Рішення № 61917422, 05.10.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді - Ковальчук Н.М.,

суддів - Григоренка М.П., Хилевича С.В.,

секретар судового засідання - Шептицька С.С.,

з участю відповідачки - ОСОБА_1,

представника відповідачів - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_1, які діють в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 листопада 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АПМ ПЛЮС» до ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 листопада 2015 року позов задоволено: усунуто перешкоди ТзОВ «АПМ Плюс» у користуванні приміщенням - АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_4 ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_5 без надання іншого жилого приміщення.

Вважаючи рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням фактичних обставин справи, відповідачі оскаржили його в апеляційному порядку.

В поданій апеляційній скарзі вказують на порушення судом процесуальних норм шляхом неналежного повідомлення їх як сторони по справі про час та місце її слухання, а саме: судові повістки на ім'я ОСОБА_6 відправлялись на невірну адресу; повістки на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_6 направлялись в період їх перебування на роботі в м. Києві і в цьому разі мали би бути вручені відповідній ЖЕК, проте повернулись без вручення; про дату судового засідання 27.11.2015р. відповідачі не були повідомлені взагалі. Зазначають, що судом безпідставно застосовано положення ст. 116 ЖК України, оскільки висновки про самоправне зайняття відповідачами квартири спростовуються рішенням Рівненського міського суду від 11.12.1997 року у справі № 2-2820/97, яке набрало законної сили 22.12.1997 року і яким відмовлено ВАТ «Рівненський домобудівний комбінат» в позові до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про виселення за безпідставністю вимог, при чому даним рішенням встановлено, що сім'я ОСОБА_4 зайняла житлове приміщення не самовільно, а на підставі спільного рішення адміністрації та профкому ДП «Спецбуд» від 08.10.1992 р., у зв'язку з чим відсутні підстави для їх виселення без надання іншого житла. Пояснює, що ОСОБА_4,

____________

Справа 569/7413/15-ц Головуючий в суді І інстанції - Діонісьєва Н.М.

Провадження № 22-ц 787/1661/2016 Суддя-доповідач - Ковальчук Н.М.

пропрацював на підприємстві, яке надало йому спірне житло, понад 10 років, є пенсіонером, а відтак на нього поширюються гарантії, встановлені ст. 125, ч. 3 ст. 132 ЖК України щодо неможливості виселення без надання іншого житлового приміщення. Додає, що поза увагою суду залишився і той факт, що у спірному помешканні зареєстрований та проживає ОСОБА_9, питання про виселення якого не ставилось. Доводить, що оскаржуваним рішенням порушуються права малолітнього ОСОБА_5, оскільки для з'ясування питання про виселення малолітньої дитини з житла, яке є його єдиним місцем проживання обов'язковою є думка і участь представника органу опіки і піклування, який судом залучений не був. Звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини щодо реального, а не примарного гарантування практичних та ефективних прав людини, в тому числі і дитини, а також Закону України «Про охорону дитинства», який містить положення проте, що охорона та захист прав дітей є одним із пріоритетних завдань органу опіки і піклування. Заперечує факт доведення позивачем у встановленому законом порядку обставин, які свідчили б про порушення його прав, адже відсутні належні докази вручення відповідачам листа № 3 від 31.03.2015 з пропозицією укласти договір найму чи договір оренди квартири, а в протилежному випадку - усунути створювані перешкоди. Покликаючись на порушення прав сторони у цивільному процесі, яка виявилась у розгляді справи без участі відповідачів, а відтак у неможливості довести свою позицію, на порушення принципу процесуальної рівності сторін, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, беручи до уваги пояснення учасників процесу, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено: АДРЕСА_1 відповідно до Акту державної приймальної комісії про прийняття та введення в експлуатацію закінченого будівництвом гуртожитку для малосімейних побудований на замовлення ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» (а.с.95-103).

Акт введення в експлуатацію затверджений розпорядженням Рівненської міської ради № 1182-р від 1 жовтня 1992 року, дозволено житлово-побутовій конторі домобудівного комбінату приступити до експлуатації гуртожитку.

Відповідно до повідомлення регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області № 250 від 16 квітня 1997 року станом на 1 червня 1993 року гуртожиток по АДРЕСА_1 включено в статутний фонд відкритого акціонерного товариства «Рівненський домобудівний комбінат» і є його власністю(а.с.177).

Первинна реєстрація на гуртожиток для малосімейних по АДРЕСА_1 КП «Рівненське МБТІ» була проведена 18 травня 1997 року за ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» на підставі договору купівлі-продажу державного майна від 8 липня 1993 року.

На підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 1998 року ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» відчужив будівлю гуртожитку для малого приватного підприємства «АПМ», за яким право власності зареєстроване у державному реєстрі 28.03.2000 року.(а.с.91).

Протоколом № 1\2012 установчих зборів засновників ТзОВ «АПМ ПЛЮС» АДРЕСА_1 малим приватним підприємством «АПМ» передано до статутного капіталу ТзОВ «АПМ ПЛЮС» (а.с.6).

