Постанова № 61912389, 05.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2016 р. Справа№ 910/19608/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Михальської Ю.Б.

за участю представників сторін:

від позивача: Дмитраш О. З. - дов. № 3-131100/7698 від 14.06.2016р.

Косик С. І. - дов. - № 3-132000/7693 від 14.06.2016р.

від відповідача: Повар О. М.- дов. № 01.3.1-12/79-2015 від 28.12.2015р.

Ткаченко К.В. - дов. № 01.3.1-12/21-2016 від 23.03.2016р.

Козуб Б.Ю. - дов. № 01.3.1-12/38-2016 від 04.04.2016р.

від третьої особи-1:Кібець Р.Р., дов. №27-27951/16 від 22.06.2016р.

від третьої особи-2: Омельчук В.М. -дов. №18-0009/75433 від 08.09.2016р.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2016р.

у справі № 910/19608/15 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит"

до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія

Міжнародні Авіалінії України"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (третя особа-1)

Національний банк України (третя особа-2)

про стягнення 955 019 936, 55 грн.

В судовому засіданні 05.10.2016р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» про стягнення 955 019 936,55 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на існування правових підстав для дострокового стягнення з відповідача наданих йому на підставі договору про відновлювальну кредитну лінію №598v-01-05 від 23.12.2005р. кредитних коштів і нарахованих за користування ними відсотків у загальному розмірі 955 019 936,55 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2016р. у справі №910/19608/15 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права (ст. 43 ГПК України) та неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу позивача 21.07.2016р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Михальська Ю.Б

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2016 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Михальська Ю.Б. та призначено до розгляду на 20.09.2016р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016р. залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача- Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових стрільців, 17, ідентифікаційний код 21708016) та Національний банк України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9, ідентифікаційний код 00032106), строк розгляду справи продовжувався, у відповідності до ст.77 ГПК Україїни розгляд справи відкладався, останній раз на 05.10.2016р.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 05.10.2016р. підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представники відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 05.10.2016р. заперечували проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просили її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представники третіх осіб-1 та 2 в судовому засіданні апеляційної інстанції 05.10.2016р. підтримали вимоги апеляційної скарги позивача, просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову з підстав, викладених у своїх відзивах на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 23 грудня 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси і Кредит», після зміни назви Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі - банк/позивач) та Спільним закритим акціонерним товариством «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України», після зміни назви - Приватне акціонерне товариство «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» (надалі - позичальник/відповідач) було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 598v-01-05 (надалі - кредитний договір).

До вказаного кредитного договору сторонами укладалися додаткові угоди, зокрема від 19.11.2013р. та від 25.11.2014р.

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору в редакції додаткової угоди від 25.11.2014р., банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 36 292 000,00 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути отримані за рахунок кредитної лінії грошові кошти згідно з Графіком зниження ліміту (Додаток № 1 до кредитного договору) з кінцевим терміном погашення до 16 вересня 2016 року, та сплатити за користування кредитними коштами проценти, згідно з підпунктом «а» п. 3.1. даного договору.

Згідно з пунктом 2.4 кредитного договору в редакції додаткової угоди від 25.11.2014р., позичальник зобов'язаний повернути кредитні кошти банку згідно з Графіком зниження ліміту (Додаток № 1 до Кредитного договору) з кінцевим терміном погашення до 16 вересня 2016 року шляхом перерахування грошових коштів на позиковий рахунок.

Положеннями п.п. б), ч) п. 6.1 кредитного договору передбачено, що банк має право вимагати повернення наданих кредитних коштів та сплатити відсотки за весь період користування кредитом до настання строку, визначеного в п. 2.4 даного договору, а позичальник зобов'язаний повернути отримані кредитні кошти та сплатити всі відсотки на протязі 15 робочих днів з моменту отримання вимоги банку, у випадку, зокрема: позичальник в період дії цього договору порушив будь-які умови даного договору; невиконання позичальником будь-якого зобов'язання за цим договором, договорами іпотеки і договорами застави, укладеними в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором.

За змістом абз. 2 п. 8.3 кредитного договору в редакції додаткової угоди від 19.11.2013р. позичальник зобов'язаний: починаючи з 30.05.2012 забезпечити зарахування щомісячної виручки від реалізації товарів (продукції, робіт, послуг) в національній та іноземній валютах (мультивалютно) на поточні рахунки позичальника, відкриті у банку, в розмірі, пропорційному заборгованості за кредитами перед банками України; забезпечити зарахування у повному обсязі щомісячної виручки від реалізації товарів (продукції, робіт, послуг) у відповідності до умов договорів, майнові права вимоги на отримання грошових коштів за якими передані в якості забезпечення за кредитом, у національній та іноземній валютах (мультвалютно) на поточні рахунки позичальника, відкриті в банку, виключивши зарахування таких коштів на рахунки, відкриті в інших банках; щомісячно операції з валютою (купівля-продаж, оплата за контрактами) здійснювати в об'ємах, пропорційно позиковій заборгованості перед банком в структурі загальної заборгованості позичальника перед банками України; на протязі місяця, що відповідає місяцю надходження коштів, забезпечувати перерахування в повному об'ємі виручки від реалізації в іноземній валюті, що надходить на рахунки в інших банках, на рахунки позичальника, відкриті в Банку, за виключенням частини виручки, що підлягає обов'язковому продажу у відповідності з вимогами чинного законодавства, виручки, для якої встановлено умови витрачання на цілі сплати відсотків та/або комісій, інших платежів, пов'язаних з документарними операціями, здійснюваними в ВТБ Банк та АТ "Укрексімбанк", а також частини виручки, що надходить на рахунки в банках, перед якими у позичальника існує позикова заборгованості; забезпечити зарахування в повному об'ємі заробітної плати всіх співробітників позичальника згідно штатного розпису на пластикові картки, емітовані Банком в рамках діючого зарплатного проекту.

За доводами позивача, банком у період з 23.12.2005 по 23.10.2014 було перераховано на рахунки відповідача кредитні кошти у загальному розмірі 150 588 489,02 дол. США. Проте, відповідачем не виконувались належним чином умови кредитного договору, зокрема п. 8.3. договору, а тому позивач направив на адресу відповідача листи від 24.12.2014р. № 11-071332/18894 та від 13.01.2015р. № 11-071332/298 (з доданням розрахунків) про порушення позичальником з листопада 2013 року визначених кредитним договором в редакції додаткової угоди від 19.11.2013р. зобов'язань в частині перерахування виручки на рахунки в банку пропорційно заборгованості за кредитами перед банками України у зв'язку з чим, на підставі п.п. 6.1, 8.3 кредитного договору вимагав дострокового повернення кредитних коштів.

Оскільки відповідачем не виконано вимоги позивача щодо дострокового повернення суми кредиту, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 36 288 000,00 доларів США - заборгованість по кредиту, 1 629 723,04 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 155 528 993,02 грн. - пені.

