Постанова № 61899661, 05.10.2016, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року Справа № 914/4154/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКравчука Г.А., Рогач Л.І.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуВійськової частини А0215на постановуЛьвівського апеляційного господарського судувід25.05.2016у справі№914/4154/15Господарського судуЛьвівської областіза позовомВійськової частини А0215доДержавного підприємства "Львівський радіоремонтний завод"простягнення суми

за участю

- позивача:Кутков О.О. (довіреність від 30.12.2016)- відповідача:Антонюк С.С. (довіреність від 08.06.2016),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Військова частина А0215 (далі - позивач) просила стягнути з Державного підприємства "Львівський радіоремонтний завод" (далі - відповідач) 31 211,73 грн. пені, 27 776,00 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив терміни надання послуг, який визначений договором, у зв'язку з чим він повинен сплатити відповідні суми пені та штрафу.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.02.2016 (суддя Манюк П.Т.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Бойко С.М., судді Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 8 179,95 грн. пені, 158, 34 грн. судового збору, в іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ці судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

У відзиві відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх відповідність вимогам чинного законодавства.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 12.11.2014 між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) укладено договір про закупівлю послуг за державні кошти № 280/14, відповідно до умов якого відповідач зобов'язується надати у 2014 році послуги зазначені у специфікації (додаток 1 до договору), а позивач прийняти і оплатити такі послуги. Найменування послуг: Ремонтування та технічне обслуговування електронного й оптичного устаткування, 33.13.1 - згідно з Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016:2010, а саме: лот № 2 - ремонт блоків до РЛС П-18. Обсяг надання послуг: згідно з специфікацією послуг (додаток 1 до договору).

Відповідно до п. 3.4 договору замовник оплачує виконані та прийняті послуги за договірною ціною, встановленою сторонами та зафіксованою у протоколі погодження ціни, яка відповідає обґрунтованим фактичним витратам, понесеним виконавцем (згідно даних бухгалтерського обліку), перевіреним військовим представництвом та прийнятим замовником з урахуванням встановленого договором рівня прибутку.

Згідно п. 4.2 договору, в редакції додаткової угоди від 28.11.2014 № 1 до договору, розрахунки за надані послуги здійснюються за фактом їх надання згідно з чинним законодавством України протягом 2014-2015 років, після надання представнику замовника виконавцем наступних документів: рахунку-фактури; актів приймання наданих послуг, затверджених виконавцем та замовником; посвідчення військового представництва; актів приймання-передачі виробів, затверджених представником замовника (командиром військової частини, що зазначена в наряді, виданому службою забезпечення замовника, на отримання виробів від виконавця).

Пунктом 5.1 договору, в редакції наведеної додаткової угоди, визначено, що термін надання послуг: послуги надаються не пізніше терміну зазначеного у специфікації (додаток 1 до договору), після надання замовником нарядів на ремонт та отримання від замовника повідомлення про готовність до виконання умов договору, передбаченого п. 1.4 договору, яким замовник визначає обсяг надання послуг.

Відповідно до п.5.8 договору зобов'язання виконавця щодо надання послуг за договором, вважаються виконаними в повному обсязі після підписання і затвердження актів приймання послуг та актів приймання-передачі за всіма виданими нарядами на ремонт. Датою виконання зобов'язань виконавцем є остання дата затвердження замовником акта приймання наданих послуг.

У пункті 7.2 договору сторони передбачили, що за порушення строків (термінів) виконання зобов'язань, зазначених у пункті 5.1 договору, з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Пунктом 2 додаткової угоди від 02.07.2015 № 5 до договору, сторони домовились викласти у відповідній редакції додаток 1 "Специфікація послуг" та додаток 2 "Протокол погодження ціни послуг" до договору.

Згідно пункту 10.2 договору, в редакції додаткової угоди від 27.03.2015 № 4 до договору, договір діє включно до 01.12.2015, а в частині проведення розрахунків і дії гарантійних зобов'язань - до повного їх виконання.

Відповідно до специфікації послуг з ремонту блоків до РЛС П-18, що є додатком № 1 до договору, в редакції до додаткової угоди від 02.07.2015 № 176/15, відповідач зобов'язався не пізніше 20.12.2014 здійснити ремонт відповідних блоків І етапу на загальну суму 52 266,00 грн., а також не пізніше 15.03.2015 мав бути здійснений ремонт обумовлених специфікацією блоків ІІ етапу на загальну суму 396 799,95 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що послуги І-го етапу відповідач зобов'язаний був надати не пізніше 20.12.2014, однак вони були надані позивачу 26.12.2014 з простроченням на 5 днів, оскільки акт приймання наданих послуг був затверджений замовником 26.12.2014, а послуги ІІ-го етапу відповідач повинен був надати не пізніше 15.03.2015, однак їх надав лише 02.06.2015 з простроченням на 78 днів, оскільки акт приймання наданих послуг був затверджений замовником 02.06.2015.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що послуги з ремонту блоків за І-м етапом надані відповідачем в строк, який визначений договором, а послуги за ІІ-м етапом надані з простроченням терміну на 19 днів та 30 днів, тому стягненню з відповідача підлягає пеня за другим етапом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу суди виходили з того, що прострочення виконання зобов'язань понад тридцять днів, як передбачено п.7.2 договору не відбулось, тому позовні вимоги у цій частині є безпідставними.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що зобов'язання вважається виконаним відповідачем з моменту затвердження позивачем актів наданих послуг та вважаючи, що оскільки акти ним були затверджені з порушенням строків, визначених умовами договору, в редакції до додаткової угоди від 02.07.2015, відповідач прострочив виконання свого зобов'язання.

Однак такі доводи є безпідставними виходячи із наступного.

Так, судами обох інстанцій встановлено, що відповідач виконав послуги з ремонту блоків до РЛС П-18 за І-м етапом, а позивач їх прийняв 19.12.2014 згідно акта приймання наданих послуг, який затверджений позивачем 26.12.2014, а за ІІ-м етапом, позивач прийняв послуги 03.04.2015 та 14.04.2015 на підставі товарно-транспортних накладних, але акт приймання наданих послуг позивач затвердив 07.06.2015.

Таким чином оскільки суди встановили, що акт приймання наданих послуг за І-м етапом був складений 19.12.2014, тобто в межах визначеного строку у договорі та специфікації до цього договору, але затвердження цього акта замовником було здійснене 26.12.2014 без зауважень щодо дати його складання та наявності будь-яких недоліків, при цьому послуги з ремонту блоків за ІІ-м етапом були виконанні відповідачем із запізненням, а саме 03.04.2015 та 14.04.2015, але затвердження акта за цим етапом послуг замовник здійснив 07.06.2015 без зауважень щодо наявності будь-яких недоліків.

Отже затвердження цих актів з боку замовника було здійснене без зауважень.

При цьому відповідно до приписів статті 614 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

За вказаних вище обставин відповідач не мав можливості впливати на дату затвердження актів приймання послуг позивачем, а затвердження цих актів з боку позивача було здійснене без зауважень, то визначена позивачем дата такого затвердження не може вважатися простроченням відповідача.

Подібну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 17.08.2016 зі справи № 920/1433/15, а щодо того, що належною датою передачі є дата фактичної передачі - в постанові Вищого господарського суду України від 27.07.2016 зі справи № 914/4149/15, прийнятих за участі позивача.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень судами не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Військової частини А0215 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.05.2016 у справі Господарського суду Львівської області №914/4154/15, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.А. Кравчук

Л.І. Рогач