Постанова № 61899333, 10.10.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 жовтня 2016 року письмове провадження № 826/4792/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та енергетики, треті особи: на стороні позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, на стороні відповідача - Кабінет Міністрів України, ПАТ «Київенерго» про визнання протиправною та скасування постанови

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 (далі - Позивач-1) звернувся до суду з позовом до Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі - Відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 26.02.2015 № 220.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач прийняв оскаржувану постанову без урахування положень постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 409 «Про встановлення державних соціальних гарантій у сфері житлово-комунального обслуговування», що призвело до необґрунтованого зменшення мінімальної норми споживання електроенергії для споживачів, які проживають у житлових будинках, обладнаних кухонними електроплитами, з 250 кВт до 100 кВт на місяць включно. Як наслідок, позивачу завдано матеріальної шкоди, яка полягає у необхідності здійснення додаткових витрат на придбання енергозберігаючих приладів. Фактично, оскаржуваною постановою Відповідач, не маючи для цього повноважень,змінив державні соціальні стандарти та норми споживання.

Ухвалою суду від 21.04.2015 було відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою суду від 21.04.2015 справу призначено до розгляду.

Відповідач проти позову заперечував, зазначивши, що оскаржувана постанова прийнята відповідно до чинного законодавства у межах наданої компетенції, а тарифи встановлені за ринковою формулою, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011«Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги».

Треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вважали, що даний спір має бути розглянутий лише після вирішення Конституційним Судом України питання про конституційність Указу Президента України про створення Національної комісії , що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг та енергетики.

Представник третьої особи Кабінету Міністрів України у судовому засіданні зазначив, що оскаржуваною постановою Відповідач виконав покладений на нього обов'язок щодо встановлення тарифів на постачання електроенергії, а Кабінет Міністрів України взяв на себе обов'язок, який втілив у постанові № 409 від 06.08.2014, з надання пільг та субсидій, визначивши відповідні розміри на які надаються такі пільги і субсидії, у разі якщо населення не зможе оплачувати такі тарифи.

Представник третьої особи ПАТ «Київенерго» підтримав позицію Відповідача та Кабінету Міністрів України.

Під час розгляду справи стало відомо про наявність аналогічного спору за позовом Громадської організації «Євромайдан-Дніпро» до того ж Відповідача.

Ухвалою суду від 15.12.2015 справи були об'єднані для спільного розгляду.

Ухвалою суду від 22.03.2016 позовну заяву Громадської організації «Євромайдан-Дніпро» було залишено без розгляду.

У зв'язку з цим, справа розглянута за позовними вимогами, заявленими та обґрунтованими Позивачем-1.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього докази, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, керуючись ч.6 ст.128 КАС України, суд встановив:

Відповідачем прийнята постанова від 26.02.2015 № 220, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02.03.2015 № 231/26676. Вказаною постановою, зокрема, встановлено, тарифи на електроенергію населенню (у тому числі яке проживає в житлових будинках, обладнаних кухонними електроплитами за обсяг, спожитий до 100 кВтгод електроенергії на місяць (включно) у розмірі 36,6 коп. за 1 кВт год.

Оцінюючи доводи позивача стосовно зниження Відповідачем державних соціальних гарантій, встановлених Кабінетом Міністрів України у постанові № 409 від 06.08.2014 на обсяг споживання електроенергії, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про державні соціальні гарантії» державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій;

соціальні норми і нормативи - показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Тобто, державні соціальні стандарти передбачають показники необхідного споживання та показники необхідного забезпечення. Перші показники стосуються продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, а другі - освітніх, медичних, житлово-комунальних, соціально-культурних послуг.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державні соціальні гарантії» державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло.

До їх числа відносяться: гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу; соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам; показники якості надання житлово-комунальних послуг.

Як видно зі змісту даної статті державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування пов'язуються із наданням державою пільг та субсидій.

Згідно зі ст.4 Закону України «Про державні соціальні гарантії за характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються, зокрема, на: нормативи споживання - розміри споживання в натуральному виразі за певний проміжок часу (за рік, за місяць, за день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг; а за рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на: нормативи мінімального споживання - соціально прийнятний рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг виходячи з соціальних або фізіологічних потреб.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про державні соціальні гарантії» державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо: надання гарантованих обсягів житлово-комунального обслуговування.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про державні соціальні гарантії» виключно законами України визначаються:пільги щодо оплати житлово-комунальних послуг.