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, положення яких кореспондуються із нормами статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Господарського суду м. Києва від 23.09.2015р. у справі № 910/19609/15 за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання відсутнім права, задоволено позовні вимоги позивача та визнано відсутнім у Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» право дострокового вимагання повернення Приватним акціонерним товариством «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» кредитних коштів за договором про відновлювальну кредитну лінію №598v-01-05 від 23.12.2005 на підставах, вказаних в листах Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» від 24.12.2014р. №11-071332/18894 та від 13.01.2015р. №11-071332/298.

У мотивувальній частині даного рішення встановлено, що: «У даному випадку, в листах від 24.12.2014 № 11-071332/18894 та від 13.01.2015 № 11-071332/298, зміст викладених порушень в яких є тотожним викладеним в позові до МАУ підставам, Банк, обґрунтовуючи своє право на дострокове вимагання повернення кредитних коштів, вказував на порушення у грудні 2013 року, жовтні та листопаді 2014 року з боку МАУ взятих на себе згідно п. 8.3 Кредитного договору в редакції додаткової угоди від 19.11.2013 зобов'язань щодо: забезпечення зарахування щомісячної виручки від реалізації товарів (продукції, робіт, послуг) в національній та іноземній валютах (мультивалютно) на поточні рахунки МАУ, відкриті у Банку, в розмірі, пропорційному заборгованості за кредитами перед банками України (далі - «зобов'язання 1»); забезпечення на протязі місяця, що відповідає місяцю надходження коштів, перерахування в повному об'ємі виручки від реалізації в іноземній валюті, що надходить на рахунки в інших банках, на рахунки позичальника, відкриті в Банку, за виключенням частини виручки, що підлягає обов'язковому продажу у відповідності з вимогами чинного законодавства, виручки, для якої встановлено умови витрачання на цілі сплати відсотків та/або комісій, інших платежів, пов'язаних з документарними операціями, здійснюваними в ВТБ Банк та АТ «Укрексімбанк», а також частини виручки, що надходить на рахунки в банках, перед якими у позичальника існує позикова заборгованості (далі - «зобов'язання 2»), а саме згідно наданих власноруч виготовлених розрахунків: ненадходження в грудні 2013 року на рахунки МАУ, відкриті в Банку, виручки у розмірі 24 164 514,71 грн.; неперерахування в грудні 2013 року на рахунки МАУ, відкриті в Банку, виручки у розмірі 556 241,47 дол. США та 165 511,43 Євро, що надійшла на рахунки МАУ у АТ «Златобанк».

В той же час з наданих МАУ розрахунків вбачається, що будь-яка заборгованість у наведені Банком періоди щодо перерахунку коштів на виконання взятих МАУ згідно положень п. 8.3 Кредитного договору в редакції додаткової угоди від 19.11.2013 зобов'язань відсутня, на підтвердження чого надані відповідні платіжні документи, а відповідна різниця виникла внаслідок не взяття Банком до уваги заборгованості МАУ перед іншими банками за акредитивами та гарантіями, що відносяться до кредитних операцій банків, тобто, мали бути враховані при визначенні розміру загальної заборгованості позивача за зустрічним позовом за кредитами перед банками України…..З огляду на викладені обставини вбачається відсутність визначених п.п. 6.1, 8.3 Кредитного договору в редакції додаткової угоди від 19.11.2013 обставин, з настанням яких у Банку виникає право на дострокове вимагання повернення МАУ отриманих за вказаним правочином кредитних коштів, про які вказується останнім в своїх листах від 24.12.2014 № 11-071332/18894 та від 13.01.2015 № 11-071332/298.

Більш того, станом на сьогоднішній день пункт 8.3 статті 8 Кредитного договору виключено з положень Кредитного договору рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2015 у справі № 910/1085/15-г, яке залишено без змін в цій частині постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 08.07.2015, що свідчить про відсутність спірних зобов'язань у МАУ».

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір від 26.12.2011р. № 18 (п. 26 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Пунктом 10 постанови пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007р. № 8 "Про незалежність судової влади" передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 р. №01-8/1427).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

З урахуванням викладеного, у суду відсутні підстави для повторного доказування наведеної обставини щодо відсутності права дострокового вимагання повернення кредиту, адже існування даної обставини підтверджує судове рішення від 23.09.2015р. у справі № 910/19609/15 у спорі, що виник між тими ж сторонами.

Крім іншого, як вбачається із матеріалів справи, у мотивувальній частині рішення Господарського суду м. Києва від 16.11.2015 у справі № 910/22500/15, за позовом приватного акціонерного товариства «АВІАКОМПАНІЯ «МІЖНАРОДНІ АВІАЛІНІЇ УКРАЇНИ» до публічного акціонерного товариства «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» про стягнення грошових коштів, встановлено, що «листом від 17.09.2015 № 1, що був надісланий Банку 17.09.2015 (тобто до запровадження в Банку тимчасової адміністрації), позивач здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог до Банку про сплату 880 502,77 гривень пені та 72 370,09 гривень 3% річних за порушення строків виконання платіжних доручень в національній валюті України, 29 126,15 євро пені та 2 393,93 євро 3% річних за порушення строків виконання платіжних доручень в євро, 399 340,64 російських рублів пені та 32 822,52 російських рублів 3% річних за порушення строків виконання платіжних доручень в російських рублях та 25 459 554,99 гривень збитків, що за офіційним курсом Національного банку України на 17.09.2015р. загалом складає 1 251 360,37 дол. США, в рахунок погашення тіла кредиту за договором відновлювальної кредитної лінії № 598v-01-05 від 23.12.2005 у розмірі 1 251 360,37 дол. США. ... Листом від 26.08.2015 № 01.3.1-10/165, що був надісланий Банку 27.08.2015, позивач здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог до Банку у розмірі 8 000 000,00 доларів США упущеної вигоди, 750 633,21 доларів США пені та 61 695,88 доларів США 3% річних за порушення строків виконання платіжних доручень МАУ в доларах США в рахунок погашення тіла кредиту за договором відновлювальної кредитної лінії № 598v-01-05 від 23.12.2005 у розмірі 8.812.329,09 доларів США.»

Вказане рішення залишено в силі постановою Вищого господарського суду України від 04.05.2016р.

