Ухвала суду № 61903825, 06.10.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2016 р. Справа № 876/5928/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С. П.,

суддів - Кухтея Р. В., Яворського І. О.;

за участю секретаря судового засідання - Джули В. М.;

представника позивача - ОСОБА_1;

представника відповідача - Паїк М. В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

04 травня 2016 року Львівським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_3 до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 04 квітня 2016 року № 16-О «Про звільнення» в частині звільнення 04 квітня 2016 року завідувача сектору адміністрування майнових податків управління доходів і зборів з фізичних осіб ОСОБА_3 з роботи згідно п.1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штатної чисельності); поновлення ОСОБА_3 на роботі в Дрогобицькій ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області з 05 квітня 2016 року на посаді завідувача сектору адміністрування майнових податків управління доходів і зборів фізичних осіб; стягнення з Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 квітня 2016 року по 04 травня 2016 року.

В обґрунтування вимог позовної заяви зазначено, що при звільненні позивача з роботи не було враховано наявність у нього переважного права на залишення на роботі, оскільки продуктивність праці в позивача є вищою, за інших працівників, на утриманні перебуває двоє дітей, а стаж роботи в податкових органах позивача є більший, ніж у інших працівників в тому числі у ОСОБА_4, відтак наказ № 16-О від 04 квітня 2016 року «Про звільнення» в частині звільнення завідувача сектору адміністрування майнових податків управління доходів і зборів з фізичних осіб ОСОБА_3 з роботи є незаконним.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2016 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 04 квітня 2016 року № 16-О в частині звільнення завідувача сектору адміністрування майнових податків управління доходів і зборів з фізичних осіб ОСОБА_3 з роботи згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штатної чисельності). Поновлено ОСОБА_3 на посаді завідувача сектору адміністрування майнових податків і зборів з фізичних осіб Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області з 05 квітня 2016 року. Постановлено стягнути з Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 7652,09 грн. з врахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів. Постанову в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 3836,89 грн. з врахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів звернуто до негайного виконання.

Зазначену постанову мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_3 є незаконним, оскільки проведене роботодавцем - Дрогобицькою ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області як без визначених законом підстав так і з порушенням встановленої процедури.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем - Дрогобицькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівській області, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки звільнення було проведено із дотриманням вимог законодавства України.

Представник позивача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив та просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представник відповідача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги підтримав та просить таку задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та пояснення представника відповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Встановлено, що ОСОБА_3 в Дрогобицькій об'єднаній державній податковій інспекції ГУ ДФС у Львівській області працював з 28 травня 2001 року на різних посадах та з 06 лютого 2015 року на посаді завідувача сектору адміністрування майнових податків управління доходів і зборів з фізичних осіб Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, що підтверджується копією його трудової книжки.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 840 «Про внесення змін у додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2015 року № 85» щодо затвердження граничної чисельності працівників територіальних органів ДФС, наказу ДФС України від 11 грудня 2015 року № 978 «Про затвердження чисельності працівників територіальних органів ДФС, наказів ДФС України від 25 грудня 2015 року № 996 «Про затвердження чисельності працівників податкових органів ДФС» від 17 січня 2016 року № 17 «Про введення в дію структур територіальних органів ДФС та затвердження методичних рекомендацій щодо їх побудови», наказів Дрогобицької ОДПІ від 01 лютого 2016 року № 67 «Про введення в дію структури Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області» та затвердження переліку індексів структурних підрозділів» та від 02 лютого 2016 року № 69 «Про введення в дію штатного розпису Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області» та у зв'язку з скорочення штатної чисельності Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області, позивача про вивільнення було попереджено під підпис 02 лютого 2016 року (а.с.50).

04 квітня 2016 року відповідачем прийнято наказ № 16-О «Про звільнення» завідувача сектору адміністрування майнових податків управління доходів і зборів фізичних осіб ОСОБА_3 з роботи згідно п.1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штатної чисельності).

Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками та вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівнику не була надана на тому або на іншому підприємстві (установі, організації) інша робота, або запропонована робота, від якої він відмовився з поважних причин.

У пункті 19 цієї ж постанови вказано, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Аналіз норми п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України дає підстави для висновку, що підставою для розірвання трудового договору за ініціативи власника або уповноваженого ним органу є зміни в організації виробництва і праці, які у свою чергу можуть мати місце у випадках ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Тому, під змінами в організації виробництва і праці, які можуть бути підставою для розірвання трудового договору слід розуміти, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників, що призводить до скорочення займаної працівником посади та зумовлює його звільнення у випадку неможливості переведення працівника на іншу посаду.

Встановлено, що відповідно до наказу № 67 від 01 лютого 2016 року «Про введення в дію структури Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області» та затвердження переліку індексів структурних підрозділів» надано структуру Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, яка затверджена начальником ГУ ДФС у Львівській області В. І. Кондро 18 січня 2016 року згідно наданої структури зазначено індекс структурного підрозділу 13-09-13 та назву структурного підрозділу - Управління податків і зборів з фізичних осіб із штатною чисельністю 21 працівник, де включено адміністрування майнових податків і зборів з фізичних осіб із штатною чисельністю 2 працівники.

З наданих штатних розписів за 2015 та на 2016 роки Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області встановлено, що у самій структурі відбулося перейменування управління, а саме: з 18 січня 2016 року Управління доходів і зборів з фізичних осіб перейменовано на Управління податків і зборів з фізичних осіб, а також відповідно перейменовано назву сектору «Сектор адміністрування майнових податків» на «Сектор адміністрування майнових податків і зборів з фізичних осіб».

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що такі зміни не мали жодного відношення до посади завідувача сектору адміністрування майнових податків управління доходів і зборів з фізичних осіб, на якій працював позивач, оскільки не призвели до скорочення посади завідувача сектору адміністрування майнових податків управління доходів і зборів фізичних осіб, яку займав позивач так як в новоутвореному управлінні така посада також існує.

Відтак, колегія суддів зазначає, що такі зміни не можуть вважатися законною підставою для звільнення позивача, оскільки фактично змінилася лише назва структурного підрозділу у якому працював позивач (із «Сектор адміністрування майнових податків» на «Сектор адміністрування майнових податків і зборів з фізичних осіб»), при цьому правовий статус таких підрозділів не змінився, крім того у штаті як ліквідованого так і новоутвореного управління існувала аналогічна посада «завідувач сектору» яку займав позивач до його звільнення, в структурному підрозділі не відбулися зміни у його складі за спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Отже, звільнення ОСОБА_3 із посади завідувача сектору адміністрування майнових податків управління доходів і зборів з фізичних осіб, на переконання суду, є безпідставним та ґрунтується на помилковому застосуванні норм п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, що свідчить про його незаконність, оскільки фактично займана позивачем посада скорочення не зазнала.

Крім того, за відсутності правових підстав для звільнення позивача, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач при здійсненні звільнення порушив ще й саму процедуру звільнення, оскільки відповідач при звільненні ОСОБА_3 із займаної посади, як нормативну підставу для звільнення зазначив п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Разом із тим, Дрогобицькою об'єднаною державною податковою інспекцією ГУ ДФС у Львівській області залишено поза увагою, приписи частини 2 статті 40 КЗпП України, якими передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Крім того, згідно із ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Пленум Верховного Суду України у постанові № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (п. 19), роз'яснив, що судам необхідно надавати оцінку і тому, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При досліджені судом справи з метою перевірки законності процедури звільнення позивача повідомлення про наступне вивільнення із займаної посади у зв'язку із скороченням штатної чисельності, встановлено, що позивач був ознайомлений 02 лютого 2016 року. У повідомленні було вказано, що наступне звільнення із займаної посади 04 квітня 2016 року.