Наведені вище норми також свідчать про те, що держава гарантує надання певних соціально прийнятних обсягів послуг, зокрема, послуг житлово-комунального обслуговування з метою саме соціальної підтримки та встановлення пільг і субсидій.

Якщо звернутися до абз 3 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №409 „Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування", на який посилається Позивач-1, то ним установлені соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії, для користування послугами з електропостачання (до 31 грудня 2017 р.) в житлових приміщеннях (будинках) обладнаних стаціонарними електроплитами, за наявності централізованого постачання гарячої води - 130 кВт·г на місяць на сім'ю (домогосподарство) з однієї особи і додатково 30 кВт·г на місяць на кожного іншого члена сім'ї (домогосподарства), але не більш як 250 кВт·г на місяць.

Тобто, як прямо вказано у наведеній вище нормі, держава гарантує надання споживачам пільг та субсидій в обсязі не більш як 250 кВт\г на місяць (до 31 грудня 2017 р.) в житлових приміщеннях (будинках) обладнаних стаціонарними електроплитами, за наявності централізованого постачання гарячої води.

Суд звертає увагу, що у наведеній вище постанові Уряду, виходячи із змісту ст.4 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», не йдеться про те, що мінімальним нормативом споживання електричної енергії в житлових приміщеннях (будинках) обладнаних стаціонарними електроплитами, за наявності централізованого постачання гарячої води має бути не більше як 250 кВт год на місяць. Натомість, вартість лише цього обсягу споживання електричної енергії держава гарантує у спосіб надання пільг чи встановлення субсидій. Тому, посилання Позивача-1 на те, що саме цією постановою Кабінет Міністрів України встановив гарантований обсяг споживання електричної енергії житлових приміщеннях (будинках) обладнаних стаціонарними електроплитами, за наявності централізованого постачання гарячої води, який має враховуватися при встановленні тарифів на оплату послуг електропостачання є хибним. Більш того, Відповідач, встановивши певний тариф споживання електроенергії для в житлових приміщень (будинків) обладнаних стаціонарними електроплитами, за наявності централізованого постачання гарячої води, не обмежив споживача у споживані електроенергії 100 кВт год на місяць, а лише диференціював вартість електроенергії залежно від спожитого обсягу на місяць.

З наведеного вище видно, що обсяг споживання електроенергії, який вказано у постанові Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 409, та той, який закріплено в оскаржуваній постанові, має різне призначення. Перший стосується пільг та субсидій, а другий стосується розміру цінового виміру спожитої електроенергії.

Крім того, згідно з Методичними рекомендаціями до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 №409 „Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування" постановою запроваджено норми користування послугами з електропостачання за відсутності централізованого постачання гарячої води для будинків, не обладнаних стаціонарними електроплитами (за відсутності газових водонагрівальних приладів), та будинків, обладнаних стаціонарними електроплитами.

З 01 січня 2018 року встановлені зменшені соціальні нормативи на послуги з електропостачання. Такий підхід обумовлений тим, що Урядом вживаються енергоощадні заходи, зокрема заплановано поступовий перехід на нові технології щодо застосування енергоефективних засобів освітлення (люмінесцентних ламп тощо).

Тобто, загальнодержавна тенденція спрямована на заощадження та зменшення витрат електроенергії за рахунок запровадження енергоефективних приладів та засобів.

Згідно з Листом Відповідача від 11.03.2015 № 2212/17.2/61-15 «Щодо надання роз'яснень стосовно тарифів на електроенергію для населення» при визначенні блоків споживання електроенергії, що диференціюються від обсягів споживання, Відповідачем враховано соціальні нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування».

Про це також йдеться у відповіді, наданій Відповідачем на запит народного депутата Бабак А.В. за зверненням Позивача-1, де окрім того вказано, що при винесенні оскаржуваної постанови враховано, що 42% споживачів електричної енергії споживає на місяць до 100 кВт\год і лише 2,1 % споживачів споживають понад 600 кВт\год електричної енергії на місяць. Також враховувалися прогнозні показники макроекономічного і соціального розвитку України на 2015 рік , схвалені постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2014 № 709.