Виконавчим комітетом Рівненської міської ради 15 червня 2012 року видано товариству з обмеженою відповідальність «АПМ ПЛЮС» свідоцтво про право власності на нерухоме майно, в тому числі на квартиру АДРЕСА_1 серія НОМЕР_1(а.с.6).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серія НОМЕР_2 від 9 листопада 2013 року власником квартири АДРЕСА_1 є ТзОВ «АПМ ПЛЮС» (а.с.7).

У травні 2015 року ТзОВ «АПМ ПЛЮС» звернулось до суду з даним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що відповідачі порушують їх право на користування та розпорядження своєю власність, проживаючи у квартирі № 130 гуртожитку без законних не те підстав. На неодноразові звернення власника квартири до відповідачів з вимогою укласти договір оренди квартири, або викупити квартиру відповідачі відмовляються.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, керуючись вимогами ст.ст. 231, 316,317,319 Цивільного кодексу України, прийшов до правильного висновку, про задоволення вимог.

Колегія суддів апеляційного суду з таким висновком суду першої інстанції погоджується, виходячи із слідуючого.

Відповідно до ст. 127 ЖК Української РСР, п. 2 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 3 червня 1986 року № 208 (далі ? Примірне положення) гуртожитки призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання.

Згідно з ч. 2 ст. 128, ст. 129 ЖК Української РСР, ч. 1 п. 10 Примірного положення на підставі спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Отже, законом установлено, що єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства, установи, організації на підставі спільного з профспілковим комітетом рішення про надання жилої площі в гуртожитку.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 132 ЖК Української РСР працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у ст. 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Отже, за змістом наведеного ст. 125, ч. 3 ст. 132 ЖК Української РСР застосовуються до житлових правовідносин, одним із суб'єктів яких є особа, яка перебувала з підприємством, установою чи організацією у трудових відносинах.

Таким чином, закріплені у ст. 125 та ч. 3 ст. 132 ЖК Української РСР гарантії не можуть бути застосовані при вирішенні спору про виселення з гуртожитку громадян, які не перебували чи не перебувають з організацією у трудових відносинах.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 грудня 2011 року у справі № 6-71цс11.

Судом встановлено: відповідач ОСОБА_4 з 21 січня 1988 року до 21 серпня 1998 року працював монтажником державного підприємства «Спецбуд»(а.с.82-84).

За згодою власника гуртожитку ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» відповідно до рішення № 38 спільного засідання адміністрації і профкомітету ДП «Спецбуд» ОСОБА_4 в гуртожитку АДРЕСА_1.

В 1997 році ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» звертався до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про виселення, рішенням Рівненського міського суду від 11 грудня 1997 року, яке набрало чинності, в задоволенні позову ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» відмовлено. З даного рішення суду вбачається, що відповідачам було надано право на проживання у гуртожитку до 8 серпня 1997 року.

Судом достовірно встановлено, що для сім»ї ОСОБА_1, яка отримала право на проживання у гуртожитку до 08.08.1997 року, ордер на заняття спірного приміщення не видавався, договору найму квартири з її власником не укладався.

Вищезазначені обставини свідчать, що ОСОБА_4, ОСОБА_1 не працювали у ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат», вселення відповідачів до гуртожитку було проведено з відома адміністрації власника гуртожитку на підставі цивільно-правової угоди, строк дії якої закінчився.

Оскільки ОСОБА_4, ОСОБА_1 не набули у встановленому законом порядку права на користування спірною квартирою, то відсутні правові підстави користування квартирою їх неповнолітніх дітей.

Набувши право власності на будинок гуртожитку АДРЕСА_1, в тому числі на квартиру № 130, ТзОВ «АПМ ПЛЮС» звернулось до суду з даним позовом за захистом свого права відповідно до цивільно-правових норм.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч.1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні(ч.1 ст. 231 ЦК України).

Згідно зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як видно з матеріалів справи ТзОВ «АПМ ПЛЮС» у березні 2015 року зверталось до відповідачів з вимогою укласти договір оренди квартири.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідачі відмовились від мирової угоди, запропонованої представником позивача, за умовами якої позивач просив укласти між сторонами по справі договір оренди спірної квартири.

З огляду на те, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1, а відповідачі тільки в ній зареєстровані і проживають без будь-якої на те правової підстави, передбаченої законом, то за таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ТзОВ «АПМ ПЛЮС» про захист свого права власності є законними.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення послався на ч.3 ст.116 Житлового кодексу України, норми якої передбачають виселення осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, без надання їм іншого жилого приміщення.

Оскільки судом достовірно, що вселення відповідачів до гуртожитку було проведено з відома адміністрації власника гуртожиткуЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат», то відсутні підстави вважати, що відповідачі самоправно зайняли спірну квартиру.

За таких обставин з мотивувальної частини рішення слід виключити посилання на ч.3 ст.116 Житлового Кодексу України.

Норми процесуального права передбачають, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на ч.3 ст.116 Житлового Кодексу України.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_1, які діють в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 листопада 2015 року змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на ч.3 ст.116 Житлового Кодексу України, як виселення осіб, які самоправно зайняли житлове приміщення.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий суддя Ковальчук Н.М.

Судді : Григоренко М.П.

Хилевич С.В.