Ухвала суду № 61912988, 20.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" вересня 2016 р. м. Київ К/800/6882/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Олексієнка М.М.,

Пасічник С.С.,

провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи

за позовною заявою Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) до Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 про стягнення заборгованості,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 (далі - Підприємство) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року, -

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року відділення Фонду пред'явило в суді позов, в якому просило стягнути з Підприємства адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2014 році в розмірі 70 629,18 гривень, а також пеню в розмірі 419,52 гривень за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

В обґрунтування позову відділення Фонду зазначило, що всупереч вимогам статей 19, 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 875-XІI) Підприємство не забезпечило працевлаштування інвалідів та не сплатило за це адміністративно-господарські санкції та пеню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року, позов задоволено. Стягнуто з Підприємства на користь відділення Фонду адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу створення робочих місць для інвалідів у 2014 році в розмірі 70 629,18 гривень, а також пеню в розмірі 419,52 гривень за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

В обґрунтування касаційної скарги Підприємство посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування прийнятих ними рішень та ухвалення нового, про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Закон № 875-XІI для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 цього ж Закону передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Судами встановлено, що відповідно до звіту, поданого Підприємством за 2014 рік про зайнятість та працевлаштування інвалідів (форми № 10-ПІ), середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу склала 216 осіб. Відповідно, кількість штатних працівників інвалідів, які повинні працювати на робочих місцях - 9 осіб, а фактично на Підприємстві працювало 6 інвалідів.

Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до статті 18-1 Закону № 875-XІI рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендацій МСЕК та інших, передбачених законодавством, документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено не лише обов'язок підприємств створити робочі місця для інвалідів відповідно до нормативу, а й передбачені заходи, здійснення яких може свідчити про виконання підприємством цього обов'язку.

Застосування ж наведених положень у системному зв'язку зі статтею 18-1 Закону № 875-ХІІ, дає підстави для висновку, що працевлаштування інвалідів може здійснюватися зазначеними у цій статті органами лише у разі наявності у них інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів, яку їм надають підприємства.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, що набрав чинності з 12 липня 2013 року, затверджено форми звітності № 3 - ПН «Звіт про наявність вакансій», «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок їх подання.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку вказана звітність подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Згідно з підпунктом 3.1.3. пункту 3.1 цього ж Порядку встановлено, що у пункті 3 вказується кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, і за необхідності зазначаються категорії таких громадян.

Таким чином, законодавець зобов'язує підприємства надавати державній службі зайнятості відповідну звітність щодо наявності вакантних місць, створених для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, для організації працевлаштування інвалідів. Звіт за формою 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» є актом інформування органів працевлаштування про створені робочі місця і водночас запитом про направлення на підприємство осіб з обмеженими фізичними можливостями для працевлаштування.

Однак, суди задовольняючи позовні вимоги не встановили факту подання позивачем до Львівського обласного центру зайнятості в спірний період звіту за формою № 3-ПН щодо наявності вакансій для працевлаштування інвалідів за вказаний період, а відтак, не з'ясували, чи вживалися усі залежні від Підприємства заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Зважаючи на те, що судами допущено неповне з'ясування обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасувати усі ухвалені у справі рішення в повному обсязі та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді судам необхідно належним чином з'ясувати всі обставини справи, дослідити наявні докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне і обґрунтоване рішення. При цьому, слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Керуючись статтями 222, 227, 231 КАС України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Судді В.В. Швець

М.М. Олексієнко

С.С. Пасічник