Рішення № 61900744, 05.10.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/74/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2016 Справа № 908/2164/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Дорбуд (49081 м. Дніпропетровськ, вул. Артільна, 6Б)

до Дочірнього підприємства Запорізький облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України (69095 м. Запоріжжя, вул. Українська, 50)

про стягнення 90 145 грн. 52 коп.

Суддя Дроздова С.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, дов. б/н від 04.01.2016 р.

від відповідача: не зявився

Господарським судом Запорізької області розглядається позов Товариства з обмеженою відповідальністю Дорбуд, м. Дніпропетровськ до Дочірнього підприємства Запорізький облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України, м. Запоріжжя про стягнення 11 839 грн. 81 коп. 3% річних, 78 305 грн. 71 коп. втрат від інфляції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2016р., справу № 908/2164/16 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 19.08.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/2164/16, присвоєно справі номер провадження 27/74/16 та призначено судове засідання на 07.09.2016р.

При оформлені ухвали господарського суду від 19.08.2016р. про порушення провадження у справі було допущено описку в назві позивача, а саме: замість Товариства з обмеженою відповідальністю Дорбуд (49081 м. Дніпропетровськ, вул. Артільна, 6Б), зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю Добробуд (49081 м. Дніпропетровськ, вул. Артільна, 6Б).

Ухвалою суду від 07.09.2016р. допущену описку було виправлено.

Ухвалою суду від 07.09.2016р. розгляд справи відкладався на підставі ст. 77 ГПК України, у звязку з неявкою у судове засідання представника відповідача.

05.10.2016р. продовжено розгляд справи № 908/2164/16.

05.10.2016р. до початку розгляду справи представник позивача заявив письмове клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та розяснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

У судовому засіданні 05.10.2016р. представник позивача надав письмову заяву про зменшення розміру позовних вимог, у звязку з допущеною помилкою при нарахуванні індексу інфляції та 3 % річних, просить суд стягнути з відповідача 8 837 грн. 26 коп. 3 % річних та 29 436 грн. 22 коп. інфляційних втрат, розрахунок додав до заяви.

Заява позивача прийнята судом, відповідно до ст. 22 ГПК України, оскільки позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Розглядаються зменшені позовні вимоги про стягнення з відповідача 8 837 грн. 26 коп. 3 % річних та 29 436 грн. 22 коп. інфляційних втрат.

Крім того, позивач надав письмові заперечення на відзив відповідача (приєднані до матеріалів справи).

05.10.2016р. представник відповідача в судове засідання не зявився, 27.09.2016р. надіслав на електронну адресу суду письмове клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Клопотання відповідача прийнято судом, відповідно до ст. 22 ГПК України.

В матеріалах справи міститься письмовий відзив, наданий до канцелярії суду 27.09.2016р., відповідно до якого відповідач проти позову заперечив у повному обсязі.

Справу розглянуто в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами, оригінали яких судом оглянуті в судовому засіданні 05.10.2016р.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, вислухавши представника позивача, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обовязковим для неї.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне. Відповідно до ст. 4-1 ГПК України господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження.

Позов це вимога позивача про захист порушеного або оспорюваного субєктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Згідно з господарським процесуальним законодавством предмет позову це матеріально правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Матеріальноправова вимога позивача повинна опиратися на певні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме на підставу позову.

Згідно з ст. 20 ГК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється субєктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Господарським судом встановлено, що рішенням господарського суду Запорізької області від 10.08.2015р. у справі № 908/3338/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю Дорбуд до Дочірнього підприємства Запорізький облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України задоволено повністю. Стягнуто з Дочірнього підприємства Запорізький облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Дорбуд 294 575 грн. 37 коп. основного боргу, 15 634 грн. 23 коп. 3% річних, 113 405 грн. 89 коп. інфляційних втрат та 8 472 грн. 30 коп. витрат зі сплати судового збору.

На виконання рішення господарського суду Запорізької області від 10.08.2015р., видано наказ від 05.10.2015р. на примусове виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При вирішенні справи № 908/3338/15 судом встановлено, що 20.05.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Дорбуд (постачальник) та Дочірнім підприємство Запорізький облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України (замовник) було укладено договір поставки № 20-05/13.

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобовязався в порядку та на умовах, визначених цим договором, здійснювати на замовлення замовника поставку товару у 2013-2014 роках бітумну емульсію, перелік і кількість якої визначається згідно Додатку до договору, а замовник зобовязався в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти і оплатити такий товар та послуги по його доставці.