Також, суд зазначає, що у мотивувальній частині рішення у справі №910/216/15-г від 02.11.2015 за позовом Приватного акціонерного товариства «АВІАКОМПАНІЯ «МІЖНАРОДНІ АВІАЛІНІЇ УКРАЇНИ» до Публічного акціонерного товариства «БАНК «ФІНАНСИ та КРЕДИТ» про розірвання договору та стягнення 112 406 981,00 грн., 150 531,00 євро, 1 619 130,00 російських рублів, 2 892 340,00 дол. США, встановлено: «…листом від 17.09.2015 № 2, що був надісланий Банку 17.09.2015, позивач здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог до Банку про повернення залишків коштів на рахунках у розмірі 194 млн. грн., що на дату зарахування за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 8 889 866,88 дол. США, в рахунок погашення тіла кредиту за договором відновлювальної кредитної лінії № 598v-01-05 від 23.12.2005 у розмірі 8 889 866,88 дол. США. Таким чином, відповідно до положень статті 601 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 203 Господарського кодексу України, зобов'язання Банку з повернення МАУ 194 млн. грн. залишків коштів на рахунках у Банку та зобов'язання МАУ з повернення Банку основного боргу (тіла кредиту) за договором відновлювальної кредитної лінії від 23.12.2005 № 598v-01-05 у розмірі 8 889 866,88 доларів США є припиненими».

Рішення у справі № 910/216/15-г від 02.11.2015 залишено без змін апеляційною та касаційною інстанціями.

Відтак, встановлені факти у зазначених вище рішеннях, в силу ст. 35 ГПК України мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування.

Окрім іншого, як вбачається із матеріалів справи, 02.06.2005р. між позивачем (банк) та відповідачем (МАУ) укладено договір № 0213/FA-05 на розрахунково-касове обслуговування (надалі - договір РКО-1), за умовами якого банк відкриває МАУ поточний рахунок у національній валюті №26006110893980 і поточний рахунок в іноземній валюті (в доларах США) №26005110893840 та зобов'язується здійснювати їх розрахунково-касове обслуговування, а МАУ зобов'язується оплачувати послуги банку згідно тарифів банку в порядку і на умовах, визначених Договором РКО-1.

19 листопада 2010 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 021-10/АНВ на розрахунково-касове обслуговування (надалі - договір РКО-2), за умовами якого банк відкриває МАУ поточний рахунок у національній валюті № 26006110893980 і (або) поточний (поточні) рахунок(и) в іноземній валюті: № 26005110893840 (в доларах США), № 26007110893978 (в євро), № 26007110893826 (в фунтах стерлінгах), № 26003110893756 (в швейцарських франках), № 26003001089301 (в російських рублях) та зобов'язується здійснювати їх розрахунково-касове обслуговування, а МАУ зобов'язується оплачувати послуги банку відповідно до тарифів банку на розрахунково-касове обслуговування рахунків в порядку і на умовах, визначених договором РКО-2.

Укладені між сторонами договори РКО-1 та РКО-2 за своєю правовою природою є договорами банківського рахунка.

У відповідності до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

За змістом п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.

За умовами договорів РКО-1, РКО-2 банк взяв на себе зобов'язання, зокрема, вести комплексне розрахунково-касове обслуговування рахунків та виконувати за дорученням МАУ розрахункові, касові і інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків чинним законодавством України та банківськими правилами (пп. 3.3.2 п. 3.3 договору РКО-1, договору РКО-2).

Згідно пп. 3.3.3 п. 3.3 договору РКО-1 та договору РКО-2 банк зобов'язується здійснювати розрахунково-касове обслуговування рахунків відповідача у визначений час з 9-00 год. до 15-00 год., крім суботи, неділі та святкових і неробочих днів.

Умови та порядок роботи за системою «Клієнт-Банк» регламентуються окремим договором, який є невід'ємною частиною договору (п. 2.4 договору РКО-1, договору РКО-2).

Додатковою угодою від 23.06.2005 до договору РКО-1 сторони погодились, що банк обслуговуватиме МАУ за системою електронних платежів «Клієнт-Банк» у визначений час: з 9-00 год. до 17-00 год., крім суботи, неділі та святкових днів.

Згідно п. 5.2 додаткової угоди від 23.06.2005 до договору РКО-1 розрахункові документи, прийняті банком від МАУ за системою «Клієнт-Банк» в операційний день з 09-00 год. до 17-00 год., виконуються банком того ж дня. Документи, прийняті банком після 17-00 год. відмічаються як «вечірня пошта» та виконуються наступного дня.

Таким чином, з огляду на положення договорів РКО-1, РКО-2, банк зобов'язаний виконувати розрахункові документи МАУ не пізніше наступного операційного дня після їх отримання.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, господарськими судами при розгляді справ №910/216/15-г, №910/22500/15 встановлено, що банк подані відповідачем впродовж грудня 2014 - липня 2015 платіжні доручення не виконав та не повернув відповідачу таких доручень із письмовим роз'ясненням причин повернення, як того вимагає чинне законодавство.

Пунктами 5.1 договору РКО-1, договору РКО-2 передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1092 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.

Пунктом 32.2 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені статтею 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» спеціальні правила щодо відповідальності банків при здійсненні переказу у вигляді сплати пені не виключають застосування ст. 625 Цивільного кодексу України (аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві, викладений в листі Верховного Суду України від 01.07.2014).

Таким чином, якщо відбулося прострочення банком операцій за рахунком, у клієнта з'являється підстава вимагати відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України сплати процентів, а відповідно до вимог ст. 623 Цивільного кодексу України - відшкодування завданих збитків, якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів справи вбачається, що між МАУ (лізингоодержувач) та юридичною особою за законодавством Республіки Кіпр компанією JUNAX SHARES LIMITED (лізингодавець) впродовж 2012-2013 років укладено низку угод операційного лізингу повітряного судна, за якими відповідач отримав у лізинг повітряні судна з серійними номерами виробника 25236, 25237, 25182, 28869, 26075. Станом на 15.12.2014 заборгованість МАУ по лізинговим платежам за вказаними угодами складала 146 667,00 дол. США.

З метою врегулювання питань щодо погашення заборгованості по лізинговим платежам між МАУ та компанією JUNAX SHARES LIMITED укладено договір про врегулювання від 15.12.2014 (надалі - договір-1).

Пунктом 1 договору-1 передбачено, що компанія JUNAX SHARES LIMITED зобов'язується впродовж 2015-2019 років надати МАУ знижку по лізинговим платежам за угодами операційного лізингу повітряного судна у розмірі 3 750 000,00 доларів США у випадку сплати відповідачем боргу по лізинговим платежам в наступні строки: 110 000,00 доларів США боргу - не пізніше 25.12.2014; 36 667,00 доларів США боргу - не пізніше 31.12.2014. При погашенні боргу згідно з даним пунктом договору-1 значення мають лише сума та строки погашення. Лізингоодержувач має право на власний розсуд визначати яку конкретно заборгованість, за який конкретно період та за яким договором операційного лізингу ПС, укладеним з лізингодавцем, він таку заборгованість погашає.

07 серпня 2013 року між відповідачем (лізингоодержувач) та юридичною особою за законодавством Португальської Республіки компанією PENNYLANE - COMЙRCIO INTERNACIONAL LDA (лізингодавець) було укладено Генеральну угоду лізингу повітряних суден, яка доповнюється індивідуальними договорами операційного лізингу стосовно повітряних суден Боїнг 767 з серійними номерами виробника 25530, 25533 та 25536.

