Рішення № 61908133, 11.10.2016, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/1644/16-ц

(2/199/1121/16)

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

06 жовтня 2016 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Руденко В.В.,

при секретарі Куземі О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпра цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання договору іпотеки від 02 березня 2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Надра», посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, недійсним. У підтвердження своїх позовних вимог посилається на те, що він та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 08 червня 2001 року. У березні 2007 року ОСОБА_2 придбала житловий будинок № 222 по вул. Кіровоградській у м. Дніпрі. Будинок було придбано за кошти, взяті у кредит у ПАТ КБ «Надра» у розмірі 31400 доларів США. Забезпеченням кредиту була порука двох осіб, у тому числі позивача, оформлених догодами поруки. Про будь-які інші способи та засоби забезпечення повернення кредиту йому відмово не було. Через фінансові труднощі дружина позивача не змогла виконати свої зобовязання за кредитним договором. У 2015 році банк подав позов до суду про стягнення з позивача, як поручителя, та його дружини заборгованості за кредитним договором. З того часу позивач дізнався, що у забезпечення своїх зобовязань перед банком за кредитним договором його дружина уклала договір іпотеки, предметом якого є вказаний будинок. Про укладання договору іпотеки йому нічого не було відомо, договір він не підписував і ніякої згоди на передачу будинку у іпотеку не давав. Позивач посилається на те, що такі дії відповідачів є порушенням чинного законодавства, своїми діями ОСОБА_2 позбавила його права стосовно предмету власності, як співвласника будинку.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити та надав суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача ПАТ КБ «Надра», відповідач ОСОБА_2, до судового засідання не зявилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином. Тому суд вважає можливим зі згоди представника позивача, у відповідності до вимог ст. 224 ЦПК України, провести заочний розгляд справ та постановити заочне рішення.

Третя особа до судового засідання не зявилась, про дату та час слухання справи повідомлена належним чином.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 02 березня 2007 року ОСОБА_2 уклала з ПАТ КБ «Надра» кредитний договорі № 8/2007/840-К/797-Н. Того ж дня, 02 березня 2007 року, ОСОБА_2 з банком було укладено договір іпотеки № 797-Н, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, в якості забезпечення виконання нею зобовязань за кредитним договором № 8/2007/840-К/797-Н від 02 березня 2007 року, відповідно до якого їй було надано кредит у сумі 31400 доларів США на купівлю житла. Предметом договору іпотеки виступив жилий будинок за адресою вул. Кіровоградська, 222, м.Дніпро. Визначена сторонами вартість домоволодіння склала 176660,00 грн. Як зазначено у п. 2.1.1. договору іпотеки, предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_4 від 02.03.2007 року, за реєстром № 530.

Відповідно до закону №898-ІV іпотека це вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні й користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїхвимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим законом.

Визначення іпотеки міститься і у ст.575 ЦК, згідно з якою іпотека це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобовязання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності (ч.4 ст.3 закону №898-ІV).

Дійсне зобовязання повинне грунтуватися на чинних правових підставах виникнення цивільних прав та обовязків, передбачених законом, якими є договір або інший правочин, закон, рішення суду (ст.11, ч.2 ст.509 ЦК), і повинне бути спрямоване на реальне настання юридичних наслідків.

Відповідно до визначення термінів, що містяться в ст.1 закону №898-ІV, основне зобовязання це зобовязання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобовязання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою. Так, іпотекою можебути забезпечене зобовязання щодо управління майном, що випливає із закону №978-IV.

Отже, згідно із чинним законодавством іпотекою забезпечуються виключно реально існуючі зобовязання або вимоги, які можуть виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Питання про визначення дійсності правочину повязується з моментом його вчинення відповідно до стст.205210 ЦК. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК).Безпосередньо законом №898-ІV визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобовязання і є дійсною до припинення основного зобовязання або до закінчення строку дії іпотечного договору, а отже, іпотека не може існувати самостійно без зобовязання. Недійсність договору, забезпеченого іпотекою, тягне за собою й недійсність іпотеки.Майбутня вимога, що забезпечується іпотекою, виникатиме після набрання чинності договором, яким вона встановлена. Така вимога може виникати з моменту настання певних обставин або терміну, що обумовлюється в договорі.

За змістом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про іпотеку», іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Іпотечний договір та договір, що обумовлює основне зобов'язання, можуть бути оформлені у вигляді одного документа. Цей документ за формою і змістом повинен відповідати вимогам, встановленим у цій статті, та вимогам, встановленим законом, для договору, який визначає основне зобов'язання.

У разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

Крім того, як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи та визнано сторонами по справі, кредитний договір №8/2007/840-К/797-Н від 02.03.2007 року укладався того ж дня, що і спірний договір іпотеки.

Судом також встановлено, що на момент укладання кредитного договору та договору іпотеки позивач ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 08 червня 2001 року.

Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

У звязку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися обєктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до обєктів права спільної сумісної власності подружжя. Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України 6-801цс16 від 07.09.2016 р.

В ході розгляду справи, судом було встановлено, що кредитний договір укладений 02.03.2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Надра» було укладено саме на придбання предмету іпотеки житлового будинку № 222 по вул. Кіровоградській в м. Дніпрі. А отже, даний житловий будинок, придбаний на кредитні кошти, суд не може віднести до спільної сумісної власності подружжя. А тому вимоги Закону України «Про іпотеку», де зазначено, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників, в даному випадку не застосовуються. Також, посилання позивача на вимоги ст 65 СК України, яка регулює право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, є безпідставними. А отже, позовні вимоги позивача не знайшли свого законного обгрунтування, а тому є такими, що задоволенню не підлягають.

З урахуванням результату розгляду справи та відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати необхідно віднести за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст.10,60, 130, 214, 215, 224, 81, 88 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У позовних вимогах ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним,- відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок позивача.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмової заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, а особами, що не були присутніми при проголошенні рішення, - у десятиденний строк з дня отримання його копії.

Суддя: В.В. Руденко