Ухвала суду № 61905240, 04.10.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2016 р.м.ОдесаСправа № 814/1164/16

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Яковлєва О.В.,

суддів - Бойка А.В., Танасогло Т.М.,

при секретарі - Іовіч М.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу Державної виконавчої служби Врадіївського районного управління юстиції про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Відділу Державної виконавчої служби Врадіївського районного управління юстиції, а саме: визнання протиправними дій щодо винесення постанови про арешт майна боржника від 26 травня 2016 року; визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника від 26 травня 2016 року.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що державним виконавцем, в порушення норм чинного законодавства, накладено арешт на все майно позивача, не врахувавши, що у позивача наявне майно на яке не може бути накладено стягнення, а також того, що вартість майна позивача значно перевищує суму накладеного на нього стягнення.

Також апелянтом зазначено, що рішення Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області, на підставі якого на нього накладено стягнення, оскаржено ним у судовому поряду, а тому до вирішення цієї справи з нього не може бути стягнуто коштів.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а судове рішення - без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою державного виконавця від 05 лютого 2016 року відкрито виконавче провадження з виконання постанови Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області № 353 від 23 жовтня 2012 року про стягнення з ФОП ОСОБА_1 штрафу, на суму 59 415,17 грн.

При цьому, 26 травня 2016 року для забезпечення реального виконання вказаного рішення постановою державного виконавця накладено арешт на все майно, що належить боржнику.

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, зроблено висновок щодо відмови у задоволенні заявлених позовних вимог, так як у спірних правовідносинах державний виконавець діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, з огляду на наступне.

Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ч. 1 ст. 52 «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до ч.1. ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Згідно ч. 2 ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження», арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Відповідно до ч. 3 ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження», постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Судовою колегією встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності винесеної постанови державним виконавцем про арешт всього майна боржника від 26 травня 2016 року.

Із зібраних матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано документального підтвердження самостійного виконання рішення Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області, а тому державним виконавцем розпочато примусове виконання цього рішення.

Так, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

З вищевикладених норм вбачається, що рішення органу державної виконавчої служби України про накладення арешту підлягає оформленню, зокрема, постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

При цьому, такий арешт накладається за рішенням державного виконавця на все майно боржника, або на окремі предмети.

В даному випадку, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені законодавством заходи примусового виконання рішень, зокрема, накладати арешт на все майно боржника, а тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцій, що приймаючи оскаржувану постанову, державний виконавець діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

В свою чергу, колегією не приймаються посилання позивача на протиправність прийняття державним виконавцем оскаржуваного рішення про арешт всього його майна, так як вищевказаними нормами державному виконавцю надано право накладати арешт на все майно боржника.

Також, колегією не приймається посилання апелянта на факт оскарження рішення Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області у судовому порядку, як на підставу для визнання протиправною постанову про накладення арешту на його майно, так як така постанова прийнята з метою забезпечення можливого виконання рішення інспекції у майбутньому.

Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 185, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року - без змін.

Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після складання рішення у повному обсязі, згідно ст. 160 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 07 жовтня 2016 року.

Головуючий: О.В. Яковлєв

Судді: А.В. Бойко

Т.М. Танасогло