З метою врегулювання заборгованості перед компанією PENNYLANE - COMЙRCIO INTERNACIONAL LDA, що станом на 22.04.2015 складала 5 817 344,58 доларів США, сторони уклали договір про врегулювання від 22.04.2015 (надалі - договір-2).

Як зазначено у п. 1 договору-2, компанія PENNYLANE - COMЙRCIO INTERNACIONAL LDA прощає МАУ частину боргу у розмірі 2 500 000,00 доларів США та зобов'язується впродовж 2015-2019 років надати МАУ знижку по лізинговим платежам за договорами операційного лізингу ПС у розмірі 8 750 000,00 доларів США у випадку сплати МАУ решти боргу у розмірі 3 317 344,58 доларів США в наступні строки: 230 000,00 доларів США боргу - не пізніше 07.05.2015; 500 000,00 доларів США боргу - не пізніше 15.05.2015; 1 000 000,00 доларів США боргу - не пізніше 22.05.2015; 1 587 344,58 доларів США боргу - не пізніше 29.05.2015. При погашенні боргу згідно з даним пунктом Договору-2 значення мають лише сума та строки погашення. Лізингоодержувач має право на власний розсуд визначати яку конкретно заборгованість, за який конкретно період та за яким договором операційного лізингу ПС, укладеним з лізингодавцем, він таку заборгованість погашає.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що впродовж 2014-2015 років лізингові договори МАУ з компаніями JUNAX SHARES LIMITED та PENNYLANE - COMЙRCIO INTERNACIONAL LDA обслуговувались в Банку.

Відповідно до пункту 3 глави 1 розділу II Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 р. № 281, клієнти-резиденти (юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності) мають право купувати, обмінювати іноземну валюту через одного суб'єкта ринку за кожним зовнішньоекономічним договором з нерезидентом для розрахунків за торговельними операціями.

Таким чином, оскільки розрахунки за лізинговими договорами МАУ з компаніями JUNAX SHARES LIMITED та PENNYLANE - COMЙRCIO INTERNACIONAL LDA здійснювалися в іноземній валюті (долари США), а такі договори обслуговувалися в банку, придбати валюту для погашення заборгованості за зазначеними договорами відповідач міг лише через АТ «Банк «Фінанси та Кредит».

На виконання умов договору-1, відповідач у передбачені договором-1 строки за допомогою системи електронних платежів «Клієнт-Банк» звернувся до Банку із заявою про купівлю валюти від 17.12.2014 № 24124 у розмірі 110 000,00 дол. США та надав платіжне доручення від 19.12.2014 № 4505 про переказ купленої валюти компанії JUNAX SHARES LIMITED.

На виконання умов договору-2, відповідач у передбачені договором-2 строки за допомогою системи електронних платежів «Клієнт-Банк» звернувся до Банку із заявою № 1 про купівлю валюти від 24.04.2015 у розмірі 230 000,00 дол. США та надав платіжне доручення від 24.04.2015 № 116 про переказ купленої валюти компанії PENNYLANE - COMЙRCIO INTERNACIONAL LDA.

Доказів про виконання Банком вказаних вище платіжних доручень МАУ матеріали справи не містять.

Відповідно до п. 22.7 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі відмови з будь-яких причин у прийнятті розрахункового документа банк має повернути його ініціатору не пізніше наступного операційного дня банку із зазначенням причини повернення.

Пунктом 3.6 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216, з наступними змінами та доповненнями (надалі - Положення про переказ коштів в іноземній валюті) встановлено, що уповноважений банк має право відмовитися від виконання платіжного доручення платника в іноземній валюті або банківських металах, якщо операція, яку проводить платник, не відповідає вимогам валютного законодавства. Уповноважений банк повертає платнику платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах у порядку, передбаченому пунктом 3.7 цієї глави.

Згідно з пунктом 3.7 Положення про переказ коштів в іноземній валюті уповноважений банк має право відмовитися від виконання платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах, якщо платник не надав документи і відомості, що потрібні для з'ясування суті діяльності, фінансового стану, або умисно подав неправдиві відомості про себе. Уповноважений банк повертає платнику платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах без виконання і на зворотному боці платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах проставляє напис про причину його повернення (із зазначенням дати повернення та посиланням на статтю 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), який засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа уповноваженого банку.

Уповноважений банк має право відмовитися від виконання платіжного доручення платника в іноземній валюті або банківських металах, якщо операція, яку проводить платник, підлягає фінансовому моніторингу відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». Уповноважений банк повертає платникові платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах без виконання і на зворотному боці платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах проставляє напис про причину його повернення (із зазначенням дати повернення та посиланням на абзац другий частини першої статті 10 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму»), який засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа уповноваженого банку (пункт 3.8 Положення про переказ коштів в іноземній валюті).

Таким чином, у разі наявності передбачених законодавством підстав для відмови у виконанні платіжних доручень відповідача в іноземній валюті від 19.12.2014 № 4505 та від 24.04.2015 № 116, банк мав не пізніше наступного операційного дня після отримання таких доручень повернути їх МАУ із письмовим роз'ясненням причин повернення, як того вимагає чинне законодавство.

Однак, незважаючи на положення договорів РКО-1, РКО-2 та Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», платіжні доручення МАУ від 19.12.2014 № 4505 та від 24.04.2015 № 116 банк не виконав та мотивів такого невиконання відповідачу не повідомив.

Згідно п. 2 договору-1 у випадку несплати, часткової сплати та/або порушення строків сплати боргу (будь-якої його частини), як це передбачено пунктом 1 договору-1, МАУ позбавляється права на знижку по лізинговим платежам впродовж 2015-2019 років за угодами операційного лізингу повітряного судна у розмірі 3 750 000,00 доларів США.

Відповідно до п. 2 договору-2 у випадку несплати, часткової сплати та/або порушення строків сплати боргу (будь-якої його частини), як це передбачено пунктом 1 Договору-2, частина боргу у розмірі 2 500 000,00 доларів США не вважається такою, що прощена компанією PENNYLANE - COMЙRCIO INTERNACIONAL LDA, та підлягає сплаті МАУ у повному обсязі. При цьому МАУ позбавляється права на знижку по лізинговим платежам впродовж 2015-2019 років за договорами операційного лізингу ПС у розмірі 8 750 000,00 доларів США.

