1

Головуючий в апеляційній інстанції: ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

Головуючого, судді-доповідача: ОСОБА_2

Суддів: Трясуна Ю.Р., Ігнатова Р.М.

при секретарі: Лучко Ю.І.

за участю прокурорів: Супруна О.О., Хавіна В.О.

потерпілих: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

ОСОБА_6, ОСОБА_7

представників потерпілих: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10,

ОСОБА_11

захисників: ОСОБА_12, ОСОБА_13

обвинуваченого: ОСОБА_14

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві у режимі відеоконференції кримінальне провадження № 42015000000001353 за апеляційними скаргами прокурора Генеральної прокуратури України ОСОБА_15 та захисника обвинуваченого ОСОБА_14 адвоката ОСОБА_12 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року щодо ОСОБА_14 за ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 28, ст. 340, ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 365 (в редакції від 07.04.2011); ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 121; ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 115 КК України,

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року обвинувальний акт з додатками щодо ОСОБА_14, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 28, ст. 340, ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 365 (в редакції від 07.04.2011); ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 121; ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 115 КК України повернуто прокурору Генеральної прокуратури України.

Дію застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_14 продовжено до 07 жовтня 2016 року включно.

Рішення суду про повернення обвинувального акта прокурору обґрунтоване тим, що в обвинувальному акті, складеному щодо ОСОБА_14 містяться відомості про фактичні обставини кримінальних правопорушень, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінальних правопорушень з посиланням на положення закону і статтю закону України про кримінальну відповідальність. Разом із цим, обвинувальний акт не містить формулювання обвинувачення, яке інкримінується ОСОБА_14 і від якого він буде захищатись у суді.

З порівняння розділів обвинувального акта «Фактичні обставини кримінального правопорушення» та «Формулювання обвинувачення», вбачається, що обидва ці розділи містять ідентичну інформацію.

Тобто, в обвинувальному акті, складеному щодо ОСОБА_14 містяться відомості про фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, однак відсутнє формулювання обвинувачення, оскільки під таким заголовком в обвинувальному акті міститься дослівно переписані фактичні обставини кримінального правопорушення.

Формулюючи обвинувачення прокурор зобов'язаний був сформулювати твердження про вчинення злочину (кримінального правопорушення) ОСОБА_14, а це перш за все зазначити подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб) та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, а також винуватість ОСОБА_14 у вчиненні даного кримінального правопорушення, форму вини, мотив та мету вчинення, проте вказаних вимог закону орган досудового розслідування не виконав.

Крім того в даному кримінальному провадженні ОСОБА_14 інкримінуються тяжкі наслідки за ст. 340 КК України у вигляді вбивства 10 осіб, загибелі 7 осіб, спричинення тілесних ушкоджень 24 особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень 17 особам, легких тілесних ушкоджень 59 особам.

Формулювання обвинувачення за цією статтею, а також за іншими статтями, зокрема, за ч. 3 ст.27, ч. 3 ст.28, ч.2 п.п.1,5 ст. 115, ч.3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст.121 КК України, де ОСОБА_14 обвинувачується в організації умисного вбивства 10 осіб, у складі організованої групи вчиненого способом, небезпечним для життя багатьох осіб, в організації спричинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, у складі організованої групи осіб, вчиненого способом, що має характер особливого мучення, у тому числі таке, що спричинило смерть потерпілого, де потерпілими зазначені 22 особи - має бути конкретним, з визначенням часу, місяця, способу, мотивів, форми вини та інше, спрямованості умислу обвинуваченого при вчиненні інкримінованих йому дій, з зазначенням конкретної ролі у складі організованої групи осіб, з зазначенням його конкретних дій.

Однак з обвинувального акта вбачається, що сторона обвинувачення вказала лише перелік осіб, що постраждали в наслідок подій, які мали місце в січні - лютому 2014 року та зазначили ушкодження, які зазнали потерпілі.

