Ухвала суду № 61905261, 03.10.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2016 р.Справа № 820/2537/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Старостіна В.В.

Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2016р. по справі № 820/2537/16

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

05.05.2016р., позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив суд:

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (код ЄРПОУ: 26281249) здійснити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) перерахунок заробітної плати за період 26.10.2014 по 28.03.2015 року включно відповідно до статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції з 26.10.2014) та за період з 29.03.2015 року по 09 вересня 2015 року - відповідно до абзацу другого частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд".

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області виплатити ОСОБА_1 заробітну плату в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення у праці, надбавка за вислугу років, індексації тощо), а також відпускних, допомоги на оздоровлення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2016р. по справі № 820/2537/16 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що оскаржувана постанова не відповідає нормам чинного законодавства, що полягає у порушенні норм матеріального та процесуального права, постанова є необґрунтованою та незаконною, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу в якому просив суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2016р. по справі № 820/2537/16 залишити без змін.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, ОСОБА_1, з 24.10.2011р. по теперішній час працює у Київському районному суді м. Харкова на посаді помічника судді та йому присвоєно 11 ранг державного службовця.

Відповідно до ч. 2 ст. 95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Згідно зі ст. 146 Закону України "Про судоустрій і статус суддів ", суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Колегія суддів зазначає, що вимоги позивача щодо перерахунку та виплати заробітної плати, з урахуванням встановленого законом розміру посадового окладу працівника апарату суду є необґрунтованими, так як положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України вимагають від суб'єкта владних повноважень діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України, закріплено принцип збалансованості Державного бюджету України, відповідно до якого повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до ст. 22 Бюджетного кодексу України, для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно з ч. 2 ст. 145 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Згідно з ст. 119 Бюджетного кодексу України, нецільове використання бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про державний бюджет, має наслідком, крім зменшення асигнувань на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням, також і притягнення відповідних посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності у порядку, визначеному законами України.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 27.11.2008р. № 26-рп/2008, Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами.

Зі змісту ч. 2 ст. 95 Конституції України, якою закріплюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що в аспекті положення частини третьої статті 95 Конституції України "держава прагне до збалансованості бюджету України " у системному зв'язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов'язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами, територіальними громадами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення, зокрема, ст. 95 Конституції України, в Рішенні від 25.01.2012р. № З-рп/2012 зазначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України "Про оплату праці ", умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Одночасно, відповідно до ст. 13 Закону України "Про оплату праці", оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006р. № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів " (в редакції від 22.10.2014р.) затверджено схеми посадових окладів керівних

Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Закону України від 14.10.2014р. № 1697-УІІ "Про прокуратуру" було внесено зміни до частини ч. 1 ст. 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що полягали в доповненні вищезгаданої норми абзацом другим, відповідно до якого розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Однак, п.п. 2 п. 13 р. XIII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" Кабінету Міністрів України було доручено у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що не було виконано Кабінетом Міністрів України.

З 01.01.2015р., відповідно до абз. 3 п. 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (зі змінами внесеними Законом від 02.03.15 № 217-VIII, які набули чинності 13.03.2015р.) норми і положення ч. 1 ст. 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Із прийняттям Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", який набрав чинності 28.03.2015р., абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закон України "Про судоустрій і статус суддів", повернуто передбачену визначеними змінами Закону України "Про прокуратуру" норму.

Водночас, п.п 2 п. 13 р. II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", Кабінету Міністрів України встановлено тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом для приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність із вказаним Законом України.

Колегія суддів зазначає, що Кабінетом Міністрів України з метою приведення у відповідність до Закону України "Про прокуратуру" та Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" відповідні зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006р. № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" у визначений законами строк внесено не було.

Кабінет Міністрів України постановою від 02.09.2015р. № 644 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" вніс зміни до додатку 47 до постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" від 09.03.2006р. № 268, виклав у новій редакції схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів, з приміткою про те, що у 2015 році місячний посадовий оклад застосовується з урахуванням 50-відсоткового зменшення; інші виплати працівникам апарату судів, передбачені цією постановою, здійснюються виключно в межах фонду оплати праці суду.

Водночас у Державному бюджеті України були відсутні кошти на фінансування посадових окладів у розмірах без 50-відсотковго зменшення; правові акти, видані на виконання Державного бюджету (кошториси, щомісячні розписи видатків тощо) не передбачали фінансового механізму реалізації зазначеного права.

Таким чином, відсутність бюджетного фінансування та механізму для проведення нарахування та виплати заробітної плати позивачу у розмірі заявленому в позовних вимогах стало підставою для відмови в задоволенні позову.

Наведені положення дають підстави для висновку, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати перерахунок посадового окладу позивачу та виплату заробітної плати у відповідному розмірі. З огляду на те, що у спірний період посадові оклади працівників апаратів місцевих судів Кабінетом Міністрів України були змінені та застосовувались з урахуванням 50-відсоткового зменшення, суд вважає, що відповідач не допустив бездіяльності, діяв на підставі та в межах, що передбачених Конституцією та Законами України.

Аналогічна думка висловлена в рішеннях Верховного Суду України від 12.07.2016р. по справі № 21-1726а16, від 13.07.2016р. у справах № 21-1488а16, № 21-1888а16.

Верховним Судом України було встановлено, що управління ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів, не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не здійснювало заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на порушення прав та законних інтересів позивача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, не обґрунтовані, правомірність їх не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду, а тому не підлягають задоволенню.

Отже, суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2016р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2016р. по справі № 820/2537/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В.Судді(підпис) (підпис) Рєзнікова С.С. Бегунц А.О. Повний текст ухвали виготовлений 10.10.2016 р.