Таким чином, немотивоване невиконання банком платіжних доручень МАУ від 19.12.2014 № 4505 та від 24.04.2015 № 116 позбавило МАУ права на прощення боргу у розмірі 2 500 000,00 доларів США та права на знижку по лізинговим платежам впродовж 2015-2019 років на загальну суму 12 500 000,00 доларів США.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається у тому числі неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Як роз'яснив Верховний Суд України в постанові від 07.10.2015 у справі № 3-741гс15 для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Обставини справи свідчать, що банк є винним у безпідставному невиконанні платіжних доручень МАУ від 19.12.2014 № 4505 та від 24.04.2015 № 116. Наслідком такого невиконання стала несплата відповідачем I-го траншу платежу за договором-1 у розмірі 110 000,00 дол. США та I-го траншу платежу за договором-2 у розмірі 230 000,00 доларів США. Несплата I-их траншів платежів за договором-1 та договором-2 (незалежно від ініціювання наступних траншів платежів) призвела до позбавлення відповідача доходу у вигляді часткового прощення боргу та знижок по лізинговим платежам впродовж 2015-2019 років у загальному розмірі 15 (п'ятнадцять) млн. дол. США. Вказана сума є неодержаним прибутком, на який відповідач міг розраховувати у разі належного розрахунково-касового обслуговування відповідача Банком.

Таким чином, непроведення Банком ініційованих відповідачем переказів в умовах достатності коштів на рахунках призвело до втрати МАУ права на прощення боргу у розмірі 2 500 000,00 доларів США та права на знижку по лізинговим платежам впродовж 2015-2019 років на загальну суму 12 500 000,00 доларів США, що свідчить про заподіяння відповідачу збитків у вигляді упущеної (втраченої) вигоди на загальну суму п'ятнадцять мільйонів доларів США та наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою Банку та заподіянням відповідачу збитків.

За доводами відповідача, що підтверджується матеріалами справи, листом (заявою) від 17.09.2015 р. № 3 відповідач здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог до банку про відшкодування 15 000 000,00 доларів США збитків в рахунок погашення тіла кредиту за Кредитним договором у сумі 15 000 000,00 дол. США.

Доводи позивача про невідповідність здійсненого відповідачем зарахування ст.ст. 601, 602 Цивільного кодексу України та ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відхиляються судом з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Із аналізу наведеної норми вбачається, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому випадку - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів (яким, зокрема, є укладений між сторонами договір відновлювальної кредитної лінії № 598v-01-05 від 23.12.2005) застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Однією із передбачених Господарським кодексом України особливостей є питання припинення господарського зобов'язання зарахуванням.

Так, частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Таким чином, у відносинах між двома суб'єктами господарювання (учасниками господарських відносин) майнове зобов'язання одного з таких суб'єктів (незалежно від строків його виконання) може бути припинене зарахуванням зустрічної однорідної вимоги іншого, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. При цьому для такого зарахування достатньо заяви лише однієї сторони.

З урахуванням тієї обставини, що строк виконання банком зобов'язання з відшкодування заподіяних МАУ збитків у розмірі 15 млн. дол. США не зазначений, відповідач на підставі заяви від 17.09.2015 № 3 здійснив правомірне зарахування вимоги до Банку про відшкодування збитків, строк якої не зазначений, в рахунок погашення зобов'язання перед Банком по сплаті рівнозначної суми кредитних коштів за договором відновлювальної кредитної лінії № 598v-01-05 від 23.12.2005. Таким чином, у відповідності до положень ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України, зобов'язання МАУ з повернення Банку кредитних коштів за Кредитним договором в сумі 15 000 000,00 (п'ятнадцять мільйонів) доларів США є припиненими.

Також судом не приймаються до уваги доводи позивача про неоднорідність зарахованих відповідачем вимог з огляду на наступне.

Як роз'яснив Верховний Суд України, зокрема, в постанові від 24.06.2015р. у справі № 914/2492/14), допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів, тощо). При цьому вимоги, що випливають з різних підстав та зараховуються, повинні мати предметну однорідність, наприклад, бути грошовими.

Аналізуючи питання, пов'язані із припиненням цивільних зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за векселями, Пленум Верховного Суду України (п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 08.06.2007 № 5 «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів») зазначив, що вимоги, які витікають з векселя, є грошовими. Отже, для їх зарахування необхідно, щоб зобов'язання, які при цьому припиняються, також були грошовими, тобто щоб зустрічна вексельна та основна цивільна вимоги мали предметну однорідність.

Враховуючи, що зараховані МАУ вимоги проти вимог Банку є однорідними (грошовими), твердження Банку про невідповідність такого зарахування приписам ст. 601 Цивільного кодексу України є помилковим та судом відхиляється.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 602 Цивільного кодексу України, в редакції Закону України від 16.07.2015 № 629-VIII, не допускається зарахування зустрічних вимог за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (п. 4 ч. 5 ст. 36), в редакції Закону України від 16.07.2015 № 629-VIII, встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

З матеріалів справи вбачається, що виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Фонд) прийнято рішення від 17.09.2015 № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та запроваджено тимчасову адміністрацію в Банку з 18.09.2015 до 17.12.2015 включно.

Враховуючи, що тимчасова адміністрація у Банку запроваджена з 18.09.2015, обмеження, встановлені п. 4 ч. 1 ст. 602 Цивільного кодексу України та п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не поширюються на зарахування зустрічних однорідних вимог, що здійснені до 18.09.2015. При цьому слід зазначити, що чинне законодавство не пов'язує дату здійснення зарахування із моментом отримання заяви про зарахування іншою стороною, адже для зарахування достатньо лише самої заяви сторони.

Таким чином, здійснене відповідачем зарахування зустрічної вимоги до банку на підставі заяви від 17.09.2015 № 3 положенням ст. 602 Цивільного кодексу України та ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не суперечить.

За таких обставин, суд приходить до висновку що доводи позивача є необґрунтованими та такими що спростовуються доказами наявними у матеріалах справи.

Позивачем доказів, які б підтверджували факт порушення відповідачем його прав і охоронюваних законом інтересів, не надано, за таких обставин колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Щодо доводів апелянта з приводу неправомірної відмови суду першої інстанції в прийнятті заяви Банку про зміну підстав позову та не дослідження обставин прострочення виконання Відповідачем кредитного договору колегія суддів зазначає наступне.

Як стверджує Банк у апеляційній скарзі, 24.06.2016 р. ним до початку розгляду справи по суті, було подано до суду заяву від 23.06.2016 р. № 3-131100/8028 про зміну підстав позову, в якій Банк просив стягнути з МАУ прострочену заборгованість за кредитним договором зі сплати частини основного боргу, процентів та пені на загальну суму 741 451 045, 84 грн. з урахуванням наявності обставин прострочення Відповідачем повернення кредиту. На думку Банку, відмова суду у прийнятті вказаної заяви до розгляду свідчить про порушення судом вимог ч. 4 ст. 22. ст. 32, ч. 1 ст. 43, ст. 84 ГПК України, оскільки заявою від 2016 р. банк предмета позову не змінював.

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як зазначено в п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», з наступними змінами та доповненнями, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких грунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач нє відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Як свідчить позовна заява Банку та підтверджується Банком у апеляційній скарзі, у липні 2015 року до суду Банком подано позов про дострокове стягнення усієї заборгованості за Кредитним договором з МАУ.