Такий спрощений підхід є недопустимим, є наслідком висновку про відсутність обвинувачення, як складової частини обвинувального акту, що свідчить про його неконкретність, призводить до порушенням прав, як обвинуваченого так і потерпілих по даній справі.

Пряме зазначення конкретних прізвищ осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, сумісно з ОСОБА_14 при відсутності визначеного їх процесуального статусу, відсутності даних про наявність відносно них обвинувальних вироків є порушенням загальних засад кримінального провадження: принципу верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, доступу до правосуддя та інших, що у сукупності може ставити під сумнів законність будь-якого вироку, що буде постановлений за наслідками розгляду кримінального провадження на підставі складеного обвинувального акта у такий спосіб. За правилами ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Незважаючи на те, що даний обвинувальний акт складено лише відносно ОСОБА_14, його зміст стосується обвинувачення у цих же злочинах і інших осіб, що є суттєвим порушенням міжнародних стандартів у галузі судочинства, які послідовно стверджують про неприпустимість нехтування презумпцією невинуватості та правом на справедливий судовий розгляд.

Рішення суду про продовження дії застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_14 обґрунтоване тим, що ОСОБА_14 обвинувачується у вчиненні ряду кримінальних правопорушень, одне з яких є особливо тяжким злочином, і хоча він має міцні соціальні зв'язки, родину, місце проживання та роботи, втім є цілком ймовірним існування ризику, що він може ухилитися від суду, з огляду на тяжкість покарання, яке може бути призначено у випадку встановлення його вини. ОСОБА_14 через наявність певних навичок, які пов'язані з обізнаністю в оперативно-розшуковій діяльності, може вчиняти дії по перешкоджанню кримінальному провадженню.

А тому, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинувачених але й високі стандарти охорони загально суспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, з метою запобігти ризикам, суд не знайшов підстав для скасування запобіжного заходу або для його зміни на більш м'який, а тому дійшов висновку про необхідність продовжити застосування щодо ОСОБА_14 обраного раніше запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Не погоджуючись з рішенням суду прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_15 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції у звязку із невідповідністю висновків суду, викладених в судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження. Обвинувальний акт із додатками направити до Шевченківського районного суду м. Києва на новий розгляд зі стадії підготовчого судового засідання.

Вважає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою і підлягає скасуванню у звязку з невідповідністю висновків суду, викладених в судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.

Вказує, що обвинувальний акт від 07.07.2016 у кримінальному провадженні №42015000000001353 від 07.07.2015 відповідає вимогам ст. 291 КПК України.

До обвинувального акта згідно із вимогами ч. 4 ст. 291 КПК України додано реєстр матеріалів досудового розслідування, цивільні позови прокурора та потерпілих, розписки обвинуваченого та його захисників про отримання вищевказаних документів.

Крім того, прокурором в порядку ст. 384 КПК України обвинуваченому ОСОБА_14 розяснено статті 31, 383-391 КПК України про можливість, особливості і правові наслідки розгляду кримінального провадження судом присяжних та вручено письмове розяснення.

Фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими та правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення зазначені в обвинувальному акті у кримінальному провадженні № 42015000000001353 від 07.07.2015 у розділі «Формулювання обвинувачення», прокурором детально у хронологічному порядку зазначено обставини вчинення ОСОБА_14 кожного із інкримінованих кримінальних правопорушень: вказані дані про час, місце, спосіб, наслідки та інші обставини, зазначено правову кваліфікацію вчинених дій.

Таким чином, обвинувальний акт містить висунуте ОСОБА_14 обвинувачення, сформульоване на підставі повідомленої йому 25.09.2015 підозри.

