Постанова № 61902625, 04.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2016 р. Справа№ 910/8850/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Колеснік М.П.

за участю представників:

від позивача - Логвиненко Л.Г.

від відповідача - Андрущук Є.К.

від третьої особи - не з`явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп" на рішення Господарського суду м. Києва від 20.07.2016 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп"

до Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю „Метінвест - СМЦ"

про відшкодування збитків, пов'язаних із нестачею вантажу при перевезенні вантажу залізницею,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ "АВ метал груп" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення збитків при здійсненні перевезення.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.07.2016 в задоволені позову було відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій вказує, що прийняте рішення не відповідає вимогам чинного законодавства, постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу для розгляду було передано колегії суддів у складі: головуючий Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою суду від 09.09.2016 прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено її розгляд на 04.10.2016 у складі суддів: головуючий Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Представники позивача та відповідача в судове засідання з`явилися та надали усні пояснення стосовно заявленого позову.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, що підтверджується зворотним повідомленням в матеріалах справи. Причини неявки суду не повідомив.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши наявні матеріали справи, встановивши, що наявні матеріали справи є достатніми для повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, а неявка представника третьої особи не перешкоджає розгляду справи, він не був позбавлений можливості подати свої заперечення щодо поданої апеляційної скарги, вирішив розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника третьої особи, встановивши наступне:

11.12.2014 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" був укладений договір поставки № МКТ-610/12/14.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується передати у встановлений у даному договорі термін у власність покупця металопродукцію, а покупець зобов`язується оплатити вартість товару та прийняти його відповідно до умов договору.

Пунктом 2.2 договору сторони визначили, що поставка товару здійснюється залізничним транспортом на умовах FCA (склад постачальника або станція відправлення), якщо інше не вказано у рахунках-фактурах, специфікаціях та додатках до даного договору.

Згідно специфікації № 159 до договору поставки № МКТ-610/12/14 поставка товару здійснюється залізничним транспортом на умовах СРТ станції Дарниця ППЗ, вантажовідправник - ПАТ «Запоріжсталь».

На виконання умов договору та згідно із накладної, оригінал якої міститься в матеріалах справи, 21.11.2015 товар був завантажений вантажовідправником ПАТ «Запоріжсталь» на станції «Запоріжжя-Ліве» та складався з 11 пачок - чорний метал, не поіменований в алфавіті.

27.11.2015 на станції "Знам'янка" Одеської залізниці було виявлено нестачу вантажу, а саме: 1 пачку прокату чорних металів, який був відправлений ПАТ "Запоріжсталь" зі станції "Запоріжжя-Ліве" Придніпровської залізниці на станцію "Дарниця" Південно-Західної залізниці, для одержання Товариством з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп" (далі - позивач), у вагоні № 53450607, вантажопідйомністю 70 тон, який прибув 27.11.2015 з поїздом № 2488 без супроводу охорони, про що було складено Комерційний акт № 002288/3 (Форма ГУ-22).

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що оскільки був зафіксований факт нестачі товару, що перевозився Південно-західною залізницею, останній має відшкодувати шкоду отримувачу вантажу.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, зазначає, що позивачем (вантажоодержувачем) не було надано залізниці всіх достатніх документів (доказів) для здійснення відшкодування шкоди як під час досудового урегулювання спору так і під час розгляду спору в суді, що не дає підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 2 ст. 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1 - 3 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом, визначаються Статутом залізниць України, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 № 457 (далі - Статут залізниць).

Згідно з пунктами 6, 7, 17 Статуту залізниць вантажем є матеріальні цінності, які перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі.

Залізниці здійснюють перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти між станціями, відкритими для виконання відповідних операцій. Станції здійснюють операції, пов'язані з перевезенням пасажирів, багажу і вантажобагажу з прийняттям, видачею вантажів вагонними, дрібними відправками та в контейнерах, а за договорами з відправниками та одержувачами - їх навантаження і вивантаження. Станції можуть відкриватися для проведення усіх або окремих операцій.

Згідно з п. 22 Статуту залізниць за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Як зазначалось вище, 27.11.2015 на станції "Знам'янка" Одеської залізниці було виявлено нестачу вантажу, а саме: 1 пачку прокату чорних металів, про що був складений відповідний комерційний акт.

15.12.2016 позивач направив на адресу відповідача претензію № 1 у зв`язку з нестачею вантажу на суму 70301 грн.

У відповідь на вказану претензію, відповідач своїм листом від 30.12.2015 зазначив про недостатню кількість документів, що були подані позивачем, для розгляду претензії та можливості її задоволення.

В подальшому ТОВ «АВ метал груп» направив на адресу відповідача повторну претензію із додатком документів, що витребовувались залізницею, проте, остання своїм листом від 12.02.2016 повідомила про необхідність подачі позивачем повного пакету документів, визначених ст. 115,130 Статут залізниць.

25.02.2016 позивачем була подана третя претензія до відповідача, яка також не була прийнята до виконання останнім, із зазначенням того, що вантажоодержувачем не надані документи на підтвердження вартості та кількості відправленого товару вантажовідправником.

Апелянт, не погоджуючись із прийнятим місцевим судом рішенням, зазначає, що для виконання вимог положень Статуту залізниць, ним відповідачу був поданий весь необхідний пакет документів, зокрема, накладна, комерційний акт, специфікація, а також на підтвердження вартості перевезеного товару, договір поставки, укладений між позивачем та третьою особою і акт приймання-передачі товару, що, на думку апелянта, є рахунком-фактурою.

Натомість, колегія суддів не погоджується із такою позицією апелянта, та підтримує доводи, викладені в рішенні першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 924 ЦК України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачем, якщо доведе, що втрата, нестача, псування чи пошкодження вантажу, багажу, пошти сталось внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталось не з його вини.