Таким чином, предметом заявленого Банком позову (матеріально-правовою вимогою Банку до МАУ) є вимога про дострокове стягнення кредитних коштів (у тому числі тих, строк повернення яких не настав).

Необхідність дострокового повернення кредитних коштів обґрунтовувалась Банком там, що МАУ порушила передбачені Кредитним договором зобов'язання щодо зарахування/перерахування щомісячної валютної виручки від своєї діяльності на рахунки в Банку. Опис вказаних порушень та вимоги про дострокове повернення кредиту містяться в листах Банку від 24.12.2014 р. № 11-071332/18894 та від 13.01.2015 р. № 11-071.332/298 (далі -Листи), що направлялись на адресу МАУ.

Відтак, підставою заявленого Банком позову є неналежне зарахування МАУ валютної виручки на свої банківські рахунки, відкриті у Банку.

Згідно з доводами Банку, заявою від 23.06.2016 р. № 3-131100/8028, що була подана до суду до початку розгляду справи по суті, Банк змінив виключно підставу позову - замість порушення МАУ зобов'язань із перерахування валютної виручки. Банк послався на порушення відповідачем строків сплати основного боргу та процентів за Кредитним договором. Предмет позову, за твердженням Банку, при цьому абсолютно не змінився. Як і в первісному позові, так і заяві від 23.06.2016 р., матеріально-правовою вимогою Банку до МАУ є ніби-то стягнення заборгованості за Кредитним договором.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України в пункті 3.12 постанови від 26.12.2011 р. № 18, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача..

Первісною вимогою Банку до МАУ було дострокове повернення усієї заборгованості за кредитним договором (як простроченої, так і тієї, строк повернення якої на момент заявлення вимоги не настав).

Заявою від 23.06.2016 р. Банк первісну вимогу змінив та просив суд стягнути з МАУ прострочену поточну заборгованість за Кредитним договором, тим самим відмовившись від первісно заявленої вимоги про дострокове стягнення усієї суми кредиту.

Відтак, одночасно із зміною підстав позову, що Банком не заперечується, позивач заявою від 23.06.2016 р. змінив і предмет позову, що суперечить приписам ч. 4 ст. 22 ГПК України та стало причиною для відмови суду у прийнятті даної заяви до розгляду. Правомірність відмови суду у прийнятті заяви Банку від 23.06.2016 р. до розгляду підтверджується п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12 І р. № 18 та спростовує доводи Банку про незаконність дій суду в цій частині.

Посилання ж Банку на порушення судом положень ст. 32, ч. 1 ст. 43. ст. 84 ГПК України є безпідставними.

Враховуючи, що підставами для дострокового повернення МАУ кредитних коштів у даній справі Банком визначено саме ті, що зазначені в Листах, преюдиціальність встановлених судовими рішеннями у справі № 910/19609/15 обставин щодо необґрунтованості викладених в листах тверджень про порушення МАУ зобов"язань із перерахування виручки на рахунки в Банку, абсолютно правомірно покладена судом першої інстанції в основу оскаржуваного рішення, яким у задоволенні позову Банку відмовлено повністю.

Щодо не дослідження судом обставин укладання та виконання договорів про врегулювання, збитки у вигляді упущеної вигоди за якими визнані судом зарахованими колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з доводами Банку, ним 24.06.2016 р. заявлено до суду клопотання про витребування доказів обставин укладення, виконання договорів про врегулювання, збитки у вигляді упущеної вигоди за якими були визнані судом зарахованими на суму 15 мільйонів доларів США. Необхідність у витребуванні даних доказів Банк пояснює тим, що обставини укладання та виконання таких договорів є сумнівними і потребують перевірки (договори складені з нерезидентами українською мовою, регулюються законодавством України та в порушення вимог статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та п. 1.1 Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Мінекономіки України від 06.09.2001 р. № 201, не містять вказівку на місце їх укладання). Відмовивши у задоволенні клопотань Банку про витребування доказів, суд, на думку Банку, порушив вимоги ст. 43, ст. 32, ст. 38, ч. 1 ст. 43, ст. 84 ГПК України, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Аналогічні клопотання були заявлені апелянтом під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, які судом відхиляються виходячи з наступного.

Статтею 38 ГПК України встановлено, що сторона у разі неможливості самостійно іти докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено обставини, що перешкоджають наданню доказу, та обставини, які може підтвердити цей доказ.

Клопотання позивача про витребування доказів не містять обгрунтування неможливості самостійного надання таких доказів позивачем. Таких обгрунтувань не було надано Позивачем і під час розгляду справи.

Докази, витребувати які Позивач просив суд, мали б, на думку позивача, підтвердити обставини укладання та виконання договору про врегулювання від 15.12.2014 р., що укладений між МАУ та кіпрською компанією, та договору про врегулювання від 22.04.2015 р., що укладений між МАУ та португальською компанією.

Матеріали справи містять належним чином засвідчені копії вказаних договорів, які підписані уповноваженими представниками сторін.

Згідно з пунктом 4 кожного із договорів про врегулювання, дані договори регулюються відповідно до законодавства України.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, у відповідності до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договори про врегулювання у судовому порядку не оспорені та не є нікчемними, а отже факт їх укладення та правомірність підтверджуються власне самими договорами, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Укладення договорів про врегулювання з нерезидентами українською мовою та підпорядкування договорів українському законодавству є правомірним та відповідає встановленому ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» принципу автономії волі.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про міжнародне приватне право», що застосовується до питань, які виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом (ч. 1 ст. 32 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Таким чином, твердження Банку про сумнівний характер договорів про врегулювання з огляду на українську мову викладення та застосовуване українське право, є безпідставними.

Посилання ж апелянта на порушення статті 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та п. 1.1 Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Мінекономіки України від 06.09.2001 р. № 201, через відсутність в договорах про врегулювання вказівки на місце їх укладення, не заслуговує на увагу, оскільки вказана стаття жодних вимог до необхідності зазначення у зовнішньоекономічних договорах місця їх укладення не містить.

Враховуючи, що місце укладення не є істотною умовою договору згідно з чинним законодавством України, а усі істотні умови договорів про врегулювання погоджені сторонами, твердження апелянта про невідповідність змісту таких договорів чинному законодавству є безпідставними.

Доводи апелянта щодо незабезпечення права банку на захист своїх інтересів як сторони у справі не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, оскільки позивач мав можливість знайомитись з матеріалами справи, подавати докази, заявляти клопотання, обґрунтовувати свою позицію з наданням відповідних доказів, тобто вчиняти усі дії, передбачені чинним законодавством на захист власних інтересів.

