Ухвала суду № 61905232, 04.10.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2016 р.Справа № 816/194/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Чалого І.С. , Зеленського В.В.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2016р. по справі № 816/194/16

за позовом ОСОБА_1

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича

третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання протиправним та скасування наказу, визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - відповідач), третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. від 16 вересня 2015 року № 813 в частині визнання нікчемним договору № 007-16394-260215 банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у доларах США від 26 лютого 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк";

- визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. щодо включення ОСОБА_1 до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, лише частини суми відшкодування у розмірі 66,61 грн. замість 141005,09 грн.;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. внести зміни до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відносно ОСОБА_1, включивши суму відшкодування у розмірі 141005,09 грн. замість 66,61 грн., та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 щодо зміни розміру належних їй сум відшкодування за вкладом в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2016 р. у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погодившись з прийнятою постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання 04.10.2016 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи і зібрані по справі докази в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що постановою Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ (а.с. 59-60) ПАТ "Дельта Банк" віднесений до категорії проблемних. Цією ж постановою відносно Банку запроваджено низку обмежень, встановлені ряд обмежень в його діяльності, в тому числі, заборонено здійснення операцій за чинними договорами, що призводять до збільшення гарантованої суми відшкодування з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Однак, 26 лютого 2015 року між позивачем та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір банківського вкладу № 007-16394-260215 (а.с. 12), за умовами якого Банк приймає від вкладника грошові кошти у розмірі 5250,00 доларів США на строк до 27 травня 2015 року під 5,5 % річних.

Постановою Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних (а.с. 63-66).

Згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 березня 2015 року № 51 (а.с. 67-68) затверджено тимчасову адміністрацію в ПАТ "Дельта Банк" з 03 березня 2015 року та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.

Рішеннями виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08 квітня 2015 року № 71 (а.с. 69) та від 03 серпня 2015 року № 147 (а.с. 70) строк здійснення тимчасової адміністрації запроваджено на шість місяців та продовжено до 02 жовтня 2015 року включно.

Постановою Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року № 664 (а.с. 71) відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк".

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ "Дельта Банк" 29 травня 2015 року прийнято наказ № 408 про створення Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями ПАТ "Дельта Банк" (далі за текстом - Комісія).

Згідно протоколу засідання Комісії від 15 вересня 2015 року (а.с. 82-83), в ході перевірки вкладних операцій ПАТ "Дельта Банк" фахівцями Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виявлено ряд правочинів, що мають ознаки нікчемності. В протоколі зазначено, що нікчемні договори вчинені в зв'язку з тим, що сума грошових коштів на рахунках клієнтів ПАТ "Дельта Банк" перевищувала суму граничного розміру відшкодування грошових коштів Фондом гарантування, а відповідно існували ризики для незадоволення вимог таких кредиторів у разі ліквідації Банку та реалізації його майна. З огляду на викладені обставини, певними фізичними особами ініційовано процес штучного зарахування своїх коштів, що перебували на рахунках в ПАТ "Дельта Банк", частинами, що не перевищують суму граничного розміру відшкодування коштів (тобто 200000,00 грн.), на рахунки інших фізичних осіб-вкладників ПАТ "Дельта Банк".

Наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16 вересня 2015 року № 813 (а.с. 81) визнані нікчемними Договори банківського вкладу (депозиту) згідно переліку, який є додатком до цього наказу.

19 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Філії АТ "Укрексімбанк" про виплату грошей за вкладом та отримала 66,61 грн. Вважаючи отриману суму лише частиною належної до виплати суми, 23 жовтня 2015 року ОСОБА_1 отримала виписку по Договору вкладу від 26 лютого 2015 року № 007-16394-260215, згідно якої сума в розмірі 5250,00 грн., що надійшла на її рахунок 26 лютого 2015 року з рахунка гр. ОСОБА_3, повернута в результаті застосування наслідків нікчемності правочинів.

Листом від 23 вересня 2015 року № 8821/1005 (а.с. 18) уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повідомила позивача про те, що за результатами проведеної Фондом гарантування вкладів фізичних осіб перевірки правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, встановлено, що договір банківського вкладу (депозиту) від 26 лютого 2015 року № 007-16394-260215 є нікчемним.

Не погоджуючись з правомірністю позиції Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності.

В свою чергу, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В свою чергу, під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень, слід розуміти будь-які владні повноваження у рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, що не належать до законодавчих повноважень чи повноважень здійснювати правосуддя.

Згідно із ч. 2 ст. 4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Обов'язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акта індивідуальної дії є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта /суб'єктів/, дотримання якого забезпечується правовими механізмами.

Дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.

Бездіяльність суб'єкта владних повноважень - пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Із правового аналізу вказаних норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Колегія суддів зазначає, що спір у даній справі фактично виник у зв'язку зі здійсненням процедури ліквідації (банкрутства) банку.

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до частин 1, 3 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. Законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

У свою чергу, статтею 1 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

В пункті 6 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" зазначено, що ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

При цьому абзацом другим частини другої статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм законодавства та враховуючи положення статті 12 ГПК України, можна дійти висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верхового Суду України, яка викладена в постанові від 15.06.2016 р. по справі №826/20410/14.

В силу ч.2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги положення діючого законодавства та правові висновки Верховного Суду України, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з {…} питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів {…}. З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Відповідно до частини 1 статті 203 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і провадження у справі закривається з підстав, встановлених статтею 157 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування постанови суду першої інстанції із ухваленням рішення про закриття провадження у справі, та одночасно роз'яснює позивачеві право звернутись із позовом до суду в порядку господарського судочинства.

Керуючись п. 1 ст. 157, ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 4 ст. 198, 203, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2016р. по справі № 816/194/16 скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування наказу, визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії закрити.

Роз'яснити сторонам, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Пянова Я.В.Судді Чалий І.С. Зеленський В.В. Повний текст ухвали виготовлений 10.10.2016 р.