Ухвала суду № 61919382, 06.10.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/739/2016(м)

222/252/16-ц

Головуючий у 1 інстанції Вайновська О.Є. Єдиний унікальний номер 222/252/16-ц

Номер провадження 22-ц/775/739/2016(м)

Категорія 34 Доповідач Барков В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2016 року м. Маріуполь

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Баркова В.М.,

суддів Лісового О.О.,

ОСОБА_1,

секретар Брежнєв Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі апеляційну скаргу військової частини А1594 на рішення Володарського районного суду Донецької області від 15 липня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, військової частини А1594 та Міністерства оборони України про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяною дорожньо-транспортною пригодою,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду, посилаючись на те, що 21 жовтня 2015 року о 14 год. 30 хв. військовослужбовець під час мобілізації на особливий період військової частин А1594 ОСОБА_3, керуючи БТР 80, бортовий номер 112, на автошляху Запоріжжя-Маріуполь 204 км + 300 м, порушивши п. 10.1 Правил дорожнього руху України, зіткнувся з автомобілем ВАЗ 21053, державний номер НОМЕР_1, під його керуванням. В результаті зіткнення автомобіль ВАЗ 21053 було пошкоджено та вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зносу становить 18 884 грн. Просив стягнути на свою користь зі ОСОБА_3 у відшкодування матеріальної шкоди 20 084 грн., з урахуванням витрат на проведення авто-товарознавчого дослідження в сумі 1 200 грн. та стягнути 5 000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Володарського районного суду Донецької області від 15 квітня 2016 року до участі у розгляді справи були залучені як співвідповідачі військова частина А1594 та Міністерство оборони України.

Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 15 липня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з військової частини А1594 на користь ОСОБА_2 у відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 18 884 грн., витрат повязаних з проведенням авто-товарознавчого дослідження 1 200 грн., а разом 20 084 грн.

Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто з військової частини А1594 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у відшкодування витрат на оплату судового збору по 551 грн. 21 коп. з кожного.

В апеляційній скарзі відповідач військова частина А1594., посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду цим обставинам та порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволені позовних вимог.

Представники військової частини А1594 та Міністерства оборони України та відповідач ОСОБА_3 в судове засідання апеляційного суду не зявилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином телефонограмою (а.с. 221, 222), тому суд відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України розглянув справу без їх участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2В та його представника адвоката ОСОБА_4, які просили скаргу відхилити, дослідивши письмові матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і обєктивно перевірив доводи сторін, дав правильну правову оцінку встановленим фактам і доказам і зробив правильний висновок про те, що відповідальність за матеріальну шкоду необхідно покласти на військову частину А1594.

В рішенні суду з цього приводу приведені відповідні мотиви, які є переконливими.

Як встановлено судом, 21 жовтня 2015 року о 14 год. 30 хв. на автошляху Запоріжжя-Маріуполь 204 км +300 м ОСОБА_3, керуючи БТР 80, бортовий номер 112, повертаючи на с. Лісне перед зміною напряму руху, в порушення п.10.1 Правил дорожнього руху України, не переконався у безпеці маневру та скоїв зіткнення з автомобілем ВАЗ 21053, державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2

Згідно із ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обовязкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

З матеріалів справи вбачається, що постановою судді Володарського районного суду Донецької області від 11 листопада 2015 року за вказаних обставин ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України, та накладено штраф у розмірі 340 грн. (а.с. 8).

Згідно довідки військової частини польова пошта В2492 № 877 від 11 квітня 2016 року, БТР 80, бортовий номер 112, є військовим майном та закріплений за військовою частиною польова пошта В2492 Збройних Сил України на праві оперативного управління, що також підтверджується копією книги № 16 обліку озброєння та техніки по номерам та технічному стану бронетанкової служби військової частини А1594 (а.с. 38, 41-42).

