Рішення № 61919760, 05.10.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 22-ц/778/3529/16 Головуючий у 1 інстанції: Наумова І.Й.

Є.У.№ 0812/8166/2012 Суддя-доповідач: Крилова О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 жовтня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Дзярука М.П.

Трофимової Д.А.

при секретарі: Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2012 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «МетаБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ВГРІФО Комунарського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2011 року ПАТ «МетаБанк» звернулося до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що 16.08.2007 р. між ПАТ «МетаБанк» та ОСОБА_4 (відповідач-1) було укладено договір про надання споживчого кредиту №602200462077А. Відповідно до п. 1.1. договору «Предмет договору», позивач взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит в сумі 27000,00 доларів США на споживчі цілі зі строком повернення до 16.08.2012 p., зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами за ставкою 18 відсотків річних, шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника (№ 2620602200462078), а відповідач -повернути вказаний кредит (грошові кошти) у порядку і на умовах, зазначених у даному договорі, сплачувати за користування кредитними коштами проценти, здійснювати інші платежі.

Виконання всіх грошових зобов'язань відповідача за кредитним договором було забезпечено іпотекою нерухомого майна, житлового приміщення (квартири) у АДРЕСА_1. що є власністю ОСОБА_4, на підставі договору іпотеки № 902204620701 від 16.08.2007 p., укладеного між позивачем та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 12.05.2006р., зареєстрованого в реєстрі за № 79. Відповідно до п. 1.1 договору іпотеки відповідач ОСОБА_4 зобов'язався перед позивачем відповідати своїм майном (квартирою АДРЕСА_1), що є предметом іпотеки, за невиконання ним усіх його зобов'язань перед позивачем, що виникли з вищевказаного кредитного договору (у тому числі, щодо повернення кредиту, сплаті процентів за ним, по сплаті неустойки (штрафу, пені), інших витрат банку, визначених кредитним договором. Відповідач ОСОБА_3 є членом сім'ї позичальника ОСОБА_4, зареєстрований та фактично мешкає в квартирі, яка є предметом іпотеки.

Також вказує, що він у повному обсязі виконав кредитний договір перед ОСОБА_4 та надав йому кредитні кошти у розмірі, обумовленому в кредитному договорі. Відповідач не виконує належним чином умови кредитного договору та не повертає у встановлені терміни кредитні кошти та не сплачує відсотки за користування даними коштами. 26.09.2011 року позивач пред'явив вимогу.

Посилаючись на зазначені обставини, просило суд, звернути стягнення на предмет іпотеки - вищевказану квартиру в порядку погашення заборгованості по кредитному договору, яка станом на 05.10.2012 р. складає 357624,56 гривень, а також виселити відповідачів з даної квартири та стягнути з них судові витрати.

Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2012 року позов задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 602200462077А від 16.08.2007 р. укладеним між ПАТ «МетаБанк» та ОСОБА_4, яка станом на 05.10.2012 року становить 357624,56 грн., із яких: 159183,39 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 47297,30 грн. - по відсотках; 151 143,87 грн. - по пені за порушення боргового зобов'язання, звернене стягнення на предмети іпотеки: житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 (загальною площею 50,7 кв.м., житловою - 28,3 кв.м.), що є власністю ОСОБА_4; шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності /незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення здійснення продажу майна.

Виселено ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з житлового приміщення, а саме з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям даних осіб з реєстраційного обліку у Комунарському районому відділі Управління Державної Міграційної Служби України в Запорізькій області за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_3 на користь ПАТ «МетаБанк» судовий збір в розмірі 3219,00 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 120,00 гривень.

Не погоджуючись з рішенням районного суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки є порушення зобов'язань з боку боржника.

Тому посилання особи, яка подає апеляційну скаргу, на те, що суд безпідставно задовольнив позов в частині звернення стягнення на іпотечне майно не ґрунтується на законі.

За змістом статті 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до частини шостої статті 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Отже, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам частини шостої статті 38, статті 39 Закону України "Про іпотеку" та положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України й у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У рішенні суду першої інстанції, всупереч вказаній вимозі закону, початкова ціна предмета іпотеки не вказана.

Оскільки у п. 1.3. договору іпотеки сторони визначили, що вартість предмета іпотеки складає 176750 грн, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині задоволення позовної вимоги про звернення стягнення, шляхом доповнення його зазначенням про те, що реалізація предмета іпотеки має здійснюватися за ціною не меншою від зазначеної у кредитному договорі, а відтак така ціна має бути початковою при здійсненні продажу.

Вирішуючи позов в частині виселення відповідачів, суд взагалі не мотивував рішення в цій частині позовних вимог.

Аналіз частини другої статті 40 Закону "Про іпотеку" та частин другої, третьої статті 109 ЖК УРСР дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону "Про іпотеку" застосовуються як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

У постанові Верховного Суду України від 9 вересня 2015 року міститься висновок про те, що зі змісту частини третьої статті 109 ЖК УРСР, частини третьої статті 33, частин першої, другої статті 39, частин першої, другої статті 40 Закону "Про іпотеку" убачається, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону "Про іпотеку". З урахуванням частини другої статті 39 цього Закону відповідне рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з прийняттям рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

За висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 18 березня 2015 року (справа № 6-39цс15), за змістом статей 39, 40 Закону "Про іпотеку" та статті 109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина друга статті 109 ЖК УРСР).

За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 1 Закону "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом частини першої статті 41 Закону "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Укладеним іпотечним договором сторони узгодили право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому положення договору не містять умов та порядку виселення іпотекодавця та інших мешканців з наданого в іпотеку приміщення у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки.

За змістом статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 40 Закону "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя цієї статті регулює порядок виселення громадян.

Прикінцевими положеннями Закону "Про іпотеку", який набрав чинності з 1 січня 2004 року, внесено зміни до ЖК УРСР, зокрема текст статті 109 викладено в новій редакції.

За змістом частини другої статті 40 Закону "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК УРСР у редакції, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців у разі звернення стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону "Про іпотеку", так і норма статті 109 ЖК УРСР.

За змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Саме до цього зводяться висновки Верховного Суду України щодо застосування статті 109 ЖК УРСР та положень статей 39, 40 Закону "Про іпотеку", викладені в постановах від 2 й 30 вересня та 7 жовтня 2015 року та у постанові N 6-3173цс15 від 06.07.2016.

У даній справі, в іпотеку передана квартира, придбана не за рахунок кредиту, а тому відсутні підстави для виселення відповідача ОСОБА_3 із зазначеного приміщення без надання іншого постійного житла.

В частині виселення ОСОБА_4 правомірність судового рішення першої інстанції не переглядається у зв'язку з тим, що ним судове рішення не оскаржувалося.

Керуючись ст. ст. 308, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2012 року у цій справі в частині звернення стягнення на іпотечне майно змінити, доповнити рішення в цій частині зазначенням про те, що предмет іпотеки має бути реалізований шляхом проведення прилюдних торгів за ціною, не меншою ніж узгоджена сторонами у іпотечному договорі яка становить 176 750 гр. ( сто сімдесят шість тисяч сімсот п'ятдесят гр.).

Оскаржуване рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 листопада 2012 р. в частині виселення ОСОБА_3 та стягнення з нього судових витрат скасувати та у задоволенні позовних вимог в цій частині - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: