Постанова № 61912648, 06.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5846/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Сергійчук Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно ст. 41 КАС України, в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що спірне податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України з урахуванням внесених Законом змін та рішення з метою оподаткування транспортним податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2016 року задоволено вказаний адміністративний позов частково. Визнано протиправним податкове повідомлення-рішення від 09.06.2015 № 1287-17 прийняте Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві. Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити в цій частині нову постанову про задоволення позову.

Крім цього, позивачем заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції.

Враховуючи наявні в справі докази, колегія суддів вважає, що вказаний строк пропущено не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явились.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - частковому скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач є власником транспортного засобу - автомобіля TOYOTA LAND CRUISER 200 з об'ємом двигуна 4461 куб.см., первинна державна реєстрація якого здійснена 03.09.2011 року.

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України прийнято податкове-повідомлення рішення від 09.06.2015 року № 1287-17 (далі - оскаржуване рішення), яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25000,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим-повідомленням рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню частково.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції в повній мірі з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 4 Податкового кодексу України визначені основні засади, на яких ґрунтується податкове законодавство України. Зокрема, до основоположних принципів податкового законодавства належать:

- визначений в п.п. 4.1.2. п. 4.1. ст. 4 Кодексу принцип рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, яким передбачено забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

- визначений в п.п. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 Кодексу принцип презумпції правомірності рішень платника податку, згідно якого в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

- визначений в п.п. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Кодексу принцип соціальної справедливості, яким передбачено установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

- визначений в п.п. 4.1.9. п. 4.1. ст. 4 Кодексу принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року, тощо.

Будь-які нормативні акти в сфері оподаткування та зміни до них мають ґрунтуватись на вказаних вище принципах та не суперечити їм.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014 року внесено зміни до Податкового кодексу України, які набрали чинності з 01.01.2015 року, зокрема, введено новий транспортний податок.

Відповідно до п. 267.1.1 п. 267.1. ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування. Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Визначено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п. 267.5.1. п 267.5 ст. 267 Кодексу).

Податковим періодом визнається встановлений цим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.

Відповідно до п.п. 10.1.1. п.10.1 ст. 10 та ст. 265 Податкового кодексу України транспортний податок у складі податку на майно віднесений до місцевих податків.

Питання щодо встановлення податку на майно відповідно до вимог цього Кодексу вирішують місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом.

Особливістю місцевих податків та зборів є те, що вони установлюються конкретною сільською, селищною, міською радою, але в межах тих податків та зборів, що передбачені Податковим кодексом України (п.п. 4.2 , 4.4, 10.4 Кодексу).

Відповідно до п. 12.3. ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Пунктами 12.3.1. - 12.3.4. п. 12.3. ст. 12 Податкового кодексу України визначено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів визначені в п.12.4. Податкового кодексу України.

Зокрема, до повноважень місцевих рад належить до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду (п. 12.4.3. Кодексу).

Відповідно до п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Разом з цим п. 5 р. XIX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування зобов'язані забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності цим Кодексом прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом.

Отже, безпосереднє встановлення місцевих податків, а отже і транспортного податку, віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків. А, власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - це є компетенцією відповідних місцевих рад.

Київською міською радою прийнято рішення від 28.01.2015 року № 58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року № 242/5639», яким затверджено положення про транспортний податок.

Розділом 1 Положення про транспортний податок визначено, наступне: платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 цього Положення є об'єктами оподаткування.

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувались до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 цього Положення.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 цього Положення.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Судом першої інстанції було встановлено, що вказане вище рішення Київської міської ради, було опубліковане у газеті «Хрещатик» 06.03.2015 року.

За вказаних обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що рішення, яким введено транспортний податок на території міста Києва, набирає законної сили та застосовується з початку бюджетного періоду, що настає після його оприлюднення, що відбулось 06.03.2015 року.

Статтею 3 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Оскільки рішення Київської міської ради від 28.01.2015 року № 58/923 в частині встановлення податку на транспорт на 2015 рік прийняте 28 січня 2015 року, тобто після 15 липня 2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

При цьому, норми п.п. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 та п.п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України вказують, що у разі коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, приймати рішення на користь платника податків.

В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» врахування у контексті розгляду даної справи висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 року у справі «Щокін проти України» та від 07.07.2011 року у справі «Серков проти України» в частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік, враховуючи, що рішення місцевої ради про введення на території міста цього податку було оприлюднене лише в березні 2015 року, не відповідає положенням Податкового кодексу України та є протиправним.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивачем сплачено суму податкового зобов'язання за вказаним вище податковим повідомленням-рішенням, то відповідно до пп. 60.1.1 ст. 60 Податкового кодексу України вказане податкове повідомлення-рішення вважається відкликаними та не порушує права, свободи та інтереси позивача з огляду на наступне.

Колегія суддів зазначає, що таке тлумачення судом першої інстанції норм чинного законодавства є хибним, оскільки зі змісту статті 162 КАС України вбачається, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування спірного податкового повідомлення-рішення суд першої інстанції визнавши його протиправним не застосував встановлений законом спосіб захисту порушеного права позивача, що суперечить завданням адміністративного судочинства.

При цьому, сплата позивачем коштів за податковим повідомленням-рішенням не свідчить про відсутність у нього права ставити його в майбутньому під сумнів чи оскаржити. Чинне законодавство України не містить таких обмежень.

Отже, колегія суддів вважає, що вимога позивача про скасування спірного податкового повідомлення-рішення є такою, що підлягає задоволенню, а тому судове рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалі від 16 серпня 2016 в справі № К/800/14598/16 та постанові від 30 серпня 2016 року в справі № К/800/8077/16.

За вказаних обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а тому вона є такою, що підлягає задоволенню.

Зі змісту ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - частковому скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 41, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2016 року - в частині відмови у задоволенні позову скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.06.2015 № 1287-17 Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

В.Е. Мацедонська

Повний текст виготовлено 11.10.2016 року.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.