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Таким чином під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Оскільки транспортний засіб БТР 80 знаходиться в оперативному управлінні військової частини А1594, а ОСОБА_3 керував ним як військовослужбовець під час мобілізації на особливий період, суд першої законно залучив з власної ініціативи до участі у справі військову частину в якості співвідповідача на підставі ч. 1 ст. 33 ЦПК України, а отже доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Також не можна погодитися і з доводами скарги в частині того, що належним відповідачем у справі має бути Моторне (транспортне) страхове бюро України в силу положень ст. 41 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Як пояснив позивач в судовому засіданні апеляційного суду він звертався до МТСБУ з вимогою про відшкодування матеріальної шкоди, але йому було відмовлено.

З листа в.о. начальника департаменту врегулювання МТСБУ вбачається, що ОСОБА_2 відмовлено у виплаті відшкодування з фонду захисту потерпілих, оскільки БТР не є транспортним засобом в розумінні Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с. 6).

Відповідно до підп. а п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Пунктом 1.5. статті 1 цього Закону визначено, що наземні транспортні засоби (далі транспортні засоби) це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у відповідних підрозділах Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідні підрозділи МВС України) та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.

Таким чином, оскільки військова техніка не підлягає державній реєстрації та обліку у відповідних підрозділах Міністерства внутрішніх справ України та фактично не розрахована на пересування по автомобільних дорогах загального користування, навіть якщо вона є самохідною, військовій частині А1594 необхідно було довести той факт, що БТР 80 допущений до дорожнього руху.

Оскільки таких доказів відповідачем надано не було, суд першої інстанції обґрунтовано вважав необхідним покласти обовязок по відшкодуванню матеріальної шкоди саме на військову частину.

Заперечуючи проти присудженого судом розміру матеріальної шкоди, відповідач посилався на те, що суд першої інстанції визначив її розмір прийнявши в основу рішення звіт про оцінку, який є неналежним доказом у справі, оскільки не є висновком експерта.

Проте з такими доводами апеляційної скарги погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, до юридичних фактів, які має довести позивач, належить доведення факту завдання матеріальної шкоди та розміру шкоди.

Доведення цих обставин із боку позивача можливе на підставі доказів, перелічених у статті 57 ЦПК України. До таких доказів належить і висновок експертизи, проте він не є як єдиним можливим і достатнім доказом визначення розміру шкоди, оскільки згідно з частиною другою статті 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленого значення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав суду першої інстанції звіт № 783 (07) 0712515 про оцінку вартості (розміру) збитків, завданих пошкодження транспортного засобу (а.с. 5), довів цим доказом розмір шкоди, який становить 18 884 грн., і не просив суд про призначення відповідної експертизи, а тому суд першої інстанції не мав підстав для відмови в позові чи призначення експертизи з власної ініціативи, оскільки це не передбачено положеннями ЦПК України (зокрема статтями 10, 143 - 145), які мають суто змагальний характер доказування.

Відповідач, який не погоджувався з доводами позивача про розмір шкоди, визначеної позивачем, відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України не був позбавлений можливості заявити клопотання про призначення такої експертизи. Проте таким правом не скористався, а тому доводи апеляційного скарги щодо недоведеності розміру спричинення матеріальної шкоди є безпідставними.

Також суд першої інстанції обґрунтовано стягнув на користь позивача у якості відшкодування завданої шкоди витрати на проведення автотоварознавчого дослідження в розмірі 1 200 грн., оскільки ці витрати не є судовими в розумінні положень ст. 79 ЦПК України і цих витрат він зазнав в звязку з пошкодженням майна і для захисту своїх прав.

Також є безпідставними і доводи скарги щодо відсутності у позивача, який не є власником пошкодженого транспортного засобу, права вимоги на відшкодування завданої матеріальної шкоди, оскільки як розяснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 13 своєї постанови від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» враховуючи, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб).

Оскільки суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_3 на користь позивача не вирішував питання про права та обовязки військової частини А1594 щодо цих позовних вимог, апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Відповідач ОСОБА_3 апеляційну с каргу на рішення суду в частині, що стосується його прав та обовязків, не подавав.

Інші доводи апеляційної скарги не приводять апеляційний суд до висновку про можливість скасування чи зміни рішення.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зясувавши в достатньо повному обємі обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу військової частини А1594 відхилити.

Рішення Володарського районного суду Донецької області від 15 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді В.М. Барков

ОСОБА_5

ОСОБА_1