Постанова № 61902582, 03.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2016 р. Справа№ 910/6481/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Мартюк А.І.

Ткаченка Б.О.

при секретарі Романовій Ю.М.

представники сторін:

позивача: Гриневич С.І. довіреність б/н від 04.01.2016; Комолова О.Л. довіреність б/н від 01.04.2016;

відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2016

у справі № 910/6481/16 (головуючий суддя Смирнова Ю.М.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вічунай-Україна"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про стягнення 121778,65 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.06.2016 у справі №910/6481/16 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вічунай-Україна" заборгованість у розмірі 106402 грн. 86 коп., 8212 грн. 59 коп. пені, 3% річних у розмірі 7163 грн. 20 коп. та судовий збір у розмірі 1826 грн. 68 коп.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки відповідачем не було отримано судового виклику про слухання справи 01.06.2016, також судом не було встановлено факту отримання відповідачем товару, так позовні вимоги ґрунтуються на трьох видаткових накладних, проте відповідач на отримував товар по видатковій накладній №КФ-0111298 від 12.12.2013 на суму 9187,50 грн., а вказана накладна підписана іншою особою.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2016 (у складі колегії суддів: головуючий суддя Зеленін В.О., судді Ткаченко Б.О., Чорна Л.В.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено розгляд справи на 05.09.2016.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.09.2016 р., у зв'язку із перебуванням судді Чорної Л.В. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 911/6481/16 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Мартюк А.І., Ткаченка Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 колегією суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження.

05.09.2016 від позивача надійшла телеграма про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю явки представника.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 розгляд справи відкладено на 03.10.2016.

22.09.2016 від позивача надійшло клопотання про повернення апеляційної скарги відповідачу без розгляду, оскільки відповідач не направила копію апеляційної скарги позивачу.

30.09.2016 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, оскільки суд першої інстанції належним чином повідомляв відповідача про дату та час розгляду справи, а наявність і розмір заборгованості підтверджується двостороннім актом звірки розрахунків, у якому відображена поставка і по видатковій накладній від 12.12.2013.

Відповідач (апелянт) явку представника у судове засідання не забезпечила, не повідомивши про причини, хоча була належним чином повідомлена про дату та час судового засідання.

З метою не порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами та за відсутності представників відповідача.

Представники позивача у судовому засіданні заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

12.03.2013 між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Вічунай-Україна", як постачальником, та відповідачем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, як покупцем, був укладений договір поставки №КФД - 844 (далі - договір) відповідно до умов якого постачальник зобов'язується здійснити поставку партіями, а покупець - прийняти та своєчасно сплатити вартість морепродуктів, а також інших продуктів харчування, далі за текстом названих "Товар" на умовах даного договору (п.1.1)

Договір містить, зокрема, наступні умови:

- найменування, асортимент, ціна та інші індивідуально визначені відомості про товар визначаються у додатках (прайс-лист, специфікація тощо), які підписуються сторонами та є невід'ємною частиною договору (п.1.2);

- право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару покупцю, що підтверджується підписами уповноважених представників сторін на видатковій накладній (п.1.3);

- загальна вартість договору складається з сум усіх товарів, одержаних по видатковим накладним, до закінчення строку дії цього договору (п.1.4);

- товар вважається поставленим постачальником та прийнятим покупцем з моменту підпису про це уповноваженою особою покупця відповідної видаткової накладної. Підпис уповноваженої особи засвідчується печаткою покупця (п.2.9);

- підписанням цього договору, сторони свідчать, що особи які підписують товарні (видаткові) накладні, уповноважені на це належним чином та їх підписи є достатнім доказом отримання товару (п.2.10);

- оплата по даному договору за партію товару здійснюється покупцем у гривнях шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в термін 14 календарних днів з моменту поставки товару. Факт сплати покупцем вартості товару підтверджується надходженням коштів на рахунок постачальника (п.3.1)

- у випадку порушення строків оплати, визначених даним договором, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день несплати (п.5.2)

- сторони по даному договору домовились, згідно з п.6 ст.232 ГК України, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання здійснюється до моменту виконання простроченого зобов'язання в повному обсязі (п.5.4)

- сторони по даному договору домовились, згідно з п.1 ст.259 ЦК України, збільшити позовну давність, яка застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) шляхом встановлення її тривалості у три роки (п.5.5).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору постачальник поставив, а покупець прийняв товар на загальну суму 106402,86 грн. за видатковими накладними № КФ-0111298 від 12.12.2013 на суму 9187,56 грн., № КФ-0111454 від 13.12.2013 на суму 64782,90 грн., № КФ-0000187 від 04.01.2014 на суму 32432,40 грн.

