Ухвала суду № 61902247, 04.10.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

УХВАЛА

про відмову в заяві про скасування рішення третейського суду

"04" жовтня 2016 р.Справа № 922/3041/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гончаровою В.В.

розглянувши матеріали справи

за позовом ПП "Фірма "ДВД" (м. Івано-Франківськ) 3-я особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ПП "Фірма "Інтерлок" (м. Івано-Франківськ) до ПАТ "Мегабанк" (м. Харків) проскасування рішення третейського суду

за участю представників сторін:

позивача (заявника) - не з'явився;

відповідача - ОСОБА_1 (дов. №13-341/16д від 06.06.2016 року);

третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

ПП "Фірма "ДВД" звернулось до господарського суду із заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Слобожанська перспектива" по справі №2/1205-2016 від 21.03.2016 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 вересня 2016 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 26 вересня 2016 р. об 11:40 год.

22.09.2016 до канцелярії суду (вх.№31307) від Постійно Діючого Третейського суду при асоціації "Слобожанська перспектива" надійшла Третейська справа №2/1205-2016 на виконання вимог ухвали Господарського суду Харківської області.

23.09.2016 до канцелярії суду (вх.№31529) від представника відповідача надійшли додаткові документи на виконання вимог ухвали Господарського суду Харківської області від 12.09.2016 року.

23.09.2016 до канцелярії суду (вх.№31530) від представника відповідача надійшли заперечення на заяву про скасування рішення третейського суду.

26.09.2016 до канцелярії суду (вх.№31557) від представника позивача надійшли додаткові документи на виконання вимог ухвали Господарського суду Харківської області від 12.09.2016 року.

26.09.2016 до канцелярії суду (вх.№31558) від представника третьої особи від представника позивача надійшли додаткові документи на виконання вимог ухвали Господарського суду Харківської області від 12.09.2016.

В судовому засіданні 26.09.2016 було оголошено перерву до 04 жовтня 2016 року о 12:00 год.

30.09.2016 до канцелярії суду (вх.№32256/16) від представника відповідача (ПАТ "Мегабанк") надійшли додаткові пояснення.

Представник позивача в судове засідання 04.10.2016 не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про дату, час та місце наступного судового засідання суду у справі №922/3041/16 від 26.09.2016, яке долучене судом до матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 04.10.2016 заперечив проти заяви про скасування рішення постійно діючого третейського суду від 21.03.2016 по справі №2/1205-2016.

Представник 3-ї особи в судове засідання 04.10.2016 не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. Про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про дату, час та місце наступного судового засідання суду у справі №922/3041/16 від 26.09.2016, яке долучене судом до матеріалів справи.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Відповідно до ч.1 ст. 122-4 cправа про оскарження рішення третейського суду розглядається суддею одноособово протягом одного місяця з дня надходження до господарського суду заяви про скасування рішення третейського суду.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою суду від 12 вересня 2016 р. року сторони було повідомлено, що у разі неявки їх представників у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів, суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що заявник ПП "Фірма "ДВД" був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи й відсутність представника заявника не перешкоджає розгляду справи по суті. У зв`язку з чим, суд, згідно зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами без участі представника заявника.

Розглянувши заяву, дослідивши матеріали третейської справи №2/1205-16 постійно діючого третейського суду при асоціації "Слобожанська перспектива" та вислухавши пояснення представника ПАТ "Мегабанк", суд встановив наступне.

21.03.2016 року Постійно діючим третейським судом при Асоціації «СЛОБОЖАНСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» у м. Харкові, вул. Алчевських (ОСОБА_1), буд. 46 було прийнято рішення по справі № 2/1205-2016, яким була задоволена позовна заява ПАТ «МЕГАБАНК» до Приватного підприємства «Фірма «ДВД» та Приватного підприємства Фірма «Інтерлок» про стягнення заборгованості та штрафів за кредитним договором у розмірі 410 814,56 (Чотириста десять тисяч вісімсот чотирнадцять) доларів США 56 центів та 3 876 179,01 (Три мільйони вісімсот сімдесят шість тисяч сто сімдесят дев'ять) гривень 01 копійка та неустойки за Іпотечним договором в розмірі 1 637 788,75 (Один мільйон шістсот тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім) гривень 75 копійок, а також стягнуто третейський збір в розмірі 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень) та витрати на листування у розмірі 102,00 грн. (сто дві гривні).