Посилання апелянта на обов'язкову підставу скасування оскаржуваного рішення в силу приписів п.3 ч.3 ст.104 ГПК України у зв'язку з відмовою у задоволенні клопотань судом першої інстанції про залучення до участі у справі в якості третіх осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не є безумовною підставою для скасування цілком законного рішення суду, яким жодним чином не прийнято рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Залучення судом апеляційної інстанції вказаних осіб до участі у справі в якості третіх осіб також не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Доводи апелянта про порушення судом положень ч.1 ст.4-6, ст.20 ГПК України у зв'язку з відмовою у задоволенні клопотання банку про призначення колегіального розгляду справи та про відвід судді у справі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Щодо доводів апелянта про порушення судом положень ст. 41 ГПК України при не призначенні у справі судово-економічної експертизи щодо наявності збитків МАУ за договорами з лізингодавцями-нерезидентами колегія суддів зазначає наступне.

24.06.2016р. позивач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про призначення у справі судово-економічної експертизи щодо наявності збитків МАУ за договорами з лізингодавцями-нерезидентами у розмірі 15 млн. дол. США.

Аналогічне клопотання було подано також і суду апеляційної інстанції, яке не підлягає задоволенню з підстав недоведеності та необґрунтованості.

Господарський суд міста Києва (абз. 2 стор. З Оскаржуваного рішення) у задоволенні клопотання Банку відмовив з підстав недоведеності та необґрунтованості.

Банк вважає, що документи щодо взаємовідносин МАУ з лізингодавцями-нерезидентами у Банку відсутні; специфіка та складність доказування обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору у справі, - наявності або відсутності збитків у вигляді упущеної вигоди за договорами з лізингодавцями-нерезидентами, завданих внаслідок порушення Банком умов договору на розрахунково-касове обслуговування та неналежного виконання платіжних доручень, враховуючи їх значний розмір - 15,0 мільйонів доларів США, потребує спеціальних знань експерта.

Вищенаведені доводи Банку не є достатнім свідченням необхідності спеціальних знань для оцінки заподіяних МАУ збитків, а саме по собі клопотання про призначення експертизи у справі спрямоване виключно на затягування її розгляду.

Так, з метою підтвердження факту та розміру заподіяних Відповідачу збитків, Відповідач надав суду першої інстанції належним чином засвідчені копії договорів з лізингодавцями-нерезидентами від 15.12.2014 р. та від 22.04.2015 р., своєчасне проведення платежів за якими Банком гарантувало отримання Відповідачем знижок по лізинговим платежам у загальному розмірі 12 500 000,00 доларів США та прощення лізингодавцями боргу у сумі 2 500 000,00 доларів США. Також Відповідачем були надані суду копії поданих за допомогою системи «Клієнт-Банк» платіжних доручень від 19.12.2014 р. № 4505 та від 24.04.2015 р. № 116, безпідставне невиконання яких Банком позбавило Відповідача права на знижки та прощення боргу у загальному розмірі 15 млн. дол. США.

Із вказаними документами представники Банку ознайомилися 22.06.2016 р. При цьому, про заподіяння Відповідачу збитків у розмірі 15 млн. дол. США Банку було відомо ще у вересні 2015р., коли Відповідач надіслав Банку заяву про зарахування вказаних вимог проти рівнозначних вимог Банку щодо повернення МАУ кредитних коштів (факт отримання такої заяви Банком не заперечується).

Відтак, доводи Банку про відсутність у нього документів щодо взаємовідносин МАУ з лізингодавцями-нерезидентами на увагу не заслуговують та спростовуються фактичними обставинами справи.

Посилання Банку на значний розмір заподіяних МАУ збитків не свідчить, що дослідження таких збитків потребує спеціальних знань.

Для визначення розміру збитків достатньо здійснити нескладну математичну операцію зі складання сум неотриманих МАУ знижок та прощення боргу за договорами від 15.12.2014 р. та від 22.04.2015 р.

Правова оцінка дій Банку, що призвели до заподіяння МАУ збитків, не може бути об'єктом експертного дослідження, адже як роз'яснив пленум Вищого господарського суду України у п. 2 постанови від 23.03.2012 р. № 4 з наступними змінами та доповненнями, неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Таким чином, жодних підстав для призначення судово-економічної експертизи у справі не вбачається.

Щодо доводів апелянта про невідповідність висновків суду про завдання банком збитків позивачу у вигляді упущеної (втраченої) вигоди фактичним обставинам справи, вимогам ст. 22, ч.4 ст.623 ЦК України, ч.2 ст.224 ГК України та встановленим НБУ правилам купівлі іноземної валюти колегія суддів зазначає наступне.

Матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження наявності договірних відносин між відповідачем та лізингодавцями-нерезидентами, розрахунки за лізинговими договорами з якими здійснювались в іноземній валюті, придбати яку для погашення заборгованості за зазначеними договорами відповідач міг лише через позивача, що спростовує доводи банку про не доведення відповідачем неможливості здійснити лізингові платежі через інші фінансові установи.

Реальність отримання відповідачем знижок та прощення боргу за договором-1 та договором-2 у загальному розмірі 15 млн. дол. США підтверджується змістом (пунктами) даних договорів, що спростовує твердження банку про абстрактний характер заподіяння відповідачу збитків у вигляді упущеної вигоди.

Позивачем (апелянтом) належними та допустимими доказами не доведено факт неотримання ним поданих відповідачем платіжних доручень, напроти, відповідач надав суду роздруківки вказаних доручень із системи електронних платежів «Клієнт-Банк», що використовувалася сторонами згідно додаткової угоди від 23.06.2005р. до договору РКО-1.

Твердження позивача про неможливість виконання платіжного доручення МАУ від 24.04.2015р. №116 у зв'язку з відсутністю на рахунках МАУ валюти та ненадання банку інформації про загальну суму коштів в іноземній валюті, що розміщені на поточних та депозитних рахунках МАУ в уповноважених банках (або їх відсутність) є безпідставними і не підтверджуються жодними матеріалами справи.

Непроведення Банком ініційованих Відповідачем переказів в умовах достатності коштів на рахунках призвело до втрати МАУ права на прощення боргу у розмірі 2 500 000,00 доларів США та права на знижку по лізинговим платежам впродовж 2015-2019 років на суму 12 500 000,00 доларів США, що свідчить про заподіяння Відповідачу збитків у вигляді упущеної (втраченої) вигоди на загальну суму п'ятнадцять мільйонів доларів США та наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою Банку та заподіянням Відповідачу збитків.

Доводи апелянта про непов'язаність зазначеного в заявах МАУ про купівлю валюти від 17.12.2014 р. № 24124 та від 24.04.2015 р. № 1 призначення платежу із Договором-1 та Договором-2 не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 Договору-1 та п. 1 Договору-2 при погашенні боргу згідно з п. 1 договору значення мають лише сума та строки погашення. Відповідач має право на власний розсуд визначати яку конкретно заборгованість, за який конкретно період та за яким договором операційного лізингу окремого повітряного судна, укладеним з лізингодавцем, він таку заборгованість погашає.

Тобто, згідно з умовами Договору-1 та Договору-2. Відповідач повинен погасити визначену договорами заборгованість по лізинговим платежам перед компаніями Джунакс та Пенілейн із самостійним визначенням того, за який конкретно період, у якому розмірі та за яким договором лізингу він таку заборгованість погашає.

