Постанова № 61902679, 03.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2016 р. Справа№ 911/1685/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Чорногуза М.Г.

Хрипуна О.О.

при секретарі судового засідання: Молокопой І.А.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква

на рішення господарського суду Київської області від 07.07.2016

у справі № 911/1685/16 (суддя Рябцева О.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України"

до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква

про стягнення 40 438,27 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України" звернулось в господарський суд Київської області з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква про стягнення боргу за договором № 2624/15-ТЕ(Т)-17 купівлі - продажу природного газу від 24.02.2015 в розмірі 40 438,27 грн., з яких: 8 169,02 грн. - пеня, 465,65 грн. - три відсотки річних, 31 803,60 грн. - інфляційні збитки.

Рішенням господарського суду Київської області від 07.07.2016 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 7 716,16 грн. пені, 443,02 грн. - три проценти річних та 278,04 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи зазначене рішення, суд першої інстанції, пославшись на встановлені ним обставини та умови договору, положення ГК України і ЦК України, дійшов висновку, що відповідачем в порушення умов укладеного договору несвоєчасно здійснено оплату прийнятого природного газу, а тому вимоги позивача про стягнення пені, 3% річних підлягають частковому задоволенню з огляду на те, що позивачем невірно включено до розрахунку прострочених днів оплати самі дні оплати та дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині заявлених до стягнення інфляційних втрат, оскільки прострочення оплати тривало менше одного календарного місяця.

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду Київської області від 07.07.2016 у справі № 911/1685/16 скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Зокрема, скаржник вказує, що він є неприбутковою організацією, всі розрахунки за надані послуги здійснюються через Державну казначейську службу України в міру взяття бюджетного зобов'язання відповідно до законодавства та наявності документів, які підтверджують цільове направлення коштів на підставі актів приймання - передачі газу. Як зазначає відповідач, позивачем було прострочено виконання свого обов'язку з надсилання актів, а в діях скаржника відсутній умисел щодо невиконання умов договору. Апелянт зазначає, що ним виконано умови договору щодо оплати за фактично переданий газ у повному обсязі, а оплата здійснювалась на підставі актів приймання-передачі газу, після їх надходження від позивача та за відсутності акту приймання-передачі він був позбавлений можливості вчасно здійснити оплату за договором. Отже, на думку скаржника, порушення умов договору сталось виключно через порушення умов договору позивачем. Також, на думку скаржника, судом першої інстанції при вирішенні питання щодо зменшення пені не було враховано його доводи.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивач вказує на її необґрунтованість та просить залишити оскаржуване рішення без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2016 апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Біла Церква на рішення господарського суду Київської області від 07.07.2016 року у справі № 911/1685/16 прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Лобаня О.І., суддів: Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.

Розпорядженням виконуючого обов'язки керівника апарату Київського апеляційного господарського суду №09-52/4585/16 від 12.09.2016 у справі №911/1685/16 призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку з припиненням повноважень головуючого судді (судді-доповідача) Лобаня О.І.

В результаті повторного автоматичного розподілу справи № 911/1685/16 13.09.2016 сформовано колегію у складі головуючого судді (судді-доповідача) Сухового В.Г., суддів Чорногуза М.Г., Хрипуна О.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Сухового В.Г., суддів Чорногуза М.Г., Хрипуна О.О. та призначено її розгляд на 03.10.2016.

В судовому засіданні 03.10.2016 представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду скарги повідомлявся своєчасно та належним чином ухвалою суду від 14.09.2016, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення №0411615115703.

Згідно з п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на належне повідомлення відповідача, який не з'явився, відсутність заяв про відкладення розгляду справи, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.02.2015 між Публічним акціонерним товариством ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України" (далі - продавець, позивач) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква (далі - покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу природного газу №2624/15-ТЕ(Т)-17, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець - прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з пунктом 11 договору він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 січня 2015 року і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов договору, протягом січня - жовтня 2015 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 280,213 тис. м. куб. на загальну суму 458 510,82 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які підписані сторонами договору та скріплені їх печатками, копії яких додані до позовної заяви.

Платіжними дорученнями № 149 від 17.03.2015 на суму 219 469,04 грн., № 378 від 09.06.2015 на суму 156 032,98 грн. та № 735 від 04.11.2015 на суму 91 368,07 грн. відповідачем було перераховано на рахунок позивача 466 870,09 грн.

Грошові кошти, які були перераховані на рахунок позивача платіжними дорученнями № 149 від 17.03.2015, № 378 від 09.06.2015 та № 735 від 04.11.2015 були зараховані на рахунок позивача 18.03.2015, 10.06.2015 та 10.11.2015 відповідно, що підтверджується випискою з рахунку позивача, яка наявна в матеріалах справи.

Отже, відповідач повністю розрахувався з позивачем за поставлений газ, проте, допустив прострочення платежів. Остаточний розрахунок за спожитий газ відповідачем було здійснено 10.11.2015.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач зазначає, що відповідач своєчасно не виконав свої зобов'язання за договором в частині оплати поставленого газу, в зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань, нараховану в сумі 8 169,02 грн., інфляційні втрати в сумі 31 803,60 грн. та 3% річних від простроченої суми боргу в сумі 465,65 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що він є неприбутковою організацією, а тому всі розрахунки за надані послуги здійснюються через Державну казначейську службу України в межах взяття бюджетного зобов'язання відповідно до законодавства та наявності документів, які підтверджують цільове направлення коштів, на підставі актів приймання-передачі газу, а оскільки позивачем було прострочено виконання свого обов'язку з надсилання актів, то в діях відповідача відсутній будь-який умисел щодо невиконання умов договору. Крім того, відповідач зазначав, що позивачем невірно визначено період початку і завершення прострочення виконання зобов'язань, за який позивачем нараховуються пеня, 3% річних та інфляційні втрати, оскільки платіжними дорученнями № 149 від 17.03.2015 р., № 378 від 09.06.2015 р. та № 735 від 04.11.2015 р. відповідачем було перераховано на рахунок позивача 466 870,09 грн. Також відповідач з посиланням на положення ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 83 Господарського процесуального кодексу України просив суд зменшити розмір пені за зобов'язаннями лютого-жовтня 2015 року.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Правовідносини між сторонами виникли з договору поставки природного газу.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, протягом січня - жовтня 2015 позивач передав, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 280,213 тис. м. куб. на загальну суму 458 510,82 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які підписані сторонами договору та скріплені їх печатками.

За змістом ч.1 ст.691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Нормами ч. 1 ст. 692 ЦК України закріплено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець, згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач платіжними дорученнями № 149 від 17.03.2015 на суму 219 469,04 грн., № 378 від 09.06.2015 на суму 156 032,98 грн. та № 735 від 04.11.2015 на суму 91 368,07 грн. перерахував на рахунок позивача 466 870,09 грн.

Тобто, відповідач повністю розрахувався з позивачем за поставлений газ, проте, допустив прострочення платежів. Остаточний розрахунок за спожитий газ відповідачем було здійснено 10.11.2015.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи встановлення судом факту несвоєчасності виконання грошового зобов'язання за договором, позивачем правомірно нараховано 3 % річних.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 465,65 грн. 3% річних, нарахованих за загальний період з 15.02.2015 по 10.06.2015 на прострочену заборгованість за зобов'язаннями січня 2015, лютого 2015 та квітня 2015.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним судом, при розрахунку 3% річних позивачем включено у період прострочених днів день оплати, а саме 18.03.2015 р. та 10.06.2015.

Як роз'яснено в п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України ,,Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період прострочення.

Оскільки наданий позивачем розрахунок 3% річних є невірним, так як позивачем включено у період прострочення дні оплати, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 465,65 грн. 3% річних підлягає частковому задоволенню у сумі 443,02 грн., нарахованих за загальний період з 15.02.2015 по 09.06.2015 на прострочену заборгованість за зобов'язаннями січня 2015, лютого 2015 та квітня 2015.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 31 803,60 грн. інфляційних втрат, нарахованих за загальний період з лютого 2015 року по травень 2015 року на прострочену заборгованість.

Як роз'яснено в п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 ,,Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Як вбачається з розрахунку інфляційних втрат на прострочену заборгованість за зобов'язаннями січня 2015 року, позивач застосовує показних індексу інфляції за лютий-березень 2015 року, за зобов'язаннями лютого 2015 року позивач застосовує показних індексу інфляції за березень 2015 року, а за зобов'язаннями квітня 2015 року позивач застосовує показних індексу інфляції за травень 2015 року.

Однак, при здійсненні нарахування інфляційних втрат за вказані періоди позивачем не враховано, що прострочення виконання зобов'язання за січень 2015 року відбувалось з 15.02.2015 по 17.03.2015, прострочення виконання зобов'язання за лютий 2015 року відбувалось з 15.03.2015 по 17.03.2015, а прострочення виконання зобов'язання за квітень 2015 року відбувалось з 15.05.2015 по 09.06.2015, тобто, в кожному з випадків нарахування інфляційних втрат, тривалість існування прострочення виконання зобов'язання становила менше одного повного календарного місяця, а враховуючи те, що найменший період визначення індексу складає місяць, позивачем неправомірно нараховано інфляційні втрати за заявлені періоди.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають, про що вірно вказав суд першої інстанції.