Висновок суду про те, що обвинувачення за ст. 340 КК України сформульовано не конкретно є безпідставним, оскільки в обвинувальному акті конкретно зазначено: мету вчинених ОСОБА_14 кримінальних правопорушень, а саме - перешкодити проведенню мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, які проходили у центральній частині м. Києва; час - у період з 19 год. 18.02.2014 по 06 год. 19.02.2014, місце - у приміщенні ГУМВС України в Київській області, за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 15, спосіб - вчинення організаційних дій по незаконному та безпідставному проведенню антитерористичної операції, зокрема: організація зупинки Київського метрополітену, організація роботи штабу з управління АТО, здійснення координації дій підрозділів правоохоронних органів, які були задіяні в центральній частині м.Києва для витіснення та очищення від мітингувальників Майдану Незалежності, прилеглих вулиць та будівлі Федерації профспілок України, віддання наказу на проведення силової фази антитерористичної операції - плану «Бумеранг» у будівлі Федерації профспілок України; наслідків - в результаті зазначених дій ОСОБА_14 внаслідок протиправного та надмірного застосування фізичної сили, спеціальних засобів, спецтехніки та прихованого застосування вогнепальної зброї було заподіяно тяжкі наслідки, зокрема у вигляді вбивств 10 осіб, загибелі 7 осіб, спричинення тяжких тілесних ушкоджень 24 особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень 17 особам, легких тілесних ушкоджень 59 особам. По кожному потерпілому зазначено час, місце спричинення ушкоджень, зазначено ступінь тяжкості ушкоджень із деталізацією та посиланням на відповідний висновок експерта тощо.

Висновок суду про те, що в формулюванні обвинувачення за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 121; ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 115 КК України не зазначено часу, місця, способу, мотивів, форми вини та інше, з конкретизацією ступеня тяжкості тілесних ушкоджень щодо кожного з потерпілих, спрямованості умислу обвинуваченого при вчиненні інкримінованих йому дій, з визначенням конкретної ролі у складі організованої групи осіб, з зазначенням його конкретних дій є безпідставними, оскільки відповідні відомості містяться в обвинувальному акті, зокрема за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 121 КК України конкретно зазначено час, місце, спосіб, мотиви, форма вини вчинення кримінального правопорушення, вказано конкретні дії ОСОБА_14 по організації вчинення кримінального правопорушення (відповідно його дії як організатора кваліфіковано за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28), ступінь тяжкості тілесних ушкоджень спричинених потерпілим із деталізацією та посиланням на відповідний висновок експерта по кожному потерпілому; за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 115 КК України конкретно зазначено час, місце, спосіб, мотиви, форма вини вчинення кримінального правопорушення, вказано конкретні дії ОСОБА_14 по організації вчинення кримінального правопорушення (відповідно його дії як організатора кваліфіковано за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28), зазначено від чого саме настала смерть осіб із деталізацією та посиланням на відповідний висновок експерта по кожному вбитому.

Крім того, зазначені вище висновки суду про неконкретність сформульованого обвинувачення за статтями 340, 121 та 115 КК України вже були предметом розгляду апеляційної інстанції та в ухвалі Апеляційного суду м. Києва від 14.06.2016 у справі №11-кп/1108/2016 прямо зазначено про не відповідність таких висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Висновок суду про неприпустимість зазначення в обвинувальному акті конкретних прізвищ осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів сумісно із ОСОБА_14 при відсутності визначеного їх процесуального статусу, даних про наявність відносно них обвинувальних вироків, також є безпідставним.

Твердження суду про наявність у даному обвинувальному акті обвинувачення стосовно інших осіб не відповідає дійсності, оскільки у даному кримінальному провадженні воно висунуто виключно ОСОБА_14, а інші особи зазначені як співучасники вчинюваних ним дій з метою найбільш повного відображення обставин досліджуваних подій, розуміння обвинуваченим суті обвинувачення, як того вимагають рішення Європейського суду з прав людини, та забезпечення йому права на захист.

В обвинувальному акті вказано процесуальний статус кожної особи, яка зазначена у його змісті, із зазначенням відомостей про час складення підозри, статей КК України, номеру кримінального провадження, факту його зупинення та підстав: у звязку із розшуком особи.

Таким чином, суд неповно та поверхово вивчивши зміст обвинувального акта, допустив невідповідність своїх висновків фактичному змісту обвинувального акта і матеріалам провадження та безпідставно прийняв рішення про повернення обвинувального акту прокурору.

Не погоджуючись з рішенням суду в частині продовження строку дії запобіжного заходу захисник обвинуваченого ОСОБА_14 адвокат ОСОБА_12 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині продовження строку дії запобіжного заходу - тримання під вартою щодо ОСОБА_14

Вважає, що ухвала в частині продовження строку дії запобіжного заходу винесена з істотним порушенням норм кримінального процесуального закону, не відповідає прецедентним рішенням Європейського суду з прав людини. Зокрема, судом істотно порушено норми кримінального процесуального закону. Повертаючи кримінальне провадження на стадію закінчення досудового розслідування, не перейшовши до стадії підготовки до судового розгляду, суд не вправі вирішувати будь-які питання щодо запобіжних заходів, в тому числі й продовжувати дію запобіжного заходу.

Вирішуючи питання про повернення обвинувального акта прокурору в звязку із відсутністю в обвинувальному акті формулювання обвинувачення, суд позбавлений можливості вирішувати питання щодо запобіжного заходу, тому що такий суд не буде «судом, встановленим законом»; дефекти форми в обвинувальному акті свідчать про відсутність у ОСОБА_14 статусу обвинуваченого; відповідно до ст. 315 КПК України суд вправі вирішувати питання щодо запобіжного заходу виключно відносно обвинуваченого.

В обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що строк дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_14 було продовжено квазі-автоматично, в розумінні прецедентних рішень Європейського суду з прав людини.

Починаючи з 21.08.2015 року (відповідно до розділу «Заходи забезпечення кримінального провадження» реєстру матеріалів досудового розслідування, доданого до обвинувального акта), щодо ОСОБА_14 7 разів продовжувався строк дії запобіжного заходу - тримання під вартою. Обґрунтування рішень в частині продовження строку тримання під вартою у відповідних судових рішеннях схожі: підозра (обвинувачення) у вчиненні особливо тяжких злочинів; ризик втечі; ризик впливу на свідків; знищення доказів тощо.

В рішенні «ОСОБА_11 проти Румунії» (Таse v. Romania, параграф 40) ЄСПЛ зазначив, зокрема, що суд м. Плоешті продовжував строк тримання заявника під вартою 5 разів, використовуючи одне й те саме мотивування, не деталізуючи його (мотивування). Називаючи таке продовження строку тримання під вартою квазі-автоматичним, ЄСПЛ визначив, що такий підхід національних судів протирічить та не відповідає гарантії, встановленій параграфом 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, строк дії запобіжного заходу щодо ОСОБА_14 був продовжений квазі-автоматично, що є порушенням ст. 5 Конвенції; строк було продовжено судом, який не є «судом, встановленим законом»; обвинувачення ОСОБА_16 не було висунуто в порядку ст. 13, 42, 291 КПК України; продовження строку дії запобіжного заходу щодо особи, яка не має статусу обвинуваченої (підсудної), ст. 315 КПК України не передбачено.

В доповненнях до апеляційної скарги захисник обвинуваченого ОСОБА_14 адвокат ОСОБА_12 просить ухвалити нову ухвалу, якою кримінальне провадження відносно ОСОБА_14 закрити в частині обвинувачення його за ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 365 КК України.

В обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що в оскаржуваній ухвалі не вирішеним залишилося питання про закриття провадження відносно ОСОБА_14 з підстав, передбачених п.2 ч. 3 ст.314, п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України КПК України. Так, під час судового засідання, стороною захисту було заявлено клопотання про закриття кримінального провадження з підстав скасування відповідальності за інкриміноване ОСОБА_14 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст 365 КК України.

Генерал-майор ОСОБА_14 є військовослужбовцем, проходив військову службу та отримав відповідно не "спеціальне, а військове звання, що було відомо як слідчому так і прокурору під час проведення всього досудового розслідування та складання обвинувальних актів у провадженні,

Правовий статус службовців Служби безпеки України визначається Конституцією України, ЗУ "Про службу безпеки України та іншими с спеціальними законодавчими актами.