27.03.2014 сторонами було складено Акт звірки розрахунків по договору №КФД-844 від 12.03.2013 за період з 01.12.2013 по 27.03.2014, відповідно до якого позивачем було поставлено товар на загальну суму 280767,96 грн., відповідачем оплачено 172377,04 грн., заборгованість становить 108390,92 грн. Акт звірки підписаний директором позивача та відповідачкою. У акті звірки містяться, у тому числі, посилання на вищезазначені видаткові накладні.

У зв'язку із наявністю заборгованості позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 106402,86 грн., пені у розмірі 8212,59 грн. та 3% річних у розмірі 7163,20 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку щодо їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі договору поставки №КФД - 844 від 12.03.2013, який за правовою природою є господарським договором поставки.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з п. 1 Інформаційного листа ВГСУ "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" від 17.07.2012 №01-06/928/2012 "підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України".

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною ч.1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Матеріалами справи, зокрема видатковими накладними № КФ-0111298 від 12.12.2013 на суму 9187,56 грн., № КФ-0111454 від 13.12.2013 на суму 64782,90 грн., № КФ-0000187 від 04.01.2014 на суму 32432,40 грн., підтверджується факт отримання відповідачем товару на загальну суму 106402,86 грн.

Доводи відповідача про те, що вона не отримувала товар по видатковій накладній від 12.12.2013, оскільки вказана накладна підписана не нею, а іншою особою, визнаються колегією суддів необґрунтованими.

Так, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №916/1263/15-г (3-269гс16)).

Як зазначено вище, матеріали справи містять Акт звірки розрахунків від 27.03.2014 (а.с.43-44), який підписаний відповідачкою, і у вказаному акті (п.44) є посилання на видаткову накладну від 12.12.2013 на суму 9187,56 грн. Отже, підписанням вказаного акту відповідач підтвердила факт отримання товару по вказаній накладній.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що згідно із приписами п. 3.4 договору, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання по оплаті вартості поставленого товару на момент розгляду справи настав, однак відповідач своїх зобов'язань по оплаті поставленого позивачем та прийнятого відповідачем товару не виконала, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 106402,86 грн., а тому позовні вимоги про стягнення вказаної заборгованості є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 8212,59 грн. та 3% річних у розмірі 7163,20 грн.

Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 5.2 договору сторонами погоджено, що у випадку порушення строків оплати, визначених даним договором, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день несплати.

Позивачем нараховані 8212,59 грн. пені. Згідно доданого до позовної заяви розрахунку, нарахування здійснювалось по кожній видатковій накладній окремо, із обмеженням розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ та період нарахування не перевищує встановленого ч.6 ст.232 ГК України обмеження. Розрахунок є арифметично та методологічно вірним, а тому позовні вимоги про стягнення пені правомірно задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010).

Позивачем нараховані 3% річних в загальній сумі 7163,20 грн. Згідно доданого до позовної заяви розрахунку, нарахування здійснювалось по кожній видатковій накладній окремо. Розрахунок є арифметично та методологічно вірним, а тому позовні вимоги про стягнення 3% річних правомірно задоволені судом першої інстанції

Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, не знайшли свого підтвердження, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду міста Києва від 11.04.2016 про порушення провадження у справі та призначення справи до розгляду на 11.05.2016 отримана відповідачем 15.04.2016. Відповідачем 10.05.2016 було подано клопотання про відкладення розгляду справи. Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.05.2016 відкладено розгляд справи на 01.06.2016, вказана ухвала отримана відповідачем 24.05.2016. Отримання відповідачем зазначених ухвал підтверджується поштовими повідомленнями про вручення, отже місцевий господарський суд належним чином повідомив відповідача про дату та час розгляду справи.

Клопотання позивача про повернення апеляційної скарги без розгляду відхиляється колегією суддів, оскільки до апеляційної скарги доданий опис вкладення з відміткою органу поштового зв'язку, яким підтверджується факт направлення позивачу копії апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 01.06.2016 у справі № 910/6481/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 01.06.2016 у справі № 910/6481/16 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/6481/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді А.І. Мартюк

Б.О. Ткаченко