В частині заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 8 169,02 грн. за загальний період з 15.02.2015 по 10.06.2015, нараховану за зобов'язаннями січня 2015, лютого 2015 та квітня 2015 колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до приписів ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 7.2 договору у разі невиконання покупцем п. 6.1 договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно з пунктом 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, апеляційним судом встановлено, що останній включив у період прострочення дні оплати, а саме 18.03.2015 та 10.06.2015, тобто, наданий позивачем розрахунок пені є невірним, та перевіривши розрахунок пені здійснений судом першої інстанції, погоджується, що позовна вимога про стягнення з відповідача 8 169,02 грн. пені підлягає частковому задоволенню у сумі 7 716,16 грн. за загальний період з 15.02.2015 по 09.06.2015 на прострочену заборгованість.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачем невірно визначено період початку і завершення прострочення виконання зобов'язань за який позивачем нараховуються пеня, 3% річних та інфляційні втрати, оскільки платіжними дорученнями № 149 від 17.03.2015, № 378 від 09.06.2015 та № 735 від 04.11.2015 відповідачем було перераховано на рахунок позивача 466 870,09 грн., тобто за його твердженням зарахування грошових коштів відбулось 17.03.2015, 09.06.2015 та 04.11.2015, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 30.1 ст. 30 Закону України ,,Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Тобто, за загальним правилом, грошове зобов'язання в безготівковій формі вважається виконаним в момент зарахування визначеної суми коштів (суми переказу) в певній грошовій одиниці на банківський рахунок кредитора (або вигодонабувача).

Оскільки грошові кошти, які були перераховані на рахунок позивача платіжними дорученнями № 149 від 17.03.2015 та № 378 від 09.06.2015 були зараховані на рахунок позивача 18.03.2015 та 10.06.2015 відповідно, що підтверджується випискою з рахунку позивача, то позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, про що зазначалось вище.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру пені за зобов'язаннями лютого-жовтня 2015 року.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено у ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення наведених норм кореспондуються з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, відповідно до якої господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Як роз'яснено в п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

У випадку нарахування пені, яка є завищеною, та не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право їх зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові кошти як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

В обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач вказує, зокрема, на те, що являється бюджетною установою і утримується за рахунок асигнувань державного бюджету, передбачених Міністерству оборони України; він є неприбутковою організацією; відсутнє завдання збитків позивачеві та умислу в діях відповідача.

Однак, як вірно вказав суд першої інстанції, наведені відповідачем підстави для зменшення пені, зокрема, те, що відповідач є бюджетною установою і утримується за рахунок асигнувань державного бюджету та те, що відповідач є неприбутковою організацією, не є тим винятковим випадком, який є підставою для зменшення пені.

В разі зменшення розміру пені будуть порушені матеріальні інтереси позивача, що може призвести до негативних наслідків для нього та матиме дискримінаційний характер відносно його прав та інтересів.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги відповідач, зокрема, зазначає, що позивачем було прострочено виконання свого обов'язку з надсилання актів, а в діях скаржника відсутній умисел щодо невиконання умов договору. Апелянт зазначає, що ним виконано умови договору щодо оплати за фактично переданий газ у повному обсязі, а оплата здійснювалась на підставі актів приймання-передачі газу, після їх надходження від позивача та за відсутності акту приймання-передачі він був позбавлений можливості вчасно здійснити оплату за договором. Отже, на думку скаржника, порушення умов договору сталось виключно через порушення умов договору позивачем.

Колегія суддів відхиляє такі доводи відповідача з огляду на таке.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

Тобто, п. 6.1 договору не ставить обов'язок відповідача щомісячно сплачувати кошти за отриманий газ до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу в залежність від дати оформлення відповідного акта приймання - передачі природного газу. Прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання відповідного акта. Таким чином, прострочення підписання позивачем актів та їх несвоєчасне повернення відповідачу не позбавляє його обов'язку оплати планового обсягу отриманого природного газу за кожний місяць.

Аналогічна правова позиція викладена також в постановах Вищого господарського суду України у справах № 910/28812/15 від 21.06.2016, № 904/11157/15 від 27.07.2016, № 904/11154/15 від 05.09.2016.

Посилання скаржника на ту обставину, що відповідно до розділу 11 договору, він поширює свою дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 січня 2015 року, проте, договір укладено 24.02.2015, тому можливість сплатити за зобов'язаннями січня 2015 року до 14 лютого 2015 року відсутня, також судовою колегією відхиляються, оскільки в пункті 11 договору сторони погодили, що він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 січня 2015 року і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення, а статтею 627 ЦК України презюмується свобода договору, ст. 629 ЦК України його обов'язковість.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Інші доводи апеляційної скарги є тотожними доводам, викладеним у відзиві на позов, яким надана вірна правова оцінка судом першої інстанції, тому вони колегією суддів відхиляються. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Київської області від 07.07.2016 у справі № 911/1685/16 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає зміні або скасуванню з підстав, передбачених ст. 104 ГПК України.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква - залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 07.07.2016 у справі № 911/1685/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді М.Г. Чорногуз

О.О. Хрипун