На виконання Договору-1, Відповідач звернувся до Банку із заявою від 17.12.2014 р. № 24124 про купівлю валюти на суму 110 000,00 доларів США та надав Банку платіжне доручення від 19.12.2014 р. № 4505 про переказ купленої валюти компанії Джунакс.

На виконання Договору-2, Відповідач звернувся до Банку із заявою від 24.04.2015 р. № 1 про купівлю валюти на суму 230 000,00 доларів США та надав Банку платіжне доручення від 24.04.2015 р. № 116 про переказ купленої валюти компанії Пенілейн.

Як свідчать наявні в матеріалах справи заяви МАУ про купівлю валюти від 17.12.2014 р. № 24124 та від 24.04.2015 р. № 1, 110 000,00 дол. США та 230 000,00 дол. США відповідно мали бути куплені Банком та переказані компаніям Джунакс та Пенілейн для погашення лізингової заборгованості за договорами операційного лізингу окремих повітряних суден.

Тобто, Відповідач ініціював купівлю та переказ іноземної валюти компаніям Джунакс та Пенілейн у якості погашення заборгованості по лізинговим платежам, що повною мірою відповідає положенням пункту 1 Договору-1 та п. 1 Договору-2 як в частині суми та строків оплати, так і щодо призначення платежу.

За таких обставин, твердження Банку про відсутність зв'язку між ініційованими МАУ платежами та Договором-1 і Договором-2 є безпідставними та суперечать фактичним обставинам справи.

Доводи апелянта про те, що висновок місцевого господарського суду про правомірність заяв МАУ від 26.08.2015 р. № 01.3.1-10/165 та від 17.09.2015 р. №№ 1, 2 і 3 про зарахування вимог є безпідставним та суперечить чинному законодавству, адже зараховані Відповідачем вимоги не є однорідними (правова природа кредитних зобов'язань та вимог про відшкодування збитків, пені та 3% річних є різною) та виражені в різних валютах спростовуються наступним.

Питання зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяв МАУ від 26.08.2015 р. № 01.3.1-10/165 та від 17.09.2015 р. №№ 1, 2 місцевим господарським судом в межах даної не досліджувалось. Законність даних зарахувань встановлена рішеннями господарських судів у справах № 910/22500/15 та № 910/216/15-г, що набрали законної сили та є преюдиціальними при вирішенні даної справи.

Відтак, усі та будь-які твердження Банку про незаконність заяв МАУ від 26.08.2015 р. № 01.3.1-10/165 та від 17.09.2015 р. №№ 1, 2 на увагу не заслуговують, оскільки спростовані судовими рішеннями у справах № 910/22500/15 та № 910/216/15-г, та при вирішенні даної справи судом не досліджувались.

Що ж стосується заяви МАУ від 17.09.2015 р. № 3, яка оцінювалась судом в межах даної справи, то даною заявою, попри твердження Банку, жодних зустрічних вимог, що б були виражені в різних валютах та/або стосувалися сплати пені. 3% річних, не зараховувалося.

Здійснене Відповідачем зарахування є правомірним, адже полягає у припиненні однорідних (грошових) зобов'язань, що свідчить про законність висновків суду першої інстанції в цій частині.

Щодо доводів апелянта про ненастання строків виконання зобов'язань за вимогами, зарахованими Відповідачем колегія суддів зазначає, що виходячи з положень ч. 3 ст.203 ГК України у відносинах між суб'єктами господарювання (встановлена ГК України особливість) припинити господарське зобов'язання зарахуванням за ініціативою однієї сторони можливо і за рахунок зустрічної вимоги такої сторони, строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. При цьому настання строку виконання іншої вимоги, що припиняється зарахуванням, не вимагається.

З огляду на те, що ані положеннями укладених між МАУ та Банком договорів, ані нормами чинного законодавства не встановлено строків для відшкодування заподіяних учаснику господарських відносин збитків, Відповідачем 17.09.2015 року абсолютно правомірно відповідно до приписів ч. 3 ст. 203 ГК України здійснено зарахування вимоги до Банку про відшкодування збитків, строк якої не зазначений, в рахунок припинення зобов'язання перед Банком по сплаті рівнозначної суми кредитних коштів.

Крім того, листами від 24.12.2014 р. № 11-071332/18894 та від 13.01.2015 р. № 11-071332/298 Банк звернувся до МАУ з вимогою достроково повернути отримані за Кредитним договором кошти та в липні 2015 року подав до Господарського суду міста Києва позов про їх примусове стягнення, що свідчить про наявність у Банку позиції про настання строку виконання Відповідачем кредитних зобов'язань.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 р. у справі № 910/19609/15 визнано відсутнім у Банку право вимагати від МАУ дострокового повернення кредитних коштів на підставах, вказаних у листах Банку від 24.12.2014 р. № 11-071332/18894 та від 13.01.2015 р. № 11-071332/298.

Тобто рішення суду, на яке посилається Банк, було прийняте та набрало законної сили після здійсненого 17.09.2015 р. зарахування зустрічних вимог Відповідачем.

Враховуючи ж те, що вимога Відповідача до Банку про відшкодування збитків була заявлена до зарахування в силу положень ч. 3 ст. 203 ГК України, як така, строк виконання якої не встановлений, а в період зарахування рішення у справі № 910/19609/15 прийняте не було, здійснене Відповідачем 17.09.2015 р. зарахування в частині припинення кредитних зобов'язань Відповідача перед Банком є правомірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.

Щодо невідповідності висновку суду першої інстанції про зарахування Відповідачем зустрічних вимог до Банку у розмірі 15 000 000,00 доларів США приписам п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та н. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України колегія суддів зазначає, що тимчасова адміністрація у Банку була запроваджена з 18.09.2015 р., обмеження, встановлені п. 4-1 ч. 1 ст. 602 ЦК України та п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не поширюються на зарахування зустрічних однорідних вимог до Банку, що здійснені до 18.09.2015 р.

Посилання Банку на те, що заяву про зарахування від 17.09.2015 р. № 3 Банк отримав лише 22.09.2015 р. (тобто після запровадження у Банку тимчасової адміністрації) жодного значення для вирішення питання про дату здійснення зарахування не має.

Враховуючи, що матеріали справи містять і заяву МАУ від 17.09.2015 р. № 3 про зарахування зустрічних вимог, і докази її надіслання Позивачу 17.09.2015 р., доводи Банку про отримання такої заяви після 18.09.2015 р. не спростовують ані висновків суду першої інстанції про правомірність здійсненого Відповідачем зарахування, ані самого факту здійснення такого зарахування 17.09.2015 р., тобто до запровадження у Банку тимчасової адміністрації.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2016р. у справі № 910/19608/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2016р. у справі №910/19608/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/19608/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

Ю.Б. Михальська