В заяві про скасування вищевказаного рішення суду, заявник зазначає, що рішення підлягає скасуванню, у зв'язку з тим, що Третейським судом під час розгляду справи було порушено ряд процесуальних прав ПП «Фірма «ДВД» в частині неповідомлення про розгляд справи, що позбавило можливості направити відзив на позовну заяву, направити представника для участі у справі та заявити клопотання про застосування строків позовної давності. Також, заявник зазначає, що Третейським судом було прийнято рішення по справі, яка не підвідомча третейському суду відповідно до закону, оскільки спір, що виник між сторонами має публічно-правове значення, тобто третейський суд може розглядати спори, обмежені приватним правом, а суперечки за валютними кредитами є публічно значимими і не можуть зараховуватись до сфери приватного права.

Відповідно до ч. З ст. 51 Закону України «Про третейські суди», рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав: справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; третейську угоду визнано недійсною компетентним судом; склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16-19 цього Закону; третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Аналогічні підстави для скасування рішення третейського суду визначені у ст. 122-5 ГПК України.

Як роз'яснено в п. 6.1.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у судовому розгляді заяви про скасування рішення третейського суду господарський суд з'ясовує компетенцію третейського суду щодо вирішення спору між сторонами відповідно до укладеної ними третейської угоди, перевіряє відповідність заяви підставам для скасування рішення третейського суду, передбаченим Законом та ГПК України. Якщо господарський суд встановить наявність інших підстав для скасування такого рішення. І ніж ті, які наведено в заяві, то він з урахуванням припису частини четвертої статті 122-4 ГПК України скасовує рішення третейського суду з підстави (підстав), передбаченої названим Кодексом.

При цьому, здійснюючи розгляд відповідної заяви господарський суд не здійснює оцінки законності і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому, а лише з'ясовує наявність чи відсутність підстав для його скасування, передбачених частиною другою статті 122-5 ГПК України.

Статтею 5 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоді; і яка відповідає вимогам цього Закону.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про третейські суди", третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Наявність третейських застережень, підтверджуються пунктом 10.1 розділу 10. Кредитного договору №05/2008 від 27 червня 2008 року та пунктом 9.1. розділу 9 Іпотечного договору № 05/2008-з від 01 липня 2008р., що укладені між ПАТ «МЕГАБАНК» та Приватним підприємством «Фірма «ДВД», а також пунктом 6.1 розділу 6 Договору поруки №05/2008-пю від 01 липня 2008 року, що укладені між ПАТ «МЕГАБАНК» та Приватним підприємством Фірмою «Інтерлок».

Третейські застереження в зазначених договорах викладені наступним чином: «Сторони домовились, що всі спори, що виникають за цим Договором між Сторонами, розглядаються Постійно діючим Третейським судом при Асоціації «Слобожанська Перспектива» у відповідності з його Регламентом. Сторони погоджуються, що розгляд спорів у Третейському суді буде здійснюватись одноособово (колегіально у складі трьох суддів - за клопотанням однієї із Сторін Договору). Сторони доручають Голові Третейського суду призначити третейського суддю зі списку суддів Третейського суду. Сторони ознайомлені з Регламентом Третейського суду.».

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, кредитором (ПАТ «МЕГАБАНК»), боржником (ПП «Фірма «ДВД») та поручителем (ПП «Фірма «Інтерлок») у добровільному порядку, без заперечень та зауважень, було визначено, що всі спори, що виникають за цим Договором між Сторонами, розглядаються Постійно діючим Третейським судом при Асоціації «Слобожанська Перспектива» у відповідності з його Регламентом, тобто сторонами визначений предмет спору, що включає в себе всі можливі спори, які можуть виникнути між сторонами в рамках вказаних договорів, не обмежуючись якимись конкретними спорами.

Таким чином, третейські застереження, передбачені пунктом_10.1 розділу 10. Кредитного договору №05/2008 від 27 червня 2008 року та пунктом 9.1. розділу 9 Іпотечного договору № 05/2008-3 від 01 липня 2008р., відповідає приписам статей 2, 5, 12 Закону України "Про третейські суди" і не суперечить вимогам цивільного законодавства щодо форми та змісту.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України "Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 6 Закону України "Про третейські суди" визначено підвідомчість справ третейським судам. Третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:

1)справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;

2)справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб;

3)справ, пов'язаних з державною таємницею;

4)справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);

5)справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;

6)справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство;

7)справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки;

8)справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення;

9)справ у спорах, що виникають з трудових відносин;

10)справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств;

11)інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами

12)справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України;

13)справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень;

14)справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Слід зазначити, що чинне законодавство України, як і ст.ст. 1, 5 і 6 Закону України "Про третейські суди", розмежовує поняття цивільних і господарських правовідносин.

Згідно з ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) є використанням іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються (абзац другий пункту 1.4 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 № 483).

Відповідно до приписів статей 1, 5 Декрету про систему валютного регулювання і валютного контролю надання кредитів в іноземній валюті віднесено до валютних операцій, і здійснення яких потребує отримання генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Генеральні ліцензії видаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Згідно з підпунктом "в" пункту 4 статті 5 зазначеного Декрету у разі надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, вони потребують отримання індивідуальної ліцензії. Проте на даний час законодавством таких меж не встановлено і єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у них генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій.

У постановах Верховного Суду України від 04 липня 2011 р. у справі № 3-62гс11 та вс 26 грудня 2011 р. у справі № 3-141гс11 зазначено, що положення чинного законодавства хоч визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також ні здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком Україні: курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Отже, відносини у сфері кредитування суб'єктів господарювання, в тому числі в іноземній валюті, серед іншого врегульовано нормами Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та іншими актами законодавства.

Відповідно до п. 14 ст. 6 Закону України "Про третейські суди" Третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

У даній справі стороною спору (боржником) є суб'єкт господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність, на власний ризик та є вільним у виборі фінансових установ для кредитування.

Крім того, на підприємницькі (господарські) товариства не поширюються норми закону про захист прав споживачів, а тому не може йтися про наявність підстав для посилення судового захисту такого суб'єкта господарювання в державному суді, в тому числі у спорах про повернення кредитів, наданих в іноземній валюті.

Таким чином, оскільки господарські правовідносини щодо кредитування суб'єктів господарювання мають особливості регулювання, то відсутні підстави вважати правовідносини у даній справі подібними з правовідносинами у названій цивільній справі.

Частинами 3, 4 ст. 82 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 ГПК Кодексу. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Стосовно посилання заявника на постанову Верховного суду України від 21.10.2015р. по справі №6-831цс15, стосовно не підвідомчості справ щодо стягнення заборгованості в іноземній валюті третейським судам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 стаття 192 ЦК України: «Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.».

Порядок здійснення на території України розрахунків в іноземній валюті регулюється Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (надалі Декрет). Зокрема згідно підпункту "г" пункту 4 статті 5 Декрету, у редакції Закону України від 12.08.2014 р. N 1636-VІІ г) передбачено використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України потребує індивідуальної ліцензії НБУ.

При цьому відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету, "Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання."

Тобто чинним законодавством встановлений особливий порядок (ліцензування) використання іноземної валюти на території України, а не є забороненим.

Частина 1 ст. 16 Декрету, встановлює відповідальність за порушення порядку використання валютних цінностей, зокрема: "Незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії), якщо відповідно до цього Декрету та інших актів валютного законодавства наявність такого дозволу (ліцензії) є обов'язковою, тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України.".

При цьому слід мати на увазі те, що відповідно до ст. 1 Декрету «Визначення термінів»: "валютні цінності" визначені як валюта України, і також іноземна валюта і платіжні документи та інші цінні папери.

Суд звертає увагу на те, що, предмети позовів та суб'єктний склад у справі № 6-831 цс 15 та справі, що була розглянута Постійно діючим Третейським судом при Асоціації «СЛОБОЖАНСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» не є тотожними, що не дає підстав вбачати подібність правовідносин, з яких виник спір у цих справах. Крім того у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 6-831цс14 не міститься вказівки на таку категорію спору, як стягнення заборгованості в іноземній валюті, визначену п.п. 1-14 ст. 6 Закону України "Про третейські суди", якою мали б керуватися суди у інших справах при вирішенні питання про скасування рішення третейського суду, в той же час у вказаній постанові містяться посилання на позови про захист прав споживачів.

Із аналізу постанови Верховного Суду України від 21.10.2015р у справі № 6-831 цс 15 випливає, що суд скасував рішення Третейського суду та місцевих судів із огляду на те, що згідно таких рішень передбачалось стягнення заборгованості із позичальника та поручителя в іноземній валюті, в той же час згідно рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «СЛОБОЖАНСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» від 21.03.2016 року у третейській справі № 2/1205-2016 за позовом ПАТ «МЕГАБАНК» до ПП «Фірма «ДВД» та ПП «Фірма «Інтерлок» про стягнення заборгованості та штрафів за кредитним договором передбачено стягнення коштів в гривнях.

Таким чином, відсутні підстави для застосування до правовідносин в межах справи №922/3041/16 правової позиції Верховного суду України викладеної у постанові по справі №6-831 цс 14 від 21.10.2015 р.

Наявність в правовідношенні щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, концентрації суспільно-значимих публічних елементів не дозволяє віднести такі спори між юридичними особами до спорів суто публічного характеру, які не можуть розглядатися в приватному порядку - третейськими судами.

Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України є завданням адміністративного судочинства.

Проте, серед визначеного частиною 2 статті 17 КАС України кола публічно-правових спорів на яке розповсюджується юрисдикція адміністративних судів відсутні правовідносини, які виникають з кредитних договорів в яких відсутній суб'єкт публічного права.

Тобто, оскільки вказані відносини не містять ознак публічно-правових, за своїм змістом відносяться до господарських правовідносин, які є приватно-правовими, то відповідно вказаний спір про виконання зобов'язання, вираженого у грошовій валюті був підвідомчий третейським судам.

Враховуючи викладене, а також те, що перелік винятків зазначений у ст. 6 Закону України "Про третейські суди" щодо підвідомчості справ третейським судам, є вичерпним, і не містить спорів, що виникають з господарських правовідносин, у яких грошове зобов'язання виражене в іноземній валюті, суд вважає, що третейським судом розглянуто спір в межах його компетенції, встановленої законом.

Стосовно посилання заявника на те, що третейським судом під час розгляду справи був не повідомлений належним чином відповідач - ПП «Фірма «ДВД», що позбавило його можливості направити відзив на позовну заяву, направити представника для участі у справі та заявити клопотання про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів третейської справи, відповідачам по справі направлялись всі процесуальні документи на адресу їх місцезнаходжень, проте були повернуті за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про третейські суди» обмін документами та письмовими матеріалами між сторонами, а також між сторонами і третейським судом чи третейськими суддями здійснюється у порядку, погодженому сторонами, і за вказаними ними адресами.

У постійно діючому третейському суді порядок обміну документами та письмовими матеріалами визначається Регламентом третейського суду.

Згідно з ч. 2 ст. 73 Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Слобожанська Перспектива» повідомлення про день, час та місце проведення засіданні Третейського суду направляються за останнім відомим місцем проживання фізичної особи чи зі юридичною адресою або місцезнаходженням юридичної особи рекомендованим листом : повідомленням про вручення чи в інший спосіб, що передбачає отримання доказів доставка повідомлення адресатові, у тому числі шляхом вручення, та вважаються такими, що отримані ї день такої доставки, навіть якщо на цей час одержувач за цією адресою не знаходиться чи не проживає, а про зміну своєї адреси ним не було повідомлено іншу сторону належним чином.

Як вбачається з матеріалів третейської справи № 2/1205-2016 відповідачі були повідомлені належним чином про дату та час засідання, на якому було винесено рішення, про що свідчать описи вкладення у цінний лист про направлення ухвали про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи, згідно яких засідання були призначені на 29.02.2016 року та 21.03.2016 року, на якому було прийнято рішення, які були повернуті за закінченням терміну зберігання, а відтак - можливість отримання вказаного відправлення та відповідно ознайомлення з ухвалою суду про порушення провадження та відкладення розгляду справи, залежала виключно від волевиявлення самого Відповідача.

Згідно п. 9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Відповідно до ст. 88 Регламенту Третейського суду неявка у судове засідання Третейського суду сторін або їх представників, які належним чином були повідомленні про розгляд справи і проведення засідання Третейського суду не є перешкодою для третейського розгляду і прийняття рішення.

Підприємство, засноване на приватній власності засновника, є приватним підприємством (ст. 63 ГК України).

Підприємство є юридичною особою, йому належить право власності на майно, у тому числі і яке передане засновником до статутного фонду як внесок (ст. ст. 62. 66 ГК України).

Відносини стосовно майна приватного підприємства та прав учасників регулюються нормами ст. 115, 116 Цивільного кодексу України та ст. ст. 66, 67, 113 ГК України.

У ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України розкривається поняття підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Проголошена у ст. 43 Господарського кодексу України свобода підприємницької діяльності полягає у праві суб'єктів господарювання без обмежень приймати рішення і здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Стаття 3 Цивільного кодексу України серед загальних засад цивільного законодавства проголосила свободу договору, свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Свобода договору полягає, зокрема, у вільному вияві волі сторін, у тому числі у підприємницькій, господарській діяльності, на вступ у договірні відносини, у можливості вільно обирати собі партнерів у договірних відносинах, у визначенні умов договору тощо.

Результатом наділення юридичних осіб - приватних підприємств свободою господарської діяльності та підприємництва є застосування ними цивільно-правових договорів як правової форми їх діяльності.

Реалізація майнових прав приватного підприємства здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законодавчими актами України (ч. 4 ст. 66 Господарського кодексу України).

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 Господарського кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, підприємство є єдиним власником майна й це майно не може одночасно перебувати у власності інших осіб. А отже, майно, що належить ПП «Фірма ДВД», не входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_2.

Стосовно доводів відповідача про неможливість розпоряджатись майном, слід зазначити, що згідно із. ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

У відповідності до відомостей, які містяться в Єдиного Державного реєстру юридичних осіб, ФОП та громадських формувань , ПП «Фірма «ДВД» зареєстровано в установленому законом порядку з 18.08.2000 року, а отже наділено господарськими правами та обов'язками несе відповідальність за своїми зобов'язаннями та, відповідно може бути відповідачем у суді.

Пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способом захисту можуть бути зокрема: примусове виконання обов'язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Враховуючи той факт, що ПП «Фірма «ДВД» не виконувало свої зобов'язання за кредитним договором № 05/2008 від 27 червня 2008 р. та враховуючи наявність третейських застережень в укладених із ПП «Фірма «ДВД» та ПП «Фірма «Інтерлок», ПАТ «МЕГАБАНК» було змушено звернутись до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «СЛОБОЖАНСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» з позовом про стягнення заборгованості.

Крім того, в провадженні господарського суду Харківської області знаходилась справа № 922/1134/16 за заявою ПАТ «МЕГАБАНК» про видачу виконавчого документу на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «СЛОБОЖАНСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» від 21.03.2016 року по справі №2/1205-2016 за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МЕГАБАНК» до Приватного підприємства "Фірма "ДВД" та Приватного підприємства «Фірма «Інтерлок» про стягнення заборгованості та штрафів за кредитним договором у розмірі 410 814,56 доларів США та 3 876 179,01 гривень та неустойки за Іпотечним договором в розмірі 1 637 788,75 гривень.

Про розгляд цієї справи було відомо також і Приватному підприємству "Фірма "ДВД" та Приватному підприємству «Фірма «Інтерлок», оскільки всі процесуальні документи по справі надсилались на їх адресу, та за їх клопотанням вказана справа відкладалась.

Відповідно до ст. 122-10 ГПК України суд відмовляє у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, якщо:

1.на день ухвалення рішення за заявою про видачу виконавчого листа рішення третейського суду скасовано судом;

2.справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

3.пропущено встановлений строк для звернення за видачею виконавчого листа, а причини його пропуску не визнані судом поважними;

4.рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

5.третейська угода визнана недійсною;

6.склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону;

7.рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом;

8.постійно діючий третейський суд не надав на вимогу суду відповідну справу;

9.третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі.

Відповідно до п. 6.2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вичерпний перелік підстав для відмови у видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду наведено в статті 122-10 ГПК. У розгляді заяви про видачу виконавчого документа господарський суд перевіряє наявність чи відсутність підстав для відмови у такій видачі незалежно від змісту доводів сторін. Питання щодо законності та обґрунтованості рішення третейського суду, крім зазначених у статті 122-10 ГПК, не можуть вирішуватися господарським судом у розгляді заяви про видачу виконавчого документа.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.04.2016 року заяву ПАТ «МЕГАБАНК» про видачу виконавчого документа задоволено в повному обсязі, виконавчі листи отримано заявником.

Таким чином, відповідність чинному законодавству України рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «СЛОБОЖАНСЬКА ПЕРСПЕКТИВА» від 21.03.2016 року по справі №2/1205-2016 була підтверджена при розгляді заяви ПАТ «МЕГАБАНК» про видачу виконавчих документів по справі №922/1134/16, оскільки на день ухвалення рішення за заявою про видачу виконавчого листа рішення третейського суду не було скасовано судом; справа, у якій прийнято рішення третейського суду, була підвідомча третейському суду відповідно до закону; не пропущено встановлений строк для звернення за видачею виконавчого листа; рішення третейського суду прийнято у спорі, передбаченому третейською угодою; третейська угода не визнана недійсною; склад третейського суду, яким прийнято рішення, відповідав вимогам закону; рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, які передбачені законом; постійно діючий третейський суд надав на вимогу суду відповідну справу; третейський суд вирішив питання пр права і обов'язки осіб, які брали участі у справі.

Відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що обставини, викладені заявником в своїй заяві, у відповідності до ст. 122-5 Господарського процесуального кодексу України та ст. 51 Закону України "Про третейські суди" не є підставами для скасування рішення третейського суду, оскільки перелік таких підстав, є виключним.

Відповідно до ст. 122-6 Господарського процесуального кодексу України, за наслідками розгляду справи про оскарження рішення третейського суду господарський суд виносить (постановляє) ухвалу за правилами, встановленими цим Кодексом для прийняття (ухвалення) рішення.

Вирішуючи питання розподілу судового збору суд керується ст.49 ГПК України, у зв'язку з чим суд покладає судовий збір на заявника.

З урахуванням викладеного, та керуючись статтями ст. 8, 124 Конституції України, ст. 86, 122-5, 122-6 ГПК України, ст. 15, 16-19, 33, 35, 51 Закону України "Про третейські суди",

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні заяви ПП "Фірма "ДВД" про скасування рішення постійно діючого третейського суду від 21.03.16 року по справі №2/1205-2016.

Суддя ОСОБА_3