Таким чином, зменшення соціальних нормативів на послуги з електропостачання у постанові Кабінету Міністрів України №409 передбачених для надання пільг та встановлення субсидій враховано Відповідачем шляхом зменшення того обсягу споживання електроенергії, зокрема у житлових приміщеннях (будинках) обладнаних стаціонарними електроплитами, за наявності централізованого постачання гарячої води, за який встановлено нижчий тариф.

Також суд звертає увагу, що відповідно до ст..4 Закону України «Про природні монополії» державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього Закону (передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами; розподілу електричної енергії (передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами), здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про природні монополії» основними завданнями комісій є, зокрема, формування цінової політики у відповідній сфері регулювання.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про природні монополії» Комісії відповідно до покладених на них завдань, зокрема, формують у відповідних сферах природних монополій цінову політику, визначають умови доступу споживачів до товарів, що виробляються суб'єктами природних монополій.

Відповідно до п.п.7 п.4 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10 вересня 2014 року № 715/2014 НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань: установлює: ціни (тарифи) на електричну енергію, тарифи на її передачу та постачання.

З наведених вище норм видно, що Відповідач наділений виключно повноваженнями на встановлення цін (тарифів) на постачання електроенергії.

Згідно з п. 5 ч.1 ст.4 Закону України «Про ціни і ціноутворення» державна цінова політика є складовою частиною державної економічної та соціальної політики і спрямована на забезпечення соціальних гарантій населенню в разі зростання цін.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про ціни і ціноутворення» Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади послідовно вживають заходів щодо забезпечення соціальних гарантій населенню, насамперед малозабезпеченим сім'ям, шляхом запровадження системи компенсаційних виплат у зв'язку із зростанням цін та індексації грошових доходів соціально-економічних груп населення відповідно до законодавства.

Таким чином, за результатами розгляду даного позову судом з'ясовано, що реалізуючи покладене на нього завдання, Відповідач встановив тарифи на постачання електроенергії, в тому числі й у будинках, обладнаних стаціонарними електроплитами, де мешкає Позивач-1.

Той обсяг електроенергії, за який Відповідач встановив нижчий порівняно з іншими обсягами тариф, не є нормативом використання та/або постачання споживачу електричної енергії і не є тим необхідним мінімумом, яким Відповідач зобов'язаний забезпечити споживачів тієї категорії, до якої належить Позивач-1. Більш того, Відповідач не наділений повноваженнями на встановлення чи регулювання обсягу електроенергії, що мають постачати відповідні суб'єкти природних монополій.

Тому, доводи Позивача-1 про те, що Відповідач, прийнявши оскаржувану постанову, зменшив гарантовані державою нормативи споживання електроенергії є помилковими та необґрунтованими. А той факт, що Відповідач зменшив існуючу раніше граничну межу використання електроенергії, за яку встановлювався нижчий тариф, пояснюється, як встановлено судом, загальнодержавною політикою, спрямованою на заощадження та запровадження новітніх економних засобів та приладів, у тому числі й у сфері енергопостачання та споживання. У зв'язку з чим для компенсації надмірних витрат, які мають понести споживачі, держава передбачила певні соціальні гарантії шляхом запровадження пільг та субсидій.

Підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Враховуючи положення ст. 171 КАС України, Позивач-1 правомірно звернувся до суду з заявленим позовом, однак невірно обрав спосіб свого порушеного, на його думку, права.

Розглянувши даний адміністративний позов, зважаючи на п.2 ч.1 ст.171 КАС України, суд встановив, що оскаржуваний нормативний акт не є таким, що суперечить правовим актам вищої юридичної сили. Більш того, судом встановлено, що оскаржуваний нормативно-правовий акт Відповідач прийняв з урахуванням, а не всупереч, як зазначав Позивач-1, постанови Кабінету Міністрів України № 409 від 06.08.2014.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Позивач-1 не надав доказів, які б переконливо свідчили про обґрунтованість позовних вимог.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167,171, 185-186 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

Суддя Р.О. Арсірій