Крім того, у повідомленні, було зазначено, що пропозиції щодо наявних вакантних посад у структурі Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області будуть запропоновані протягом двох місяців.

Відповідач одночасно із попередженням про звільнення позивача, повинен був та міг запропонувати позивачу іншу посаду за цією ж трудовою функцією (спеціальність, кваліфікація, виконувані обов'язки), якою як зазначалося вище, є посада завідувач сектору новоутвореному управлінні.

Наказом Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області № 10-О від 04 березня 2016 року було переведено з 25 березня 2016 року головного державного ревізора інспектора відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ОСОБА_4 на посаду завідувача сектору адміністрування майнових податків і зборів управління податків і зборів з фізичних осіб з посадовим окладом згідно штатного розпису у розмірі 1544 грн., на місяць, як такого, що успішно пройшов стажування.

Тобто, ще до наступного звільнення із займаної посади позивача (04 квітня 2016 року) відповідачем було прийнято наказ Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області № 10-О від 04 березня 2016 року «Про переведення» ОСОБА_4 на посаду завідувача сектору адміністрування майнових податків і зборів управління податків і зборів з фізичних осіб.

Також встановлено, що ОСОБА_3 звільнений з посади завідувача сектору, стаж роботи його станом на 31 березня 2016 року становив: загальний - 17 років 11 місяців, стаж роботи в органах державної служби - 14 років 9 місяців; ОСОБА_4 працює на посаді завідувача сектору, стаж роботи його станом на 31 березня 2016 року становив загальний - 13 років 11 місяців, стаж роботи в органах державної служби - 13 років 5 місяців.

Таким чином, звільнивши позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, відповідач не вжив жодних заходів з метою працевлаштування позивача на відповідній посаді у новоутвореному управлінні, що свідчить про порушення встановленого порядку його звільнення. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 01 квітня 2015 року.

Також судом першої інстанції вірно враховано, щодо посади, на якій підлягає поновленню позивач, що фактично змінилася назва структурного підрозділу у якому працював ОСОБА_3, при цьому зміни штату мали місце у частині, що не стосується посади яку займав позивач. Як зазначалося, правовий статус підрозділів (їх основні завдання, функції) не змінився. Крім того у штаті як у ліквідованого так і новоутвореного управління існувала аналогічна посада «завідувач сектору» яку займав позивач до його звільнення.

Отже, незаконно звільнений із займаної посади ОСОБА_3 підлягає поновленню на посаді, аналогічній із посадою з якої його звільнено та яка існує на даний момент.

Водночас, згідно з п. 2 та п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби, таким чином, постанова суду в частині поновлення позивача та стягнення грошового забезпечення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника. У відповідності до ч. 3 п. 2 даного Порядку, збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

В матеріалах справи містяться довідка № 4058/9/13-08-05-00 від 02 червня 2016 року про доходи позивача за останні 2 місяці перед звільненням, відповідно до якої середньоденна заробітна плата за останні два місця роботи складає 178, 46 грн., а середньомісячна заробітна плата за останні два місця роботи складає 3836, 89 грн., тривалість вимушеного прогулу позивача складає 69 робочих днів, відтак, розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу складає 12313,74 грн. (178, 46 грн. х 69 днів). Судом першої інстанції також вірно вирахувано від розміру заробітної плати за час вимушеного прогулу отримані позивачем виплати від Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості станом на за період з 05 травня 2016 року по 21 червня 2016 року в сумі 4661,65 грн. згідно довідки від 13 липня 2016 року № 991/03.

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 158-160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2016 року в справі № 813/1520/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у випадку коли, відповідно до частин 3 та 7 ст. 160 КАС України, складення ухвали в повному обсязі відкладено - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя: С. П. Нос

Судді: І. О. Яворський

Р. В. Кухтей

Ухвалу складено в повному обсязі 10 жовтня 2016 року.