Аналогічні договори поставок було укладено між позивачем та філіями відповідача:

- договір у спрощений спосіб з філією Мелітопольська дорожньо-експлуатаційна дільниця( видаткова накладна № 01-0125 від 25.09.2013 р. на суму 75787,92 грн.);

- договір № 14-05 від 14.05.2012 р. з філією Василівська дорожньо-експлуатаційна дільниця (видаткова накладна № 01-0000021 від 24.05.2012 р.);

- договір № 23-08 від 23.08.2013 р. з філією Гуляйпільський райавтодор (видаткова накладна № 01-0000106 від 30.08.2013 р. на суму 343908,74 грн.)

Згідно п. 5.1 договору оплата товару замовником здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника з відстрочкою платежу до 60 банківських днів від дня отримання партії товару.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач свої зобовязання щодо оплати товару, всупереч умов договору та вимог чинного законодавства України, в повному обсязі та в обумовлений договором строк не виконав.

Позивач з наказом суду від 05.10.2015р. звернувся до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області.

Відповідно до постанови заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 30.11.2015р. порушено виконавче провадження ВП № 49332481, наказ від 05.10.2015р.

В ході проведення виконавчих дій було накладено арешт на рахунки ДП «Запорізький облавтодор», що виключає можливість підприємства розпоряджатися коштами, у тому числі перераховувати кошти безпосередньо на рахунки контрагентів.

Протягом періоду за який проводились виконавчі дії по зведеному виконавчому проваджені з рахунків боржника періодично списуються грошові кошти, які розподіляються у відповідності до ст. 43 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже кошти, що стягується з ДП «Запорізький облавтодор» за зведеним виконавчим провадженням, стягується у тому числі за виконавчим документом, виданим на підставі рішення господарського суду Запорізької області від 10.08.2015р. у справі 908/3338/15. Подальший розподіл стягнутих коштів здійснюється державним виконавцем у відповідності із положеннями Закону України «Про виконавче провадження».

У межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 432 087 грн. 79 коп. у повному обсязі не сплачена.

З огляду на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань, позивачем, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, донараховано 8 837 грн. 26 коп. 3% річних та 29 436 грн. 22 коп. втрат від інфляції (з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог) та які підлягають стягненню з Дочірнього підприємства Запорізький облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Дорбуд.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 6 від 23.03.12р. «Про судове рішення», якщо про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, якщо відповідну заяву прийнято господарським судом, зазначається в описовій частині рішення, і подальший виклад рішення, в тому числі його резолютивної частини, здійснюється з урахуванням такої заяви. При цьому у господарського суду відсутні підстави для припинення провадження у справі в частині, на яку зменшився розмір позовних вимог.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобовязання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться індекс інфляції та 3 % річних.

Зокрема, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення інфляційних нарахувань є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р.

Відповідно до Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ викладених у листі № 62-97р. від 03.04.1997р., індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. При здійсненні розрахунку індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

За змістом пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Відповідно до п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Отже, згідно діючого законодавства суми інфляційних витрат та 3% річних стягуються за весь час до виконання грошового зобов'язання.

Як підтверджується матеріалами справи, відповідачем грошове зобов'язання не виконано.

Перевіривши розрахунок втрат від інфляції та 3 % річних, господарський суд дійшов висновку, що позивачем допущено арифметичні помилки при розрахунку.

Згідно розрахунку суду, здійсненого за допомогою компютерної юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство з відповідача підлягає стягненню сума 3 % річних у розмірі 8 822 грн. 58 коп. та сума інфляційних втрат в розмірі 23 165 грн. 35 коп.

В частині стягнення 3 % річних у розмірі 14 грн. 68 коп. та 6 270 грн. 87 коп. інфляційних втрат слід відмовити.

Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під належним виконанням зобовязання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобовязань. Якщо учасники зобовязання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобовязання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обовязки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обовязків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобовязання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобовязання, воно вважатиметься припиненим.

Виконання, яке припиняє зобовязання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Відповідно до ст. 202 ГК України, господарське зобовязання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобовязання; у разі поєднання управненої та зобовязаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р. саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Відповідно до п. 5.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р. кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Отже, враховуючи те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, то застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України, господарський суд задовольняє позовні вимоги частково.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, ст. 34 ГПК України.

На підставі статті 85 ГПК України 05.10.2016року прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 35, 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Дорбуд, м. Дніпропетровськ до Дочірнього підприємства Запорізький облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України, м. Запоріжжя задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства Запорізький облавтодор Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України (69095м. Запоріжжя, вул. Українська, 50, код ЄДРПОУ 32025623) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Дорбуд (49081 м. Дніпропетровськ, вул. Артільна, 6Б, код ЄДРПОУ 32835809) 8 822 (вісім тисяч вісімсот двадцять дві) грн. 58 коп. 3 % річних, 23 165 (двадцять три тисячі сто шістдесят пять) грн. 35 коп. інфляційних втрат, 1 151 (одна тисяча сто пятдесят одна) грн. 69 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення оформлено та підписано 10.10.2016р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.