Ухвала суду № 61907344, 13.09.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У х в а л а

13 вересня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Охрімчук Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Яреми А.Г.,

розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Володар-Роз» про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 20 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Володар-Роз», третя особа - публічне акціонерне товариство «Гарант-Авто», про відшкодування майнової шкоди,

в с т а н о в и л а :

Дарницький районний суд м. Києва рішенням від 26 листопада

2015 року позов ОСОБА_4 задовольнив, постановив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Володар-Роз» (далі - TOB «Фірма «Володар-Роз») на її користь в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), 26 тис. 226 грн 83 коп. та витрати на проведення експертизи в розмірі 2 тис. грн.

Апеляційний суд м. Києва 14 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасував, постановив стягнути з TOB «Фірма «Володар-Роз» на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, суму 76 тис. 226 грн 83 коп. та витрати на проведення експертизи в розмірі 2 тис. грн.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 20 травня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою TOB «Фірма «Володар-Роз» на рішення суду апеляційної інстанції на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

26 липня 2016 року TOB «Фірма «Володар-Роз» звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2016 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статті 1194 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Обґрунтовуючи підставу подання заяви про перегляд зазначених судових рішень, передбачену пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на ухвалу Верховного Суду України

від 21 жовтня 2009 року, постанову Вищого господарського суду України

від 20 листопада 2012 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2011 року,

28 травня 2014 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано вказані норми матеріального права.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що потерпілий має право відмовитися від права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, незалежно від того, чи застраховано цивільно-правову відповідальність такої особи.

Разом з тим у наданих для порівняння судових рішеннях судів касаційної інстанції містяться такі висновки:

- в ухвалі від 21 жовтня 2009 року Верховний Суд України, скасувавши ухвалені у справі судові рішення та направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, указав на порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи;

- у постанові від 20 листопада 2012 року Вищий господарський суд України, скасувавши ухвалені у справі судові рішення, зазначив, що для повного відшкодування завданої позивачу шкоди відповідач як власник джерела підвищеної небезпеки учасника ДТП, має відповідно до

статті 1194 ЦК України сплатити на користь позивача різницю між розміром виплаченого позивачем страхового відшкодування (фактично понесені витрати позивача) та розміром страхового відшкодування, виплаченого страховою компанією;

- в ухвалі від 23 листопада 2011 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, скасувавши ухвалені у справі судові рішення, зазначив, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою;

- в ухвалі від 28 травня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, скасувавши ухвалені у справі судові рішення та направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, указав на порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, порівняння наведених судових рішень із судовими рішеннями, про перегляд яких подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява є необґрунтованою, тому в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.

Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Володар-Роз», третя особа - публічне акціонерне товариство «Гарант-Авто», про відшкодування майнової шкоди за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Володар-Роз» про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Л.І. Охрімчук

В.І. Гуменюк

А.Г. Ярема