В обвинувальному акті від 07.07.2016 р. зазначено, що перебуваючи на посаді начальника ГУ СБУ в м. Києві та Київській області ОСОБА_14 здійснював владні, організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські повноваження і згідно із примітками 1 та 2 до ст. 364 КК України був службовою особою.

Таке визначення субєкта злочину є абсолютно неправильним, а посилання на відповідні статті Кримінального кодексу України в обвинувальному акті, не відповідають дійсності.

ОСОБА_9 обвинувачення достеменно відомо, що громадянин України ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1, є військовослужбовцем. Саме такий статус має ОСОБА_14 відповідно до положень ст. 19 ЗУ Про службу безпеки України'' та Указу Президента України №454/213 від 24.08.2013 р.

Саме з цих підстав органом досудового розслідування було винесено постанову від 09.07.2015 р. про закриття кримінального провадження в цій частині щодо інших підозрюваних: ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 за ч. 3 ст. 365 КК України.

Таким чином, громадянин України ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_1, маючи військове звання генерал-майор, обіймаючи посаду начальника ГУ СБ України в м. Києві та Київській області був перш за все військовослужбовцем, а відтак його діяння, якщо вони носять кримінальний характер, мають кваліфікуватись за Розділом XIX Кримінального кодексу України, що в наслідку вказує на те, що навіть припускаючи перевищення генералом своїх повноважень, досудове слідство мало б кваліфікувати його дії за відповідною частиною статті 424 КК України перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень.

Саме таку практику притягнення до відповідальності військовослужбовців схвалив і Пленум Верховного суду України своєю Постановою від 26.12.2003 року № 15, в пункті 19 якої зазначено, що військова службова особа за перевищення влади чи службових повноважень несе відповідальність за ст. 424 КК України.

Відповідно до закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції» від 21.02.2014 р., відповідальність за скоєння особою кримінального правопорушення, передбаченого ст. 424 КК України була скасована, шляхом виключення такої статті з Кримінального кодексу України, що є підставою для закриття кримінального провадження, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки набрав чинності закон, яким скасовано відповідальність за діяння, вчинене особою.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора захисник обвинуваченого ОСОБА_14 адвокат ОСОБА_12 просить ухвалу суду першої інстанції в частині повернення обвинувального акта прокурору залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення, оскільки обвинувальний акт відносно ОСОБА_14 не відповідає вимогам ст. ст. 291, 337 КПК України. ОСОБА_14 в даному кримінальному провадженні обвинувачення не предявлене, а відомості, що містяться в обвинувальному акті, за своїм змістом є повідомленням про підозру.

29 вересня 2016 року до Апеляційного суду міста Києва надійшло клопотання прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_15 про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у якому прокурор просить обраний обвинуваченому ОСОБА_14 запобіжний захід у виді тримання під вартою залишити без змін та продовжити строк його дії на 60 (шістдесят) днів з моменту постановлення ухвали.

Клопотання обґрунтоване тим, що у кримінальному провадженні є ризики, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_14 може переховуватись від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Обставинами, які дають підстави зробити висновки про наявність вищевказаних ризиків, є те, що ОСОБА_14 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, п. п. 1, 5 ч. 2 ст. 115 КК України, за вчинення якого передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі; тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 121 КК України, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років; тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 365 КК України, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років, та у вчиненні злочину середньої тяжкості, передбаченого ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 28, ст. 340 КК України, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до пяти років, що саме по собі спонукає людину до вчинення дій спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності. Як колишній начальник ГУ СБУ у м. Києві та Київській області ОСОБА_14 може перешкодити встановленню істини у провадженні, використовуючи свої звязки в Службі безпеки України, Міністерстві внутрішніх справ України, інших правоохоронних органах, у тому числі шляхом впливу на осіб, які допитані або підлягають допиту як потерпілі та свідки у кримінальному провадженні. ОСОБА_14 вчиняв інкриміновані йому злочини у співучасті з іншими керівниками правоохоронних органів, які на теперішній час ухиляються від органів досудового розслідування та суду, у звязку із чим оголошені у розшук. Оскільки ОСОБА_14 підтримував тісні товариські та трудові відносини із ОСОБА_17 та ОСОБА_18, то на теперішній час існують реальні ризики, що останні можуть сприяти йому переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду. Місцем тривалого проживання ОСОБА_14 було місто Донецьк, де він працював у правоохоронних органах, здобувши при цьому стійкі суспільні та трудові звязки, які може використати для ухилення від кримінальної відповідальності.