Згідно із ст. 925 ЦК України, до пред'явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти можливим є пред'явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами).

Позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.

Статтею 114 Статут залізниць визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі.

Відповідно до п. 115 Статуту залізниць вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Як вірно було встановлено місцевими судом, згідно із комерційним актом, що був складений 27.11.2015 на станції "Знам'янка" Одеської залізниці, був зафіксований факт саме нестачі вантажу.

Згідно із п. б ст. 130 Статут залізниць, визначено, що право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів мають: у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу:одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. Якщо у складанні комерційного акта відмовлено, замість нього подається документ, що підтверджує скаргу про цю відмову.

Апелянт, оскаржуючи постановлене місцевим судом рішення, зокрема зазначає, що Господарський суд міста Києва, встановивши, що при перевезенні товару залізницею було зафіксоване саме нестачу товару, застосував для обґрунтування своїх доводів норми Статуту залізниці, що стосуються втрати товару, що є безумовною підставою для скасування рішення суду, відповідно до ст. 104 ГПК України.

Проте, колегія суддів не погоджується із такою позицією апелянта, та зазначає. що дійсно, в мотивувальній частині рішення, суд першої інстанції процитував п. а ст. 130 Статут залізниць, що стосується того, які саме документи подаються скаржником при пред`явлені позову/претензії при втраті товару (вантажу).

В той же час, суд апеляційної інстанції зазначає, що з урахуванням п. 12 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Як зазначалось вище, положеннями Статуту залізниць визначено, зокрема, що скаржник має подати залізниці документ, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Позивачем, в якості доказу вартості втраченого вантажу, були надані суду договір поставки № МКТ-610/12/14 від 11.12.2014, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (далі - третя особа), та Акт прийому-передачі № 90593723 на суму 703453,01 грн, підписаний на підставі вказаного договору поставки.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, вантажовідправником та виробником прокату чорних металів (вантажу) є ПАТ "Запоріжсталь", а отже, з урахуванням вказаних вище норм, документ, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу, для здійснення розрахунку вартості нестачі товару, має бути наданий та підписаний саме відправником, в даному конкретному випадку - ПАТ "Запоріжсталь", чого позивачем не було надано ані залізниці, при направленні претензій, ані судам обох інстанції при розгляді спору.

З метою однакового і правильного застосування законодавства у вирішенні спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею, президія Вищого господарського суду України надала роз'яснення "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" від 29.05.2002 № 04-5/601 (далі - Роз'яснення), відповідно до п. 2.7 якого згідно зі статтями 924 ЦК України, 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Вартість вантажу, що перевозиться з оголошеною вартістю, визначається у такому ж порядку (пункт 4 Правил перевезення вантажів з оголошеною вартістю).

У разі коли договори купівлі-продажу або поставки укладаються між посередниками, а договір перевезення укладається між першим продавцем-вантажовідправником і залізницею на доставку вантажу кінцевому покупцеві - вантажоодержувачу, документи посередників про кількість та ціну, за якими вони продали продукцію, не можуть визнаватися належними доказами вартості і ціни відвантаженої продукції, оскільки відповідно до статей 114 та 115 Статуту залізниця несе обмежену матеріальну відповідальність, виходячи з вартості вантажу, визначеної на підставі документа вантажовідправника.

Зважаючи на наявні в матеріалах справи первинні документи на підтвердження договірних відносин між позивачем, третьою особою та відповідачем, вбачається, що довір поставки укладався між позивачем та третьою особою, але вантажовідправником зазначений первинний продавець - виробник товару ПАТ «Запоріжсталь», а тому, з огляду на зазначене вище, позивачем повинні бути надані документи, що підтверджують кількість та вартість відвантаженого товару саме від вантажовідправника, а подані позивачем договір поставки та акт приймання-передачі не може розцінюватись як належний та допустимий доказ для визначення вартості товару, що перевозився за допомогою залізниці.

Посилання апелянта в скарзі на Лист Вищого арбітражного суду України від 21.06.1999 № 01-8/292 «Про деякі питання практики застосування у вирішені спорів окремих норм чинного законодавства», яким визначено, що не обов`язково доказами вартості відправленого товару мають бути документи визначені ст. 115,130 Статут залізниць, не приймаються до уваги колегією суддів, з огляду на існування більш пізньої судової практики, зокрема роз`яснень Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" від 29.05.2002 № 04-5/601, яким визначено інший порядок доведення розміру збитків при встановлені факту нестачі товарів (вантажу).

Як передбачено статею 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Твердження апелянта стосовно того, що вартість втрачено вантажу підтверджується договором поставки від 11.12.2014, договором комісії від 23.02.2015, специфікацією від 27.10.2015, не приймається до уваги колегією суддів з огляду на викладене та зважаючи на діючи нормативно-правові акти.

Щодо зауваження позивача, що залізниця не довела того, що нестача сталась від причин незалежних від перевізника, колегія суддів зазначає, що відповідач не заперечував своєї вини у нестачі товару під час перевезення вантажу, в той же час причиною відмови у виплаті збитків вантажоодержувачу було саме ненадання визначених нормами чинного законодавства України документів на підтвердження вартості відвантаженого товару, що підтверджується відповідними листами та перепискою, яка вилась між позивачем та відповідачем при досудовому урегулюванні спору.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, та обґрунтовано зазначено про недоведеність позивачем розміру збитків завданих йому втратою вантажу, через недоведеність вартості втраченого вантажу, а отже правомірно відмовлено в задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп", а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп" не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп" залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 20.07.2016 у справі № 910/8850/16 - без змін.

Матеріали справи № 910/8850/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко