Рішення № 61901478, 05.10.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2016Справа №926/2035/16

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінево Україна",

про стягнення орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення в сумі 68942,90 грн.

Суддя Комарова О.С.

Представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (представник за довіреністю);

від відповідача: Мельник М.М. (представник за довіреністю).

У судовому засіданні 05 жовтня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, 20.07.2016 року звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою б/н від 19.07.2016 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінево України", про стягнення орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення в сумі 68 942,90 грн.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 21.07.2016 року матеріали позовної заяви було передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

26 липня 2016 року зазначену позовну заяву було зареєстровано в Господарському суді міста Києва, відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва, справу № 926/2035/16 передано на розгляд судді Комаровій О.С.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 року порушено провадження у справі № 926/2035/16 та призначено розгляд справи на 16.08.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2016 року розгляд справи відкладено на 13.09.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 року у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору на 15 днів, оголошено перерву до 27.09.2016 року.

У судовому засіданні 27.09.2016 року оголошено перерву на 05.10.2016 року.

Через відділ діловодства суду 29.09.2016 року та 30.09.2016 року від позивача надійшла телеграма та клопотання про забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції, які були залишені судом без розгляду на підставі того, що судом 27.09.2016 року було призначено розгляд судової справи в режимі відеоконференції за власною ініціативною.

Через відділ діловодства суду 30.09.2016 року від відповідача надійшли додаткові пояснення, які було долучено судом до матеріалів справи.

У судове засідання 05.10.2016 року представники сторін з'явились. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та дав пояснення по суті спору.

Судові засідання 27.09.2016 року та 05.10.2016 року відбувались відповідно до положень ст. 74-1 Господарського процесуального кодексу України у режимі відеоконференції.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01 вересня 2014 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сінево Україна" (надалі - відповідач, орендар) було укладено договір найму нежилого приміщення б/н (надалі - договір оренди), відповідно до п. 1.1. якого наймодавець передає, а наймач приймає в строкове платне користування належне наймодавцю на праві власності нежиле приміщення, що є об'єктом цього договору (далі - приміщення), адреса приміщення м. Чернівці, вул. Садова, буд 6, площа приміщення: приміщення 1 загальною площею 7,7 кв.м., приміщення 2 загальною площею 168,7 кв.м.

Пунктами 1.2, 1.3 Договору приміщення передається наймачу в належному технічному стані, придатному для використання. Приміщення належить наймодавцю на праві власності.

Відповідно до п. 2.1 Договору приміщення надається наймачу для здійснення в приміщенні господарської діяльності наймача, а саме розташування пункту забору біологічного матеріалу.

Згідно з п. 3.1 Договору приміщення повинно бути передане наймодавцем та прийняте наймачем не пізніше 01.09.2014 р. згідно акту прийому-передачі, який є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 4.1 Договору цей договір укладається на строк з 01.09.2014 року по 01.08.2017 року, тобто складає 2 роки та 11 місяців.

За приписами п.п. 5.3, 5.4 Договору починаючи з 01.01.2015 року орендна плата за користування приміщенням сплачується наймодавцю в українській грошовій валюті (гривнях) в безготівковій формі не пізніше 20 числа кожного поточного місяця в розмірі 30 000,00 грн. на місяць, без ПДВ. У випадку розірвання цього договору, орендна плата сплачується за час фактичного використання приміщення з моменту попередження наймодавця про розірвання договору до фактичного звільнення приміщення наймачем.

Відповідно до п. 8.2 Договору наймач має право відмовитись від цього договору, попередивши про це наймодавця в строк не пізніше як за 2 місяці до дати припинення цього договору.

Пунктом 9.3. Договору передбачено, що приміщення вважається фактично переданим наймодавцю з моменту підписання акту здачі-приймання.

Згідно з п. 12.1 Договору наймач та наймодавець мають право у будь-який час відмовитись від цього договору в односторонньому порядку, письмово попередивши про це іншу сторону не менше ніж за два місяці до дати розірвання.

Додатковою угодою до договору від 20.10.2015 року сторони домовились внести зміни до договору та доповнити п.5.3 договору п. 5.3.1 в наступній редакції: «Починаючи з 01.10.2015 року орендна плата за користування приміщенням сплачується наймодавцю в українській грошовій валюті (гривнях) в безготівковій формі не пізніше 20 числа кожного поточного місяця в розмірі 33 000,00 грн. на місяць, без ПДВ».

На виконання умов договору найму, наймодавець передав, а наймач прийняв у строкове платне користування нежиле приміщення, що є об'єктом цього договору за адресою приміщення: м. Чернівці, вул. Садова, буд 6, площа приміщення: приміщення 1 загальною площею 7,7 кв.м., приміщення 2 загальною площею 168,7 кв.м., що підтверджується актом приймання-передачі майна від 01.09.2014 року, який складено та підписано уповноваженими представниками сторін (належним чином засвідчена копія акту приймання-передачі майна міститься в матеріалах справи).

Позивач стверджує, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором найму нежилого приміщення б/н від 01.09.2014 року, зокрема, у визначені договором строки в повному обсязі не здійснив оплату орендних платежів, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за травень-червень 2016 року в розмірі 66 000,00 грн. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції за неналежне виконання умов договору щодо сплати орендних платежів.

Як зазначає позивач, 09.06.2016 року та 22.06.2016 року він звертався до відповідача з претензіями про сплату основного боргу в розмірі 66 000,00 грн. (копії претензій містяться в матеріалах справи), оскільки відповідач продовжував користуватись орендованим майном, однак орендну плату за травень-червень 2016 року не здійснював.

У свою чергу, відповідач, зауважив, пунктом 8.2 договором передбачено, що відповідач наділений правом на односторонню відмову від договору на підставі чого відповідач прийняв рішення скористатись наданим йому позивачем правом щодо дострокового припинення Договору найму.

У зв'язку з цим, наймач направив наймодавцю письмове повідомлення про відмову від договору (лист N117 від 22 лютого 2016 року (копія з описом вкладення у цінний лист наявні в матеріалах справи).

Вказане повідомлення Відповідача про відмову (розірвання) від Договору найму Позивач отримав 05 березня 2016 року, а відтак відповідно до пункту 12.1 Договору найму датою припинення (розірвання) Договору найму є перший календарний день після завершення двох місяців з дати отримання повідомлення, тобто 06 травня 2016 року. Таким чином, на думку відповідача, Договір найму припинив свою дію ще 06 травня 2016 року.

Відповідач зазначив, що листом №117 від 22 лютого 2016 року звернув увагу Позивача на його обов'язок, передбачений пунктом 7.1 Договору найму - прийняти від Відповідача Приміщення про припинення дії Договору найму, та просив прибути за місцем знаходження Приміщення 06 травня 2016 року.

Однак, позивач за місцем знаходження приміщення не прибув у зв'язку з чим 06 травня 2016 року Приміщення, яке орендувалось Відповідачем, згідно з Договором найму, Відповідачем було повністю звільнене за відсутності позивача.

Позивач, проаналізувавши доводи відповідача, подав письмові пояснення по суті спору, в яких зазначив, що такі твердження є невірними, оскільки станом на час, коли відповідач направив позивачу акти приймання-передачі приміщення між сторонами були неврегульовані питання, а саме відповідачем в процесі користування приміщенням були здійсненні істотні пошкодження, а підписання такого акту свідчило б, що у позивача претензій не існує і приміщення повернуто останньому.

Окрім того позивач зазначив, що п. 1 ст. 291 Господарського кодексу України передбачено пряму заборону на односторонню відмову від господарського договору оренди, що свідчить про неправомірні дії відповідача, а відтак, оскільки, на думку позивача, договір не припинив свою дії, обов'язком відповідача є сплата орендних платежів за травень-червень 2016 року в розмірі 66 000,00 грн. та нарахованих позивачем штрафних санкцій.

Оцінивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Так, приписами ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Положеннями ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

За умовами ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Як встановлено судом, 01 вересня 2014 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сінево Україна" було укладено договір найму нежилого приміщення б/н, відповідно до п. 1.1. якого наймодавець передає, а наймач приймає в строкове платне користування належне наймодавцю на праві власності нежиле приміщення, що є об'єктом цього договору, адреса приміщення м. Чернівці, вул. Садова, буд 6, площа приміщення: приміщення 1 загальною площею 7,7 кв.м., приміщення 2 загальною площею 168,7 кв.м.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору найму, наймодавець передав, а наймач прийняв в строкове платне користування нежиле приміщення, що є об'єктом цього договору за адресою приміщення: м. Чернівці, вул. Садова, буд 6, площа приміщення: приміщення 1 загальною площею 7,7 кв.м., приміщення 2 загальною площею 168,7 кв.м., що підтверджується актом приймання-передачі майна від 01.09.2014 року, який складено та підписано уповноваженими представниками сторін (належним чином засвідчена копія акту приймання-передачі майна міститься в матеріалах справи).

Як вбачається з пункту 8.2 договору та матеріалів справи, відповідач наділений правом на односторонню відмову від договору, на підставі чого відповідач скористався наданим йому позивачем правом щодо дострокового припинення Договору найму. У зв'язку з цим, наймач направив наймодавцю письмове повідомлення (лист №117 від 22 лютого 2016 року (копія з описом вкладення у цінний лист наявні в матеріалах справи).

Судом установлено, що повідомлення Відповідача про відмову (розірвання) від Договору найму (лист №117 від 22 лютого 2016 року) Позивач отримав 05 березня 2016 року, а відтак відповідно до пункту 12.1 Договору найму датою припинення (розірвання) Договору найму є перший календарний день після завершення двох місяців з дати отримання повідомлення, тобто 06 травня 2016 року. Таким чином, на думку відповідача, Договір найму припинив свою дію ще 06 травня 2016 року.

У подальшому 06.05.2016 р. відповідач направив на адресу позивача лист № 316 від 06.05.2016 року та 2 екземпляри акту приймання-передачі приміщення (вказаний факт підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком, копії яких наявні в матеріалах справи).

У листі № 316 від 06.05.2015р. відповідач повідомив позивача, що починаючи з 06.05.2016 р. не користується приміщенням. Також відповідачем було зафіксовано показники електролічильника, а також лічильників холодної води та газу. Вказаним листом відповідач повідомив про направлення на адресу позивача двох екземплярів акту приймання-передачі приміщення та просив повернути один екземпляр із підписом позивача.

Позивач отримав лист №316 від 06 травня 2016 року та два екземпляри акту приймання- передачі Приміщення 14 травня 2016 року (підтверджується повідомленням про вручення, копія якого наявна в матеріалах справи).

Оскільки відповідач не отримав від позивача ні свій екземпляр акту приймання-передачі приміщення, ні відмови позивача від підписання акту, 15 червня 2016 року на адресу позивача відповідач направив лист N2406 від 14 червня 2016 року, що також підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком. Даним листом відповідач просив позивача повернути один екземпляр акту приймання-передачі приміщення, підписаного позивачем. Вказаний лист позивач отримав 01 липня 2016 року, що підтверджується повідомленням про вручення, копія якого наявна в матеріалах справи. Проте відповіді на лист № 406 від 14.06.2016 р. відповідачем отримано не було.

З метою збереження Приміщення Відповідач передав його під охорону Приватного підприємства «Охоронне детективне агентство «Гарант». Про цю обставину Відповідач повідомив Позивача, а також повідомив номер телефону охоронного підприємства з метою отримання доступу до приміщення, (лист №316 від 06 травня 2016 року, копія наявна в матеріалах справи).

Окрім того, в матеріалах справи наявні копії листів Приватного підприємства «Охоронне детективне агентство «Гарант» № 11/16 від 01.07.2016 року та № 12/16 від 06.07.201 року, якими агентство повідомляло, що згідно даних охоронної системи фактів зняття з охоронної сигналізації з 07.05.2016 року по 31.05.2016 року та з 01.06.2016року по 30.06.2016 року не було, що свідчить про те, що спірне приміщення дійсно не перебувало у користуванні відповідача. Тільки 06.07.2016р. був встановлений факт спрацювання сигналізації у зв'язку з прибуттям власника приміщення та його представника.

Також, судом були досліджені подані відповідачем документи відповідно до яких, позивач у березні та квітні 2016 року подавав оголошення в мережі інтернету на сайтах "Rio" та "OLX" про довгострокову оренду спірного приміщення, із зазначенням того ж номеру телефону орендодавця, який вказано у позовній заяві позивачем як засобу зв'язку з ним, з чого суд дійшов висновку про визнання позивачем вимог відповідача про дострокове розірвання договору.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження, та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору, - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. (ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України).

Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.

За умовами п. 8.2 Договору наймач має право відмовитись від цього договору, попередивши про це наймодавця в строк не пізніше як за 2 місяці до дати припинення цього договору.

Відповідач реалізував своє право на односторонню відмову від договору та розірвав його, надіславши на адресу позивача відповідне письмове повідомлення, викладене в листі №117 від 22 лютого 2016 року.

Відповідно до частини 3 статті 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Проаналізувавши доводи позивача, з приводу того між сторонами були неврегульовані питання, зокрема, відповідачем в процесі користування приміщенням були здійсненні істотні пошкодження (зміна інтер'єру), внаслідок чого позивач відмовився від підписання акту приймання-передачі приміщення, оскільки це б свідчило, що у позивача претензій не існує і приміщення повернуто останньому, суд вважає, що розділом 10 договору не передбачено, що відповідач не мав права здійснювати ремонт або поліпшення приміщення, що свідчить про безпідставність та необґрунтованість доводів позивача.

Окрім того, матеріалами справи підтверджено, що обома сторонами були підписані 06.05.2016 р. різні акти приймання-передачі приміщення, однак за своєю суттю вони є ідентичними, з чого суд дійшов висновку, що приміщення відповідачем було належним чином повернуто, а позивачем прийнято, а відтак у відповідача відсутній обов'язок сплачувати орендні платежі за період травень-червень 2016 року на підставі припиненого договору з 06.05.2016 року.

Отже, оцінивши матеріали справи суд дійшов висновку, що вимоги позивача спростовуються положеннями укладеного між сторонами договору та положення чинного законодавства, є необґрунтованими та недоведеними, а отже й не підлягають задоволенню.

З огляду на те, що судом не встановлено наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 66 000,00 грн., суд дійшов висновку про відсутність підстав і для задоволення позову в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій, за неналежне виконання умов договору найму нежилого приміщення, які є похідними від вимоги про стягнення заборгованості по орендних платежах.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 10.10.2016 року.

Суддя О.С. Комарова