Належна процесуальна поведінка та виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обовязків можуть бути забезпечені шляхом застосування до ОСОБА_14 запобіжного заходу, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України - тримання під вартою.

Крім того, при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу необхідно врахувати те, що ОСОБА_14 може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та те, що на теперішній час заявлені ризики не зменшились і можуть перешкодити здійсненню досудового розслідування у провадженні.

За таких обставин більш мякі, передбачені ст. 176 КПК України, запобіжні заходи не забезпечать виконання ОСОБА_14 процесуальних обовязків обвинуваченого та не нададуть можливості під час розгляду провадження у суді контролювати місця його перебування.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_14 задоволенню не підлягає, апеляційна скарга прокурора Супруна О.О. підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

У відповідності з п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Суд першої інстанції при розгляді кримінального провадження відносно ОСОБА_14 не дотримався вимог КПК України та ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення, повернувши обвинувальний акт прокурору з мотивів і підстав, не передбачених кримінальним процесуальним законом.

Обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні відповідає вимогам ч. 2 ст. 291 КПК України та містить, зокрема, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з положеннями закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, та формулювання обвинувачення, яке відповідає вимогам п. 13 ч. 1 ст. 3, ст. 110 КПК України.

Суд першої інстанції в підготовчому судовому засіданні вдався до оцінки доказів та обґрунтованості кваліфікації діянь обвинуваченого, чим порушив вимоги ст. 314 КПК України, перевищивши межі повноважень суду на цій стадії кримінального провадження.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, реєстр матеріалів досудового розслідування також відповідає вимогам закону, а саме п. 2 ч. 2 ст. 109 КПК України.

Доводи апеляційної скарги прокурора про необґрунтованість посилань суду першої інстанції, як на підставу для повернення обвинувального акту прокурору, на відсутність формулювання обвинувачення є обґрунтованими та підтверджені належними доказами.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про безпідставність висновку суду першої інстанції про те, що в формулюванні обвинувачення ОСОБА_14 за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 121; ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 115 КК України не зазначено часу, місця, способу, мотивів, форми вини та інше, з конкретизацією ступеня тяжкості тілесних ушкоджень щодо кожного з потерпілих, спрямованості умислу обвинуваченого при вчиненні інкримінованих йому дій, з визначенням конкретної ролі у складі організованої групи осіб, з зазначенням його конкретних дій, оскільки відповідні відомості містяться в обвинувальному акті, де конкретно зазначено час, місце, спосіб, мотиви, форма вини вчинення кримінального правопорушення, вказано конкретні дії ОСОБА_14 по організації вчинення кримінального правопорушення, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, спричинених потерпілим, із деталізацією та посиланням на відповідний висновок експерта по кожному потерпілому та посиланням та те від чого саме настала смерть осіб із деталізацією та посиланням на відповідний висновок експерта по кожному вбитому.

Обґрунтованими також є доводи апеляційної скарги прокурора про те, що у даному кримінальному провадженні обвинувачення висунуто виключно ОСОБА_14, а інші особи зазначені як співучасники вчинюваних ним дій з метою найбільш повного відображення обставин досліджуваних подій, розуміння обвинуваченим суті обвинувачення, як того вимагають зазначені рішення Європейського суду з прав людини, та забезпечення йому права на захист.

Відповідно до ч. 3 ст. 314 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого.

Доводи апеляційної скарги з доповненнями захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_14 про незаконність ухвали суду першої інстанції в частині продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_16 у звязку з істотним порушенням норм кримінального процесуального закону є безпідставними, оскільки рішення суду в цій частині є законним, обґрунтованим та належним чином вмотивованим.

Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_14 про те, що в оскаржуваній ухвалі не вирішеним залишилося питання про необхідність перекваліфікувати дії обвинуваченого з ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 365 КК України на ст. 424 КК України та закриття провадження відносно ОСОБА_14 з підстав, передбачених п.2 ч. 3 ст.314, п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України КПК України є необґрунтованими, оскільки в підготовчому судовому засіданні суд не наділений повноваженнями щодо перекваліфікації дій обвинуваченого, а висунуте ОСОБА_14 обвинувачення не дає підстав для застосування п. 2 ч. 3 ст. 314, п. 4 ч. 1 ст. 284 КПК України.

В ухвалі Шевченківського районного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року розяснено про передчасність такого клопотання та про можливість його вирішення на стадії судового розгляду кримінального провадження.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги прокурора та незаконність і безпідставність ухвали суду першої інстанції про повернення обвинувального акта прокурору, та безпідставність і необґрунтованість апеляційної скарги захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_14, а тому апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності зі ст. 331 КПК України за клопотанням сторони обвинувачення або захисту в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу, чи незалежно від наявності клопотань суд зобовязаний розглянути питання щодо доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого до спливу продовженого строку обвинуваченого під вартою якщо судове провадження не було завершено до його спливу.

Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_14 в звязку з порушенням вимог ст. 184 КПК України, а саме невручення копії клопотання з додатками обвинуваченому, не підлягає розгляду.

В той же час, колегія суддів вважає, що продовження строку тримання обвинуваченого під вартою є обґрунтованим, так як ОСОБА_14 обвинувачується у вчиненні ряду кримінальних правопорушень, в тому числі особливо тяжких злочинів, і хоча він має міцні соціальні зв'язки, родину, місце проживання, втім існує ризик, що він може ухилитися від суду, з огляду на тяжкість вчиненого та покарання, яке може бути призначено у випадку встановлення його вини.

У кримінальному провадженні, враховуючи особу обвинуваченого, його спеціальну підготовку та навики, є ризики, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_14 може переховуватись від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні.

Колегія суддів також враховує дані кримінального провадження про те, що як колишній начальник ГУ СБУ у м. Києві та Київській області ОСОБА_14 може перешкодити встановленню істини у провадженні, використовуючи свої звязки в Службі безпеки України, Міністерстві внутрішніх справ України, інших правоохоронних органах, у тому числі шляхом впливу на осіб, які допитані або підлягають допиту як потерпілі та свідки у кримінальному провадженні та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

А тому, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинувачених але й високі стандарти охорони загально суспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, з метою запобігти ризикам, колегія суддів вважає необхідним продовжити застосування обраного раніше запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так як інші види запобіжних заходів не можуть попередити ризики, передбачені ст. 177 КПК України.

За таких обставин, клопотання захисника ОСОБА_13 про скасування запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_14 задоволенню не підлягає, а строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_14 підлягає продовженню на 60 (шістдесят) днів, оскільки застосування інших запобіжних заходів не може попередити ризики, передбачені ст. 177 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_15 задовольнити, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_12 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_14 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42015000000001353 щодо ОСОБА_14 за ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 28, ст. 340, ч. 4 ст. 41, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 365 (в редакції від 07.04.2011); ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 121; ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, п.п. 1, 5 ч. 2 ст. 115 КК України повернуто прокурору Генеральної прокуратури України скасувати, призначити новий розгляд вказаного кримінального провадження в суді першої інстанції.

Клопотання захисника ОСОБА_13 про скасування обвинуваченому ОСОБА_14 запобіжного заходу у виді тримання під вартою залишити без задоволення.

Продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_14 строком на 60 (шістдесят) днів з 08 жовтня 2016 року по 06 грудня 2016 року включно.

Ухвала касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

_______ _____ _____

ОСОБА_2 ОСОБА_21 ОСОБА_22